Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    листопада 2019    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Проповіді » 18-го червня Троїцька поминальна субота. 19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого

18-го червня Троїцька поминальна субота. 19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого

Автор: mitropolit от 17-06-2016, 20:38
18-го червня, в суботу, Троїцька батьківська поминальна субота.
19-го червня – день Святої Тройці.
20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого


На своєму веб-сайті ми пропонуємо читачам історичні довідки українською та російською мовами про Троїцьку поминальну суботу, про Святу Тройцю та Її догмати про три Божественні іпостасі, Символ Віри та науковий богословський доказ існування Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого на базі Священного Писання Вітхого та Нового Завітів та інших важливих джерел.
Будуть розміщені проповіді Архієпископа Луки (Войно – Ясенецького).
Також розміщуємо ікони зі змістом про ці події та відеофільми.



Троїцька поминальна субота


Таким чином, у цей день ми молимося не тільки за християн, адже у часи від Адама до Христа Спасителя християн не було. Ми молимося за всіх померлих від Адама і до нині і за тих, які своїм непорочним життям послужили Богові, ми молимося за всяку людину, «яка все в житті добре звершила і до Бога багатьма різноманітними шляхами представилась».
За них всіх Мати Церква молиться, щоб вони мали «добру відповідь у час Суду», і шоб вони покращили «праворуч Бога стояння в радості, в сонмі праведних і святих і світлому жеребі» і стали таким чином достойними Царства Небесного. Очевидно, що ті за кого ми так молимося, – це праведники часів до Христа, які добрими ділами і святістю отримали свій уділ для спасіння, який дарував Господь для світу. За всіх спочилих християн ми молимось Господу Ісусу і в шостій молитві (ІІІ-тя статія) коліновклонного послідування чину Вечірньої П’ятидесятниці. У цей день належить всім відвідувати храм Божий і молитися за своїх рідних спочилих, друзів та знайомих, які відійшли від нас у вічність. Оскільки нами рухає до них любов, то і ми маємо бажанняч, що і після нашого відходу у вічність за нас так само з любов’ю помолилися.




______________________________________________________________________________________________________________________________________________

Троїцька батьківська поминальна субота



Свято Святої Тройці або День П`ятидесятниці було засноване в 50-й день після Воскресіння Христа Спасителя. Саме в цей день і відбулось заснування Церкви Христової.
______________________________________________________________________________________________________________________________________________

Троицкая поминальная суббота

18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
В Субботу предшествующую дню Пятидесятницы Православной Церковью установлено поминовение всех от века усопших
Сотворив мир в шесть дней, в седьмой день – в Субботу Бог почил от всех дел своих. Посему в каждую субботу Церковью принято поминовение усопших, каковые упокоились от всех мирских дел, и пребывают так до всеобщего воскресения. Однако, есть и особые дни поминовения усопших, в которые совершаются вселенские панихиды и повсеместные парастасы, и к таковым дням относится и Троицкая поминальная суббота.
В канун празднования схождения Святаго Духа на Церковь, верующие молятся, чтобы божественная благодать достигла даже «и во аде держимых», поскольку, как сообщали восточные Патриархи в своем послании о Православной Вере, «веруем, что души умерших блаженствуют или мучаются по делам своим. Разлучившись с телами, они тотчас переходят или к радости, или к печали и скорби: впрочем не чувствуют ни совершенного блаженства, ни совершенного мучения. Ибо совершенное блаженство или совершенное мучение каждый получит после будущего воскресения, когда душа соединится с телом, в котором жила добродетельно или порочно''.
В отличие от невежественных, но самоуверенных и гордых протестантов, называющих молитвы за умерших бессмысленными, поскольку, будто бы, грешникам уже не поможешь, а праведники итак в раю, мы знаем, что окончательная участь усопшего решится лишь в день Страшного Суда, после всеобщего телесного воскресения усопших.
К сожалению, многие наши соотечественники в поминальные дни совершают поминовение своих близких таким образом, что не только не приносят их душам никакой пользы, а и себе причиняют душевный вред. Языческое обыкновение посещать могилы близких, совершая там обеды и возлияния лишь оскорбляет святое место, каковым является христианское кладбище. Кладбище – это не место трапезы, но место молитвы об усопшем и воспоминания о нем. Сама же поминальная трапеза совершается отнюдь не на кладбище, и никогда не являлась поводом для попойки, а скорее милостыней за усопшего, осуществляемой через питание бедных и неимущих. Эта милостыня может быть и в виде иной помощи нуждающимся или церкви.
В тоже время, следует помнить, что главнейшей милостью для умерших является молитва о них, а таковая молитва послужит и нам самим, поскольку «Блаженни милостивии, яко тии помилованы будут».




______________________________________________________________________________________________________________________________________________

Троицкая родительская суббота


Поминальная родительская суббота устроена накануне празднования дня Святой Троицы и называется Троицкой субботой. В день основания Церкви, в Святую Троицу, благодать Духа Святаго пронизала всю Церковь земную и всю Церковь Небесную, где праотцы и патриархи, священномученики, преподобные, святые.
Между Церквами земной и Небесной существует прямая связь, мы молимся святым, просим у них и они нас слышат. В день основания Церкви – день Святой Троицы Дух Божий все в мире освятил, и живых и усопших, поэтому отцы Церкви с основания Церкви поминали усопших, своих дорогих родителей, своих братьев и сестер, и по внушению Духа Божьего устроили поминальную субботу накануне праздника Святой Троицы.
Панихиды еще служились в катакомбной Церкви, когда первые христиане были гонимы в Римской империи, и слово "панихида" в буквальном переводе с греческого языка означает "служение ночью", молитва ночью об усопших. Когда Церковь стала свободна, то панихида вышла из катакомб и стала службой об усопших. Со временем появились в Церкви поминальные субботы.
Троицкая суббота связана с основанием Церкви Троицей и Сошествием Святаго Духа. Мы молимся за усопших, чтобы Господь простил их, и верим, что Дух Божий касается не только живущих и молящихся, но и усопших. Наши близкие ушли в мир иной со страстями, пороками, грехами, а мы молимся и просим Духа Божия, которого Бог послал, просим Христа Спасителя, чтобы он помиловал их. Накануне Троицкой субботы, в пятницу вечером в нашей Церкви служат парастаc. Парастаc, с греческого, ходатайство во время этого богослужения ходатайствуют за своих усопших. Молитва Церкви, и Сам Господь это сказал, спасает грешников.
Мы вымаливаем у Бога прощение за усопших, потому что они уже не могут ничего для себя вымолить, они могут молиться за нас, но не за себя: "Помоги, Господи, упокой, Господи, души усопших раб Твоих, праотец, отец, сестер, братии наших, зде лежащих и повсюду православных". Православные просят от лица Церкви, чтобы Господь помиловал тех, кто ушел в вере и надежде Воскресения. По молитве Церкви благодать развивается до такого состояния, которое помогает душе усопшего выйти из уз ада.
Троицкая суббота имеет свой глубочайший сакральный смысл и не потеряет его до скончания века, поэтому поминальные субботы крайне необходимы. В народе все знают поминальные субботы вторую, третье, четвертую Великого поста, Троицкую родительскую, Дмитриевскую субботу, Радоницу.
У многих есть стремление помянуть своих усопших записками, священник их читает и говорит: "Господи, помяни его во Царствие Своем". Прийти на могилку, дать милостыню, сделать доброе дело, доброе слово сказать – тоже милостыня в наше время за тех, кто безвременно ушел.
Троицкая суббота называется еще и родительской, потому что наши родители ближе всех нам по плоти, поэтому начинаем поминание с усопших родителей. В церковной поминальной записке пишем прежде имена усопших родителей, бабушек, дедушек, сестер, братьев, поминаем сродников. Понятие "родительская суббота" связано с кровными, близкими нам, узами.
В родительскую субботу богослужения имеют один богослужебный чин, состоящий из вечерни и утрени, поются песнопения заупокойного характера. Присутствуют поминальный канон, поминальные стихиры, песнопения. Вечерня переходит в утреню, а после утрени и Литургии обязательно служится Вселенская панихида. Этим заканчивается поминальный чин, который будет совершаться 26 мая в Троицкую родительскую субботу.




______________________________________________________________________________________________________________________________________________

ТРОИЦКАЯ РОДИТЕЛЬСКАЯ СУББОТА


ТРОИЦКАЯ РОДИТЕЛЬСКАЯ СУББОТА - Один из дней поминовения усопших.
Поминальная родительская суббота устроена накануне празднования дня Святой Троицы и называется Троицкой субботой. В день основания Церкви, в Святую Троицу, благодать Духа Святого пронизала всю Церковь земную и всю Церковь Небесную, где праотцы и патриархи, священномученики, преподобные, святые.
Между Церквами земной и Небесной существует прямая связь; мы молимся святым, просим у них и они нас слышат. В день основания Церкви – день Святой Троицы – Дух Божий все в мире освятил, и живых и усопших, поэтому отцы Церкви с основания Церкви поминали усопших, своих дорогих родителей, своих братьев и сестер, и по внушению Духа Божия устроили поминальную субботу накануне праздника Святой Троицы. Ведь для Бога все живы, и наша любовь не должна прекратиться в день смерти.
Церковь, воссылая в Пятидесятницу молитвы об оживотворении Духом Святым всех живущих, просит в самый день праздника, чтобы и для усопших благодать всесвятого и всеосвящающего Духа Утешителя, которой они сподобились еще при жизни, была источником блаженства, так как Святым Духом «всяка душа живится».
Поэтому канун праздника, субботу, Церковь посвящает поминовению усопших, молитве о них. Святой Василий Великий, составивший умилительные молитвы вечерни Пятидесятницы, говорит в них, что Господь наипаче в этот день благоволит принимать молитвы об умерших и даже о «иже во аде держимых».
Панихиды. Они еще служились в катакомбной Церкви, когда первые христиане были гонимы в Римской империи, и слово «панихида» в буквальном переводе с греческого языка означает «служение ночью» – «молитва ночью об усопших». Когда Церковь стала свободна, то панихида вышла из катакомб и стала службой об усопших. Со временем появились в Церкви поминальные субботы.
Мы вымаливаем у Бога прощение за усопших, потому что они уже не могут ничего для себя вымолить, они могут молиться за нас, но не за себя. Православные просят от лица Церкви, чтобы Господь помиловал тех, кто ушел в вере и надежде Воскресения. По молитве Церкви благодать развивается до такого состояния, которое помогает душе усопшего выйти из уз ада.
Троицкая суббота имеет свой глубочайший сакральный смысл и не потеряет его до скончания века, поэтому поминальные субботы крайне необходимы. В народе все знают поминальные субботы вторую, третью, четвертую Великого поста, Троицкую родительскую, Дмитриевскую субботу, Радоницу.
У многих есть стремление помянуть своих усопших записками, священник их читает и говорит: «Господи, помяни его во Царствии Своем». Прийти на могилку, дать милостыню, сделать доброе дело, доброе слово сказать – тоже милостыня в наше время за тех, кто безвременно ушел.
Троицкая суббота называется еще и родительской, потому что наши родители ближе всех нам по плоти, поэтому начинаем поминание с усопших родителей. В церковной поминальной записке пишем прежде имена усопших родителей, бабушек, дедушек, сестер, братьев, поминаем сродников. Понятие «родительская суббота» связано с кровными, близкими нам узами.
Родительские дни дарят нам радость молитвенного общения в Боге с ушедшими из этой жизни. Поэтому так любимы родительские субботы, где мы поминаем усопших наших родителей, благодетелей, сродников. Мы приходим к Литургии, подаем записки на Проскомидию, молимся на Панихиде. Что еще мы можем сделать для наших дорогих усопших? Подать обильную милостыню, усугубить домашнюю о них молитву.
Православные христиане посещают в этот день кладбища, чтобы поклониться могилам родных после того, как помянули их в церкви.
Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь безконечная! Аминь.
(Упокой – значит, дай покой и мир Святого Духа умершим, чтобы они попали в Рай, из которого был изгнан Адам).




_______________________________________________________________________________________________________________________________________________

ПРО СВЯТО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ ТА ЗІШЕСТЯ БОГА ДУХА СВЯТОГО

НА СВЯТИХ АПОСТОЛІВ В ДЕНЬ ПЯТИДЕСЯТНИЦІ.


Догмати про Святу Тройцю; Символ Віри та його члени про єдність трьох іпостасів Святої Тройці; боротьба сили зла проти другої іпостасі Святої Тройці – Господа нашого Ісуса Христа.
Духовні школи та училища в Карфагені (Туніс), в Сирії, в Александрії (Єгипет) при Оригені та Тертуліані;


Про Бога Єдиного в трьох особах:


§2.1. Богоодкровенність догмата про Святу Трійцю
§2.2. Історія догмата про Святу Трійцю
§2.3. Вчення Церкви про Святу Трійцю
§2.4. Старозавітні вказівки на троїчність осіб у Богові
§2.5. Свідчення Нового Завіту про троїчність осіб у Богові
§2.6. Божество Отця
§2.7. Божество Сина
§2.8. Божество Духа Святого
§2.9. Одноістотність осіб Святої Трійці
§2.10. Особиста властивість Бога Отця
§2.11. Особиста властивість Бога Сина
§2.12. Особиста властивість Бога Духа Святого

18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого

Розділ 2. Про Бога в трьох особах

У вченні про Святу Трійцю у перші віки християнства певною мірою була присутня ідея про підлеглість Другої та Третьої Осіб Першій. У деяких випадках така підлеглість була припустима, в інших же призводила до єресі.

В.В. Болотов вважає, що є три види субординації (підлеглості):

1. Випадковий. Син підлягає Отцю як людина, але не як Бог. Так Св. Отці розуміли ряд текстів Св. Писання: Ін. 14, 28: "Отець Мій більший від Мене"; Мф. 19, 17: "Ніхто не є добрий, крім Бога Самого". Такий вигляд підлеглості припустимий для Православного богослів'я.

2. Істотний. У цьому випадку Син не є рівний Отцю за якими-небудь істотними властивостями, що веде до заперечення осіб Св. Трійці. Цей вид підлеглості для церковного розуміння неприпустимий.

3. Іпостасний. Син уявляється нижчим за Отця як такий, що походить від Нього. У ряді випадків (коли Сина Божого уявляють як людину) таке розуміння припустиме; в інших (коли Сина Божого уявляють Богом) -ні [107, С. 8-9].

Догмат про Пресвяту Трійцю

І. Політеїзм і монотеїзм

На зорі людської історії віра в Єдиного Бога була здобутком усіх людей. Одкровення про Єдинобожжя наші прародичі сприйняли в раю і передали своїм нащадкам. Це Передання довгий час зберігалось серед наших предків, допоки вони не поринули в плотське життя і затьмарення розуму, волі та почуттів людей у пристрастях безчестя не призвели до того, що більша частина людства втратила істинну уяву про Бога. Люди, "пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів... Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь", - так пояснює апостол Павло появу язичництва - політеїзму (Рим. 1,21-23, 25).

До часу життя патріарха Авраама віра в Єдиного Бога була надбанням небагатьох праведників, до яких належав, наприклад, Мелхиседек, цар Салимський. У потомстві Авраама монотеїстична віра була знову затверджена Богом і огороджена строгим розпорядженням Закону. Так, пророк Мойсей настановляв євреїв: "Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш - Господь один!" (Повт. 6, 4). Сам Бог повідомляє через пророка Ісаю: "Я перший і Я останній, і Бога нема, окрім Мене!" (Іс. 44, 6); "Я, Я Господь, і крім Мене немає Спасителя!" (Іс. 43, 11). Істина єдиності Бога знайшла підтвердження в новозавітній проповіді Спасителя: "Слухай Ізраїлю: наш Господь Бог - Бог єдиний" (Мк. 12, 29). У Своїй первосвященицькій молитві Христос молиться Єдиному Істинному Богові (Ін. 17, 3). Апостол Павло також учить: "іншого Бога нема, окрім Бога Одного" (1 Кор. 8, 4). Проповідь монотеїзму в новозавітні часи зустрічала численних противників, передусім в особах язичників, що залишилися в пітьмі ідолопоклонства й політеїзму, а потім - в особі напівхристиянських сект гностиків і маніхеїв. Якщо гностики допускали, що, крім верховного Бога, є ще багато нижчих божеств - еонів, то вчення маніхеїв було дуалістичним. Вони вчили про вічну боротьбу двох начал: доброго й злого. Святі отці викривали логічну суперечність політеїзму й дуалізму. Вони вказували, що вседосконалий Абсолют, яким тільки і повинен мислитись Бог, може бути тільки один. Два або більше незалежних Абсолюти неодмінно обмежували б один одного і тому не мали б необхідних для Істинного Бога свободи та досконалості, тобто не були б по суті богами. "Багатоначальність є безначальність, а багатобожжя є безбожжя", - говорить святий Афанасій Великий [122, С. 176]. Існування зла у світі пояснюється не дуалізмом, а зловживаннями своєю свободою тварними істотами (Ангелами і людьми). Святий Іоан Дамаскін коротко узагальнює все, що було сказано древніми отцями і підтверджує істину єдинобожжя (монотеїзму). Він пише: "Бог є досконалий і не має недоліків, і благістю, і премудрістю, і силою, безпочатковий, безкінечний, завжди сущий, необмежений і, словом сказати, досконалий у всьому. Отже, якщо припустимо існування багатьох богів, то необхідно буде визнати різницю між цими багатьма. Бо якщо між ними немає ніякої різниці, то це буде уже один (Бог), а не багато, а якщо ж між ними є різниця, то де ж досконалість? Якщо не вистачатиме досконалості чи благості або за силою, або за премудрістю, або за часом, або за місцем, то це вже не буде Бог. Тотожність же у всьому вказує швидше на Єдиного Бога, а не на багатьох.

