Про кончину видатного, великого політичного українського діяча, заступника Голови Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих - Василя Івановича Сірого, який помер на 85-му році свого життя, 9-го листопада 2011-го року у м. Дніпропетровську (1926-2011-й роки), я, Митрополит Адріан дізнався тут, у Москві, перебуваючи в Богородській єпархії УПЦ Київського Патріархату на архіпастирському послуху.
Але треба замітити, що я знав Василя Івановича ще з 1994-го року, коли став керуючим Дніпропетровсько – Криворізькою єпархією УПЦ КП, якою керував до жовтня 2009-го року.
Завдяки його старанням, патріотизму і любові до нашої рідної Вітчизни, він вимагав від Дніпропетровської міської влади побудувати комплекс – меморіал жертвам голодомору і політичним в’язням на 9-му кілометрі Запорізького шосе, на місці якого були заховані живі і мертві українці, тіла яких скидали в одну велику вириту яму. Тут було поховано сотні тисяч дніпропетровчан.
Похорон відбувся 10 листопада 2011-го року без почестей, як з боку держави, так і Церкви. Адже ж він все своє життя віддав свободі нашій Батьківщині – Україні та Помісній Українській Православній Церкві Київського Патріархату.
Але треба замітити, що я знав Василя Івановича ще з 1994-го року, коли став керуючим Дніпропетровсько – Криворізькою єпархією УПЦ КП, якою керував до жовтня 2009-го року.
Завдяки його старанням, патріотизму і любові до нашої рідної Вітчизни, він вимагав від Дніпропетровської міської влади побудувати комплекс – меморіал жертвам голодомору і політичним в’язням на 9-му кілометрі Запорізького шосе, на місці якого були заховані живі і мертві українці, тіла яких скидали в одну велику вириту яму. Тут було поховано сотні тисяч дніпропетровчан.
Похорон відбувся 10 листопада 2011-го року без почестей, як з боку держави, так і Церкви. Адже ж він все своє життя віддав свободі нашій Батьківщині – Україні та Помісній Українській Православній Церкві Київського Патріархату.