Сьогодні, 16-го липня 2011- го року виповнюється 203-и роки з Дня блаженної смерті мученика і страждальця в Кирилівському божевільному будинку м. Києва церковного композитора Артема Веделя.

Артемій Ведель (Ведельський), великий український церковний композитор і хоровий диригент, святий мученик за вільну Україну від Російської імперії, борець за незалежну Українську (Руську) Православну Церкву Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, який жив і творив в другій половині XVIII - го століття.

Артем Лук’янович Ведель (Ведельський) був великим праведником, подвижником і молитовником на українській землі. Тому нехай завжди буде йому пам'ять вічна, яку мають всі праведники у Царстві Небесному.

Народився він, 16 липня 1767 року. Його батько Лук’ян Ведельський займався різьбярством по дереву, був відомим у Києві фахівцем по будівництву церковних іконостасів.
Артем, будучи малою дитиною, але з чудовим голосом, був взятий до академічного хору Києво – Могилянської Академії. В 13 років він вступив на навчання до факультету філософії. Музичний талант Артемія дивував усіх, як студентів, так і педагогів. Він майстерно диригував хором. Саме тому митрополит Самуїл порекомендував чудо-тенора Артемія московському генерал-губернаторові Єропкіну, який вважався найкращим знавцем церковно - хорової музики та професійним капельмейстером.
Декілька років Артем Ведель з успіхом працював у Москві хоровим диригентом, але потім знову повернувся до Батьківщини, в Україну.
У Києві композитор часто відвідував будинок знавця хорової музики священнослужителя Євстафія, де вечорами збиралися співаки, музиканти та їх покровителі, де співи Артемія захоплювали їх усіх, а вночі Артемій тихо молився і спав на підлозі.
Того часу композитор познайомився із генералом Андрієм Леванідовим, який із своєю капелою відвідував служби монастиря святої Катерини на Подолі. Хор Веделя був визнаний найкращим у Києві.
Для музиканта настав золотий успішний час для розвитку його композиторського таланту.
У 1796 році Леванідов запросив його до Харкова, де композитор керував намісницьким хором і оркестром, викладаючи спів та музику в Казенному училищі.
Раптом на престолі після Катерини ІІ, опинився її син Павло І. Він не був покровителем хорів та оркестрів, тому масово їх ліквідовував. В храмах після богослужіння було заборонено виконувати не церковно – уставну музику, тобто хорові концерти і канти, перестали лунати під склепіннями храмів.
Новий імператор не любив ні мистецтва, ні тим паче, митців. Тому композитор зазнав тяжкого удару, що змусило його піти у відставку і повернутися до Києва.
Артемій завжди вів аскетичний спосіб життя. Він не вживав м’яса і спав на твердій постелі.
Відомий на той час в церковних колах композитор і викладач в Києво – Могилянській академії протоієрей Петро Турчанінов, високо цінив свого учня Артемія. Невдовзі Артемій вирішив стати послушником Києво-Печерського монастиря. Отець Петро Турчанінов згадував своє відвідування цього послушника: «Я знайшов його в тісній келії, де він лежав на кам’яній підлозі. Коли я увійшов, то він довго лежав нерухомо, і це мене так збентежило, що я завагався, чи не помер він. Як тільки я про це подумав, він тут же швидко підвівся й почав мене хрестити і цілувати, сказавши: „Невже ж і ти, мій добрий Петре, засумнівався в моєму здоров’ї?».
Але і там він не залишився надовго, оскільки монастирське життя не відповідало його подвижницькому духу та й з настоятелем монастиря він мав натягнуті відносини. Це спонукало його податися у мандри. Подібно до Христа ради юродивих, він став на великий подвиг служіння Богові.
Артемій мусив повернутися до монастиря, але, як виявилося, біди в житті композитора тільки розпочалися.
Одного разу в Києво-Могилянській академії хтось звернув увагу на книгу «Служба преподобному отцю нашому Нилу», на чистих сторінках якої, як мов рукою Веделя виявилися написаними пасквілі про те, що «Павло І вбив свою матір Катерину ІІ, і що самого Павла невдовзі також заб’ють насмерть».
Також до Києва повинен був прибути великий князь Костянтин із С. Петербургу. Артему Веделю було запропоновано написати спеціального канта на його зустріч, але композитор замість канта написав йому свого листа, після якого Веделя було оголошено державним злочинцем. З’явилася справа № 12 «О капитане Веделе».
Холодний вирок імператора велів «отослать в Кирилловский дом сумасшедших в Киеве и держать без выпуску», тобто довічно із забороною давати йому папір, перо і чорнило. Для православної держави такий вирок був неймовірно жорстоким, оскільки у царській Росії юродивих і божевільних не позбавляли волі.
Твори Веделя було заборонено співати і друкувати. Почалося спалювання рукописів його хорових партитур, хоча були й такі покровителі хорової творчості композитора, завдяки яким збереглися хори Артема Веделя.
Через 2 роки після слів Артема Веделя у звинуваченні царя Павла, його справді було вбито. Його задушили, а про Артемія Веделя по Києву розійшлася розмова, що він є великий праведний прозорливець. В його дар всебачення вірив і о. Петро Турчанінов. Одного разу під час відвідин Артемія, композитор, побачивши свого колишнього вчителя, радісно викрикнув: «Ура, Олександр на престолі!». На третій день після того, отець Петро в дійсності дізнався про нового імператора Олександра І. Це сталося того ж дня й того часу, коли про це вигукнув Артемій Ведель.
У психолікарні праведник Артемій провів усі останні роки свого життя. Дев'ять років вів Артемій страшну брань проти піднебесних духів злоби. Споконвічний ворог людства забрав у воїна Христового молодість і життя. Князь темряви не допустив праведника до світлої музики, залишивши його без надії почути церковний спів, але замість того він відчув на собі насильство, знущання й приниження.
Дев’ять років відбувалось його ув’язнення, а повільна страта привела його до смерті. Це ту людину, яка в розквіті своїх сил і творчих здібностей було кинуто на повільне умертвіння його тіла, але не душі.
Тісні палати були подібні до тюремних камер. Гроші, що виділялися хворим на харчування, Артемій щедро роздавав товаришам по будинку і солдатам-охоронцям. Те саме ж він учиняв із матеріальною допомогою, яку отримував від своїх друзів.
1803 року цей дім на Подолі ліквідували, а його пацієнтів перевели до заново створеної психічної лікарні на території колишнього Кирилівського монастиря на Куренівці.
У своїх листах до о. Петра Турчанінова Артемій вказував на смирення, терпеливість і вбогість, просивши о. Петра Турчанінова, щоб він не приносив йому матеріальної допомоги з такими словами: «Молю тебе, знайди бідного мужика і йому, замість мене, сотвори милостиню… Ти цим ще більше за все подякуєш Христу і піднесеш свою душу до Бога. Оцього найбільше за все тобі бажає твій брат у Христі Артемій».
В 1808 році батьку Артемія Лук’яну Ведельському дозволили забрати сина додому.
У батьківському домі він опинився посеред друзів і, за свідченням архимандрита Мефодія (Піснячевського), здивував усіх присутніх тихою передсмертною бесідою про необхідність бути «лагідним, смиренним, не бути самовпевненим, благочестивим й особливо, щедрим в любові до своїх ближніх людей».
Потім, прийнявши Таїнства Сповіді і Причастя, під час молитви, стоячи на колінах, праведник тихо відійшов до Господа. Це сталося 14 липня 1808 року за старим стилем.
Тисячі киян зібралися в його будинку, щоб проститися з великим праведником і провести його в останній шлях. Поховали композитора на Щекавицькому кладовищі м. Києва, яке в 1930 році було зрівняно з землею. Тому місце його поховання й досі невідоме.
Невідомим залишився і зовнішній вигляд Веделя, оскільки ні його описів, ні тим паче портретних малюнків знайти не вдалося. Багато зникло його хорових творів, хоча більшість партитур все ж таки збереглися. Це 28-м духовних концертів, дві Літургії, Всенічна, Різдвяні, Пасхальні і Богородичні співи та 20 окремих творів, особливо Пасхальний канон до цього часу дивує всіх віруючих і любителів хорової музики. Вражає його Постова стихира: «Покаяння, відкрий мені двері, Життєдавче…».
Його музика була суто насичена національними темами і мелодіями, тому вона в корінні відрізнялася від пануючого тоді «італійського» стилю: людською щирістю, молитовним піднесенням і глибокою духовністю, що відчувається живим диханням української культури.
Його життя й досі є взірцем для всього православного світу. Він мав гроші, але не жалкуючи їх, роздавав до копійки бідним і хворим. За свідченням о. Петра Турчанінова він співав з такою віддачею та образністю, що по його щоках постійно текли сльози.
За словами Аскоченського, регента хору Києво – Могилянської Академії де навчався композитор Артемій і керуючи хором, він ніколи не сердився на хористів. Їх помилки Артемій виправляв лагідно, з усмішкою і любов’ю. Ось таким великим праведником й залишиться наш брат у Христі в наших душах. Знаменитий церковний композитор Артем Ведель (Ведельський) до останньої хвилини свого земного життя виконував волю Отця Небесного.
Таким чином, коротко пройшовши й вивчивши земне й духовне життя мученика і правдолюбця Артема Веделя, хочеться побажати українському народові ближче ознайомитись з життям і творчістю нашого великого генія, а церковним високопоставленим провідникам замислитись над тим, що Артем Ведель своїми подвигами стоїть у Бога на самому високому щаблі, а це значить, що й на землі ми повинні до нього звертатися як до святого праведного великомученика за український народ, Українську Православну Церкву і Українську Батьківщину.
Навчаючись у Московській Духовній Академії (1983-1988 роки), Митрополит Адріан на останньому курсі навчання захищав Кандидатську дисертацію на тему: «Церковно – хорова музика в Руській Православній Церкві протягом 1000 років її існування».
Таким чином, з особливою любов’ю до композитора Артема Веделя, Митрополитом Адріаном (ієромонахом Адріаном) був розроблений творчий і життєвий шлях про нього, як і про багатьох церковних композиторів української і російської хорової музики. Цю Кандидатську роботу в невдовзі можна буде прочитати на його сайті http://eparhija.com.ua/

Прес-служба Богородської єпархії УПЦ Київського Патріархату