І більше того, якщо б було багато богів, то як би зберігалась їх неописанність. Бо де був би один, там не був би інший. Таким чином багатьма керувався б світ, і не зруйнувався б, і не засмутився б, коли між керівниками пройшла б війна? Різниця спричиняє протиборство. Якщо ж хто скаже, що кожний із них керує своєю частиною, то що ж увело такий порядок і зробило між ними поділ? Це, власне, і був би Бог. Отже, Єдиний Бог є досконалий, неописанний, Творець усього, Утримувач і Правитель, над усе і передусім досконалість" [139, С. 81-82].

Язичництво не знало єдиного особливого Бога. На думку багатьох давньогрецьких філософів, над численними богами Еллади царює "необхідність" - вищий світ краси і безособистісного буття. У неоплатонізмі [1], як і в сучасному індуїзмі, проповідується містичне вчення про з'єднання з Божественним шляхом розчинення в океані безособистісного Божественного Абсолюту.

Навпаки, Бог Біблії - це завжди Особистість. Звичайно, Бог - це Абсолют особистісний, до Якого ми звертаємось на "Ти" і в молитві [67, С. 131]. І навіть на вершинах молитовних споглядань особистість християнського подвижника не зникає в глибинах Божества. На цих етапах духовного сходження життя християнина залишається життям свідомим. Екстатичні стани з характерною для них втратою свободи й свідомості, на думку святого Симеона Нового Богослова, притаманні тільки початківцям, чия природа ще не здобула постійного досвіду споглядання Божественної Реальності [67, С. 109].

Особистісні звертання до Бога відомі не тільки християнству, але й дохристиянському іудаїзму, однак у Старому Завіті Бог ще не розкривав з такою ясністю, як у новозавітні часи, Свою Триєдину Природу. Не було й істинної взаємності у стосунках між Богом і людиною. Страшний у Своїй величі Бог Ізраїлю наставляв і вчив, від людини ж вимагалось лише повного послуху Його волі [67, С. 131]. Порівнюючи Старий і Новий Завіти, апостол Павло говорить, що перший родив рабство, а другий дарував народження у синівство (Гал. 4, 24, 31). Якщо старозавітному Ізраїлю чужою була уява про Бога як про Отця, тобто як Пана, захисника й покровителя Свого народу [149, С. 751], то в новозавітну епоху ідея Боготцівства корінним чином переосмислювалась і безкінечно поглиблювалась. У Христі людство назавжди об'єднувалось з Божеством. Наше єство (природа) дійсно було усиновлено Богом. Звертаючись до Бога із сміливими словами "Отче наш...", ми тим самим свідчимо, що в Церкві ми стали дітьми Божими за сотілесністю Христові і дарованою нам у Христі Божественною благодаттю. Такої близькості стосунків Бога й людини Старий Завіт, безумовно, не знав.

Абсолютний монотеїзм виділяв євреїв із середовища язичницьких народів. Але Ізраїль не розумів природи Божества. У християнстві істина єдинобожжя одержує подальше висвітлення. У Євангельському Благовісті відкривається тайна Божественного Триєдинства: Бог єдиний не тільки тому, що немає іншого Бога, не тільки в силу єдності простоти і незмінності Природи, але також тому, що у Святій Трійці спостерігається єдине "Начало" - Особистість Отця, від Якого вічно походять Син і Святий Дух. Останнє необхідно розуміти, коли ми говоримо про єдиність Божества. "Коли я називаю Бога, я називаю Отця, Сина і Святого Духа. Не тому, що я припускаю, що Божество розсіяне - це означало б повернутися до плутанини фальшивих богів (політеїзму); і не тому, що рахувати Божество зібраним воєдино (без різниці осіб), - це означало б Його об'єднати. Отже, я не хочу впадати ні в іудейство, ради божественного єдинодержав'я, ні в еллінство, через велику кількість богів", - пише святитель Григорій Богослов [133, С. 126]. Таким чином, християнське розуміння Бога як Триєдиного перевершує вузькість язичницького політеїзму.

II. Догмат про Святу Трійцю - основа Християнської релігії
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Істина Божественного Триєдинства - вершина Одкровення Бога людині. Якщо пізнати Бога як Творця або Єдиного можливо не тільки шляхом надприродного, але й природного одкровення, то догмат про Святу Трійцю як шлях до пізнання тайни Триєдиного Бога відрізняє християнство від інших монотеїстичних релігій, наприклад, іудаїзму та ісламу. Відповідно до визначення святого Афанасія Олександрійського, християнська віра - це віра в "незмінну, досконалу й блаженну Трійцю" [122, С. 200].

У сповіданні тайни Трійці міститься досконалість богослів'я та істинне благочестя [122, С. 200]. Для грецьких отців учення про Святу Трійцю і було сферою власне богослів'я. Угледівши потаємну вказівку на тайну Святої Трійці в словах псалма: "у світі Твоїм побачимо світло" (Пс. 35, 10), святий Григорій Богослов пише: "Ми сьогодні прозріли й проповідуємо коротке богослів'я Трійці, від Світу - Отця, прийнявши Світ - Сина, у Світі - Духу" [132, С. 85].

Догмат про Святу Трійцю займає винятково важливе місце в системі християнського віровчення, оскільки на ньому грунтуються інші важливі догмати, зокрема, про створення світу й людини, учення про Таїнства Церкви, та й у цілому все християнське вчення. За словами В. Лосського, тайна Пресвятої Трійці, відкрита Церкві, "є не тільки основа, але й вища мета богослів'я", тому що, на думку Євагрія Понтійського, яку розвиває пізніше святий Максим Сповідник, "пізнати тайну Пресвятої Трійці в її повноті - це означає ввійти в єдність із Богом, досягнути обожнення свого єства, тобто ввійти в Божественне життя Пресвятої Трійці" [67, С. 39].

Божественна Трійця є "Альфа й Омега" - Початок і Кінець - духовного шляху. Сповіданням Святої Трійці ми починаємо своє духовне життя. Хрещенням в ім'я Божественної Трійці ми входимо в Церкву і в ній знаходимо шлях до Отця, істину в Сині і життя у Святому Дусі.

Віра Апостольської Церкви в Святу Трійцю знайшла своє вираження у Вселенських і Помісних Соборах, у Символі віри, у коротких і ширших сповіданнях віри древніх Церков і святих отців різних епох [9, С. 127; 110], у багатій святоотцівській писемності (більш систематично викладена уже із середини II ст. у працях таких ранніх отців, як святий мученик Іустин, філософ t святий Іриней Ліонський). Віра в Триєдиного Бога відбита також у древньому і більш пізньому літургійному Переданні Церкви. Наприклад, у древніх малих славослів'ях: "Слава Отцю й Сину зі Святим Духом", а також "Слава Отцю й Сину, і Святому Духу" [124, С. 625-634]. Святитель Василій Великий наводить також наступні слова подяки: "Хвалимо Отця і Сина, і Святого Духа Божого [2] [124, С. 625-634].

III. Незбагненність догмата про Святу Трійцю

Будучи наріжним каменем християнського віровчення, догмат про Пресвяту Трійцю в той же час є догматом таємничим, на рівні розуму неосягненним.

Наш розум заходить у глухий кут перед реальністю Божественного життя. Він безсилий зрозуміти, яким чином Трійця одночасно є й Одиниця; як "одне і те ж з'єднано і розділено" або, що це за незвичайне "розділення з'єднання" і "єднання роздільного" [134, С. 11]. На думку святого Григорія Нісського, людина, просвічена Святою Трійцею, хоча й отримує деяке "скромне боговідання", не може, однак, "зрозуміти словом цього таїнства: як одне і те ж, що числиться, і уникає числення, і роздільним здається, і міститься в одиниці" [124, С. 244]. Твердження, що "Бог однаково і Одиниця, і Трійця" [37, С. 37] (тобто одночасно і те й інше), уявляється нашому розумові як протиріччя. Дійсно "троїчний догмат є хрест для людської думки" [37, С. 38]. У силу обмеженості людського розуму тайна Святої Трійці не може бути точно виражена в слові. Її можна певною мірою осягнути тільки практикою духовного життя. "Не встигну подумати про Одного, як окрилений Трьома. Не встиг розділити Трьох, як підношусь до Єдиного", - говорить святитель Григорій Богослов [132, С. 260]. До Бога, зокрема, не можна застосувати звичну для нас категорію числа. Розглядаючи властивості чисел і пробуючи наблизитись до тайни числа "три", святитель Григорій Богослов відмічає внутрішню повноту цього числа, оскільки 1 - число убоге, 2 - число розділююче, а 3 - перше число, яке переважає і бідність одиниці, і розділення двійки. Воно одночасно включає в себе і єдність (1), і підмножину (3) [133, С. 126].

Між іншим, як зауважували отці Церкви, до Бога не можна застосовувати ніяке число, ні 1, ні 3, тому що рахувати можна тільки предмети, розділені простором, часом і силами. Але Божественна Трійця є абсолютна Єдність. Між Особами Святої Трійці немає ніякого проміжку, немає нічого вставного, ніякого перетину чи розділення [126, С. 90; 132]. У відповідь на звинувачення у трибожжі святитель Василій Великий пише: "Ми не ведемо рахунок (Богів), переходячи від одного до множини шляхом додавання, говорячи один, два, три, або перший, другий, третій, тому що "Я перший і Я останній, і окрім Мене немає Бога" (Іс. 44, 6). Ніколи до цього дня не говорили: "другий Бог (або третій)", але поклонялись Богові від Бога..., сповідуючи єдність Божества" [124, С. 244]. Одкровення про Святу Трійцю уявляється апорією[2] тільки для нашого обмеженого розуму. У самому Божественному житті немає ніяких антиномій або суперечностей. Святі отці споглядали Єдину Трійцю, у Якій, як це не парадоксально, єдність аніскільки не суперечить трійництву [87, С. 250]. Як такий, що досягнув досконалості в боговидінні, святитель Григорій Палама пише, що Бог є "Одиниця в Трійці й Трійця в Одиниці, незлито з'єднана і нероздільно розрізнена. Одиниця, Вона ж і Трійця всемогутня" [7, С. 110].

Богослів'я не ставить перед собою мету зняти тайну, пристосувавши багатоодкровенну істину до нашого розуміння, але закликає нас змінити наш розум так, щоб він став здатним до спостереження Божественної реальності. Для того, щоб удостоїтись споглядання Святої Трійці, потрібно досягти стану обожнення. Святитель Григорій Богослов пише: "Будуть ті співспадкоємці досконалого світу удостоєні і споглядання Пресвятої й Владичної Трійці..., які зовсім з'єднаються з досконалим Духом, і це буде, як я думаю, Царство Небесне" [67, С. 27]. Дух Святий, що від Отця виходить і в Сині перебуває, розкрив святим отцям розум до пізнання тайни Божественного Триєдинства.

IV. Троїчна термінологія

Вперше термін "Трійця" введений в богослов'я апологетом II століття святителем Феофілом Антіохійським [7, С. 129], але це не значить, що до того часу Свята Церква не визнавала троїчну таємницю. Учення про Бога в трьох особах має основу в Святому Письмі Старого і Нового Завітів. Головним завданням богослів'я в IV столітті було виразити в точних зрозумілих формулюваннях учення Церкви про Триєдинство Бога. У біблійному тексті, як виявилось, немає відповідних слів для вираження троїчної термінології. Уперше це особливо гостро відчули православні отці в суперечці з аріанами на Першому Вселенському Соборі 325 року. Усі біблійні вислови про Божество Сина аріани перефразовували на свій лад, щоб довести, що Син - не Бог, а творіння. Наприклад, православні хотіли ввести у визначення Собору про Сина біблійний вираз "із Отця", але аріани заперечили, що все з Бога, оскільки "для нас один Бог - Отець, що з Нього походить усе..." (1 Кор 8, 6; див. також: 2 Кор. 5, 18). На слова Послання до коетосян, що Син "є образ невидимого Бога" (Кол. 1, 15), аріани відповідали, що і людина є образ Бога (1 Кор. 1, 6). Необхідно було віру у Святу Трійцю виразити такими словами, які б єретики не могли витлумачити в дусі свого вчення [106, С. 33]. Для цього отці Собору скористались не біблійними, а філософськими поняттями.

Для позначення Природи Божества, загальної для Трьох Осіб, святі отці вибрали слово "сутність" (грец. - оіхп'а). Три Особи Святої Трійці мають одну Божественну Сутність.

Щоб виключити можливість неправильних припущень, нібито ця Сутність належить переважно Якій-небудь із Осіб (наприклад, Отцю) або що Сутність рівно чи нерівно поділена між Особами, потрібно ввести ще одне поняття - "єдиносущний" (грец. - фооь'тод ). Воно дозволило з необхідною чіткістю виразити тайну Триєдинства Божества. "Єдиносущний" означає тотожний. Будучи внесеним у Символ Віри, слово "єдиносущий" визначає Сина як Бога, Який володіє тією ж Сутністю, що й Отець. Разом з тим це поняття має ще й те достоїнство, що непрямо вказує на різницю Осіб, тому що єдиносущним можна бути тільки з кимось іншим, а не із самим собою. І все ж сильніше цей термін підкреслює єдність, ніж різницю Осіб.

Щоб якомога виразніше вказати на існування різниці Божественних Осіб, грецькі отці ввели в богослів'я поняття "іпостась" (грец.). Воно дозволяло позначити неповторність, особистісний характер кожної Особи Святої Трійці. Грецька філософія не знала тайни особистості і не мала поняття для позначення особистості. Слово особистість, у грецькій літературі було синонімом слова -"сутність" або "існування". Святі отці змінили значення першого з них. "Іпостась" у богослів'ї означає особистість. Таким чином, грецькі отці не просто запозичили філософські терміни і перенесли їх у богослів'я. Вони створили нову богословську мову, "переплавивши мову філософів", перетворили її так, щоб вона могла виражати християнську істину - реальність особистості у Богові й людині, тому що людина створена за образом Божим [67, С. 138].

Особистість володіє природою і в певному смислі вільна відносно неї. Заради вищих цілей особистість може йти на страждання та жертвувати своєю природою. Так, людина покликана досягнути богоподоби, тобто вона повинна, з Божою допомогою, перевершити, перетворити свою пропащу природу.

Заслуга у встановленні чіткої богословської термінології у вченні

Святої Трійці належить святителю Василію Великому. До нього богослови різних шкіл вживали різні терміни, що створювало плутанину й нерозуміння в середовищі православно налаштованих єпископів. Відповідно до термінології святителя Василія Великого, "усія" означає сутність, тобто взагалі те, що об'єднує предмети (особи) одного роду, а "іпостась" -власне значення слова "особистість" [3], конкретний предмет або особу. Наприклад, у Петра, Павла і Тимофія одна й та ж людська сутність, але кожний з них у певному смислі неповторний, кожний з них - унікальна особистість , або іпостась. Іменами Петро, Павло і Тимофій ми позначаємо особистості цих людей, а словом "людина" -їх сутність [126, С. 85-88].

Якщо поняття про "усію" (як загальне) і про "іпостась" (як часткове) точно перенести з уявленнями про людину у вчення про Святу Трійцю, то це привело б до трибожжя, оскільки людські особистості, маючи одну сутність, живуть усе-таки відокремлено, роздільно один від одного. Їх єдність тільки мислиться. У Святій Трійці ж, навпаки, три Іпостасі з'єднані в реальній єдності нероздільної Істоти (Сутності). Кожна з Них не існує без двох Інших. Єдиносутність трьох Божественних Осіб немає аналогів у тварному світі, тому поняття про "сутність" та "іпостась" як в "загальному", так і в "частковому" перенесені святителем Василієм Великим у троїчне богослів'я не в точному смислі, а із зауваженням, що Сутність Трьох Іпостасей абсолютно єдина [105, С. 303-305].

Східним отцям потрібно було чимало часу й праці, щоб довести Заходу правомірність формули: "єдина сутність і три іпостасі". Святитель Григорій Богослов писав, що "західні єпископи через бідність своєї мови і недостатність найменувань не можуть розрізнити грецьких термінів "сутність" та "іпостась", однаково позначаючи по-латині і те, й інше як "substantia" (субстанція)" [100, С. 22].

У визнанні існування Трьох Іпостасей Захід вбачав тритеїзм, сповідування трьох істот, або трьох богів. Західні богослови вченню про три Іпостасі надали перевагу вченню про Трьох Осіб (persona), що, у свою чергу, насторожувало східних отців.

Справа в тому, що слово "особа" в давньогрецькій означало не особу, а личину або маску, тобто щось зовнішнє, випадкове. Першим цей термінологічний бар'єр зруйнував святитель Григорій Богослов, який у своїх творах ототожнив слова "особа" та "іпостась", розуміючи під ними особистість [132, С. 213]. Тільки після Другого Вселенського Собору було досягнуто погодження богословських мов Заходу й Сходу: слова "іпостась" та "особа" були визнані синонімами [4].

Потрібно розуміти, що в деяких догматичних творах [5] між термінами "сутність" і "природа" є різниця. Під Сутністю завжди розуміється неосяжна глибина Божества, а Природа - більш широке поняття, що включає в себе Сутність, волю й енергію Бога. У рамках такої термінології ми можемо частково пізнавати Природу Божу, при цьому ж Сутність Його для нас. залишається недосяжною.

§ 2.1. Богоодкровенність догмата про Святу Трійцю

Поняттям про досконалості Бога, єдиного за своєю сутністю, не вичерпується вся глибина богопізнання, яке подароване нам в Одкровенні. Воно вводить нас у найглибшу таємницю життя Божества, зображуючи Бога єдиним у єстві Своєму та троїчним в особах. Пізнання цієї найглибшої таємниці дає людині тільки Одкровення. Якщо до деяких знань про властивості божественної сутності та визнання єдності Божої людина доходить шляхом власних роздумів, то до істини, що Бог єдиний у єстві Своєму та троїчний в особах, не може піднестися природними силами ніякий людський розум. Догмат про троїчність осіб у Богові є догматом богоодкровенним, догматом власне християнським. Сповідування цього догмата відрізняє християнина від іудеїв, від мусульман і від язичників.

У самому християнському віровченні цей догмат головний. Без визнання трьох осіб у Богові немає місця ні вченню про Бога-Викупителя, ні вченню про Бога-Освятителя. Будучи наріжним догматом християнства, догмат про Пресвяту Трійцю в той же час є і найнезбагненнішим не тільки для людей, а й для ангелів. Найживіше уявлення і найпроникливіший розум людський не можуть збагнути, як у Богові три особи, із яких кожна є Бог, не три Боги, а один Бог? Що таке народження й сходження, і яка різниця між ними? Усе це відомо тільки Духові Божому. "А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини" (1 Кор. 2, 10) [139, С. 85-99].

§ 2.2. Історія догмата про Святу Трійцю
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Зрозумілості і чіткості вчення Одкровення про Святу Трійцю досягнуто в Церкві поступово, у зв'язку з боротьбою проти псевдовчень, що виникали. В історії розкриття догмата про Святу Трійцю розрізняють три періоди:

1. Виклад догмата до появи аріанства, коли розкривалося переважно вчення про істотність Божих осіб при єдності Божества.

2. Визначення вчення про одноістотність при іпостасності божественних осіб у боротьбі з аріанством і духоборством.

3. Збереження церковного вчення про Святу Трійцю після Другого Вселенського Собору.

Перший період. Перші християни сповідували Отця, і Сина, і Святого Духа у формулі хрещення, у символах віри, у славослів'ях Св.Трійці, богослужбових піснеспівах і мученицьких сповідуваннях віри, але до окремих визначень властивостей взаємних відносин осіб Св.Трійці вони не доходили. Мужі апостольські у своїх писаннях говорили про Трійцю, повторюючи майже з буквальною точністю апостольські висловлювання.

Деякі з тих, що прийняли християнство, не в змозі були відмовитися від поглядів іудейства чи язичницької філософії. Єретики, виховані на букві закону Мойсеевого, у якому сказано: "Слухай, Ізраїлю, Господь, Бог наш - Господь один!", не розрізняли ніяких осіб у Богові; істину єдності Божої вони стверджували буквально, зосереджуючись на вченні про Св. Трійцю. Христос-Спаситель, на їхню думку, не є істинним Сином Божим. Гностики, дотримуючись крайнього дуалізму в поглядах на відносини між Богом і світом, духом і матерією, стверджували, що Бог без втрати Свого Божества не може втілюватися, бо матерія є злим началом, тому й Син Божий, Який утілився, не може бути Богом. Він є тільки особою, безперечно, божественної природи, але лише через витікання, що відділилося від верховного Бога. Псевдовчення прихильників іудейства та гностиків розвінчували християнські апологети: св. Іустин Мученик, Татіан, Афінагор, Феофіл Антіохійський, особливо Іриней Ліонський у книзі "Проти єресей", Климент Олександрійський у "Строматах".

У III столітті з'явилося нове псевдовчення про Святу Трійцю - монархіанство, яке виявилося у двох формах: динамічне, чи евіонейське, й модалістичне (інакше патрипасіанство).

Динамістичний монархіанізм (першими представниками були Феодот Кожевник, Феодот молодший (банкір), Артемон), вищого свого розвитку досяг у Павла Самосатського (пом. 272), який навчав, що існує єдина Божественна особистість: Отець, Син і Дух Святий не самостійні божественні особистості, а тільки божественні сили, тобто сили одного й того ж Бога. Коли ж Писання говорить про трьох осіб у Божестві, то це тільки три різних імені, що даються одній і тій же особі. Зокрема, Син, що називається в Писанні також Логосом і Мудрістю Божою, є в Богові тим же, що й у людині розум. Як людина перестала б бути людиною, коли відняти від неї розум, так і Бог перестав би бути особистістю, якщо відняти від Нього Логос. Логос є вічною самосвідомістю в Богові і в цьому значенні одноістотний з Богом. Цей Логос вселився й у Христа, але повніше, ніж уселяється в інших людей, і діяв через Нього у вченні й чудесах. Під впливом Божественної сили, що знаходиться в ньому, "як інший в іншому", Христос, проста людина, яка народилась від Духа Святого й Марії Діви, досяг найвищої можливої для людини святості й став Сином Божим, але в такому ж значенні, у якому інші люди називаються синами Божими. Як тільки вчення Павла Самосатського стало відомим, проти нього виступили з викриваннями всі відомі на той час пастирі Церкви - Діонісій Олександрійський, Фірміліан Каппадокійський, Григорій Чудотворець та інші. Крім того, православне вчення було йому протиставлене в особливому "Посланні шести православних єпископів до Павла Самосатського", а потім і на помісних соборах в Антіохії, а сам він позбавлений єпископського сану та відлучений від церковного спілкування.

Одночасно з евіонійським розвивався також монархіанізм патрипасіанський. Головними представниками його були: Праксій, Ноет і Савелій Птолемаідський (середина III ст.). Вчення Праксія і Ноета в основних рисах таке: божественна особистість одна в найвужчому значенні, це Бог Отець. Але й Спаситель світу - це Бог, а не проста людина (тільки не окремо від єдиного Господа Отця), Він є Сам Отець. До свого втілення Він відкривався в образі (модусі) ненародженого Отця, а коли забажав перетерпіти народження від Діви, то прийняв образ (модус) Сина не за подобою людською, а за божеством, став Сам Сином Своїм власним, а не Сином іншого. Під час земного життя Свого перед усіма, що бачили Його, Він проголошував Себе Сином, але від тих, що можуть вмістити, не приховував і того, що Він - Отець. Муки Сина для цих єретиків були муками Отця.

Учення про Духа Святого Праксій й Ноет не викладали. Їх учення знайшло собі немало послідовників, особливо в Римі. У зміненій філософській формі воно відродилося вже на Сході.

Засновником його був Савелій, у минулому римський пресвітер і спочатку чистий патрипасіанин. У свою систему він увів і вчення про Святого Духа. Суть його полягає в тому, що Бог є безумовна єдність, безмежна, неподільна і сама в собі замкнена "монада". Одвіку вона знаходилась у стані бездіяльності або мовчання, але потім Бог виголосив Своє Слово, або Логос, і почав діяти. Творіння світу було першим проявом Його діяльності, після чого виникла низка нових дій і проявів Божества. У Старому Завіті Бог поставав як Законодавець Бог Отець. У Новому - як Спаситель Бог Син і як Освятитель Святий Дух. Існує, отож, лише трійця об'явлень єдиної Божественної особистості, але не Трійця іпостасей [104, С. 30-59].

Оскільки головною помилкою монархіанства було заперечення особистості та вічного буття Отця, Сина і Святого Духа, то захисники одкровенно-церковної істини в боротьбі проти монархіан головну увагу звертали на розкриття істини про дійсне буття та розпізнання Божественних Осіб за їх особистими властивостями.

Вчення Тертуліана про Св. Трійцю можна сформулювати так: кожна з Осіб є Бог; Вони розрізняються як Особи, але єдині як субстанція.

Молодший сучасник Тертуліана Оріген також мав у своєму вченні як позитивні, так і негативні моменти. Позитивним є твердження про те, що народження Сина - акт вічний, який відбувається постійно, а також формула "Три Особи й одна Трійця". До негативних положень можна віднести те, що, згідно з Орігеном, тільки Отець є Бог у власному значенні (у грецькій з артиклем), а Син - ні (у грецькій без артикля). Молитися можна тільки Отцю, а Сину - лише як посереднику. Проте відмінності між "усією" та "іпостассю" (сутністю та особою) проведено в Орігена не зовсім ясно й точно. Це стало причиною того, що при розмірковуванні про взаємовідносини Осіб Святої Трійці між собою Оріген упав в однобічність, поставивши на перше місце Отця як Бога у власному смислі, Сина нижче від Отця, а Духа нижче від Сина. Так виник субординалізм, або співпідлеглість Осіб Святої Трійці за Єством. Цей субординалізм поклав початок аріанству [104, С. 59-81; 37, С. 514-559].

Після Тертуліана вчення про Святу Трійцю на Заході не набуло розвитку, а на Сході все, що стосувалося цієї великої таємниці, тією чи іншою мірою залежало від Орігена. Тих, хто розвинув позитивні моменти його вчення, прийнято називати правими орігеністами (св. Олександр Олександрійський, св. Григорій Чудотворець), а тих, хто розвивав невдалі його положення, лівими орігеністами (св. Діонісій Олександрійський, пресвітер Памфіл, Євсевій Кесарійський) [104, С. 81-123].

Другий період. У IV столітті, з появою аріанства та македоніанства, відкрився новий період розкриття догмата про Св. Трійцю. Істотною рисою цих псевдовчень була думка про іншосутність стосовно Отця Сина і Св. Духа: її аріанство застосувало до Сина, а македоніанство і до Духа Святого. Протягом цього періоду було розвинуто переважно вчення про одноістотність осіб Св. Трійці.

Аріанство, поставивши своїм завданням примирити вчення Одкровення про троїчність осіб у Богові з догматом про єдність Божу, думало досягнути цього засобом заперечення рівності (та одноістотності) між особами Святої Трійці за Божеством через приниження Сина й Духа до числа творіння. Засновником цієї єресі олександрійським пресвітером Арієм було викладено тільки вчення про Сина Божого та Його співвідношення з Отцем. Основні положення вчення такі:

1. Бог єдиний. Те, що відрізняє Його від усіх інших істот і винятково Йому властиве, є Його безначальність і ненародженість. Син же є народжений, значить, Він не рівний зі Своїм ненародженим Отцем, тому що як народжений Він повинен мати початок Свого буття, тим часом як істинний Бог безначальний. Як такий, що має начало, не співвічний з Отцем.

2. Божественна природа духовна й проста, тому в ній нема поділу. Якщо Син має начало буття Свого, то Він народжений не з єства Бога Отця, а тільки з божественного бажання, народжений дією всемогутньої божественної волі з не сущих, інакше створений.

3. Як творіння, Син не є власний, природний Син Отця, а Син тільки за іменем, за всиновленням; Він не є й істинним Богом, а Богом тільки за іменем, є тільки обожненим творінням. На запитання про сенс буття такого Сина Арій відповідав дуалістичною протилежністю Бога й світу: між Богом і світом, згідно з його вченням, існує нездоланна безодня, тому Він не може ні творити його, ні мислити про нього безпосередньо. Побажавши створити світ, Він створив спочатку одну істоту, щоб за її участю створити й решту всього [104, С. 127-270; 35, С. 15-90].

Арій зосередив свою увагу на вченні про Сина Божого, а вчення про Святого Духа майже не торкався. Арій відмовляв Синові в єдиносущ-ності (одноістотності) з Отцем. Бог був у нього не тільки єдиним, але й єдиною особистістю. Македоній, єпископ Константинопольський, розвинув аналогічне аріанському псевдовчення про Святого Духа. Він навчав, що Дух Святий є творінням Сина, що Він незрівнянно нижчий від Отця й Сина, що стосовно Них Він тільки службова "твар" (службове творіння), що Він не має з Ними однієї слави й честі поклоніння, і що, взагалі, Він не Бог і не повинен бути іменований Богом, Він тільки набагато вищий за ангелів [35, С. 93-123].

Як аріани, так і македоніанці, перекручували християнський догмат про Святу Трійцю. Тому Церква виступила проти цих єресей, вживши для викриття їх рішучих заходів, вдавшись до таких надзвичайних засобів, як скликання 1-го й 11-го Вселенських Соборів. Плодом боротьби Церкви проти згаданих єресей та їхньої богословської творчості став Нікео-Царгородський символ віри. Особливу ревність у викритті цих єресей і в захисті церковного вчення проявили святі Василій Великий, Григорій Богослов і Григорій Нісський. На Заході найбільш сильними та . знаменитими захисниками Православ'я у боротьбі проти аріанства були святий єпископ Іларій Піктавійський (пом. 368), Євсевій Вергельський та інші. Їхні зусилля були спрямовані на утвердження вчення про одно істотність Осіб Святої Трійці, а також на розмежування понять "сутність" та "іпостась" й установлення точного їх змісту [104, С. 258-261].

Твори цих стовпів Церкви відрізняють висота й глибина богословської думки, точність термінології. За їхнім роз'ясненням, Божественну природу, загальну для всіх Осіб Святої Трійці, яка віддзеркалюється в кожній з Них, означає особа, суб'єкт, та Божественна Особистість, Котра віддзеркалює природу і споглядає її, так би мовити, по-своєму. Іпостасі суть образи буття єдиної Божественної сутності, вічні та незмінні образи самоодкровення Божественного єства, розумні, які володіють особистим буттям. Кожна з Них (Іпостасей) є Богом у нерозривній (неподільній) єдності з іншими Іпостасями, і тому всі Вони складають єдиного Бога [104, С. 219-236]. "Усі три суть єдино (одно), - говорить Григорій Богослов, - Одиниця в Трійці поклоняєма, Трійця в Одиниці очолювана, уся царствена, єдинопрестольна, рівнославна" [104, С. 511].

Третій період. У Нікео-Царгородському символі віри викладено ясне й точне вчення про одноістотність Осіб Святої Трійці, а також учення про Іпостасну різницю Божественних Осіб. Надалі турбота Церкви зводилась лише до збереження в незіпсованості (чистоті) того вчення, яке ми й маємо у Східній Православній Церкві. Єресі, що виникали після Другого Вселенського Собору, по суті не мали сили, оскільки не являли собою чогось суттєво нового. З них заслуговують уваги лише тритеїзм, або трибожжя (VI ст.), і тетратеїзм, або чотирибожжя (VI - VII ст.ст.). Тритеїсти, ототожнюючи єство та особу, говорили, що три Божественні Особи - це і три божественні сутності, окремі й самостійні; а єдність Святої Трійці вони розуміли як узагальнення, як родове поняття. Тетраїсти, крім трьох Осіб у Трійці, уявляли ще окрему від Них божественну сутність, яка стоїть ніби поза Ними й у котрій усі вони беруть участь і черпають із неї своє божество. Ці єресі великого значення не мали. У боротьбі з ними було достатньо самого з'ясування їхньої неузгодженості з ученням про Трійцю, вираженого в Нікео-Царгородському віровизначенні.

У новітній час антитринітарне вчення намагалися відновити Михаїл Сервет і Фауст Соцін. Михаїл Сервет розумів Трійцю не як три самостійні Іпостасі, а як Трійцю одкровень. Бог за природою та Іпостассю один, тобто Отець, Син і Дух Святий не є окремі від Отця особи, а тільки Його різні прояви, або модуси. У цьому вченні ми маємо відновлення савеліанського вчення (монархіансько-модалістичного напрямку). Соцін (XVII ст.) не міг примирити троїчність осіб у Богові з єдністю Його єства. Він визнавав, що Бог один, єдине божественне єство і єдина божественна особа. Син Божий не є самостійною Божественною Іпостассю, а тільки уособленням історичного Христа. Христос - проста людина. Сином Божим він може бути названий у невласному розумінні, у якому синами Божими називають усі віруючих. У порівнянні з іншими він тільки мав перевагу й був улюбленим Сином Божим. Дух Святий є божественним диханням або силою, що діє у віруючих від Бога Отця через Ісуса Христа. Тут ми бачимо відновлення монархіанства динамічного [72, С. 162-163]. В інших єресях новітнього часу відновились інші відтінки монархіанства. Наприклад, в армініанстві повторився древній субординалізм. Так, Яків Арміній учив, що Син і Дух Святий нижчі від Отця за божеством, бо від Нього запозичують своє божественне достоїнство. Сведенборг (XVII-XVIII ст.ст.) відновив патрипасіанське бачення, оскільки навчав, що існує тільки один Бог, Який прийняв людську подобу, віддав Себе на страждання та хресну смерть і через усе це звільнив людство від влади пекельних сил [70, С. 111, 120-121, 127]. У новітній філософії намагались з'ясувати сутність цього догмата силою лише одного розуму (Фіхте, Шеллінг, Гегель). Це приводило до того, що від християнського догмата залишились тільки терміни, які означали протилежні догмату пантеїстичні поняття, що зовсім знищують християнське вчення. Це показує, що догмат про Святу Трійцю є таїнством таїнств, і якщо розум про це забуває, то він обов'язково перекручує його і впадає в оману та єресі [7, С. 127-129].

§ 2.3. Учення Церкви про Святу Трійцю
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Догмат про Святу Трійцю викладений Церквою в усіх трьох символах, якими нині в ній користуються, але з найбільшою повнотою та роздільністю він викладений у так званому символі св. Афанасія, а саме: "Віра кафолічна така є: єдиного Бога в Трійці й Трійцю в єдності шануємо, не зливаючи іпостасі та не розділяючи єства. Бо інша є іпостась Отця, інша іпостась Сина, інша Святого Духа [117, С. 84].

Отець ні від кого ні створений, ні народжений. Син від Отця Самого є, не створений, але народжений. Дух Святий від Отця не створений, не народжений, але Той, що сходить від Нього.

І в цій Трійці немає першого чи останнього, немає більшого чи меншого, а цілі три іпостасі, що співіснують одна з одною і рівні між Собою" [117, С. 84].

Усе вчення про Святу Трійцю, викладене в цьому символі, очевидно, зводиться до наступних трьох положень:

I. Бог троїчний, і троїчність ця полягає в тому, що в Богові три особи, три іпостасі: Отець, Син і Святий Дух.

II. Кожна особа Трійці є Бог, однак вони в жодному разі не є три боги, а єдине божественне єство.

ІІІ.Усі особи Трійці розрізняються між собою особистими властивостями.

Згідно з порядком цих положень і викладемо вчення про Пресвяту Трійцю.


І. Троїчність Осіб у Богові

Коли Церква вчить нас вірувати в троїчність Божества, то вона вказує цим, перш за все, на необхідність мати живу впевненість у бутті трьох осіб у Божестві. Це означає, що Отець, Син і Святий Дух повинні бути визнані не як три властивості, чи сили, чи явища й дії однієї й тієї ж божої особистості, а як три між собою дійсно різні особи Божества, що мають кожна свою особливу самостійність і свої особливі риси, якими вона не змішується з іншою особою.

§ 2.4 Старозавітні вказівки на троїчність осіб Богові

Істина про те, що в Богові дійсно три особи, нам виразно відкрита у Новому Завіті. Сповіщено було, однак, про цю істину й у Старому Завіті, хоча вказівки на неї сховані під покровом таємничих та загадкових зворотів і мовних висловів.

До них належать:

1. Початкові слова Буттєписьменника: "На початку Бог створив Небо та землю" (Бут. 1, 1). У цьому місці єврейського тексту слово Елогім, власне Боги, виражає множину, проте вислів створив указує на єдиність Творця. Здогад про вказівку, таким чином, на таїнство св.Трійці заслуговує на повагу [117, С. 84-85].

2. Слова Божі перед створенням людини: "Створімо людину за образом Нашим та за подобою Нашою" (Бут. 1, 26); перед вигнанням грішних прабатьків із раю: "Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло" (Бут. З, 22).

Пояснення цих висловів як залишків політеїзму в єврейській релігії неправильне, тому що ця релігія ніколи не твердила про існування багатьох богів. Пояснення як припущення бесіди Бога з ангелами не може бути визнаним тому, що осіб, із якими радиться Бог, зображують як рівних Йому (Бут. З, 22), що володіють творчою силою (Бут. 1, 26), що ангелам не властиве.

Пояснення, що є звичай сильних світу говорити про себе в множині, неприпустиме, тому що звичай цей з'явився тільки з розвитком політичного ладу в єврейському народі, з утворенням Західної та Східної Римських імперій, у яких до кожного з імператорів зверталися у множині на знак удаваної нероздільності держави.

Існують також вказівки на те, що в Богові саме три особи, але без найменування й розрізнення їх.

Деякі з древніх учителів бачили таку вказівку в описі Мойсеєм об'явлення Божого Авраамові у вигляді трьох мандрівників : "І явився до нього Господь між дубами Мамре, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він звів очі свої та й побачив: ось три мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч їм, і вклонився до землі, та й промовив: "Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свого раба!" (Бут. 18, 1-3). Авраам, як говорить бл. Августин, зустрічає трьох, а поклоняється Єдиному. Побачивши трьох, він зрозумів таїнство Трійці, а поклонився ніби Єдності, сповідував єдиного Бога у трьох особах.

Більшість св. отців гадала, що найпершим гостем Авраама був "Ангел Єгови", Логос чи Син Божий, що побажав цього разу набути подоби ангельської, за подобою того, як пізніше Він сприйняв єство людське; два ж останні були ангелами.

Інша загальна вказівка на тайну Св. Трійці подається в трикратному закликові серафимів до Бога: "Свят, свят, свят, Господь Саваоф" (Іс. 6, 3), який чув пророк Ісайя під час обрання його в пророче служіння. Ісайя говорить, що він бачив Господа, "що сидів на високому та піднесеному престолі" (Іс. 6, 1), "... і почув голос Господа, що говорив: "Кого Я пошлю і хто піде для Нас?" (Іс. 6, 8). Отже, Ісайя бачив і чув голос від єдиного Бога, тим часом іти належить йому від імені декількох. А що ці декілька були особи божественні, про це свідчить апостол Іоан, коли говорить, що Ісайя разом із Господом бачив і Славу Сина Божого (Ін. 12, 41), і апостол Павло, котрий указував, що Ісайя чув голос Духа Святого, що посилав його до народу ізраїльського (Діян. 28, 25, 26). Звідси, зрозуміло, що трикратне "свят" має внутрішнє співвідношення з трьома особами Божества.

3. Мойсей, описуючи богооб'явлення, що були за часів патріархів, того, який являвся, іменує часто Ангелом-Єговою та Ангелом Єгови і зображує його як особу божественну, приписує йому владу, силу й дії, властиві тільки Богові. Цей же ангел Єгови уявляється таким, що уклав угоду з ізраїльським народом і вивів його з Єгипту (Вих. З, 2-12), врятував його від руки єгиптян біля Червоного моря і перебував у стовпі вогненному й хмарному під час мандрів по пустині (Вих. 14, 15-31; Числ. 20, 16). Пр. Ісайя стосовно ставлення Господа до долі народу ізраїльського, про Ангела говорить:"... і став Він для них за Спасителя. В усякому утиску їхньому тісно було і Йому, і Ангел обличчя Його спасав, любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він викупив їх, і їх підніс, і носив усі дні в давнину" (Іс. 63, 8-9). Хто такий цей таємничий Ангел-Єгова чи Ангел лиця (обличчя) Його, тобто Ангел, що являв собою обличчя самого Господа? Припустити, що це є тварно-службовий дух (така думка прийнята Римо-Католицькою Церквою), суперечило б тексту біблійних оповідань (цей Ангел є Ангелом завіту; Мал. З, 1).

Таке розуміння підтверджується й свідченням ап. Павла про те, що це Ісус Христос був супутником євреїв, коли вони йшли з Єгипту в обіцяну землю, чудово давав їм їжу й пиття та деякі з них його спокушали (1 Кор. 10, 31, 4-9; пор.: Вих. 17, 1-6; Числ. 20, 2-11). У Східній Церкві з давніх часів стверджувалася думка, що в особі Ангела Єгови відкривався та діяв Сам Син Божий.

4. Від Господа в Старому Завіті відрізняється ще Його Премудрість, у деяких місцях вона зображується як особистість, котра сама себе усвідомлює й відображає в собі премудрість Бога та виявляє її зовні у світі. Найбільш чітке її зображення є у Приповістках Соломона: "Коли ставив основи землі, - то я майстром у Нього була, і була я веселощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожночасно" (Прип. 8, 29- 31).

Присвоювані Премудрістю Самій Собі властивості: досвітове, але самостійне особисте буття при Єгові, безначальне вродження від Бога, посередництво при творенні світу - тотожні з тими, що надаються у Новому Завіті Сину Божому (Ін. 1, 1-3, 14), ось чому майже всі древні учителі Церкви в таких зображеннях Премудрості вбачали сокровенне вчення про Бога-Слово.

5. Але ясніше за все вказівки на особистість Сина та Його божественне достоїнство виступають у пророцтвах про Месію: "Я хочу сповістити постанову: промовив до Мене Господь: "Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив" (Пс. 2, 7). Давид сповідує: "Промовив Господь Господеві моєму: "Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів біля підніжжя ніг Твоїх" (Пс. 109,1, 3); "Намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радості понад друзів Твоїх" (Пс. 45, 8)

В Ісаї Йому дано найменування Еммануїл (Іс. 7, 14), або "із нами Бог" (Мф. 1, 23), "Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь Миру" (Іс. 9, 5), котрі вказують і на Його окремість від Єгови та Боже достоїнство.

Указівки на буття Св. Духа як особливої Іпостасі Божої у Старому Завіті не такі численні, але досить відверті. Першу таку вказівку можна бачити в словах Буттєписьменника: "Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1, 2); дія, що приписується Св. Духові словом ширяв, є дією творчою, а найбільш виразною у зв'язку з пророцтвами про Месію в Ісайї: "На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати убогим. Послав Він Мене проповідувати" (Лк. 4, 18-29; Іс. 6, 1; 11,2-3).

У Старому Завіті віра в троїчність Бога не мала загального та обов'язкового значення, яке одержала в Новому Завіті [72, С. 165-174].

§ 2.5 Свідчення Нового Завіту про троїчність осіб у Богові
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
У новозавітні часи, через вічне іпостасне Слово, Яке втілилося, Бог побажав відкрити людям тайну про Св. Трійцю в якнайвиразнішому світлі.

1. Першим позитивним та урочистим свідченням про Св. Трійцю в Новому Завіті було свідчення під час хрещення Ісуса Христа в Іордані. Тут відкрилася світові "І ось голос почувся з неба: "Це Син Мій улюблений, що Я Його вподобав!" (Мф. З, 16-17), "І Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб" (Лк. З, 22) виразна проповідь про Три Особи Божества. Церква проповідує це в тропарі про Богоявлення.

Друге найголовніше свідчення - це свідчення Самого Ісуса Христа в останній Його розмові з учнями перед хресними стражданнями (Ін. 14-16). Утішаючи їх перед майбутньою розлукою з Ним, Він говорив їм: "І вблагаю Отця Я, і Утішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував... Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Імя Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив" (Ін. 14. 16, 26). Тут ще виразніше розрізняються всі три особи Св. Трійці як особи: Син, Який говорить про Себе: "і вблагаю..."; Отець - "вблагаю Отця Я"; Дух Святий, який називається інакше Утішителем, отже, відмінним від Сина; що посланий буде Отцем, - а значить відмінний від Отця, посланий буде для того, щоб замінити для апостолів Сина і навчити їх усьому; значить, є такою ж особою, як і Син. Але найголовніше свідчення, що складає основу й зерно всього вчення про це найглибше таїнство віри, у заповіді Спасителя про хрещення: "ідіть і навчайте усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мф. 28, 19).

Церква завжди вбачала у цих словах учення про тайну Св. Трійці; із самого початку вона здійснювала хрещення в ім'я Отця, Сина і Святого Духа як трьох Божих осіб, і, щоб, за свідченням Тертуліана, окремо виразити сповідування Св. Трійці, охрещуваного тричі занурювали у воду [117, С. 91].

Одночасно Церква розвінчувала і єретиків, які, вважаючи Сина і Духа нижчими від Отця чи тільки Його силами й властивостями, замахувалися здійснювати хрещення в ім'я Отця чи одного Сина, принижуючи перед Ним Святого Духа (Пр. Ап. 49 і 50). Самі ж хрещені при цьому були попередньо навчені вірі у Св. Трійцю, як трьох божих осіб, і під час хрещення повинні були чітко й твердо сповідувати цю віру.

Є ясні свідчення про дійсну особистість усіх трьох осіб Божества разом у посланнях апостольських.

Так, апостол Павло пише: "Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця й спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами" (2 Кор. 13, 13). Усі три особи Божі розрізнені також іменами і побажаннями віруючих отримати від кожного з них особливе благо.

2. У Новому Завіті є немало й таких свідчень, у яких показується, зокрема, особистість тієї чи іншої особи Трійці та окремість її від інших осіб.

а) Те, що Бог Отець є особа, а не яке-небудь безособове нескінченне начало, випливає вже з того, що Бог, не тільки за вченням Одкровення, але й за вимогою здорової природної людської думки, повинен уявлятися не інакше, як особистість. Зрозуміло, що не всі ті риси, у яких Одкровення зображує особистість Божества, найближче стосуються першої особи Св. Трійці. Тому і єретики, що відкидають особистість Сина й Святого Духа, не відкидали особистості Отця.
[img=left]http://eparhija.com.ua/uploads/fotos/news/other/door[1].jpg[/img]
б) Син Божий є особа, відмінна від Отця й Духа Святого, а не той же Отець, що відкрився в образі Сина як сила чи властивість Його. Він Сам учив: "Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю" (Ін. 10, 15); "Люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так і роблю" (Ін. 14, 31); "Отець Мій працює аж досі, працюю і Я" (Ін. 5, 17); "А тепер ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив" (Ін. 8, 40) та інше. Такі вислови чітко показують, що Він є окрема від Отця особа, яка має самостійність, могутність, розуміння (волю).

в) 3 іменем Духа Божого, Духа Святого, Св. Писання Нового Завіту з'єднує також різноманітні несуттєві поняття. Але немало в ньому і таких висловів, які показують у Духові Святому особистість. Найбільш виразне вчення про це міститься в прощальній розмові Спасителя з учнями (Ін. 16,16). Уже Його назва тут - Утішитель - показує, що Він є особистістю. Додавання іншої ще більше підсилює Його визначення. Розкриваючи детальне вчення про Утішителя, Спаситель вказує, що Дух настановить апостолів на всяку істину, нагадає про все, чого навчив Син, причому Він не буде Своє промовляти: а те, що почує від Мене, візьме і саме вчення, крім того, Він сповістить майбутнє (Ін. 16, 13-15), й також звинуватить світ у гріху та сповістить про правду і про суд (Ін. 16, 8), прославить Сина (Ін. 16, 14). Усе це такі властивості й дії, які не можуть бути прикладені до однієї безособової сили чи властивості Божої, а необхідно змушують визнати в Духові-Утішителеві особисте єство, що діє з самосвідомістю й волею.

У вченні апостолів про Святого Духа думка про Його особисте буття особливо чітко виражена апостолом Павлом. Викладаючи настанову про різницю духовних дарувань (1 Кор. 12, 1-13), він чітко відрізняє від них їх Роздавача, Святого Духа, і при цьому так, що показує в Роздавачі розуміння, вільну волю та могутність: "Є різниця між дарами милості, Дух же той самий" (ст. 4). "А все оце чинить один і той самий Дух, роздаючи кожному особисто" (ст. 11).

Про того ж Духа Святого говориться у Писанні, що Він наставляє єпископів (Діян. 20, 28), говорить устами пророків (2 Петр. 1, 21; Діян. 1, 16, 26).

II. Божество та одноістотність осів Овятої Трійці

Навчаючи вірувати в Отця, Сина і Святого Духа як у триєдину істоту, Церква вчить сповідувати разом божество кожної особи: Отець є Бог, Син є Бог, Дух Святий є Бог, тому що кожен із Них є особою, котра самостійно володіє всіма божественними властивостями. У володінні кожною з осіб Св. Трійці однаковою божественною досконалістю та однаковими божественними властивостями полягає їхня рівність між собою. Будучи рівними й самостійними божественними особами, Вони, однак, не три Боги, а єдиний Бог, бо мають єдине божественне єство й володіють божественними досконалостями неподільно, тобто Вони од-ноістотні [139, С. 85-99; 72, С. 218-219].

§ 2.6 Божество Отця

Бог Отець є істинний Бог. У цій істині ніхто з віруючих ніколи не сумнівався, навіть єретики, котрі заперечували божество Сина і Святого Духа. Про божество Отця свідчить майже кожна сторінка Писання. Усі вислови про Нього, які вживали Син Божий і Його апостоли, зображають Його Богом в істинному значенні, що володіє всією повнотою найдосконаліших властивостей, притаманних одному тільки Богові [72, С. 218-219].

§ 2.7 Божество Сина
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Християнське Одкровення чітко відображає й ту думку, що Син Божий є Бог, Бог у власному суворому метафізичному значенні. Бог за єством, а не так, як називаються в Писанні іноді й люди й ангели - богами та синами Божими. Учення про Божество Сина й рівність Його з Отцем знаходиться і в настановах Самого Сина Божого Ісуса Христа, і у святих апостолів.

1. Христос Спаситель учив про Себе як про істинного Сина Божого, як про Бога, в усьому рівного Отцеві. Можна вказати особливо на дане Ним про Себе Одкровення у розмові з приводу зцілення Ним розслабленого в овечій купелі в день суботній (Ін. 5,1-15). Зцілення в суботу, як і несення зціленим за повелінням Господа своєї постелі, здалося сліпим ревнителям закону Мойсеевого непростимим порушенням закону про суботній спокій, так що вони вирішили вбити Чудотворця. Наро-зумлюючи осліплених, Ісус Христос сказав: "Отець Мій працює аж досі - працюю і Я" (Ін. 5, 17).

У цих словах Своє божественне достоїнство й рівність з Отцем Він показує й тим, що підкреслює Своє божественне синівство, і тим, що застосовує владу робити те ж, що робить Отець.

Почувши ці слова, іудеї ще більше обурилися й хотіли вбити Його і не за те тільки, що Він порушував суботу, але й за те, що "Бога Отцем Своїм назвав, тим роблячись Богові рівним" (Ін. 5, 18). У подальшій розмові Ісус Христос не тільки не каже, що іудеї помилково (хибно) зрозуміли Його, але, незважаючи на небезпеку, акцентуючи підтверджує Свою думку про те, що:

а) Його воля абсолютно однакова з волею Отця (Ін. 19-20);

б) Він також може воскрешати мертвих духовно й тілесно, як і Отець Його: "Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює" (Ін. 5, 21); "Надходить година, коли всі, хто в гробах, - Його голос почують, і повиходять, ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду" (Ін 5, 28-29);

в) Він також містить у Собі Самому життя, як і Отець: "Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати у Самому Собі" (Ін. 5, 26).

Іншого разу Ісус Христос особливо виразно запропонував учення про Своє божественне достоїнство за таких обставин. Іудеї під час одного зі свят (оновлення храму), оточивши Ісуса в притворі Соломоновому, запитували Його: "Хто Він?" У відповідь , вказавши на дане попередньо свідчення про Себе й на свідчення справ Своїх, Він сказав: "ніхто їх не вихопить із Моєї руки"; "Я й Отець - Ми одне!" (Ін. 10, 29,30).

Тут Ісус прямо говорить про Свою рівність з Отцем за силою, а значить про Своє божество. Іудеї обурилися на Нього за ці слова, угледівши в них богохульство. Вони говорили: "Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш" (Ін. 10, 33). Ісус Христос, однак, не відкинув такого розуміння Його слів, але, бажаючи наблизити високе вчення про Свою особу до їх поняття, казав: "Хіба не написано в Законі вашім: "Я сказав: ви боги?"" (Ін. 10, 34; пор.: Пс. 81, 6), а потім знову доводить вказівкою на Свої діла, що Він є Сином Божим у найвищому, справжньому значенні, зв'язок Його з Отцем Його найтісніший і єдиний: "Отець у Мені, а Я в Отці!" (Ін. 10, 38), тому іудеї чітко побачили, що Він підтверджує попередню думку про Себе, про Своє Божество і єдність з Отцем, і намагалися схопити Його, але "не настала ще година Його" (Ін. 7, ЗО). Він ухилився від рук їхніх.

В інших випадках Ісус Христос говорив про Себе іудеям: "Перш, ніж був Авраам, Я є" (Ін. 8, 58). У молитві до Отця Свого Він звертався:"... і тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав... усе бо Моє - то Твоє, а Твоє - то Моє, і прославився Я в них" (Ін. 17, 5, 10). Він приймає славу і вшанування, належні істинному Богові: "Віруйте в Бога і в Мене віруйте" (Ін. 14, 1); "Щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця" (Ін. 5, 23).

Правдивість Свого свідчення Він підтвердив Своїм воскресінням і всіма ділами Своїми.

2. Учення апостолів про Сина Божого таке ж, як і самого Ісуса Хри-ста. Усе, що говорив про Себе Сам Спаситель, говорили й вони з тією тільки різницею, що додавали до цього і свої погляди як погляди свідків служіння і справ Його. Віру в божество Ісуса Христа апостол Петро сповідував від імені всіх апостолів перед Самим Господом, коли на запитання Його: "Ви за кого Мене маєте?"- відповів: "Ти - Христос, Син Бога Живого" (Мф. 16, 14-19).

Учення Іоана має ту особливість, що Син Божий в ньому іменується Словом (Розум-Слово) і Божество Його зображується як у стані Його втілення, так і незалежно від Його об'явлення світові. На початку свого Євангелія він так описує Слово: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло в темряві світить, і темрява не обгорнула Його" (Ін. 1, 1-5). Ось піднесені й незвичайні риси, які атрибутують Слово: безначальне й безкінечне буття, самостійна участь у створенні, імена "Бог", "життя", "Світло" (пор. 1 Ін. 1, 5-7), і вони ясно засвідчують божественну природу особистого Логоса. Євангеліст показує також, кого треба розуміти під іменем вічного та рівного Богові за Своїм Божеством Слова: "Слово Однороджений Син, що в лоні Отця" (Ін. 1, 18), тобто єдиний Син Божий, народжений з єства Отчого, і в глибині Його завжди й неподільно з Ним існуючий. Він і після втілення не перестав бути тим, чим був до втілення: "І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця" (Ін. 1, 14). Таке саме уявлення про Сина Божого подано також і в посланнях Іоанових.

В Апокаліпсисі апостол Іоан пише про Нього: "Він є альфа й омега, початок і кінець, перший і останній" (Ап. 22, 13; 1, 10, 17), "Я Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель" (Ап. 1, 8).

Апостол Павло висловив істину про Божество Сина Божого особливо повно й різноманітно. За його вченням, "Він є образ невидимого Бога, народжений перше усякого творива", тобто той, що має походження через народження з єства Отця і перш усякого творива (усього живого), значить і раніше від часу та вічності. "Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, - усе через Нього й для Нього створено. Він є перший від усього, і все Ним стоїть" (Кол. 1, 16-17).

У посланні до Євреїв апостол Павло пише про Бога Сина: "Кому бо коли з Ангелів Він [тобто Бог Отець] промовив: "Ти Мій Син, - Я сьогодні Тебе породив". І знову: "Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина" (Євр. 1, 5; Пс. 9, 7; 2 Цар. 7, 14). "І коли знов Він уводить на світ Перво-родного, то говорить і нехай: "Йому вклоняться всі Ангели Божі" (Євр. 1, 6; Пс. 96, 7); "Престол Твій, о Боже, навік віку" (Євр. 1, 8, 3; Пс. 44, 7,8).

3. Поряд із зображенням Божества Сина Божого у Св. Писанні трапляються висловлювання, які показують у Ньому єство, підлегле Богові. Ці висловлювання здавна вживали єретики, котрі заперечували Божество Сина та Його рівність з Отцем, особливо аріани. Але щоб правильно розуміти ці висловлювання, потрібно мати на увазі, що Син Божий є не тільки Бог, а й Син Людський. Він добровільно перебував у стані приниження і тому міг бути в залежності від Отця. У світлі цих думок легко пояснити вислови Писання як такі, що не протирічать вченню про Божество Сина. Це й робили великі отці IV ст., які викривали помилки аріан.
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
З висловлювань Старого Завіту про Сина Божого особливо вимагають пояснення слова іпостасної Премудрості про Себе: "Господь Мене мав на початку Своєї дороги, перше чинів Своїх споконвіку" (Пр. 8, 22). Але таке розуміння не узгоджується зі справжнім значенням біблійного тексту: єврейське слово, перекладене висловом "созда Мя" (у LXX) було б точніше, якщо перекласти: "Він придбав", "здобував" чи "поставив" "приготовляв мене"; це зовсім не означає поняття про творіння; оскільки, як далі сказано, не просто "созда мя", а "созда в діла своя", то зрозуміло, що мова тут йде не про приведення Сина в буття, а про становлення начала шляхів у ділах Божих, тобто в ділах світотворення, Того, хто має буття перше, ніж створено було світ (через народження дочасне (Пр. 8, 23-25 ст.)).

Висловлювання Самого Спасителя можуть у непідготованого читача викликати здивування стосовно Божества та рівності Сина з Отцем, а саме: "Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець" (Ін. 14, 28; пор. 10, 19). Тут Спаситель говорить про Свою людську природу. І цими ж словами Ісус Христос не заперечує Свого божественного достоїнства, а навпаки, сповідує його, і це зрозуміло із самого порівняння Ним Себе з Отцем. Порівняти Себе з Богом може тільки Бог, Той, Хто сказав: "Я й Отець - Ми одне" (Ін. 10, ЗО; 8, 29). Творіння не може сказати "Бог більший за мене", тому що тут не може бути порівнянь. Отже, якщо Син називає Отця більшим за Себе, то не за суттю, а за Своїм іпостасним ставленням до Отця як до початку, причини Свого буття і як Син Людський. Він, що став людиною, за суттю чи божеством Своїм є рівним Отцю.

"Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Ангели на небі, ні Син, тільки Отець" (Мк. 13, 22; пор.: Мф. 24, 36: "ні Ангели небесні, тільки Отець мій Єдиний"). Син, як Бог, без сумніву, знає про цей день, тому, що Він Сам віки сотворив (Євр. 1, 2), приписує ж Собі незнання, як людина; мовчить про день і час, указавши одночасно ознаки настання пори суду і тим самим засвідчивши відання цієї таємниці, за планами домобудівництва. Знання ж не тільки часу суду та попередніх ознак його наближення, але й самого дня та часу некорисне для доброчесних людей. Та й узагалі від Нього як від посланця не можна дізнатися усього, що відомо Йому як Синові Божому.
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
4. Істина про божество Сина Божого зустріла під час свого поширення у світі немало супротивників. Неправдивим, однак, треба визнати твердження, нібито вірування у божество Сина Божого зробилося загально церковним лише з часів 1-го Вселенського Собору. Таке вірування було підтримане Церквою із самого початку. Про це свідчать:

а) Древні символи віри, які вживалися в Церкві до Нікейського Собору, і правила віри, що зустрічалися в давніх учителів Церкви (Іринея, Тертулліана, Орігена), також символ Св. Григорія Чудотворця [72, С. 230-231; 84, С. 179-180]. У них Син уявляється єством, якому повинно надаватися таке ж божественне вшановування, як і Богу Отцю; про Нього говориться, що Він народжений від Отця перш за всі віки й усіляке створіння, що Він Син Його Єдинородний; Йому притаманні найменування "Господь", "Бог" і творча участь у творенні світу.

б) Сповідування віри, утверджені на Соборах чи від імені Соборів пастирями Церкви до IV ст. Таке сповідування отців Антіохійського Собору (269) у "Посланні до Павла Самосатського". Член віри про вічне божество Сина Божого в посланні викладений особливо детально, точно і з особливою визначеністю. Таке ж сповідування пастирів Церкви Олександрійської у посланні до того ж єретика [35, С. 15-29].

в) Мученицькі сповідування віри. Християнські мученики перших трьох століть, на вмовляння зректися віри в Боголюдину, відповідали всенародним уславленням Його як істинного Бога. "Дайте мені бути наслідувачем страждань Христа, Бога мого, - писав св. Ігнатій римським християнам, - Господа бажаю, Сина, істинного Бога й Отця, Ісуса Христа, Його шукаю" [117, С. 101]. Зі сповідуванням на устах божества Сина Божого мученики приймали і своє "криваве хрещення".

г) Здійснення хрещення "в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" як трьох рівних осіб; Короткі славослів'я Святої Трійці. Найдревніші його форми такі: "Слава Отцю через Сина і Святого Духа" і "Слава Отцю, й Сином і Св. Духом" (Василій Великий. Про Св. Духа, 25-27, 29 гл.) чи іноді ... "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу" (Пост. Ап. VIII, 12). Таке славослів'я було вживане у всьому християнському світі як у Східних, так і в Західних Церквах. Вечірня пісня "Світе тихий", яку той же Василій Великий називає "піснею древньою" (Про Св. Духа, гл. 29) та інші богослужбові пісні, написані віруючими "від початку", у яких по-богословському алегорично оспівується Христос, як Слово Боже (у вигляді "риби"); свята, особливо свято Богоявлення, встановлене не пізніше II ст., і взагалі всі древньо-християнські богослужіння, особливо ж чини літургії.

д) Писання пастирів і вчителів перших століть християнства.

Не можна, нарешті, не бачити певного підтвердження вірування древньої Церкви і в трактуванні язичниками та іудеями першохристиянських позицій. Відомо, що вчені-язичники (Цельс, Порфирій та інші) у своїх творах знущалися з християн за те, що вони вірують, що втілився Бог, народився й страждав, був розіп'ятий. Вони, отже, розуміли вірування християн у Христа так, що ті шанують Христа як Бога. Пліній Молодший писав імператорові Траяну, що християни "збираються, щоб співати хвалебну пісню Христу як Богові". Таким було й судження іудеїв [72, С. 230-240].

§ 2.8. Божество Духа Святого

Дух Святий є такий же істинний Бог, як Бог Отець і Бог Син.

1. Одкровенне вчення про божество Духа Святого можна порівняти з ученням про божество Сина Божого.

Духа Святого називають Богом. Ап. Павло говорить Ананію, котрий сказав неправду: "...чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?... Ти не людям неправду сказав, але Богові!" (Діян. 5, 3-5). Ап. Павло називає віруючих то Храмом Божим (1 Кор. З, 16-17; 2 Кор. 6, 16), то храмом Духа Святого (1 Кор. 6, 19), і сам пояснює таке найменування тим, що Дух Божий живе в них: "Чи не знаєте ви, що ви Божий Храм, і Дух Божий у вас перебуває?" (1 Кор. З, 16), а отже, Дух, за словами апостола, є Бог.

Духу Святому притаманні також усі божественні властивості та дії:

Усевідання. Ап. Павло говорить: "Усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини" (1 Кор. 2, 10), а це показує, згідно з поясненням того ж апостола, що Дух Святий не є розум створений, а Бог (Рим. 11, 34). Та ж властивість притаманна Йому й зі слів Спасителя до апостолів: "Дух Правди попровадить Вас до цілої правди... і, що має настати звістить вам" (Ін. 16, 13).

Усюдиприсутність. Ця властивість Духа Святого передбачається в усіх тих свідченнях Писання, у яких мовиться, що Він живе й діє в один і той же час у душах усіх віруючих християн, розсіяних по всій землі (Рим. 8, 9-16; 1 Кор. З, 16; 6, 19; 12, 7-13).

Усемогутність. Прояв Його Писання вказує переважно в самостійному, повновладному роздаванні Духом Святим чудесних і надзвичайних обдарувань віруючим. Полічивши ці обдарування, апостол Павло говорить:"... усе оце чинить один і той самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче" (1 Кор. 12, 11). Сам Ісус Христос говорить, що Він "Духом Божим творив чудеса і виганяв демонів" (Мф. 12, 28).

Із Божих діянь Духу Святому належить творіння, наприклад, за словами Буттєписьменника: "Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1, 2), так само, і помисли, особливо в царстві благодаті. Так, Йому приписують поставлення пастирів Церкви (Діян. 20,28), відпущення гріхів (Ін. 20, 22-23), відродження (Ін. З, 5; Тит. З, 5), виправдання, освячення та взагалі всі діяння божественні. Апостол Петро свідчить, що пророцтва не було ніколи з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим (2 Петр. 1, 21). Апостол Павло говорить, що всяке Писання богоодухотворене (2 Тим. З, 16). "Чому ж, - запитує Василій Великий, - Дух Святий не Бог, коли Писання Його богоодухотворене?" [117, С. 103].

Нарешті, Писання вчить, що Духові Святому потрібно віддавати шану божественну. У заповіді про хрещення ім'я Духа Святого стоїть нарівні з іменем Бога Отця, і ми однаково через хрещення зобов'язуємося сповідувати як Бога Отця й Сина Божого, так і Духа Святого (Мф. 28, 19).

2. Древні противники вірування Церкви в Божество Духа Святого протиставляли інші свідчення того ж Писання.

а) Початок Євангелія ап. Іоана, де викладається все християнське богослів'я і де, між іншим, сказано тільки про дві божественні особи Бога Отця та Його Слово, про все ж інше позначено, що все Ним (Словом) повстало. Якщо все створене Сином, міркували духоборці, то створений і Дух, значить Він не Бог. Але в євангеліста, як відповідав на це міркування Св. Григорій Великий, сказано не просто "все", а "все що повстало", тобто йдеться про все, що отримало початок.

б) Слова Спасителя про Духа Святого: "А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам" (Ін. 16, 13). Але таке чуття є тільки образним уявленням того безпосереднього відання божественних тайн, яке належить Святому Духові разом з Отцем і Сином (Мф. 11, 27; 1 Кор. 2, 11).

в) Позиція Духа Святого третім по порядку, наприклад, у заповіді про хрещення і в апостольських богослужіннях віруючих (2 Кор. 13, 13).

Основу такий порядок у переліченні осіб Св. Трійці має згідно з порядком Одкровення: спершу відкрився Отець, після Нього - Син, а після Сина - Дух Святий. У Писанні, між іншим, не завжди Дух Святий ставиться на третє місце, а, іноді, і на перше (1 Кор. 12, 4), і на друге (Тит. З, 4-6; Рим. 15, ЗО; Еф. 2, 18; 1 Петр. 1, 20).

3. Церква незмінно із самого початку й сама тримала як істину, й научала своїх членів сповідувати, що Дух Святий є істинний Бог. Про це свідчать:

а) символи й інші віровиклади древньої Церкви, особливо символ св. Григорія Чудотворця;

б) здійснення хрещення в ім'я трьох рівночесних божественних осіб; древні форми малого славослів'я "Отцю, Сину і Святому Духу"; вечірня пісня "Світе тихий", що також підносилася завжди на честь Отця, Сина і Святого Духа; сповідування мучеників, які вмирали за віру в триіпостасного Бога;

в) писання древніх отців та вчителів Церкви про божество Духа Святого затверджене було загальним голосом Вселенської Церкви [72, С. 240-252; 35, С. 93-126].

§ 2.9. Одноістотність осіб Святої Трійці
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Отець, Син і Святий Дух - не три особливі, окремі істоти, не три безкінечні єства чи три боги, а Єдиний Бог. Це тому, що вони існують не окремо й незалежно один від одного, а мають єдине та неподільне божественне єство. Притаманність кожній з осіб Св. Трійці божественного єства досконало, повністю й цілковито виявляється в тому, що в церковних віровикладах називається одноістотністю осіб Св. Трійці. Пояснюючи божество Отця, Сина і Святого Духа, ми пояснюємо й одноістотність осіб.

1. В Одкровенні немає самого слова "одноістотність", але зміст цього слова, визначений вченням про єдність єства Божого, стверджується в багатьох місцях Писання. Так, у заповіді про хрещення "в Імя Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мф. 28, 11), слово ім'я, яке поставлене в однині, хоча й однаково стосується Отця, Сина і Св. Духа, показує, що передбачається і єдність їх за Своєю божественною природою та достоїнством.

Зокрема, вчення про одноістотність Сина з Отцем неодноразово виражав Сам Спаситель. Він говорив: "Я й Отець - Ми одне" (Ін. 10, ЗО). Іудеї зрозуміли Його слова так, що Він вважає Себе Богом, тобто говорить не про моральну єдність з Отцем, а єдність за сутністю. Ісус Хри-стос підтвердив таке розуміння Його слів, додавши до сказаного: "повірте Мені, що Отець у Мені, а Я в Отці" (Ін. 10, 38). У славнозвісній настанові Филипові, який запитував Його від особи апостолів: "Покажи нам Отця і вистачить нам" (Ін. 14, 8), - Він промовив: "Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Филипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: "Покажи нам Отця..." Чи не віруєш ти, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті" (Ін. 14, 9-10). Зрозуміло, що тут мова йде про єдність Сина з Отцем за суттю. Для утвердження в апостолах віри в Його одноістотність з Отцем Він додав: "Повірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі" (Ін. 14, 11). Із апостолів про одноістотність Сина й Отця особливо чітко говорить ап. Іоан, коли пише: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово" (Ін. 1,1).

Про одноістотність Св. Духа й Бога істинного цілком зрозуміло говорить ап. Павло, коли подає нам Св. Духа у такому ж відношенні до Бога, у якому дух людський перебуває до людини (1 Кор. 2, 11), тобто показує його як такого, що складає разом із тілом єдину людину.

Нарешті, одноістотність божественних осіб стверджується в Одкровенні вченням про особисті властивості осіб Св. Трійці. Показуючи Сина через народження, а Духа Святого через сходження, без відділення, однак, їх від Отця, Одкровення тим самим показує єдність і тотожність природи Безначального, яке народжується і яке сходить.

2. Церква під час проповіді триіпостасного Божества спочатку разом із цим навчала у своїх символах сповідувати також єдність Божества. Значить, думка, яка виражається словом "одноістотність" божественних Іпостасей, була властива загальноцерковній свідомості із самого початку.

У IV ст. догмат про одноістотність осіб Св. Трійці був внесений до самого Символу Віри, а великі отці цього століття розкрили його детальніше. Одноістотність божественних осіб вони вчили розуміти в тому значенні, що кожна з осіб Св. Трійці володіє божественним єством цілком і повністю, але при цьому так, що воно залишається єдиним і неподільним, а не так, щоб троїчні іпостасі існували як особливі та окремі самостійні єства, хоч би й з однаковою та однорідною сутністю (як існують, наприклад, люди, що походять від людей), і не так, щоб кожна з осіб Св. Трійці володіла єдиною божественною сутністю частинами, тобто щоб одна частина цього єства належала Отцю, друга Сину, третя Духу Св. [35, С. 70-71].

За словами Св. Григорія Богослова "Єдність у Трійці і Троїчність у Єдиності, якій поклоняємося", - це троїчне світло, яке міститься в єдиному єстві, "єдиний Бог, у трьох світилах, Який править світом" [131, С. 234; 132, С. 94].

Разом із поясненням догмата про одноістотність троїчних іпостасей з IV ст. почав установлюватися також образ цього догмата. Перший Вселенський Собор увів у загальне церковне вживання саме слово "од-ноістотні", а Отці Церкви, пояснили терміни "єство" та "іпостась", що також стали загальним надбанням богословів пізнішого часу. Слово "єство" ввійшло у вжиток для позначення того, що єдине й загальне в Трійці, тобто самого Божества чи природи Божої, а "іпостась" для позначення окремих особливостей кожної особи Св. Трійці. Дуже вирізняє відмінність значення цих слів обставина, вказана Василієм Великим. "У Св. Трійці, - писав він, - дещо є спільне, а дещо - особливість кожної особи..." [117, С. 107-108].

"Сутність" та "іпостась" відрізняються як окреме й загальне - наприклад, жива істота взагалі й конкретна людина. Як іпостась, кожен із нас є або Петром, або Андрієм, або Іоаном і таке інше, але за суттю він людина. Згідно з цим, додаючи до спільного відмінне, потрібно сповідувати віру так: божество є спільне, отцівство особливе.

Підсумовуючи це все, потрібно говорити: "вірую в Бога Отця". Подібно до цього потрібно чинити під час сповідування Сина, зіставляючи зі спільним особливе, і говорити: "вірую в Бога Сина". А подібно й про Духа Святого, зіставляючи речення за тим же зразком, повинні говорити: "вірую і в Бога Духа Святого", щоб абсолютно дотримуватися єдності й сповідуванням Божества, і сповідувати особливість осіб розрізненням властивостей, які присвоюються кожній особі" [117, С. 108]. Звідси, основною формулою для вираження догмата про Св. Трійцю з IV ст. стала така: "у Богові єдине єство в трьох іпостасях" [104, С. 474-526].

3. Особисті властивості осіб Св. Трійці.
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
При повній рівності за Божеством, єдністю та тотожністю природи Отця, Сина і Святого Духа, в осіб одноістотної Св. Трійці є свої особливості, якими вони відрізняються одна від одної; інакше вони не були б трьома, і ми неминуче змішували б їх між собою. Особливості ці здавна називаються в Церкві особистими властивостями Божими. Згідно з вченням Православної Церкви, вираженим нею у своїх символах, відмінні властивості Осіб Св. Трійці такі: Отець ні від кого не родиться і не походить ні від якого іншого начала; Він, безумовно, безначальний, але Сам служить началом особистого буття Сина й Духа Святого: Сина - через народження зі Свого єства, Духа через сходження. Син вічно народжується від Отця, а Дух Святий вічно сходить від Отця [7, С. 148-151].

§ 2.10. Особиста властивість Бога Отця
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Перша відмінна властивість Отця є та, що Він "ні від кого не створений, ні народжений", інакше кажучи, Йому притаманна безначальність чи ненародженість, тобто незалежність за буттям від іншого начала. Така безначальність належить тільки Йому одному, але не належить іншим особам Св. Трійці. Син і Дух також безначальні, але не за походженням, а тільки відносно часу як такого. В Одкровенні зрозуміле позитивне свідчення про безумовну безначальність Отця криється в словах Спасителя: "Як Отець має життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати у Самому Собі" (Ін. 5, 26).

Богу Отцю, крім безначальності, належить ще отцівство стосовно Сина й зведення Св. Духа.

Бог Отець є Отець, що називається в Писанні Отцем Ізраїлю (Втор. 32, 6; Іс. 63, 8 та інші), Отцем християн (Мф. 6, 9; Еф. 4, 6) й усіх людей (Мф. 11, 26; Діян. 17, 28-29), Отцем щедрот і Богом всяких утіх (2 Кор. 1, 3), а в розумінні метафізичному, - Отцем Сина за самим єством чи божеством Сина, чи за народженням Ним Сина. В Одкровенні вказівок на властивість отцівства першої іпостасі Св. Трійці багато. Сюди належать усі ті місця Писання, у яких Бог називається Отцем стосовно Сина. Такі, наприклад, свідчення: "Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити" (Мф. 2, 27). "Ніхто Бога ніколи не бачив - Єдинородний Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був" (Ін. 1, 18). Але особливо чітко вказується на цю властивість Отця в Його словах до Сина: "Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив" (Пс. 2, 7; Євр. 1, 5).

На властивість зведення Отцем Духа Святого ясно вказують слова Спасителя: "Дух правди, що походить від Отця" (Ін. 15, 26).

Що стосується того, як Отець народжує Сина й зводить Св. Духа й у чому відмінність між народженням і зведенням, то це найнезбагненніша для обмеженого людського розуму тайна божественного життя.

Зрозуміло, врешті, що народження й зведення повинні бути представлені вічними образами буття в Божественній Трійці. Отець безначально й безкінечно народжує Сина і зводить Духа Святого. Як однаково вічні, народження і зведення здійснюються в Богові спільно й так збігаються одне з одним, що одного ми не повинні ставити перед іншим не тільки хронологічно, але й логічно: Син вічно співнароджується з Духом, Дух вічно співсходить із Сином, що народжується. Деякою подобою такого співпоходження їх може слугувати слово людське й дихання (Пс. 32, 6, який часто наводили як приклад древні вчителі). Згадаймо також сонце, яке однією дією й випускає проміння, й виробляє разом світло й тепло.

Зображуючи Бога Отця єдиною безначальною особою в Трійці, від Якої як від вічної причини мають особисте буття Син і Дух Святий, Одкровення тим показує, що в Богові тільки одне начало Божества -Отець. В отців Церкви такі відносини між особами Св. Трійці називаються єдиноначалом її осіб [72, С. 162-164].

§ 2.11. Особиста властивість Бога Сина
18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Особиста властивість Бога Сина та, що Він, не народжуючи й не зводячи від Себе іншої особи божественної, Сам вічно й незмінно народжується від Бога Отця. Писання вказує на народженість чи синівство як на іпостасну відмінність Його від Бога Отця вже самим найменуванням Його "Син". Узагалі, Писання прямо вказує, що Син Божий має іпостасне буття від Отця способом народження, а саме народженням за божеством.

Так, воно називає Його Єдинородним Сином Божим, що власне, означає Того, Хто єдиний народився від Отця. Якщо ж Бог Слово є Єдинородний Син Божий, значить - Він є Син Божий у власному розумінні, а не в переносному, бо в переносному (невласному) значенні багато кого називають синами Божими, а Він народжений неприродним шляхом, а не так, як, наприклад, чада Божі (Ін. 1, 12) народжені водою та Духом. І Сам Ісус Христос, завжди відрізняючи Себе від інших у їхньому синівському ставленні до Бога, ніколи не говорив про Бога: "наш Отець", але "Мій Отець" і "ваш Отець", наприклад: "Я йду до Отця Свого й Отця вашого!" (Ін. 20, 17), вказуючи цим на відмінність у богосинівстві між Ним і людьми.

Ап. Павло називає Його власним Сином Божим (Рим. 8, 32), а якщо Він Син Божий у власному значенні, то значить і буття від Отця Він має через народження. А в посланні до євреїв він говорить: "Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив", і знову: "Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина" (Євр. 1,5).

Стверджуючи істину походження Сина від Отця через народження, Одкровення не пояснює, як розуміти саме народження в додатку до єства Божого, єства духовного й безперечно простого. Причина зрозуміла. Це недосяжна для людського засвоєння й розуміння таємниця божественного життя.

1. Народження це внутрішнє, із єства Отця, однак без відділення від єства Отця. З нутра, тобто із самого єства, - "Із лона Я сьогодні Тебе породив", - говорить Сам Отець Синові. А що народження Отцем Сина - народження без відділення Народжуваного від Того, Хто Народжує, а не таке, як народження людське, зрозуміло із вказівок Писання, що Син завжди перебуває в лоні Отчому (Ін. 1, 18), що Отець в Ньому й Він в Отці (Ін. 10, 38).

2. Це народження найдосконаліше, таке, що ні Той, що народив, нічого не втратив і не зменшився у своїх досконалостях, ні Народжений не має ніякого недоліку в порівнянні зі Своїм Отцем. "Усе бо Моє – то Твоє, а Твоє - то Моє" (Ін. 17, 10), - говорить Спаситель.

3. Народження це вічне, яке ніколи не починалось і ніколи не закінчиться. Це передбачається самою незмінністю єства Божого. Так Одкровення і вчить уявляти народження Сина. Син називається в Писанні народженим нині (Пс. 2, 7) [72, С. 264-267].

§ 2.12. Особиста властивість Бога Духа Святого

Особистою властивістю Бога Духа Святого є те, що Св. Дух походить від Отця. Від вічного сходження Св. Духа, через яке Він як іпостась має буття, потрібно відрізняти тимчасове сходження Його на творіння, послання у світ чи об'явлення у світі, яке не стосується походження самої іпостасі Св. Духа, а є тимчасовим і притаманним за Одкровенням як Отцю, так і Сину (Ін. 16, 28-29). Тимчасове Його сходження є не тільки від Отця, але й від Сина, інакше Св. Дух з'являється у світ з Отцем і Сином. Точніше, через Сина Отець посилає Духа як Такого, що вічно сходить від Нього, Син посилає Його як Боголюдина, приймає Його від Отця й дістає на це право Своїми хресними заслугами. Але триває вічне й іпостасне сходження Св. Духа "від одного Отця чи джерела й начала Божества" [84, С. 59].

В Одкровенні вчення про вічне сходження Св. Духа від Отця виражене хоча лише в одному місці, але дуже чітко. В останній бесіді Своїй з учнями Спаситель сказав: "А коли Утішитель, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене" (Ін. 15, 26).

Виразом "що походить від Отця" позначається тут вічне сходження Св. Духа, причиною якого є один Отець, а словами "Його ж Я пошлю вам від Отця" - тимчасове послання Його у світ за клопотанням чи посередництвом Сина. Що дійсно цими виразами позначають вічне й іпостасне сходження Св. Духа від одного Отця, видно з наступного:

1. З образу вираження відкритих Спасителем істин. Навіть різниця між формами часу дієслів пошлю й сходить чітко дає можливість бачити, що в словах Спасителя вказується на різний стан Духа. Форма дієслова сходить дуже точно виражає стан вічний, незмінний, подібний до того, як Спаситель для позначення Своєї вічності вжив дієслово у теперішньому часі: "Перш ніж Авраам був, Я є" (Ін. 8, 58). І навпаки, формою пошлю вам чітко показується тимчасове послання.

Те ж видно з різниці значень цих дієслів: пошлю означає послання якої-небудь уже існуючої особи, а сходить - саме походження такої особи. Нарешті, якщо б під словом сходить розуміли тут не вічне сходження Св. Духа від Отця, а те ж саме, що означене вище словом пошлю, то в мові Спасителя вийшло би цікава тавтологія: Я пошлю вам від Отця Того, Хто від Отця посилається.

2. З внутрішнього потоку думок. Ці розглянуті вище слова сказані Спасителем перед розлукою з учнями, коли Він хотів утішити їх посланням Паракліта. Достоїнство цього Утішителя, Паракліта, зображується настільки великим і безмірним, що навіть Син Божий для тимчасового послання не Сам Собою і не від Себе мав послати Його учням, а від Отця, Якого обіцяв вмовити для цього. Тим часом і Наставник, що віддалявся від Них, був Особою Божественною, Якого вони сповідували як Сина Божого, що походить від Бога (Мф. 16, 16; Ін. 16, ЗО). Природно, що така мова повинна була викликати запитання: чому ж Він Сам не посилає Утішителя Духа, чому Йому треба вмовити для цього ще й Отця? Відповіддю на це й служать Його подальші слова: "що від Отця походить". Ними передбачається, що від Нього Самого Він не сходить.

3. Якби в наведених словах Спасителя містилася думка про сходження Св. Духа не від одного Отця, але від Отця до Сина, то Він сказав би про Св. Духа: "що від Нас виходить" чи "від Отця і Мене сходить". Цьому тим більше належало бути, що Спаситель тут же приписує властивість послання Св. Духа як Отцю, так і Собі (Ін. 15, 25; пор. 14, 26), а в іншому випадку виражається так: "Я і Отець - Ми одне" (Ін. 10, ЗО). Однак, приписавши Собі й Отцю послання Духа, Господь не сказав того ж і про сходження. Чому? Найприродніше пояснення цього таке: Він вважав, що це належить Самому Отцю.

Отже, за прямою сутністю Отця й самим способом сходження Сину належить тільки участь у посланні Отцем Духа Святого, тобто в тому, що стосується зовнішньої діяльності Божої, а вся зовнішня діяльність зосереджена в спільноті одноістотної й неподільної Трійці.

4. Таким було постійне вчення про особисту властивість Св. Духа в древній Церкві. Опираючись на слова Спасителя й керуючись голосом апостольського Передання, вона із самого початку вчила сповідувати сходження Св. Духа не інакше як від одного Отця. Свідченнями такого її вірування служать:

а) Древні символи, у яких викладено догмат про особисту властивість Св. Духа. Найдревніший з таких символів - символ св. Григорія Чудотворця. Концепція Св. Духа у ньому виражена так: "Єдиний Дух Святий, від Бога, як Той, що має буття і через Сина з'явився, людям" [84, С. 179]. Те ж у Символі Нікео-Царгородському, який замінив собою всі попередні. У символі, відомому як творіння св. Афанасія, також сповідується сходження Св. Духа від одного Отця.

б) Усі Древні Вселенські Собори, а за ними майже всі помісні, яким тільки доводилось торкатись цього догмата.

На Другому Вселенському Соборі Церква сповідувала в самому символі віри сходження від Отця: "що від Отця походить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий" [117, С. 116], тобто одноістотного для Них Обох Духа Святого". На пізніших Вселенських Соборах цей символ завжди вважали таким, яким вважають у Православній Церкві й досі. На них не виникало й думки про доповнення чим-небудь учення про Св. Трійцю. Це збігається з ученням Вселенських та помісних Соборів, не тільки східних, але й західних.

5. Писання древніх учителів та Отців Церкви. Найдревніші вчителі Церкви, як східні, так і західні (виняток бл. Августин і західні його прихильники), говорячи про іпостась Духа Святого, прямо відносили сходження Його до одного Отця, звичайно, зовсім не згадуючи про Сина, або, згадуючи про Нього, чітко розрізняли приналежність Духа до Отця й Сина, висловлюючись так: "Св. Дух сходить від Отця і являється через Сина", розуміючи під останнім виразом тимчасове об'явлення Св. Духа у світі за клопотанням Сина. Наскільки рішучим та загальним у древніх учителів було вірування у сходження Св. Духа від одного Отця, свідчать здивування, що виникли на Сходів 5ст. й листування з приводу вживаного св. Кирилом Олександрійським недостатньо визначеного виразу про Св. Духа, що Він є властивий Синові [35, С. 198]. Блаж. Феодорит від своєї особи та від імені азіатських єпископів писав про це: "якщо він (Кирило) називає Духа Святого властивим Синові в тому розумінні, що Він природний Синові й походить від Отця, то ми з ним згідні й визнаємо висловлювання його православним, якщо ж у тому, начебто Дух Святий від Сина чи через Сина має буття, то відкидаємо вислів цей як богохульний і нечестивий. Бо віруємо Господові, Який сказав: "Дух правди, що від Отця виходить" [117, С. 117]. Захищаючи себе, Кирило відповідав, що назвав так Духа Святого не в розумінні, засудженім блаженним Феодоритом, а в тому смислі, що "хоч Св. Дух виходить із Бога Отця, за словом Спасителя, проте не чужий і Синові, бо Син має все від Отця". Блаж. Феодорит та інші східні єпископи, отримавши таке пояснення, одноголосно засвідчили: "Справжнє Кирилове послання прикрашає євангельський здоровий глузд, бо в ньому Господь наш Ісус Христос визнається досконалим Богом і досконалою людиною, і Дух Святий не від Сина чи через Сина, що має буття, але Той, що виходить від Отця, властивий же Сину" [35, С. 464-465; 72, С.- 267-348].

Образ Одкровення Святої Трійці

1. Божество єдине за сутністю, звичайно, єдине також за волею, силою та діянням (енергією). "Три Іпостасі знаходяться Одна в Другій взаємно" [139, С. 172], - учить святий loaн Дамаскін, і за тотожною Сутністю мають "тотожність волі, дії, сили та руху (енергії) [139, С. 173].

Святий Іоан Дамаскін підкреслює, що потрібно говорити не про подібність дій Осіб Святої Трійці, але про тотожність, тому що "одна сутність, одна благість, одна сила, одне хотіння, одна дія, одна влада... не три подібні, але один і той же рух Трьох Іпостасей, оскільки Кожна із Них єдина з Іншою не менше, ніж Сама із Собою" [139, С. 96-97].

Святитель Григорій Палама пише, що для Отця, Сина і Святого Духа спільні не тільки "Надсутня Сутність, цілковито Безіменна, і Нез'явленна, і Неосяжна для людського розуму, але і благодать, і сила, і енергія, і світлість, і царство, і нетління, і взагалі все те, за посередництвом чого Бог прилучається та з'єднується в благодаті і зі святими Ангелами, і з людьми" [7, С. 152].

Хоча воля, благодать, або енергія, є спільними для Трьох єдиносущних Іпостасей, але першопочаткова Причина і Джерело всякого волевиявлення і дії - у Дусі Святім. Наприклад, святитель Григорій Нісський пише: "Про Боже єство дізнались ми не те, що Отець Сам по Собі творить щось, до чого не торкається Син, або Син творить щось без Духа, але те, що всяка дія, що від Бога, поширюється на твар..., від Отця сходить через Сина і здійснюється Духом Святим" [134, С. 122]. Причому ніякого проміжку часу у русі Божественної волі від Отця через Сина до Духа, звичайно, не існує. Божество перебуває понад часом. Його діяльність єдина за джерелом, участю в ній всіх Трьох Іпостасей і за результатом. Так, "усі Три Особи Святої Трійці брали участь у створенні людини, однак ми отримали не три життя, по одному від кожної Особи, але одне від Всіх" [108, С. 197]. Святитель Кирило Олександрійський говорить: "Дія нествореної Сутності є дещо спільна, хоча вона властива кожній Особі... Отже, Отець діє, але через Сина в Духові. Син діє так само, але як сила Отця, оскільки Він від Нього і в Ньому - у Власній Своїй Іпостасі. І Дух діє таким чином, тому що Він Дух Отця й Сина, Дух всемогутній і всесильний" [67, С. 46].

Важливо розуміти, що образ внутрішнього божественного життя дещо інший, ніж образ Одкровення Святої Трійці у світі. Якщо народження Сина й вихід Святого Духа від Отця здійснюється "незалежно" один від одного, то в Божественній ікономанії (в Одкровенні) є своя позачасова послідовність: Початком або Джерелом волі та дії є Отець, виконавцем - Син, Який діє за допомогою Духа Святого. Якщо б про це забути, то неможливо буде пояснити, наприклад, такі слова Спасителя: "Син нічого не може творити Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить" (Ін. 5, 19) -та інші, подібні до цієї, цитати в Писанні.

2. "Отець все робить через Сина не так, як через службове знаряддя, але як через природну та іпостасну Силу", - вчить святий Іоан Дамаскін [139, С. 93]. Наприклад, світло є природна сила вогню. Їх неможливо розділити. Однаково правильні твердження: вогонь освічує і світло вогню освічує, таким же чином, що Отець творить, те і Син творить також (Ін. 5, 19).

На думку святого Максима Сповідника, серед Осіб Святої Трійці Логос, або Син, є переважно діючим і творчим Джерелом відносно світу: Отець благоволить, Син діє, Дух удосконалює твар у добрі та красі. Логос - Творець світу, оскільки "усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього" (Ін. 1, 3), і Здійснювач нашого спасіння [116, С. 45]. "Захотіла нашого спасіння і промислила, як повинно це здійснитися, спільно вся Трійця, - пише святий Микола Кавасила, - а діє не вся Трійця взагалі. Тому що Здійснювач є не Отець і не Дух, а одне Слово, і один Єдинородний прилучився плоті і крові, і витерпів биття, і страждав, і помер, і воскрес, чим оживлено єство (людське)" [144, С. 33]. Саме ім'я - Слово (Логос), дане Сину, є іменування "ікономічне", оскільки в Божественному Домобудівництві саме Син являє Природу Отця [134, С. 81]. "Хто бачив Мене, той бачив Отця...", - говорить Христос (Ін. 14, 9). Святитель Василій Великий пише: "Син являє в Собі всього Отця, як такий, що засіяв від усієї Його слави" [124, С. 165].

На думку отців Церкви, усі старозавітні теофанії [6]: Ангел, купина, хмарний і вогняний стовпи, Сущий, який говорив із Мойсеєм (пор. Вих. З, 14 та Ін. 8, 25), і т.д. - були різноманітними проявами Другої Іпостасі. Син у Божественнім Домобудівництві - Бог Одкровення, Який по виповненні часів, втілився і став Боголюдиною.

3. Подібно до перших Двох Іпостасей, Святий Дух також є Творцем світу. Він ширяв над "водами" першоствореного Всесвіту. Він - Податель життя творінням. Він надихав пророків і в Домобудівництві нашого спасіння сприяв Сину. "Христос роздається - Дух попереджує. Христос хреститься - Дух свідчить. Христос спокушається - Дух підносить Його. Здійснює сили Христос - Дух допомагає. Христос возноситься - Дух наслідує" [132, С. 165], - пише святитель Григорій Богослов. Утішитель завершує справу Сина на землі. На прохання Сина Він приходить у світ.

Божество зовсім незмінне і нерухоме, тому, за словами святителя Григорія Палами, "Святий Дух посилається в тому смислі, що являє Себе у світлоносній благодаті на день П'ятдесятниці. А по-іншому як міг би прийти Той, Хто не відлучений від Отця й Сина? Той, Хто всесущий і все Собою наповнює?" [7, С. 154]. Він являється не за Сутністю, оскільки ніхто Єства Божого не бачив і не вияснив, а за благодаттю, силою та енергією, які спільні Отцю, Сину і Святому Духу [7, С. 155]. Утішитель сходить і навіки з'єднується з Церквою в особі апостольської общини.

Дух приходить у "цей світ" не як підкорена або безособиста сила.

Будучи Самоіпостасним і рівночесним Першим Двом Іпостасям, посланий Ними, Він, на думку святителя Григорія Палами, "Сам від Себе приходить" (тобто за Своєю волею) і стає видимим у вогненних язиках П'ятдесятниці. Таким чином, поява Святого Духа у світі - спільна справа всієї Святої Трійці [7, С. 155].

З днів П'ятдесятниці Утішитель перебуває в Церкві. Передусім Він, і ніхто інший, з'єднує нас із Святою Трійцею. За посередництвом благодаті Він є Освятителем творіння. У набутті благодаті Святого Духа полягає мета християнського життя. Звичайно, благодать властива Божественній Природі, а значить, усім Трьом Особам, але Дух Святий є Той, Хто повідомляє благодать. Немає ніякого дару, який би сходив на творіння без Духа Святого, учить святитель Василій Великий [100, С. 87-88]. Так як всяка дія Святої Трійці, у тому числі й покликання людини до спасіння, простягається від Отця через Сина в Духові Святому, тому ж Христос і говорить: "Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його..." (Ін. 6, 44). Отже, пізнання Бога людиною здійснюється у зворотному порядку. Духом Святим ми пізнаємо Сина, а через Сина пізнаємо Отця, тому що "не може сказати ніхто: "Ісус - то Господь", як тільки Духом Святим" (1 Кор. 12, 3). "Хто бачив Мене, той бачив Отця..." (Ін. 14, 9).

Як було сказано вище, у всіх діях у світі Особи Святої Трійці виявляють Себе у повній єдності. Відносячи відому дію переважно до якої-небудь Особи, ми не виключаємо з цієї дії інших Осіб Святої Трійці [104, С. 306-307]. "Освячує, життєтворить, втішає і все тому подібне робить однаково й Отець, і Син, і Дух Святий. І ніхто не приписує владу освячення виключно дії Духа, почувши, що Спаситель говорить Отцю про учнів: "Отче Святий! Збережем їх в Ім'я Своє (Ін. 17, 11). А також і все інше рівне Отцеві, і Синові, і Духові Святому, діючи в достойному: всяка благодать і сила, дороговказ, життя, потіха, додаток в безсмертя, введення у свободу і, якщо є інше якесь благо, виходячи з нас" - пише святитель Василій Великий [128, С. 25]. Кожна з Осіб діє разом із Двома Іншими, хоча й особливим чином: Син воплотився, але як посланий Отцем і став людиною за сприяння Святого Духа. Дух Святий приходить (сходить) у світ, але від Отця, за проханням і в ім'я Сина. Так, на думку Митрополита Московського Філарета (Дроздова), любов Триєдиного Бога до людини відкрилась у тайні Христа, як "любов Отця, яка розпинаює, любов Сина, яку розпинають, любов Духа, яка торжествує силою хресною" [78, С. 90].

Енергія Святої Трійці - вічне самоодкровення Божества. Вони не обумовлені світом. Бог споконвіку - Любов, Істина й Життя. Писання повідомляє про Отця, Котрий любить Сина (Ін. 5, 20); про Сина, що любить Отця (Ін. 14, 31) і про Святого Духа як про Духа любові (Рим. 5, 5). Це допомагає нам усвідомити образ Божественного буття до початку творіння, у вічності.

Святитель Григорій Палама пише, що після створення світу Бог повертається "у Свою висоту", повертається до Свого вічного, до "безначальної справи". Ця "безначальна справа" Бога "полягає не тільки в знанні Богом всього сущого, не тільки в Його передбаченнях майбутнього, але й у вічному Троїчному природному "русі". Бог безначально рухається в спогляданні Самого Себе. Те бачення і "повернення" Бога до Самого Себе є неперевершене спілкування в любові Трьох Божественних Іпостасей, їх взаємопроникнення, існування Один в Одному [8, С. 1-2]. Поза догматом про Святу Трійцю неможливо було б вказати у вічності предмет Божественної любові.

Вічне сяяння, сила і повнота життя Трьох Іпостасей, надєдності Яких немає назви, відкриваються світові як любов. Тому, досягнувши любові, ми кожний своєю мірою сходимо до пізнання образу предвічного буття Святої Трійці. "Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!" (1 Ін. 4, 7-8).

Людина покликана до участі в Божественному житті. Це вічне життя складається з любові, тому любов до Бога і до ближнього - єдиний шлях з'єднання зі Святою Трійцею. Так стикуються вище християнське відання про Бога (троїчне богослів'я) і християнська мораль. Заповідь про любов отримує силу в догматі про Святу Трійцю, а сам догмат усвідомлюється в міру виконання заповідей, у міру зростання в любові, у міру богоуподоблення. Як справедливо завважує В. Лосський, для Православної Церкви Пресвята Трійця - непохитна основа християнської релігійної думки, благочестя, духовного досвіду. "Саме її ми шукаємо, коли шукаємо Бога, коли шукаємо повноту буття, зміст та мету свого існування" [67, С. 38].

"Бог єдиний за сутністю і троїчний в Особах, Які єдиносущі та рівні між Собою: попіклуємося ж про троїчний склад нашої істоти (дух, душу і тіло) і головні сили (розум, волю і почуття), щоб привести їх до рівності, єдності та згоди, у цьому завдання нашого життя і наше блаженство", -закликає архімандрит Іустин [10, С. 138].

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. В.В. Болотов про види субординації (підлеглості)

2. Святе Письмо про появу язичництва - політеїзму.

3. Святе Письмо про монотеїзм.

4. Догмат про Святу Трійцю - основа християнської релігії.

5. Незбагненність догмата про Святу Трійцю.

6. Святі отці Церкви про термінологію щодо Святої Трійці.

7. Богоодкровенність догмата про Святу Трійцю.

8. Аналіз першого періоду історії догмата про Святу Трійцю. Розбір неправильних теорій про Святу Трійцю та вчення святих отців Церкви.

9. Аналіз другого періоду історії догмати про Святу Трійцю та творів святих отців і єретичних вчень цього періоду.

10. Аналіз третього періоду історії догмата про Святу Трійцю. Єретичні вчення про Святу Трійцю цього періоду.

11. Учення Церкви про Святу Трійцю.

12. Вказівки Старого Завіту про Святу Трійцю.

13. Свідчення Нового Завіту про Святу Трійцю.

14. Святе Письмо про Божество Отця.

15. Святе Письмо про Божество Сина.

16. Святе Письмо про одноістотність осіб Святої Трійці.

17. Святе Письмо про особисту властивість Бога Отця.

18. Святе Письмо про особисту властивість Бога Сина.

19. Святе Письмо про особисту властивість Бога Святого Духа.

20. Поняття про "філіокве".

21. Святі отці західної і східної Церкви, Вселенські Собори про Сходження Святого Духа від Бога Отця.

22. Святі отці Церкви, Святе Письмо про спосіб Одкровення Святої Трійці.

[1] Неоплатонізм - язичницьке філософсько-містичне вчення, що сформувалося до середини III ст. від Р.Х.

[2] Aporia- грецьк., нерозв'язна суперечність

[3] "Іпостась" означає особистість, якщо розмова стосується Бога чи розумних творінь (Ангела або людини)

[4] У подальшому викладі поняття "іпостась", "особистість" та "особа" тотожні і взаємозамінні

[5] Наприклад, у працях В. Лосського. Такої ж термінології дотримується і архімандрит Ісайя (Белов) в своїй догматичній праці

[6] Teofania – Богоявлення



_____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Святая Троица


Святая Троица — раскрываемое христианством учение о Триедином Боге, едином по существу и троичном в Лицах (Ипостасях) Отца, Сына и Святого Духа.

Бог Отец, Бог Сын и Бог Дух Святой – Единый Бог в трех Лицах, или Ипостасях, равнославных, равновеликих, не сливающихся между Собою, но и нераздельных в едином Существе.

Отец – не сотворен, не создан, не рожден; Сын – предвечно (вневременно, безначально, бесконечно) рождается от Отца; св. Дух – предвечно от Отца исходит.

Как же Господь Бог может быть одновременно Один и Троица? Не надо забывать, что к Богу неприложимы привычные для нас земные измерения, в том числе категория числа. Ведь исчислять можно только предметы, разделённые пространством, временем и силами. А между лицами Святой Троицы нет никакого промежутка, ничего вставного, никакого сечения или разделения. Божественная Троица есть абсолютное единство. Тайна троичности Бога недоступна человеческому разуму (см. подробнее). Некоторыми видимыми примерами, грубыми аналогиями Её могут служить:
солнце – его круг, свет и тепло;
ум, рождающий слово, выражаемое дыханием;
память, слово и воля.

Познание Троичности Бога возможно лишь в мистическом откровении по действию Божественной благодати, человеку, чьё сердце очищено от страстей. Святые отцы опытно созерцали Единую Троицу, среди них можно особо выделить Великих Каппадокийцев (Василия Великого, Григория Богослова, Григория Нисского), свт. Григория Паламу, прп. Симеона Нового Богослова, прп. Серафима Саровского, прп. Александра Свирского, прп. Силуана Афонского.

Согласно определению, данному Апостолом и евангелистом Иоанном Богословом, Бог есть любовь. Но Бог есть любовь не потому, что Он любит мир и человечество, то есть свое творение, – тогда Бог не был бы вполне Собой вне и помимо акта творения, не имел бы совершенного бытия в Себе, и акт творения был бы не свободным, но вынужденным самой «природой» Бога. Согласно христианскому пониманию, Бог есть любовь Сам в Себе, потому что бытие Единого Бога – это со-бытие́ Божественных Ипостасей, пребывающих между собой в «вечном движении любви», по слову богослова VII века преподобного Максима Исповедника.

Учение о Святой Троице является основой христианства. По слову св. Григория Богослова, догмат о Святой Троице есть важнейший из всех христианских догматов. Св. Афанасий Александрийский определяет саму христианскую веру как веру "в неизменную, совершенную и блаженную Троицу".

Все догматы христианства покоятся на учении о Боге едином по существу и троичном в Лицах, Троице Единосущной и Нераздельной. Учение о Пресвятой Троице есть высшая цель богословия, поскольку познать тайну Пресвятой Троицы в ее полноте – значит войти в Божественную жизнь.

Христианское учение о святой Троице есть учение о Божественном Уме (Отце), Божественном Слове (Сыне) и Божественном Духе (Святом Духе) – Трех Божественных Лицах, обладающих единым и нераздельным Божественным Существом.

Бог обладает всесовершеным Умом (Разумом). Божественный Ум безначален и бесконечен, беспределен и неограничен, всеведущ, знает прошлое, настоящее и будущее, знает не существующее как уже существующее, знает все творения прежде их бытия. В Божественном Уме присутствуют идеи всего мироздания, присутствуют замыслы о всех тварных существах."Все от Бога имеет свое бытие и существование, и все прежде бытия находится в Его творческом Уме", – говорит св. Симеон Новый Богослов. Божественный Ум предвечно порождает Божественное Слово, Которым Он творит мир. Божественное Слово есть "Слово Великого Ума, превосходящее всякое слово, так что не было, нет и не будет слова, которое выше этого Слова", – учит св. Св. Максим Исповедник.

Божественное Слово Всесовершенно, невещественно, беззвучно, не требует человеческого языка и символов, безначально и бесконечно, вечно. Оно всегда присуще Божественному Уму, рождается от Него извечно, почему Ум называется Отцом, а Слово Единородным Сыном. Божественный Ум и Божественное Слово духовны, ведь Бог нематериален, бестелесен, невещественен. Он есть Всесовершенный Дух. Божественный Дух пребывает вне пространства и времени, не имеет образа и вида, выше всякого ограничения. Его Всесовершенное Бытие беспредельно, "бестелесное, и не имеющее формы, и невидимое, и неописуемое" (св. Иоанн Дамаскин).

Божественный Ум, Слово и Дух всецело Личны, поэтому Они и названы Лицами (Ипостасями). Ипостась или Лицо есть личный способ бытия Божественной сущности, которая в равной мере принадлежит Отцу, Сыну и Святому Духу. Отец, Сын и Святой Дух едины по Своей Божественной природе или сущности, единоприродны и единосущны. Отец есть Бог, и Сын есть Бог, и Святой Дух есть Бог. Они совершенно равны по Своему Божественному достоинству.

Каждое Лицо обладает всемогуществом, вездеприсутствием, совершенной святостью, высочайшей свободой, несоздано и независимо от чего-либо тварного, нетварно, вечно. Каждое Лицо несет в Себе все свойства Божества. Учение о трех Лицах в Боге означает, что отношения Божественных Лиц для каждого Лица тройственны. Невозможно представить себе одно из Божественных Лиц без того, чтобы сразу не существовали два Других.
Отец есть Отец только в соотношении с Сыном и Духом. Что же до рождения Сына и исхождения Духа, то одно предполагает другое. Бог есть "Ум, Бездна Разума, Родитель Слова и чрез Слово Изводитель Духа, Который Его открывает", – учит св. Иоанн Дамаскин.

Само учение о Святой Троице есть учение "Ума, Слова и Духа – единой соприродности и божественности", как сказал о Ней св. Григорий Богослов. "Первый Ум Сущий, Бог единосущное в Себе имеет Слово с Духом соприсносущным, без Слова и Духа никогда не бывая" – учит св. Никита Студийский.

Для разъяснения тайны Святой Троицы святые отцы указывали на человеческую душу, являющуюся Образом Божьим. "Ум наш – образ Отца; слово наше (непроизнесенное слово мы обыкновенно называем мыслью) – образ Сына; дух – образ Святого Духа", – учит святитель Игнатий Брянчанинов. – Как в Троице-Боге три Лица неслитно и нераздельно составляют одно Божественное Существо, так в троице-человеке три лица составляют одно существо, не смешиваясь между собой, не сливаясь в одно лицо, не разделяясь на три существа. Ум наш родил и не перестает рождать мысль, мысль, родившись, не перестает снова рождаться и вместе с тем пребывает рожденной, сокровенной в уме. Ум без мысли существовать не может, и мысль – без ума. Начало одного непременно есть и начало другой; существование ума есть непременно и существование мысли. Точно также дух наш исходит от ума и содействует мысли. Потому-то всякая мысль имеет свой дух, всякий образ мыслей имеет свой отдельный дух, всякая книга имеет свой собственный дух. Не может мысль быть без духа, существование одной непременно сопутствуется существованием другого. В существовании того и другого является существование ума".

Божественная природа и образ Святой Троицы в человеке

"Высочайший Ум, верховное Благо, сверхживое и пребожественное Естество, будучи совершенно и всяческим образом неспособно воспринимать в Себя противоположности, очевидно, обладает Благом не как качеством, но имеет Его Своей сущностью. Поэтому любое частичное благо, какое только можно себе мысленно представить, содержится в Нем, или, лучше сказать, этот Ум Сам есть всякое благо и превыше его. С другой стороны, все, что только можно мысленно представить в Нем, есть Благо, или, точнее, Благость и преблагая Благость.
Также и Жизнь есть в Нем, или, вернее, Он есть Жизнь, ибо Жизнь есть Благо, и Жизнь есть Благость в Нем. И Премудрость есть в Нем, или, скорее, Он Сам есть Премудрость, ибо Премудрость есть Благо, и Премудрость есть Благость в Нем. И Вечность, и Блаженство, и вообще всякое благо, какое только можно помыслить, есть в Нем.
Ибо Благость в Нем все охватывает, все объединяет и все заключает в простоте, будучи мыслимой и называемой так, исходя из совокупности благ. Она есть то единое и истинное Благо, какое только можно помыслить или изречь о ней. Эта Благость есть не только то, что истинно мыслят о ней думающие своим богомудрым умом и богословствующие боговдохновенным языком, но и то, что является неизреченным и непостижимым, превыше всех этих наименований не уступает единственной и сверхъестественной Простоте; одним словом, есть единая, всеблагая и сверхблагая Благость. Ибо в соответствии только с одним этим, то есть с тем, что Творец и Владыка твари, Который есть всеблагая и сверхблагая Благость и имеет Благость как Свою сущность, обращен к тварям Своими действиями, Он познается и нарекается. Поэтому Он никоим образом и совершенно не способен воспринять в Себя нечто противоположное, ведь никакая сущность не имеет в себе самой какую-либо противоположность.
Эта всесвятая и преблагая Благость есть Источник всякой благости. И это есть Благо и вершина всех благ, и Оно никоим образом не может быть лишено совершенной Благости. А поскольку пресовершенная и всесовершенная Благость есть Ум, то что же другое могло бы происходить из Нее, как из Источника, если не Слово? Причем Оно не подобно нашему произнесенному слову, ибо это наше слово не есть действие только ума, но и действие тела, приводимого в движение умом. Не подобно Оно и нашему внутреннему слову, которое как бы обладает присущим ему расположением к образам звуков. Также нельзя сравнить Его и с нашим мысленным словом, хотя оно и беззвучно осуществляется совершенно бестелесными движениями; однако оно нуждается в интервалах и немалых промежутках времени для того, чтобы, постепенно исходя из ума, стать совершенным умозаключением, будучи изначала чем-то несовершенным.
Скорее это Слово можно сравнить с врожденно присущим нашему уму словом, или ведением, всегда сосуществующим с умом, благодаря чему и следует думать, что мы были приведены в бытие Сотворившим нас по Своему образу. Преимущественно же это Ведение присуще Высочайшему Уму всесовершенной и сверхсовершенной Благости, у Которой нет ничего несовершенного, ибо за исключением только того, что Ведение исходит из Нее, все относящееся к нему есть такая же неизменная Благость, как и Она Сама. Потому и Сын есть и называется нами Высочайшим Словом, чтобы мы познали Его как Совершенного в собственной и совершенной Ипостаси; ведь это Слово рождено из Отца и ни в чем не уступает Отеческой сущности, но полностью тождественно с Отцом, за исключением только Своего бытия по Ипостаси, которая показывает, что Слово боголепно рождается от Отца.
Поскольку Благость, Которая рожденно происходит из умного Источника Благости, есть Слово, и поскольку никто из обладающих умом не может помыслить слово без духа, постольку Бог Слово, рожденный от Бога, имеет Святой Дух, происходящий вместе с Ним от Отца. Дух же нельзя уподобить тому дыханию, которое связано со словом, исходящим через наши уста, ибо это дыхание телесно и сочетается с нашим словом посредством телесных органов; нельзя уподобить Его и тому духу, который сопряжен, хотя и нетелесным образом, с нашим внутренним и мысленным словом, ибо этот дух есть некое устремление ума, простирающееся во времени к предмету познания вместе с нашим внутренним словом, а потому нуждающееся во временных промежутках и происходящее как движение от несовершенства к совершенству.
Дух же Высочайшего Слова есть как бы некая неизреченная Любовь Родителя к Самому неизреченно рожденному Слову. Этой же Любовью пользуется и Сам Возлюбленный Сын, и Слово Отца, имея Ее по отношению к Родителю, как происшедшую вместе с Ним от Отца и в Нем Самом соединенно почивающую. От этого Слова, общающегося с нами посредством Своей плоти, мы научены относительно имени Духа, отличающегося по ипостасному существованию от Отца, а также относительно того, что Он – не только Дух Отца, но и Дух Сына. Ибо Он говорит: Дух истины, Который от Отца исходит (Ин.15:26), чтобы мы познали не только Слово, но и Дух, Который от Отца, не рожденный, но исходящий: Он есть и Дух Сына, имеющего Его от Отца в качестве Духа Истины, Премудрости и Слова. Ибо Истина и Премудрость есть Слово, соответствующее Родителю и сорадующееся с Отцом, согласно сказанному Им через Соломона: "Я был и сорадовался с Ним". Он не сказал "радовался", но именно "сорадовался", потому что предвечная Радость Отца и Сына есть Святой Дух как общий Обоим согласно речению Священного Писания.
Поэтому-то Святой Дух Обоими и посылается к людям достойным, имея бытие от одного только Отца и от Него одного исходя по бытию. Образ этой Высочайшей Любви имеет и наш ум, сотворенный по образу Божию, [питая ее] к ведению, от Него и в Нем постоянно пребывающему; и эта любовь – от Него и в Нем, происходя от Него вместе с внутреннейшим Словом. И это неутолимое стремление людей к познанию служит ясным свидетельством такой любви даже для тех, кто не в состоянии постигнуть сокровеннейших глубин самих себя. Но в том Первообразе, в той всесовершенной и сверхсовершенной
Благости, в Которой нет ничего несовершенного, за исключением того, что происходит из Нее, Божественная Любовь есть полностью Сама Благость. Поэтому Любовь сия есть Святой Дух и другой Утешитель (Ин.14:16), и так нами называется, поскольку Он сопутствует Слову, дабы мы познали, что Святой Дух, будучи совершенным в совершенной и собственной Ипостаси, ни в чем не уступает сущности Отца, но неизменно тождествен по природе Сыну и Отцу, отличаясь от Них по Ипостаси и представляя нам Свое боголепное исхождение от Отца.
Поэтому мы почитаем единого Бога, истинного и совершенного, в трех истинных и совершенных Ипостасях, – Бога, разумеется, не тройного, а простого. Ибо и Благость не является тройной и нет трех благостей, но Превысшая Благость есть Святая Троица, почитаемая и поклоняемая; Она из Самой Себя и в Саму Себя неизлиянно изливается, боголепно пребывая в Самой Себе прежде всех век. Будучи неограниченной, Она только Самой Собой и ограничивается, но Сама все ограничивает, сверх всего простирается и не позволяет ничему из сущего быть вне Ее.
Умное и разумное естество Ангелов также обладает и умом, и словом, происходящим из ума, и любовью ума к слову; любовь эта опять же происходит из ума, всегда соприсутствует с умом и словом и может быть названа "духом", поскольку по природе сопутствует слову. Однако дух сей не является животворящим, ибо ангельское естество не получило от Бога тела, соединенного с ним и взятого от земли так, чтобы иметь животворящую и содержащую это тело силу.
Наоборот, умное и разумное естество души, поскольку оно было сотворено вместе с земным телом, получило от Бога и животворящий дух, благодаря которому оно сохраняет и животворит соединенное с ним тело. Этим убеждаются люди разумные относительно того, что человеческий дух, животворящий тело, есть умная любовь; он – из ума и слова, в уме и слове есть и в себе содержит ум и слово. Благодаря ему душа обладает естественным образом столь вожделенной связью с собственным телом, что никогда не желает покидать его и вообще стремится не покидать его, если только какая-либо серьезная болезнь не принудит ее к этому.
Следовательно, только одно умное и разумное естество души обладает и умом, и словом, и животворящим духом; только оно одно, более чем нетелесные Ангелы, было создано Богом по образу Его. И это обладание образом неизменно, хотя естество сие может не осознавать своего достоинства, мысля и живя недостойно Создавшего его по Своему образу.
Так и после прародительского преступления в раю, происшедшего вследствие вкушения от древа, когда до телесной смерти мы подверглись смерти душевной, которая есть отделение от Бога, мы, отвергнув житие по божественному подобию, не лишились жизни по образу. Поэтому если душа возненавидит свою связь с худшим и прилепится любовью к Лучшему, подчиняясь Ему делами и способами осуществления добродетели, то она просвещается этим Лучшим и облагораживается Им, улучшаясь и убеждаясь Его советами и увещаниями, благодаря которым она получает подлинно вечную жизнь. Через эту жизнь она делает бессмертным и соединенное с ней тело, которое в определенное время обретет обещанное воскресение и станет причастным вечной славе.
Однако если душа не отвергнет свою связь с худшим и не откажется от подчинения ему, которым она бесчестит и предает позору образ Божий, то она отчуждается и удаляется от подлинного блаженства Божия и истинной жизни, поскольку, как сама прежде оставившая Лучшее, справедливо бывает покинута Им.
Троическое естество, следующее за высочайшей Троицей, более всех других тварных существ созданное по Ее образу, а именно – умное, разумное и духовное естество, то есть человеческая душа, должно сохранять свой чин и быть ниже одного только Бога; она должна лишь Ему одному подчиняться, быть подвластной и послушной, на Него одного взирать, украшать себя постоянным памятованием о Нем, созерцанием Его и горячей и пламенной любовью к Нему".
Св. Григорий Палама (Сто пятьдесят глав...)



_____________________________________________________________________________________________________________________________________________


Святитель Лука (Войно-Ясенецкий) в День Святой Троицы

18-го червня Троїцька поминальна субота.  19-го червня – Свята Тройця, а 20-го червня, у понеділок – День Бога Духа Святого
Почему нужно было, чтобы на святых апостолов Дух Святой сошел в виде огненных языков, для всех видимо и ощутимо? Дух Святой не сходит на всех, кто достоин Его принять?
Настал великий праздник, праздник величайшей радости для христиан: Дух Святой сошел на апостолов. И не только на апостолов — Дух Святой пришел в мир, чтобы исполнить обещание Господа нашего Иисуса Христа, сказавшего: «Не оставлю вас сирыми, пошлю Духа Святого, Утешителя».
И освятил землю Дух Святой, и будет Он вести до конца веков весь род христианский по пути спасения. Дух Святой прежде всего снизошел на апостолов. И как снизошел? В виде огненных языков, видимо. Больше никогда так видимо Дух Святой ни на кого не снисходил.
Что же это значит? Почему нужно было, чтобы на святых апостолов Дух Святой сошел в виде огненных языков, для всех видимо и ощутимо? Потому, что апостолы были святы, потому, что через них, через проповедь их, должно было во всем мире утвердиться Святое Евангелие. Они были первыми проповедниками Евангелия, первыми, кто понес свет Христов в мир. Потому и отметил их так Дух Святой, нисшедший на них в виде огненных языков. Огненными сотворил Он сердца и ум их, освятил и просветил их, напомнил им все, что слышали они раньше от Господа Иисуса Христа, и подал им силы, чтобы весь мир ко Христу привести.
Но разве и ныне Дух Святой не сходит на всех, кто достоин Его принять? Разве не преисполнен был Духа Святого преподобный Серафим Саровский? Дух Святой сошел на него не в виде огненного языка, но так, что овладел всеми помышлениями, всеми желаниями, чувствами и стремлениями его. Он полонил преподобного Серафима.
Так нисходил Дух Святой на многих и многих святых, так нисходил Дух Святой и на всех нас, недостойных нынешних христиан, ибо в Таинстве Миропомазания и святого Крещения подается нам всем благодать Духа Святого. Всем подается эта благодать, все ее получили, но не все ее сохранили.
Многие потеряли это сокровище, лишились благодати Духа Святого. Ибо разве может обитать Дух Святой в нечистом, полном греха сердце человека?
Как дым отгоняет пчел, как смрад отгоняет всех людей, так и смрад сердца человеческого отгоняет Духа Святого. Дух Святой живет только в сердцах чистых, только им подает Он Свою Божественную благодать, Свои Святые дары, ибо Он есть «Сокровище благих» — всех истинных и самых ценных благ, какими может обладать сердце человеческое.
Разве может восприять их сердце нечистое? Разве может восприять благодать Духа Святого сердце греховное, лишенное милосердия и любви? А как же нам приобрести сердце чистое? Как нам воздерживаться от постыдных грехов? Как воздерживаться от соблазнов врагов спасения нашего, от соблазнов мира? Как уберечься от них?
Нужно неустанно, всегда, во все дни жизни нашей, в каждый час помнить о том, что Дух Святой не живет в сердце нечистом. Нужно не поддаваться соблазну, и когда дух нечистый, враг спасения нашего, нашептывает нам стремления к земному благополучию, когда рисует картины славной, обеспеченной жизни, когда пробуждает гордость нашу, возбуждает желание чести и славы, мы не должны принимать в сердце наше этих дьявольских нашептываний, не должны принимать соблазнов мира. Когда приходят в сердце такие соблазны, мы должны сразу понимать, что это искушение. Мы тотчас же должны всеми силами ума и сердца отгонять эти соблазны, не смотреть на соблазнительные картины, которые рисует нам дух нечистый, искушая нас; мы не должны поддаться нашептываниям его. А если мы этого не сделаем, если будем созерцать эти картины славы и процветания земного, если будем все больше и больше думать о них, то горе нам, ибо тогда соблазн овладеет сердцем нашим.
Великие подвижники благочестия, которые умели наблюдать движения сердца своего, говорили, что если человек принимает образы соблазнительные, то он сослагается с ними, он душу свою привязывает к ним, соединяется с ними. Святые отцы требуют от нас, чтобы мы боялись сослагаться со всеми нечистыми образами.
Если последуем этому наставлению, то нас не постигнет тяжкое и страшное горе — Дух Святой не оставит нас. Не любоваться, не услаждаться соблазнами сатаны должны мы, не сослагаться с ними, но вооружаться против них святым гневом. У апостола Павла есть глубокие слова, которые всем нам нужно твердо помнить: «Гневаясь, не согрешайте» (Еф. 4, 26). Есть святой гнев, тот гнев, которым пылало сердце Иисусово, когда Он бичом изгонял торгующих из храма, когда Он святому апостолу Петру сказал: «Отойди от Меня, сатана!»
Как это Господь Иисус Христос святому апостолу, всем сердцем любившему Его, мог сказать такие слова?
В гневе сказал Он это. Так и должно было быть. Не мог Господь не прогневаться на апостола Петра, когда он уговаривал Его не идти на крестную смерть. Вот таким святым гневом должны быть полны сердца христиан, когда они почувствуют нашептывание слов противления пути Христову. Тогда да спасет нас Господь от того, чтобы мы остались холодными или теплохладными. Да даст Он нам святой гнев, чтобы прогнать искусителя.
Вот что нужно нам. Нужно нам также всю жизнь свою помнить о том, что Господь Иисус Христос призвал нас к тому, чтобы мы стали чадами Божиими и всю жизнь стремились к свету Христову. Нужно всю жизнь свою посвятить Господу Иисусу Христу. Нужно всеми фибрами души нашей стремиться к тому, чтобы ничем не прогневать Господа, и усердно молиться о том, чтобы Он нам, слабым духом, помог. И Господь поможет.
И Дух Святой придет в сердце наше, и освятит его, и даст силы к тому, чтобы идти по пути спасения.

Дух Святой да снидет в сердца наши.
Дух Святой да поможет нам на этом трудном пути спасения.
Дух Святой да утешит нас и всех скорбящих.
Вот чему учит нас этот великий праздник Пятидесятницы.




____________________________________________________________________________________________________________________________________________


Видеофильм. Праздник Святой Троицы. Пятидесятница


___________________________________________________________________________________________________________________

Видеофильм. Святая Троица. "Богословие в красках".




___________________________________________________________________________________________________________

Видеофильм. День Святой Троицы.


 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії