Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    лютого 2020    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
 

У вигляді списку

Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Проповіді » 20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту

20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту

Автор: mitropolit от 19-04-2013, 10:01
12-ть учнів, які прямували до Єрусалима. Під час цієї подорожі Господь Ісус Христос готував своїх учнів до майбутніх своїх страждань, сказавши: «Ось ми доходимо до Єрусалиму, де Син Людський буде відданий первосвященикам і книжникам. Його засудять на смерть, віддадуть язичникам і будуть лаятися над Ним. Будуть бити Його, обплюють Його, і вб’ють Його, але в третій день Він Воскресне».
20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]Тайна вечеря, тобто заснування Христом Спасителем Таїнства Євхаристії. [/b]





20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]Спаситель на суді у Пілата[/b]





20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]Несіння Христом Спасителем Свого Хреста на Голгофу, на якому архієреї і духовенство юдейське Його розіпнуть.
[/b]






20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]Відображення тіла Христа Спасителя на Плащаниці, яка зберігається в Турині.
[/b]




20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]З`явлення Христа Спасителя одній із жінок - мироносиць, Марії Магдалині. [/b]

В другому Євангелії від Луки, гл. VII, стихи 36-50 йдеться мова про Марію Магдалину, яка придбала за великі гроші алавастровий сосуд з миром і плачучи, розпочала поливати миром ноги Господа, готуючи Його до тяжких страждань. Таким чином, завдяки великій вірі і відданості Христу Спасителю, як Богу, це святе миро допомогло вченим розпізнати святу Плащаницю (велике плато), в якій було замотане тіло Господа. Святе тіло Спасителя, будучи в Крові і помазане миром, відпечаталось на цьому платі. Ця плащаниця зараз зберігається в Італії у м. Турині.
Про цю подію, яка пов’язана з Марією Магдалиною та підготовкою до страждань Господа, якраз й описує святий апостол Лука: «Лк., 33 зач., VII, 36-50.
36Некто из фарисеев просил Его вкусить с ним пищи; и Он, войдя в дом фарисея, возлег.
37И вот, женщина того города, которая была грешница, узнав, что Он возлежит в доме фарисея, принесла алавастровый сосуд с миром 38и, став позади у ног Его и плача, начала обливать ноги Его слезами и отирать волосами головы своей, и целовала ноги Его, и мазала миром.
39Видя это, фарисей, пригласивший Его, сказал сам в себе: если бы Он был пророк, то знал бы, кто и какая женщина прикасается к Нему, ибо она грешница.
40Обратившись к нему, Иисус сказал: Симон! Я имею нечто сказать тебе. Он говорит: скажи, Учитель.
41Иисус сказал: у одного заимодавца было два должника: один должен был пятьсот динариев, а другой пятьдесят, 42но как они не имели чем заплатить, он простил обоим. Скажи же, который из них более возлюбит его?
43Симон отвечал: думаю, тот, которому более простил. Он сказал ему: правильно ты рассудил.
44И, обратившись к женщине, сказал Симону: видишь ли ты эту женщину? Я пришел в дом твой, и ты воды Мне на ноги не дал, а она слезами облила Мне ноги и волосами головы своей отёрла; 45ты целования Мне не дал, а она, с тех пор как Я пришел, не перестает целовать у Меня ноги; 46ты головы Мне маслом не помазал, а она миром помазала Мне ноги.
47А потому сказываю тебе: прощаются грехи её многие за то, что она возлюбила много, а кому мало прощается, тот мало любит.
48Ей же сказал: прощаются тебе грехи.
49И возлежавшие с Ним начали говорить про себя: кто это, что и грехи прощает?
50Он же сказал женщине: вера твоя спасла тебя, иди с миром.
Як ми бачимо, що ці два Євангелія від двох святих євангелістів дають точні пояснення про чекання Господом своїх неминучих хресних страждань, заради яких Він й прийшов на цю грішну землю, щоб за нас віддати Своє Божественне життя й викупити нас Своєю Кров’ю у сили зла. Але вона тепер не має ніяких підстав і можливостей, щоб нас знову «завербувати» в свої диявольські обійми. Тепер тільки від нас самих залежить, з ким ми хочемо бути на цьому світі, й в майбутньому.
Цей вибір подарував нам не тільки Христос Спаситель під час Своєї земної проповіді, але й Сам Бог Отець Небесний під час творіння людини, Який дав їй всі права і свободи для свого земного життя.
Але нажаль, ці перші люди Адам і Єва не змогли обрати і зберегти праведний шлях для вічного життя на землі, бо стали однодумцями плітника і дорадника у виборі свого майбутнього – диявола.
Адже, ми до цього часу дивуємось великій мудрості першого вітхозавітного Адама, який, не маючи земної освіти, але отримавши від Бога дари мудрості і великих знань, дало йому вірно керувати на землі природою Божою, будучи Царем Світу, який надав Свої назви рибам і птахам, звірям і тваринам, деревам і кущам, траві і плодоносним овочам, а також всьому видимому і невидимому світу.
Ми, сучасні люди, можемо тільки дивуватись і заздрити першим людям, які змогли знати весь світ Божий в протилежність нашому розуму, хоч і маємо декілька завершених вищих учбових закладів та вчені звання: кандидатів та докторів наук, не говорячи про доцентів, професорів та академіків, які до цього часу так і не пізнали свого Творця Неба і Землі, особливо медики та вітхозавітні і новозавітні богослови.
[/b]
________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Ми пропонуємо уважно прочитати історичні матеріли про свято Похвали Божої Матері та проповіді про цю подію, а також проповідь Святійшого Патріарха Київського Філарета та відеофільми, присвячені 5-й неділі Великого посту. [/b]
________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Субота Акафіста (20-го квітня 2013-го року). [/b]

20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
П’ята субота Великого Посту відведена Церквою для прославлення (похвали) Божої Матері. Вона називається суботою Акафіста або Похвала Богородиці. Ми прославляємо Пречисту Діву Марію за Її Материнське заступництво у час, коли нам потрібна духовна підтримка.
Історія цього богослужіння, а саме акафіста Божій Матері, відходить до сьомого століття, коли під час правління імператора Іраклія на Константинополь напали перси. В той час у стольному місті зберігалася Риза Богородиці, Її пояс та ікона, написана євангелістом Лукою. Святині зберігалися у Влахернському Храмі і через них Господь творив багато чудес. До речі, ікона Богородиці була названа Одігітрія (тобто та, що допомагає в путі) саме тому, що Божа Матір як би привела у храм двох сліпих, які почали бачити молячись саме перед цією іконою. Персидське військо було прославлене своєю жорстокістю, особливо до християн, яких вони примушували переходити у язичництво та вклонятися сонцю.
Надія на військову оборону столиці імперії від поневолювачів розвіялася як тільки стало відомо про велику кількість нападників. Але патріарх Сергій разом із жителями столиці взяли святині Влахернського храму та здійснили хресний хід стінами міста, покладаючись на заступництво Владичиці Небесної. Скоро після молитви на морі здійнялася велика буря, у якій загинули кораблі нападників.
Всі жителі зібралися у храм для того, щоб піднести хвалу Пречистій Владичиці Богородиці за її заступництво. У знак подяки, всі молилися цілу ніч стоячи, співали хвалебні пісне співи на честь Божої Матері. Ця особлива служба була названа Акафістом, тобто похвала, яка підноситься не сідаючи.
Спочатку акафіст служили тільки у Константинополі і тільки у Влахернській Церкві, а вже з дев’ятого століття служба була внесена у устави монастирів та у Тріодь Постну (Богослужбова книга, у якій надруковано служби Великого Посту). Саме з цього часу служба суботи акафіста стає загально-церковною. Вона відправляється у п’яту суботу Великого Посту тому що описана подія заступництва Богородиці відбулася саме у цей період.
Акафіст (слав. неседален) складається з 24 пісень (12 кондаків та 12 ікосів) за числом літер у Грецькій азбуці. Кожна пісня починається з відповідної літери алфавіту. Перший акафіст Божій Матері написав за переданням диякон великої церкви Константинополя Георгій у сьомому столітті.



________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Седмица 5-я Великого Поста. Похвала Пресвятой Богородицы (Суббота Акафиста)[/b]

В субботу на пятой неделе Великого поста святая Церковь торжественно возглашает молебное пение акафиста, или благодарственной похвалы Пресвятой Богородице. Праздник этот установлен в IX веке за неоднократное избавление Константинополя помощью и заступлением Пресвятой Богородицы от нашествия врагов. При императоре Ираклии, когда патриарх Сергий, нося на руках своих икону Пресвятой Богородицы по городским стенам, умолял Господа о защите от персидских и скифских войск, осаждавших Константинополь, тогда народ искал защиты в храмах Божиих, день и ночь умоляя Усердную Заступницу спасти свой город.
Император Константин Великий, основатель Константинополя, посвятил его Божией Матери и почитал Пресвятую Деву покровительницею своею и своей новой столицы. Многие храмы в честь Божией Матери были воздвигнуты в Константинополе. Во Влахернском храме хранилась Ее святая икона, написанная святым евангелистом Лукой. В ночь, когда соединенные силы агарян и персов с моря и с суши двинулись на город, внезапно восстала страшная буря, которая рассеяла и потопила суда нападавших. Остальные враги со стыдом бежали. Тогда во всю эту ночь благодарный народ, пребывавший во Влахернском храме, возгласил Защитнице града победную, всенощную и неседальную (акафист, греч. букв. неседальный) песнь: «Взбранной Воеводе победительная, яко избавльшеся от злых, благодарственная восписуем Ти раби Твои, Богородице!» И с того времени, в воспоминание столь великого чуда, Православная Церковь постановила празднество Похвалы Пресвятой Богородицы.
Сначала праздник акафиста совершался в Константинополе в том Влахернском храме, где хранились чудотворная икона Божией Матери и священные предметы земной ее жизни — риза и пояс Ее; но позднее праздник был внесен в типиконы (уставы) монастырей святого Саввы Студийского и потом в церковные богослужебные книги, и с того времени сделался общим для всей Восточной Церкви.
Акафист — это есть священная похвала Пресвятой Девы. Он состоит из 24 гимнов, или песней: 12 кондаков и 12 икосов, расположенных сообразно 24 буквам греческой азбуки. Каждая песнь начинается соответствующею ей по счету буквою, каждый кондак оканчивается псаломским «Аллилуйя», каждый икос — приветствием архангела «Радуйся…». Все творение оканчивается краткою молитвою к Пресвятой Деве о том, чтобы Она спасла христиан от бед и напастей. В таком виде акафист читается и в другие дни; но в субботу пятой седмицы Великого поста он входит в состав богослужения и поется на утрене (обычно накануне, в пятницу вечером) не весь вдруг, но раздельно, в промежутке других песней, в четыре разные выхода. Каждое отделение начинается и кончается пением первого кондака: «Взбранной Воеводе…» и пр. Акафист написан в VII веке, по мнению многих, диаконом великой Константинопольской церкви Георгием Писидийским. Впоследствии Иосиф Студит написал канон в субботу акафиста, а некоторые другие лица прибавили к сему благодарственные молитвы в воспоминание того же всесильного воеводства Божией Матери. Наша Православная Церковь совершает это торжество для утверждения кающихся в надежде на Заступницу Небесную, которая, избавляя верных от врагов видимых, тем более готова нам помочь в борьбе с врагами невидимыми.
Отныне будут ублажать Меня все роды.(Лк. 1, 48)
Эти слова Божией Матери читаются во время Божественной Литургии в дни Богородичных праздников. Слышатся они и за нашими вечерними богослужениями. В них заключен глубокий пророческий смысл.
На заре христианских времен из небольшого города Назарет идет в другой малоизвестный город в нагорной области Иудеи бедная, незнатная Дева, чтобы приветствовать свою родственницу Елизавету. И когда она вошла в дом и приветствовала ее, то, как повествует святой евангелист Лука, «Когда Елисавета услышала приветствие Марии, взыграл младенец во чреве ее; и Елисавета исполнилась Святаго Духа, и воскликнула громким голосом и сказала: благословенна Ты между женами, и благословен плод чрева Твоего! И откуда это мне, что пришла Матерь Господа моего ко мне?» (Лк. 1, 41-43). Исполнившись того же пророческого духа, и Пресвятая Дева сказала о Себе: «Ибо отныне будут ублажать Меня все роды».
Ничто естественное не могло утвердить Ее в надежде, что о Ней не только узнают, но и будут прославлять «все роды»! Ничто земное не могло Ее подвигнуть на подобное пророчество! Сам Дух Божий, деяние Которого Она благословляла в молитве, просветил Ее разум, открыл Ее сердце и подвигнул Ее уста изречь то, что о Ней предопределено на Небе и что согласно этому предопределению с радостью приняла святая Вселенская Церковь.
Сама Пресвятая Дева во время Своей земной жизни чуждалась славы и избегала ее. Даже в тот момент, когда Она славила Бога за то, что Он избрал Ее стать Матерью Господа, Она видит Себя, считает Себя смиренной рабой. И потом, когда народ восхищался Божественными глаголами Ее Сына, когда прославлял Его за творимые Им чудеса, когда торжественно встречали Его, Божия Матерь находилась в эти дни славы как бы в стороне. Она не приходила разделить славу со Своим Божественным Сыном. Но когда над Ним совершали поругание, когда распинали Его, бесславили, тогда Божия Матерь была рядом с Ним. Славу Владычицы мира явила сама Божественная благодать. Святое Евангелие рассказывает нам об одном волнующем событии. Спаситель, окруженный народом, учил стяжанию Царствия Божия. Слушавшие Его люди жадно впитывали глаголы жизни, как впитывает в себя иссохшая земля падающую на нее живительную влагу. И вот, словно молнии из облака, из уст известной женщины внезапно в эти минуты раздалось восклицание: «Блаженно чрево, носившее Тебя, и сосцы, Тебя питавшие!» (Лк. 11, 27). Неизвестная женщина, конечно, ничего не знала о том, что более тридцати лет тому назад Пресвятая Дева сказала только одной Елизавете: «Ублажат Меня все роды», когда Елизавета возвестила: «Благословенна Ты в женах и благословен плод чрева Твоего». Но как точно эта женщина выразила и подтвердила исполняющееся пророчество, и выразила не только в мысли, но даже в слове: «Блаженно чрево». Неизвестная женщина ублажила Божью Матерь, ублажила чрево, носившее Божественного Учителя, и сосцы, которые Его питали. И смотрите, что было дальше. Господь не только не отверг восхваления Своей Матери, но сказанными после этого словами подтвердил правильность поступка искреннего сердца. Он только указал, что блаженства могут достигнуть все, ели будут слушать слово Божие и соблюдать его: «Блажены слышащие слово Божие и соблюдающие его!» (Лк, 11, 28). Это было первое открытое при народе ублажение Божией Матери, первое восхваление в присутствии многих Той, Которая стала Матерью по плоти необыкновенного Учителя и Чудотворца.
После славного вознесения Господа на небо Божия Матерь является как избранное солнце посреди святых Апостолов. «Все они, — читаем в книге Деяний святых Апостолов, — единодушно пребывали в молитве и молении, с некоторыми женами и Мариею, Материю Иисуса» (1, 14). Как видим, дееписатель выделяет Марию, только Ее из упомянутых жен называя по имени. Божия Матерь становиться тем средоточием, куда святые Апостолы шли и перед выступлением на проповедь и куда возвращались после благовестнических путешествий. У Нее они получали и благословение на свои апостольские труды и с Ней же делились пережитыми радостями и скорбями. У той, которая бережно слагала и сохранила в Своем сердце все совершавшееся в земной жизни Спасителя (Лк. 2, 19). Проповедники Евангелия получали и напоминание божественных заповедей, и подкрепление в подвиге, и утешение в скорби. Как сосуд, в котором находилось благоухающее миро, продолжает благоухать и после, так, и тем более, Соделавшаяся сосудом Божества, Умащенная благоуханием Божественной благодати приближает к людям Своим присутствием, молитвой благодатное и спасительное присутствие и действие Того, Кто некогда обитал в Ней телесно, а ныне и всегда обитает в Ней, пребывает в Ней, пребывает с Ней духовно.
Уже на заре истории христианской Церкви верующие уразумели близость Пресвятой Девы к Богу, увидели и опытно ощутили силу Ее предстательства на небе и поэтому с первых времен прославляли Ее всечестное имя, призывали Ее в молитвах, просили помощи. И с тех пор Ее боголепная слава сияла, сияет и будет сиять. Никакие еретические мудрования не могли затмить Ее славы и никогда не смогут этого сделать, потому что слава Божией Матери — это дело Божие, это то, что установлено самим Божественным провидением. Сегодня мы не найдем ни одного православного храма, не встретим ни одной православной души, для которой Божия Матерь не была бы дорогой и родной. Она — наша вера, наше упование и радость, наша молитвенница и заступница.
Но, дорогие отцы, братья и сестры, ублажая Божию Матерь и спрашивая Ее милостей, нужно хорошо подумать и спросить себя: достойны ли мы прославлять Ее, достойны ли мы Ее любви? Ублажая Приснодеву, храним ли мы девство, целомудрие, чистоту? Прославляя глубокую в смирении, не останемся ли мы в гордости, не почтит ли нас червь самомнения, тщеславия, зависти? Ублажая в этом святом храме Божию Матерь и нашу Небесную Матерь, не поступаем ли мы противно дома? Не оскорбляют ли дети священных имен своих родителей непочтением к ним, невниманием, или, не дай Бог, дерзостью, грубостью? Исполняют ли сами родители должным образом свои обязанности к детям, к другим людям? Не заглушает ли волна страстей в нашем сердце славословия наших уст? По словам великого отца Церкви VI столетия святого Григория Богослова, как туча закрывает сияние солнечных лучей, так грешник, который не хочет сознавать своих грехов и отречься от них, закрывает для себя лучи любви Божией и милосердие Божией Матери.
Будем же стараться быть всегда истинными православными христианами, достойными детьми Небесной Матери, и Божия Матерь всегда будет нашей верной Споспешницей и теплой о нас Молитвенницей.
«Радуйся… Мати Дево… всемирное чудо и слышание».
Аминь.


________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Проповедь Блаженнейшего Митрополита Киевского Владимира
в день празднования Похвалы Пресвятой Богородицы в Субботу Акафиста. [/b]

20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
Если человек внимательно посмотрит на себя в сопоставлении с окружающим его пространством, то увидит, насколько он ничтожен, и, несомненно, придет к выводу, что является малой песчинкой в океане Божественного мироздания. А если посмотреть на себя с учетом присущих нам особенностей и сложностей характера, то, несомненно, придешь к выводу, что человек еще и уязвимое существо, порой беспомощное и беззащитное. Но это одна сторона. Есть и другая, более важная: в сущности своей человек — дивное, таинственное и прекрасное, Богом сотворенное существо, с огромными духовными возможностями.
Господь пришел на землю и воплотился ради человека. Он благоволил сродниться с человеком не только духовно, но и плотски, освятить нашу человеческую плоть, прославить и вознести ее до небес. Для нашего освящения и соединения с Ним Он основал Церковь и дал нам спасительные таинства.
Господь вновь и вновь приходит к каждому в Таинстве святой Евхаристии. Причащаясь Пречистого Тела и Крови Его, мы соединяемся с Ним навеки.
Святой Симеон Новый Богослов, великий афонский подвижник XI века, однажды после причащения святого Тела и Животворящей Крови, возвратившись в свою убогую келью, пережил радость и ощутил по-настоящему Господа, приходящего к человеку в Таинстве святого Причащения. «Удивляюсь и трепещу, — говорит Симеон Новый Богослов, — созерцая свое немощное тело. Мои немощные руки стали в этот момент руками Христовыми; мое немощное тело стало частью тела Христова; меня пронизало Божество, я сочленился и приобщился Христу, я исполнился радостью Духа Святого».
Это счастье дано каждому верующему человеку. Им живет Святая Церковь, проповедующая Христа распятого и воскресшего, вечно торжествующего.
Христос благоволил родиться от Духа Святого и Марии Девы. Благословенная и Пречистая Дева — Избранница Божия. Она избрана от рода человеческого. Послужив великой тайне Боговоплощения, Она остается навсегда «лествицей», низведшей нам Бога и возводящей нас к Нему. Своим предстательством, Своей материнской любовью Она соединяет нас с Богом, возводя от гибели к спасению, от земли к небесам.
Вот почему, братия и сестры, прославляя имя Христово, Церковь из рода в род прославляет и Пречистую Преблагословенную Матерь Его. Мы славим Ее за величие Ее любви к Богу и людям, за твердость веры, за ангельскую чистоту, за смирение, за всецелую преданность воле Божией, за все добродетели, которые Она принесла Богу от имени всего человечества. Мы ублажаем Ее различными молитвами и песнопениями. Мы славим Ее акафистным пением, в котором каждое наше обращение к Ней начинается словом «радуйся».
И это не случайно. Как все мы, земнородные, нуждаемся в радости каждый день и каждый час нашей многотрудной земной жизни! Обращаясь к Божией Матери с этим словом «радуйся», мы приносим Ей наше человеческое желание, нашу христианскую исповедь, нашу потребность в радости совершенной, христианской, победной. Обращаясь к Ней со словом «радуйся», мы приобщаемся Ее совершенной Божественной радости, превосходящей всякое понимание счастья и блаженства.
Мы называем Божию Матерь Обрадованной, Радостью нашей, Радостью всех скорбящих. Каждую среду здесь, в этом богоматернем храме, мы часто повторяем: «Радуйся, Радосте наша, покрый нас от всякого зла честным Твоим омофором».Божия Матерь обрела неизреченную радость у Бога и в Боге. Путь к подлинной радости для каждого человека должен быть таким, каким он был у Богоматери. В момент Благовещения приветствие Архангела заключало в себе слова: «Радуйся, Благодатная, Господь с Тобою!». Эти слова Архангела легли в основу нашей излюбленной молитвы: «Богородице Дево, радуйся, Благодатная Марие, Господь с Тобою; благословенна Ты в женах...». — «Господь с Тобою!» — вот источник радости и сама радость. Необходимо быть всегда с Господом, и тогда Господь будет с нами.
Каждый из нас призван к радости, к причастности (по апостолу Петру) Божественной природе. Вот почему святой апостол Павел призывает верующих людей: «Радуйтесь всегда в Господе; и еще говорю: радуйтесь» (Флп. 4,4); «всегдарадуйтесь» (1 Фес. 5,16); «радуйтесь с радующимися...» (Рим. 12, 15).
Как же можно откликнуться на такой вдохновенный призыв апостола, как это возможно всегда радоваться, когда в жизни столько поводов к рыданию, отчаянию и скорби? Если апостол Павел призывает к этому, значит, возможно как непрестанно молиться, так и непрестанно радоваться. Слова апостола — не пустые слова. Это слова всей его жизни, всего его огромного личного опыта. В том, что возможно всегда радоваться, уверяет нас пример многих святых людей Божиих и особенно пример Самой Пречистой Богоматери. Она всегда оставалась на вершине Божественной благодатной радости: и в момент Благовещения, и в момент Рождества Христова, и на Голгофе, и у гроба, и в момент Христова Воскресения, и в момент Вознесения Своего Сына.
Радуясь о Господе, каждый поймет, что он радуется о жизни, о всем прекрасном, о самом себе.
Радуется Благодатная оттого, что Господь с Ней. Если же одолевает нас иногда скорбь житейская, то значит, мы забыли, что Господь с нами. Если мы отчаиваемся — значит, не помним, что Господь с нами. Иногда мы сознательно пытаемся забыть, что Господь везде и всегда с нами. Кажется, что так легче жить, так проще грешить, так и совесть спокойнее. Но Господь — Сердцеведец. Он вездесущ, Он всюду с нами.
Славя Божию Матерь, будем наслаждаться радостью, которой мы Ее приветствуем и в которой ищем для себя утешения. Необходимо растворять все свои дела, слова и мысли сознанием присутствия Бога и радости о Нем.
На жизненном пути мы не одиноки: с нами Бог, с нами Его Пречистая Матерь. Она шествует с нами по крестным дорогам земной жизни. Ее помощь и радость всегда с теми, кто ищет Бога и спасения, кто ищет встречи с Ней дома и в храмах, кто любит людей и приносит им радость участливыми словами, добрым советом, полезным делом. За всех пострадал Ее Сын, наш Спаситель, за всех болезнует и о всех молится Его Пречистая Матерь. Сознавать это уже — достаточно, чтобы быть счастливым и радостным, чтобы в радости повторять: «Радуйся, Радосте наша, покрый нас от всякого зла честным Твоим омофором». Аминь.


________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Похвала Пресвятой Богородицы[/b]



________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b](Фрагмент), накануне Похвалы Богородицы Патриарх Кирилл читал Акафист[/b]



________________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Проповідь Патріарха Київського Філарета в 5-ту неділю Великого посту про великопісний спосіб життя.[/b]

20-го квітня, субота Акафіста на честь Похвали Божої Матері. 21-го квітня, 5-та неділя Великого Посту
[b]В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри![/b]


Ми відвідуємо церковні богослужіння, постимося і молимося у відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було діючим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим життям. Іншими словами – потрібен відповідний спосіб життя, який не був би протилежністю посту і не роздвоював би нашу душу.
У давні часи у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя через відповідні звичаї і навички, як особисті, так і суспільні. Так, упродовж Великого посту усі люди підпорядковувалися звичаям, які не давали забувати окремим членам суспільства про Великий піст. Наприклад, про піст постійно нагадував великопостовий дзвін, театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі собою ці зовнішні прояви посту не могли розбудити в людині почуття покаяння, але складалася відповідна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкі, і нам потрібне постійне нагадування про наші обов’язки. Хоча, звичайно, зовнішні правила не можуть замінити внутрішнього подвигу віруючої людини.
На жаль, тепер ми живемо не у православному суспільстві, і тому в наш час суспільне життя не може створити для нас великопісну атмосферу. Світ, який оточує нас і до якого ми належимо, не змінюється у дні Великого посту. Духовна трагедія секуляризму полягає в тім, що він вштовхує людину у звичайну релігійну шизофренію, коли життя віруючої людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось і вимагає набагато більше зусиль, ніж у ті добрі часи. В наш час великопісну атмосферу можна створити лише в домашніх умовах, і то не завжди, бо і в сім’ях часто не існує єдиних поглядів на духовне життя.
Без усякого сумніву, всі погодяться з тим, що сімейний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо і телебачення. Наше життя переповнене інформацією про події в світі. Не треба нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що діється в світі. Мало-помалу духовність і краса поступово зникають з сучасної культури. Музика перестала бути джерелом духовної насолоди. Вона перетворилася на звичний фон розмов, читання, занять тощо. Ця постійна необхідність у сучасній псевдомузиці свідчить про те, що люди перестали насолоджуватися тишею і сприймають її як щось негативне. Якщо раніше християни здебільшого жили у світі тиші і мовчання, і це давало їм можливість зосереджуватись на внутрішньому житті, то сучасні християни змушені докладати особливих зусиль, щоб створити умови для спілкування з Богом. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого посту – це питання духовного життя і смерті.
Треба зрозуміти, що неможливо ділити наше життя між великопісними переживаннями і враженнями від сучасних телефільмів та настроями, які ці враження породжують. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно витіснить інше. Однак вірогідніше, що сучасні телефільми подолають великопісні настрої. Зворотне може статися лише тоді, коли християнин докладе особливих зусиль.
Тому нам треба в дні Великого посту рішуче припинити слухати і дивитися по радіо і телебаченню програми, які викликають негативні емоції і наносять шкоду нашому великопостовому подвигу. Між іншим, нема нічого гріховного в тім, щоб стежити за інформацією про події в країні й у світі чи слухати й дивитися програми, які збагачують нас духовно й інтелектуально. Що повинно бути рішуче припинено в дні Великого посту – то це прикутість до телевізора і пасивне заковтування усього, що показують.
Але тут також, як і при споживанні їжі, одного утримання недостатньо. Духовне життя у дні Великого посту повинно наповнюватися чимось позитивним. Наша душа насолоджується молитвою, але і розум потребує духовної їжі. Цією їжею може бути читання – не лише релігійних книжок, а й художньої та історичної літератури, з якої можна почерпнути багато духовних цінностей для нашого розуму.
Четверта і п’ята неділі Великого посту присвячені Церквою пам’яті двох великих вчителів християнського духовного життя: прп. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба зрозуміти, що на прикладах цих двох святих Церква вчить нас, як можна збагатити наше внутрішнє духовне життя. Читання і духовні роздуми допоможуть нам придбати внутрішній мир і духовну радість. Сучасний секулярний світ не дає нам ні миру, ні духовної радості. А без цього, без розуміння Великого посту як шляху до глибин душі, Великий піст втрачає своє значення.
Великий піст – це час шукання сенсу життя, сенсу нашого покликання і нашої професійної праці, сенсу наших взаємин з іншими людьми, дружби, нашої відповідальності в житті. Нема ні праці, ні покликання, які не можна було б спрямувати на покращення життя людини, не з точки зору збільшення виробництва чи кращої його організації, а з точки зору людських цінностей. Нам треба поглиблювати людські взаємовідносини, тому що ми, будучи людьми вільними, самі того не розуміючи, стали рабами тієї чи іншої соціальної системи, які поступово знищують духовні цінності. Якщо наша віра має вічні цінності, то вона повинна перетворювати наше особисте і суспільне життя зсередини.
Багато людей думає, що для покращення життя потрібні зовнішні зміни умов життя, навіть і революції. Але ми, християни, повинні довести світу, що зміна життя на краще відбувається завдяки внутрішньому духовному життю людини, тобто завдяки вірі і життю за вірою. Коли Церква Христова ввійшла у греко-римський світ, вона не закликала до революцій, вказуючи на несправедливість рабства. Але рабство стало неможливим під впливом християнської віри і нової оцінки людини і всього життя. Одна свята людина може зробити набагато більше, щоб змінити світ на краще, ніж численні надруковані на папері соціальні програми. В Україні життя зміниться на краще лише тоді, коли покращає духовне життя людини і суспільства. Свята людина – це найкращий реформатор і революціонер, бо він реально змінює життя на краще.
Великий піст має велике значення, бо він очищає духовне життя людини і суспільства. Великий піст – це час, коли людина ніби знову здобуває віру і життя у його Божественному розумінні. Утримуючись від їжі, ми потім знову пізнаємо її смак і краще розуміємо голодних і знедолених. Скорочуючи розваги, відмовляючись від негативних радіо- і телепрограм, від непотрібних розмов, ми знову починаємо розуміти велику цінність спілкування з людьми, цінність праці, культури. Спілкуючись в молитві з Богом, ми розуміємо і відчуваємо серцем Його безмежну любов до нас і милосердя Боже.



_______________________________________________________________________________________________________________________________________

[b]Проповедь Патриарха Московского Кирилла в неделю 5-ю Великого поста[/b]

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії