Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    січня 2020    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

У вигляді списку

Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » 12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха

12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха

Автор: mitropolit от 12-05-2013, 19:20
12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха
12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха, а також свято на честь святого апостола Фоми та преподобного Амфілохія Почаївського, духівника національних українських Сил під час гітлерівського фашизму та сталінського геноциду на теренах західної частини України.
Ми пропонуємо російською мовою роз’яснення про Антипасху та Фомину неділю, а також проповіді українською та російською мовами проповіді Святійшого Патріарха Київського Філарета та святителя Ігнатія (Брянчанінова).


____________________________________________________________________________________

12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха
____________________________________________________________________________________

Антипасха


Антипасха - вместо Пасхи, вторая, новая Пасха – первоевоскресенье после Пасхи, иначе называемая Неделя о Фоме, или Фомино воскресенье.
Богослужение этого дня посвящена воспоминанию осязания апостолом Фомой ран Воскресшего Христа.
Антипасха, как обновленное воспоминание о Пасхе в восьмой день, знаменует вечную радость христиан о Воскресении Христовом.


______________________________________________________________________________________

Антипасха
Фомина неделя (воскресенье)


1-я неделя (воскресенье) напротив Пасхи или Неделя 2-я по Пасхе. За Антипасхой следует Фомина седмица
Антипасха отмечается всегда на восьмой день после светлого Христова Воскресения. В этот день обновляется память воскресения Христова, поэтому Антипасха называется «неделей обновления».
На этой неделе в церкви вспоминают апостола Фому, который пожелал лично удостовериться в воскресении Спасителя, не поверив ученикам, поведавшим ему чудесную весть.
По евангельскому сюжету, воскресший Христос явился перед Фомой, чтобы тот мог вложить персты в его раны и своими глазами увидеть, что совершилось чудо.«И не будь неверующим, но верующим», – сказал Спаситель Фоме (Лк., 20:27). Поэтому в народе человека, что-либо подвергающего сомнению, называли «Фомой неверующим».
Обновление воскресения Иисуса Христа связано с апостолом Фомой, поэтому в этот день Церковь вспоминает встречу апостола Фомы и воскресшего Христа. Фомы не было среди апостолов, которые видели Христа сразу после Воскресения. «Если не увижу на руках Его ран от гвоздей и не вложу руки моей в ребра Его, не поверю» - говорил Фома о Христе. Это не значит, что он сомневался в том, что Христос был Спасителем, Сыном Божиим. Скорее это свидетельство того, насколько апостол жаждал пережить встречу с воскресшим Иисусом Христом. Сам, лично, а не со слов ближних, ощутить пасхальную радость и торжество.
Блаженны не видевшие, но уверовавшие
Апостол Фома стал символизировать сомнение, недоверие. В народе даже бытует определение «Фома неверующий». Правильнее будет назвать его не тем человеком, который сомневается во всём, даже в самом очевидном, а тем, кто стремится убедиться в истинности или, наоборот, ложности тех или иных фактов на собственном опыте. Ведь одно дело - пользоваться свидетельствами других, даже самых близких людей, и совсем другое - знать что-то своим опытом.
Святой апостол Фома родился в галилейском городе Пансады и был рыбаком. Когда он услышал благовестие Иисуса Христа, то, оставив всё, последовал за Ним и стал одним из 12-ти апостолов. На восьмой день после Воскресения Господь явился апостолу Фоме и показал Свои раны. "Господь мой и Бог мой!" - воскликнул святой апостол (Ин. 20, 28). "Фома, бывший некогда слабее других апостолов в вере, - говорит святитель Иоанн Златоуст, - сделался по благодати Божией мужественнее, ревностнее и неутомимее всех их, так что обошел со своей проповедью почти всю землю, не убоявшись возвещать Слово Божие народам диким". Церковное Предание рассказывает, что святой апостол Фома основал христианские Церкви в Палестине, Месопотамии, Парфии, Эфиопии и Индии. За обращение ко Христу сына и супруги правителя индийского города Мелиапора (Мелипура) святой апостол был заключен в темницу. Его жестоко пытали и убили, пронзив пятью копьями. Части мощей святого апостола Фомы хранятся в Индии, Венгрии и на Афоне.
Антипасха является первым днем после длительного перерыва, состоящего из Масленицы, Великого поста, Страстной недели и Светлой седмицы, когда церковь вновь начинает венчать браки и благословлять молодых на супружество.
Красная горка - это любимый в народе, весенний и первую очередь молодежный праздник. С распространением христианства он был приурочен к первому воскресенью после Пасхи - так называемому Фомину дню. Красная горка справлялась в первое воскресенье после Пасхи. Как только земля освобождалась от снега, а это в первую очередь небольшие возвышенности, в народе называемые пригорками, сразу разворачивались гуляния молодежи, детские игры, хороводы, песни. С этого и пошло название таких горок «Красными», что значит красивыми!
В славянских наречиях слово “красный” употребляется в значении “красивый, цветущий, веселый, отрадный”, в отличие от чермного, червонного, алого, багряного цвета. Сама весна и лето именуются красными, потому что погода ясная, а природа является во всей красе. Красная горка - значит красивая по местоположению и увеселительная по играм. Во многих местах горки или пригорки, на которых собирался народ весной, называли красными горками.
По народному календарю в этот день все девушки и молодые женщины, запасшись съестными припасами, собирались на каком-нибудь излюбленном месте деревенской улицы и пели песни-веснянки (“закликали”, или “заигрывали”, весну), водили хороводы и устраивали разнообразные игры и пляски.
Красная горка считалась девичьим праздником, и так как в этот день происходили свадьбы и шло усиленное сватовство, то на игры приходили все девушки до единой. Считалось даже дурной приметой, если какой-нибудь парень или девушка просидят на Красную горку дома.


______________________________________________________________________

АПОСТОЛ ФОМА

12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха
Святой апостол Фома был родом из галилейского города Пансады и занимался рыболовством. Услышав благовестие Иисуса Христа, он всё оставил и последовал за Ним. Апостол Фома входит в число Двоенадесятицы святых апостолов, 12 учеников Спасителя.
По свидетельству Священного Писания, святой апостол не поверил рассказам других учеников о Воскресении Иисуса Христа: "Аще не вижу на руку Его язвы гвоздинныя, и вложу перста моего в язвы гвоздинныя, и вложу руку мою в ребра Его, не иму веры" (Ин. 20, 25). На восьмой день после Воскресения Господь явился апостолу Фоме и показал Свои раны. "Господь мой и Бог мой!" - воскликнул святой апостол (Ин. 20, 28). "Фома, бывший некогда слабее других апостолов в вере, - говорит святитель Иоанн Златоуст, - сделался по благодати Божией мужественнее, ревностнее и неутомимее всех их, так что обошел со своей проповедью почти всю землю, не убоявшись возвещать Слово Божие народам диким".
12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха

По Церковному Преданию, святой апостол Фома основал христианские Церкви в Палестине, Месопотамии, Парфии, Эфиопии и Индии. Проповедь Евангелия апостол запечатлел мученической смертью. За обращение ко Христу сына и супруги правителя индийского города Мелиапора (Мелипура) святой апостол был заключен в темницу, претерпел пытки, и, наконец, пронзенный пятью копьями, отошел ко Господу. Части мощей святого апостола Фомы есть в Индии, Венгрии и на Афоне. С именем апостола Фомы связана Аравийская (или Арапетская) икона Божией Матери (6 сентября).


________________________________________________________________________________________________________

Проповідь Святійшого Патріарха Київського Філарета в неділю Антипасхи.

12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!


В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).
Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так? Відповідаючи на це запитання, святий Кирил Олександрійський говорить: “Марії не дозволено доторкатися, як ще не освяченій благодаттю Духа, тому що до Вознесіння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всіх. А Фомі дозволялося через те, що він з іншими апостолами одержав Духа. Бо хоча він був відсутній, але й на нього простягалася щедрість Даючого”.
Фома відчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану від воїнського списа, ретельно оглянув рани від цвяхів. Як же, скажуть, у тілі нетлінному з’явились ознаки руйнування? Бо рани на руках і ногах є ознаками руйнування тіла. А тіло Христове, перетворене в нетління, повинно було скинути разом з пошкодженням і все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий і у вічному житті буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? І як звільнимося від тління, якщо хвороби, які від нього походять, залишаться у наших тілах?
Той же святитель Кирил Олександрійський говорить так: “Після воскресіння не буде в людях ніяких залишків ушкодження, ніяких ознак, що передували йому: «...сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі» (1 Кор. 15, 43). Що ж інше означає повстати в силі й славі, як не те, що усяка неміч, усяке безчестя будуть віддалені, і рід людський повернеться до істинного нетління”.
Але Фома вимагав дотику для своєї впевненості. І Господь Ісус Христос, щоб не дати нам ніякого приводу для маловір’я, так і явився, як Фома вимагав. Це для того, щоб ми правильно зрозуміли таїнство Воскресіння, тобто увірували б, що воскресло не якесь інше тіло, а те саме, що вмерло на хресті. Фома сказав Христу у відповідь: “Господь мій і Бог мій!” (Ін.20,28). Так швидко і ревно сповідував Спасителя Богом той, хто раніше був повільний і мав сумнів. Коли Господь показав рани від цвяхів і Своє ребро, дух Фоми звільнився від сумніву й утвердився у вірі.
Такого ж сповідання віри вимагає Господь і від нас. “Ти повірив, – говорить воскреслий Христос, – тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20, 29).
Слова Спасителя сповнені великого передбачення і приносять нам велику користь. Для більшої переконливості Він показав ученикам Своє пробите ребро і рани від цвяхів; прийняв їжу, хоча й не мав у тому потреби, щоб не залишити жодного приводу для зневіри. Роблячи все це, Спаситель потурбувався і про нас, бо знав, що будуть такі люди, які не стануть визнавати воскресіння мертвих і скажуть: “І ми бажаємо бачити і відчувати, як Фома”. Це передбачав Христос, коли сказав: “Блаженні ті, що не бачили й увірували”. І справедливо, бо для того, хто бачив, нема ніякого приводу для сумніву. Але хто вірить тому, чого не бачив, а чує про те від учителів, той цілковито поважає Того, у Кого вірує. Блаженні всі, хто увірував за проповіддю апостолів, свідків і слухачів Слова.
Хто увірував у Бога, той не повинен піддаватися сумнівам. Маловірний, не маючи твердого уповання на Бога, осуджується як невірний, навчає преподобний Єфрем Сирін. “Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього” (Лк.18, 17).
Як це розуміти? А ось як: у простоті серця, без роздумувань і вагань. Безпристрасний аналіз не застосовується до віри. Він може мати місце тільки у переддвер’ї віри. Як лазерний промінь, проходячи крізь тіло, життя не бачить, так і розум, скільки б не розмірковував, сили віри не осягне, віра сама собою задовольняє усі потреби людини. Тут відбувається те ж саме, що й з тим, хто покуштував приємну і здорову їжу. Скуштувавши одного разу, людина знає, що страва придатна, і вживає її. Навіть хімічний аналіз не завжди змусить людину переконатися у протилежному. Так і віруючий знає істинність віри на своєму особистому безпосередньому досвіді. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона правильна.
Коли ми відчуваємо всемогутність Божу в нашому серці, тоді відкидається всякий сумнів у Божественних таїнах, які не можна осягнути розумом. Всемогутній Бог може зробити усе, що обіцяє. Так, розум не вірить у воскресіння мертвих. Але, відчуваючи всемогутність Божу й зміцнюючись у вірі, ми надіємося без усякого сумніву, що Бог може воскресити усіх померлих. Творець Всесвіту може зібрати Своєю силою і Своїм словом оживити прах людських тіл, що розсипався. “Він звелів, і створилось”, – говорить Псалмоспівець (Пс. 148, 5). Цим утверджується наша віра, тому що Богу все можливо.
Амінь!


http://www.hram-rizdva.org.ua/index.php/biblioteka/26-pratsi-svyatiyshoho-patriarkha-filareta/i-tom-1-ch-propovidi-patriarkha-filareta/20-nedilia-2-ha-pro-fomu-slovo-proty-sumnivu


_____________________________________________________________________________________________

ПОУЧЕНИЕ В НЕДЕЛЮ АНТИПАСХИ.

О ХРИСТИАНСТВЕ


Эти слова сказал Господь верному ученику Своему, отказавшемуся поверить воскресению Господа, когда о воскресении Господа поведали ему братия его, апостолы; эти слова сказал Господь ученику, объявившему, что он не поверит воскресению Господа, доколе лично не удостоверится в столько чудном и столько важном для всего человечества событии. Видехом Господа, говорили радостно святому апостолу Фоме прочие святые апостолы, которым явился Господь в самый день воскресения Своего, вечером, проникнув в горницу, не отверзая дверей горницы. Горница была накрепко затворена и заключена из предосторожности от ненависти иудеев, только что совершивших богоубийство и принявших все меры против предвозвещенного воскресения. Аще не вижу на руку Его язвы гвоздинныя, отвечал Фома, приведенный в недоумение радостнейшею вестью, и вложу перста моего в язвы гвоздинныя, и вложу руку мою в ребра Его, не иму веры (Ин. 20:25). Так выразилось не неверие, враждебное Богу, — так выразилась неизреченная радость; так выразилась душа пред величием события, превышающего человеческий ум, пред величием события, изменившего состояние человечества. С Христом и во Христе воскресло человечество.
Всеблагий Господь не замедлил доставить возлюбленному ученику желанное им удостоверение. По прошествии недели после первого явления Своего апостолам, Господь опять явился им, когда они опять были все вместе, и Фома находился с ними. Двери были заперты, как и прежде, из опасения иудеев. Апостолы внезапно увидели Господа стоящим посреди их. Мир вам, сказал Он им. Потом, обратясь к Фоме, говорит ему: принеси перст твой семо, и виждь руце Мои: и принеси руку твою, и вложи в ребра Моя: и не буди неверен, но верен (Ин. 20:26-27). Этими словами Господь показал, что и тогда присутствовал Он, Вездесущий по Божеству, посреди учеников Своих, когда Фома, полагая Его отсутствующим, высказывал им свое состояние недоумения при их поведании о воскресении. Фома желал удостовериться в воскресении: он получает несравненно высшее удостоверение, при котором уже на удостоверение в воскресении не обращает внимания. Господь мой и Бог Мой! восклицает Фома. «Удостоверившись в Твоем Божестве, не ищу уже удостоверения в воскресении. Тебе, всемогущему Богу, возможны все действия, превышающие постижение человеческое».
В ответ на исповедание апостола Господь ублажил невидевших и уверовавших. Помянул и нас Господь, помянул всех, не видевших Его телесными очами! Помянул Он и нас, удаленных от Него и пространством и временем! Помянул в то время, когда восприятым на Себя человечеством, принесенным в жертву за человечество и уже прославленным славою воскресения, стоял Он посреди святых апостолов Своих! Не забыты Господом и мы, присутствующие здесь в святом храме Его, воспоминающие событие, от которого отделены восемнадцатью столетиями. Блаженны и мы, не видевшие Его, но верующие в Него! Блаженны те из нас, которые веруют в Него! Сущность дела — в вере. Она приближает человека к Богу и усвояет человека Богу; она представит человека пред лице Божие и поставит его в последний день жизни сего мира, в начале вечного дня, одесную престола Божия для вечного видения Бога, для вечного наслаждения в Боге, для вечного соцарствия Богу.
Блажени невидевшии и веровавше. Этими словами Господь совокупил с апостолами воедино всех верующих всея земли и всех времен. Когда Он принес молитву о апостолах Отцу Своему пред исшествием на спасительные для нас страдания, тогда соединил с апостолами всех истинных христиан. Не о сих же молю токмо, сказал Он, молю не только о апостолах, но и о верующих словесе их ради в Мя (Ин. 17:20). Так и здесь: участниками блаженства апостолов Он соделывает всех чад Церкви. Ваша же блаженна очеса, яко видят, сказал Он апостолам, и уши ваша, яко слышат. Аминь бо глаголю вам, яко мнози пророцы и праведницы Ветхого Заветавожделеша видети, яже видите, и не видеша: и слышати, яже слышите, и не слышаша(Мф. 13:16-17). Блаженные самовидцы и слуги Слова предали нам виденное и слышанное ими[1], когда Слово плоть бысть, и вселися в ны, и видехом — говорит один из этих самовидцев Слова — славу Его, славу яко Единородного от Отца, исполнь благодати и истины (Ин. 1:14). Яснейшее поведание апостолов соделывает нас как бы зрителями событий, которых очевидцами были апостолы. При посредстве церковных таинств мы вступили в существенное общение с Господом и пребываем в этом общении при посредстве этих таинств. Бога, невидимого для чувственных очей, живая вера соделывает видимым для душевного ока — ума[2]. Жительство по заповедям Господа доставляет нам таинственное явление Господа. Он является духовно внутри сердца, когда ученики Господа — понятия, образовавшиеся и усвоившиеся уму из Евангелия, — соберутся в сердце, заключат его двери, чтоб не проникли туда иудеи — помышления, враждебные Господу, отвергающие всесвятое учение Его.
Будучи причастниками положения святых апостолов, мы дерзаем утверждать, что наше положение блаженнее положения ветхозаветных праведников. Те веровали в грядущего Искупителя, мы веруем в Пришедшего и Совершившего искупление. Тем обетованы были благодатные дары, мы получили дары в обилии, имеем их в руках, пользуемся ими соответственно произволению нашему. Дародавец и богат и щедр бесконечно. Если ощущаем недостаток, то в этом виновны мы, единственно мы. Отсутствие ощущения благодатных даров производится слабостью нашею в вере; скажу откровеннее: отвержением ее.
Отчего мы не имеем веры? Оттого, что не принимали, не хотели принять никакого труда к изучению христианства, к стяжанию веры от слуха[3], которою доставляется ясное теоретическое познание христианства, к стяжанию веры от дел[4], доставляющей деятельное познание христианства. От этих двух познаний возводится стяжавший их, возводится Самим Богом как засвидетельствовавший зависевшими от него и возможными ему свидетельствами искренность желания познать Бога, возводится к таинственному, существенному духовному познанию, всегда соединенному с живою верою. Имеяй заповеди Моя, сказал Господь, исоблюдаяй их, той есть любяй Мя: а любяй Мя возлюблен будет Отцем Моим: и Аз возлюблю Его и явлюся ему Сам (Ин. 14:21).
Христианство можно уподобить превосходной обширнейшей гавани, в которой с одинаковым удобством могут приставать суда всех размеров и всех родов устройства. Находит себе приют в этой гавани и смиренный челнок рыбаря, и огромный корабль купца, нагруженный разнообразным товаром, и броненосный исполин, вооруженный бесчисленными средствами разрушения и смерти, и разукрашенная яхта царя и вельможи, назначенная для торжественных и увеселительных поездок. Христианство принимает в недра свои человека во всяком возрасте, во всяком состоянии и положении, при всяких способностях, при всякой степени образования: принимает и спасает. Аще исповеси усты твоими Господа Иисуса, и веруеши в сердце твоем, спасешися: сердцем бо веруется в правду, усты же исповедуется во спасение (Рим. 10:9-10). Кто примет христианство со всею искренностью сердца в лоне Православной Церкви, в которой одной хранится истинное христианство, тот спасется. Все человеки искуплены одною ценою — Христом, и в деле искупления единственное значение имеет искупная цена. Дается она без различия и без лицеприятия за каждого, желающего быть искупленным, верующего в значение цены и исповедующего это значение. Исповедание значения искупительной цены есть вместе и отвержение всякого собственного значения и достоинства. Дается искупительная цена при условии самоотвержения. Простейший человек, не имеющий никакого развития по стихиям мира, спасается при посредстве христианства одинаково с ученейшим и с мудрецом. Христианство как дар Всесовершенного Бога удовлетворяет преизобильно всех: вера от искренности сердца заменяет для младенца и простеца разумение, а мудрец, который приступит к христианству узаконенным образом[5], найдет в нем неисчерпаемую глубину, недосягаемую высоту премудрости. В христианстве сокровенно и истинное Богословие, и неподдельная психология, и метафизика. Только христианин может стяжать правильное познание, доступное человеку, о человеке, о духах святых и отверженных, о мире, невидимом телесными очами. Из просвещения, доставляемого христианством, образуется то воззрение на ученость человеческую, которое имеет на нее Бог. Премудрость мира сего — буйство у Бога есть. Господь весть помышления мудрых, помышления, из которых составляется их ученость, яко суть суетна(1Кор. 3:19-20). Помышления эти, или познания, относятся к одному временному и суетному, приводят имеющего их к тщеславию, к гордости, к самообольщению, к погублению жизни в заботах об одном тленном и преходящем, к греховной жизни, к отвержению и забвению Бога и вечности. Когда ж человек, не озаренный светом Христовым, дерзнет рассуждать о предметах духовных, тогда ум его блуждает как бы в мрачной, беспредельной пустыне и вместо истинных познаний, к приобретению которых он не имеет никакой возможности, сочиняет мнения и мечты, облекает их в темное и хитросложное слово, обманывает ими себя и ближних, признавая мудрость там, где со всею справедливостью должно признать умоисступление и умоповреждение.
Странно, поразительно ослепление и ожесточение тех современников Христа, которые видели Его, слышали всесвятое учение Его, были очевидцами изумительных знамений Его и не уверовали в Него. Стоя за семь столетий, как бы на высоте отдаленной горы, удивленный человеческим нечувствием, пророк вопиял к этой многочисленной толпе живых мертвецов:слухом услышите, и не имате разумети: и зряще узрите, и не имате видети (Мф. 13:14). Столько же странно и нынешнее неверие многих христианству, сияющему лучами яснейшей истины. Объясняет Писание причину этого неверия, говоря: отолсте бо сердце людий сих (Мф. 13:15). Оно сделалось плотским, дебелым от плотской жизни; оно сделалось слепым и глухим, оно сделалось мертвым ко всему духовному, к вечному и Божественному.
Изучение христианства доказывает со всею определенностью и решительностью истину его. Убеждение, доставляемое правильным изучением христианства, убеждение в существовании всего невидимого, преподаваемое христианством, гораздо сильнее, нежели убеждение в существовании видимого, доставляемое чувствами. Так верно это убеждение, что тысячи тысяч человек оставили видимое, чтоб стяжать невидимое, не остановились запечатлеть кровию убеждение, не устрашились лютых казней, которыми безумие и исступление пыталось исторгнуть у них отречение от их убеждений.
Самый поверхностный взгляд на учреждение и распространение христианства — поразителен. Он возвещает во услышание вселенной, что установление христианства отнюдь не есть установление человеческое, что оно — установление Божественное. Господь, приняв человечество, благоволил явиться не в блеске земного величия, — в положении земного уничижения. Он произошел по плоти от царского племени; но племя это давно сошло с высоты царского престола, выселилось из царских чертогов в хижины, вступило в ряды и положение простолюдинов, снискивавших пропитание трудами рук. Не заимствовав ничего от силы и славы человеческой, Богочеловек ничего не заимствовал и от премудрости человеческой. Он был неученым[6]. Вышедши на проповедь в тридцатилетнем возрасте, Он избрал себе двенадцать учеников из той же среды простолюдинов, к которой принадлежал и Сам. Ученики эти были люди простейшие, неученые, безграмотные, младенцы, как называет их Евангелие в отношении к развитию по началам падшего естества[7], — такими представляются лица, долженствовавшие быть основателями христианства.
Что завещавает и что предвозвещает этот Учитель этим ученикам? Он завещавает им признать в Нем вочеловечившегося Бога, уверить в этом весь мир, обратить весь мир к служению и поклонению Себе, разрушив все религии мира. Он завещавает им и всем уверовавшим в Него отречение от наслаждений мира и отречение от себя для веры в Него и для усвоения Ему. О Себе говорит Он, что будет казнен поносною казнью преступников и тогда всех привлечет к Себе. О них говорит Он, что они будут ненавидимы всеми, гонимы, убиваемы, что всех человеков уловят учением своим, преодолев и поправ и сильных и мудрых земли, что они посылаются как овцы к волкам[8], что из борьбы этой овцы выйдут решительными победителями.
По разуму мира, учреждение христианства чуждо смысла; предположения Учредителя — несбыточная мечта увлеченного воображением и славолюбием; средства и орудия исполнения — ничтожны, странны, смешны; в предприятии, во всех отношениях не сообразном ни с чем, видна невозможность его, видно разрушение в соединении с начинанием. Только три года были употреблены Учителем на образование учеников; не принято никакой заботы, чтоб познакомить их хотя с грамотностью, необходимою для чтения Священного Писания, не обеспечено ничем их содержание: напротив — им заповедана нестяжательность, а вместо наличных средств к содержанию дано обетование, что Промыслом Божиим будет доставляться им все нужное для временной жизни.
Такое необъяснимое разумом человеческим зрелище созерцается в самом установлении христианства; затем новое, столько же чудное зрелище представляют собою события, последовавшие немедленно за установлением. События начались с Иерусалима, объяли в скорейшем времени вселенную. Богочеловек был распят на древе крестном. Смертная казнь на кресте в те времена была равнозначна нынешней казни на виселице. На виселице предают смерти тех уголовных преступников, которых хотят обесчестить самим образом смерти. Вися на кресте, обнаженный, осыпаемый поруганиями, Богочеловек начал предсказанное Им покорение человеков: аще Аз вознесен буду от земли, вся привлеку к Себе (Ин. 12:32). В то время как Он висел на кресте, распятый подобно Ему разбойник исповедал Его Господом, а стороживший Его сотник исповедал Сыном Божиим. По прошествии десяти дней по вознесении Господа на небо совершилось сошествие Святого Духа на апостолов: они исполнились многообразной премудрости; не знавшие правильно своего языка, неграмотные, заговорили на всех языках мира, начали совершать изумительнейшие чудеса, начали объяснять Писание, которого никогда не читывали. Тысячи иудеев приняли христианство. Смятенный успехами апостолов Синедрион, состоявший из первосвященников и других почетнейших и ученейших лиц иудейского народа, призывает пред себя некнижных апостолов, допрашивает, слышит ответы и учение, против которых не имеет возражения. Не находя слов, чтоб противопоставить словам, которыми выражалась истина, Синедрион прибегает к угрозам, к побоям, к томлению темницею, к побиению камнями, обличая тем слабость свою и могущество своих противников. Вслед за Синедрионом восстает на апостолов Ирод и, к величайшему утешению Синедриона, отсекает голову одного из апостолов[9]. Гонение в Иерусалиме заставляет удалиться из него многих учеников Христовых. Они рассеялись по вселенной и повсюду посеяли христианство, поливая семена кровью своею. В течение двадцати лет христианство объяло вселенную. Чрез пятьдесят лет после воскресения Христова христиане были так многочисленны, что в одной восточной армии римского императора Траяна нашлось одиннадцать тысяч христиан. Он предал их всех без исключения смертной казни[10], к удивлению здравомыслящих, признававших величайшим безрассудством истребление собственного войска. Ромил, начальник христианского отряда, сперва был бит жестоко, потом ему отрублена голова. Десять тысяч были распяты на крестах в пустыне близ Арарата; прочие убиты различным образом. Поступок Траяна имел и впоследствии подражателей.
Римские императоры, владыки вселенной, вооружились непримиримою ненавистью и тиранством против христианства. Ни кельты, ни маркоманны, ни Атилла, ни Генсерик не истребили столько народонаселения в Римской империи, сколько истребили их императоры — гонители христианства[11]. Три века продолжалась кровавая борьба между волками и агнцами. Одни действовали мечем, огнем, зверями, душною темницею, голодом и жаждою, всеми средствами мучения и убийства; другие сражались силою духа, силою веры, силою Божиею, претерпевая ужаснейшие пытки, великодушно умирая за веру. Победа увенчала борьбу трехвековую, и в начале четвертого столетия вера христианская сделалась господствующею в мире. Преклонились пред учением некнижных рыбарей и сильные, и мудрые земли; преклонились пред ним все народы. Крест, доселе знамение поносной казни, соделался знамением высшей почести: носят его на главах и персях цари и архиереи; увенчивает он храмы истинного Бога; он служит знамением каждого православного христианина, знамением его веры, его надежды, его любви. Кто не признает в установлении христианства Божию волю, Божию силу, Божие действие, превышающие разум и силы человеческие? Совершилось невозможное, сверхъестественное, совершилось начинание и дело Божие.
Таким представляется христианство при общем взгляде на него. Более подробное изучение христианства приводит к более определенному убеждению в Божественности его. Самое сильное убеждение является от жительства по евангельским заповедям, как и пророк сказал: от заповедей Твоих разумех (Пс. 118:104). Убеждение от исполнения заповедей есть убеждение, действующее в самой душе человека: оно сильнее всякого убеждения извне. Евангельские заповеди успокаивают, оживляют, укрепляют душу. Ощутивший действие их в себе стяжевает живую веру в Господа Иисуса Христа, и выражает она пред Господом залог сердечный определенным и решительным исповеданием: глаголы живота вечнаго имаши, и мы веровахом и познахом, яко Ты ecu Христос, Сын Бога живаго (Ин. 6:68-69).
Принеси перст твой семо, говорит Спаситель колеблющемуся в вере ученику, ученику, пораженному недоумением пред величием дел Божиих, — принеси руку твою, и не буди неверен, но верен (Ин. 20:27). Осяжите Мя и видите (Лк. 24:39); начните действовать по указанию заповедей Моих, осяжите Меня жизнью по воле Моей и увидите Меня, невидимого, увидите духовным ощущением души вашей; каждый таким образом осязающий Меня, удостоверится во Мне и в восторге о обретении Меня воскликнет с возлюбленным Моим апостолом: Господь Мой и Бог мой (Ин. 20:28). Аминь.
Святитель Игнатий (Брянчанинов)

http://www.pravoslavie.ru/put/30185.htm

________________________________________________________________________________________________

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА

12-го травня 2013-го року повторення свята Пасхи, тобто Антипасха
"Чого тільки люди не понавигадують! Звідки це в Почаївській Лаврі взятися святому, який лікував українських повстанців?" Однак житіє преподобного Амфілохія руйнує стереотипи і штампи про "московських попів" чи "бандерівців-розкольників".
2002 року Свято-Успенська Почаївська Лавра отримала другого (після Йова Залізо, подвижника XVII-го сторіччя) святого - преподобного Амфілохія.
Входження до лику святих - особлива подія в православному світі. За час незалежності в УПЦ МП таких праведників канонізували не більше десяти. Адже доказами святості є й зцілення людей на могилі святого, і його нетлінні мощі - поховане тіло дістається з землі за рішенням Священного Синоду.
Часто перед канонізацією не вгасають суперечки щодо її необхідності, а самі святі за життя зазнають гонінь та утисків з боку власного ж середовища - кліру, монахів та церковної пастви.
У такий спосіб їхні християнське смирення та Любов проходять випробування. Власне, таким був і життєвий шлях Амфілохія Почаївського.
Через заздрощі йому не давала спокою тодішня братія Почаївської Лаври, виганяючи мешкати то в каплиці на монастирському цвинтарі, то на скиту. Переслідувала радянська влада, намагаючись кинути за грати.
Одного разу за завданням "органів" його намагався вбити навіть рідний племінник, кинувши взимку напризволяще в лісі. Святого врятувала своїм диханням собака.
Утім, до Йосипа - так звали старця перед постригом у схиму - цілою вервечкою тягнулися прості миряни: за порадами та зціленням. На Волині й досі чимало старих людей пам'ятають, як їх особисто лікував Амфілохій.

Коли ж 1971-го року старець помер, багатотисячне юрмисько зібралося на його похорон, усупереч усім заздрісникам з монастирської братії.
Сам Йосип ще за життя заповідав: "Як я помру, приходьте до мене на могилку, я почую ваші молитви. Беріть з могили пісок - він буде цілющим".
З описів випливає, що так і сталося. Тіло дістали нетлінним, а на могилі зцілюються так само, як і за його життя - в радянські часи до Йосипа їхали люди з усього СРСР, навіть донька Сталіна Свєтлана Аллілуєва.
Його біографія є ще драматичнішою, ніж біографія старця у фільмі "Острів".
Він виганяв радянських міліціонерів із Троїцької церкви Лаври (не давши перетворити її на склад), воскресав мертвих, втрпаляв у псхилікарню і неушкоджений виходив з неї... Його розстрілювали, хотіли скинути з монастирського парапету, не пускали в його село автобуси (щоб припинилися прощі)...
Але люди все одно ходили до старця, і серед цих людей були й чільні діячі КПРС - бо Йосип-Амфілохій був справжнім "експертом" того часу з вигнання бісів і зцілення хвороб тілесних.
Читач, який зацікавиться, може дізнатися більше - ось, скажімо, опис житія Амфілохія з сайту УПЦ. Ось із сайту "Единое Отечество". Ось детальний на порталі Почаївської Лаври. А ось із православної газети "Віра і культура".
Саме про Амфілохія мені випала можливість записати напрочуд цінні спогади, які, сподіваюся, допоможуть спростувати чимало стереотипів.
Цю дивовижну історію я почув на Тернопіллі краєм вуха ще кілька років тому, однак не надав їй особливого значення.
"Що там тільки люди не понавигадують! - подумалося мені. - Звідки це в Почаївській лаврі, російському форпості, взятися святому, який лікував воїнів УПА?"
Проте цієї осені - символічно, що якраз на Покрову - я довідався, що свідок тих подій була вихованкою мого власного діда.
Крім того, вона вважається у своїй окрузі моральним авторитетом; до неї й досі звертаються за допомогою та порадами - і життєвими, і політичними.
Скажімо, коли нещодавно місцевий виборчий штаб одного з кандидатів став поширювати відозву на його підтримку, то насамперед звернувся за підтримкою до цієї жінки, яка живе в Почаєві неподалік лаврського цвинтаря.
Воно й не дивно. Адже Марія Григорівна Антонюк була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея, командувача військової округи «Богун» (УПА-"Північ"), потім пройшла енкаведистські тортури та воркутинські табори.
Тиха вуличка від Лаври до монастирського кладовища, у каплиці якого мешкав і де був похований преподобний Амфілохій, пролягає прямо повз її ошатну хату. По дорозі тут можна помилуватися й древньою липою, яку посадив ще сам Іов Залізо. Дивні збіги одразу дивують своєю символічністю.
Почувши гуркіт мого автомобіля, жвава пані Марія, щойно відстоявши недільну службу, миттєво вибігає на ґанок. Ми проходимо у невеличку світлицю.
Перше, що зауважую на стіні - традиційна для мешканців Західної України ікона "Таємна вечеря". Умостившись у зручні крісла перед журнальним столиком, одразу переходимо до розмови.
- Це тепер вони в лаврі роблять з Амфілохія "руського", а раніше його звідти заледве не витурили. Йому довелося жити отут, у каплиці на цвинтарі, де й лікував людей, - розповідає пані Марія.
- Я знала святого ще з дитинства. А в той скрутний час - я його називаю героїчний час - отець Йосип, як тоді його звали, нам неабияк допоміг. Якби Йосип жив у самій лаврі, то, може, повстанці й не мали б до нього такого доступу. Ви навіть не уявляєте, яка це була конспірація.
Колишня розвідниця й досі дивується, коли чує різноманітні фантастичні історії про УПА. Адже підпільники з різних бойових частин часто могли не знати не те що один одного, а й розташування криївок.
Кожна партизанська "трійка" мовчки виконувала свої завдання, тільки подумки здогадуючись, що хтось із їхніх друзів чи знайомих також задіяний у боротьбі.
Власне, однієї березневої ночі 1945-го "друкарці" Енея в отаких конспіративних умовах довелося привести старця Йосипа на допомогу пораненим бандерівцям.
Бій проти енкаведистів відбувся між сусідніми з Почаєвом селами. Тринадцятеро бойовиків загинуло, троє поранених залишилися лежати в лісі.
- Я, саме йдучи в розвідку зі зв'язковою, дісталася до сусіднього хутора, - розповідає далі пані Марія.
- Аж раптом у хату, де зупинилися, убігає незнайома мені підпільниця й запитує, киваючи на мене: "Хто це така?"
Зв'язкова відрекомендувала мене: "Це від Енея". Нам розповіли про поранених і запитали, до кого можна звернутися за допомогою.
Добре знаючи старця Йосипа, я відповіла, що допомогти може тільки він. Відтак одразу попрямувала назад у Почаїв.
Старець миттю відгукнувся на її прохання. Єдине, що запитав: "Де хлопці, куди йти?".
Розвідниця побігла наперед. Жінки ще не встигли перетягти поранених у найближчу криївку, як Амфілохій прибув на поміч.
Помолившись, він звернувся до секретарки Енея:
- Зараз я відвернуся та дещо зроблю, але запам'ятайте: про це ніхто не повинен знати.
- Отче Йосипе, то є конспірація, - відповіла дівчина, відступивши крок назад. - Про те, що ви тут були, не дізнаються навіть наші бойовики.
З того дня монах лікував бандерівців. Підпільниці перенесли хлопців у хату на краю лісу, де відбувся бій. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили, Амфілохій ходив до поранених у мирському одязі та без довгого волосся, приховуючи, що він монах.

Пані Марія навіть пригадує, як лаврські ченці робили йому зауваження, допитуючись, де його коси. Тільки через рік вона здогадається, що отець Йосип тоді не обрізав, а - "замаскував" своє довге волосся, обов'язкове для чернецтва як символ зовнішності Христа.
Підпільниця ще раз зустрінеться зі святим 1946 року - якраз напередодні свого арешту - на його рясу спадатимуть ті ж самі сиві коси. Тим часом зцілені повстанці братимуть участь у нових боях.
- Що робив преподобний, як саме їх лікував, які приносив трави, цього я вже не знаю, - завершує свою розповідь про весну 1945-го секретарка Енея. - Але він їх урятував. Отака була поміч Амфілохія УПА. Згодом через наш зв'язок я довідалася, що хлопці піднялися на ноги та знову пішли воювати.
Однак наша розмова на цьому не завершується. Пані Марія розповідає, як Амфілохій згодом передавав ліки й для іншого повстанця, що захворів на запалення легень. Тоді вона виходила на нього через свою старшу подругу "тьотю" Зіну.
В оповідях пані Марії фігурує чимало жінок, разом з тим і її мати. Ніби читаючи мої думки, вона веде мову далі:
- Такі були часи. Діти виростали, і навіть не здогадувалися, що їхні матері по ночах носять "грипси"(шифровані записки - Історична Правда).
Розповідь колишньої розвідниці доволі емоційна; вряди-годи вона похитує вказівним пальцем, і я мимоволі звертаю увагу, що він у шрамах. Пані Марія не соромиться їх показувати:
- Це від тортур. Бачите, отут мені забивали в пальці цвяхи. Коли вам кажуть, що в УПА були зрадники, не вірте. Не було зрадників. Але не кожен був здатен витерпіти такі знущання. Люди ламалися, і це правда.
Колишня "друкарка" Енея розповідає про власний арешт, допити й те, як зуміла до останнього відкидати всі звинувачення. Згодом на неї чекали шістнадцять років воркутинських таборів.

Деякі світлини із заслання за стилем, виразами облич та одягом одна до одної схожі на ті, що збереглися після того ж воркутинського ув'язнення мого діда.
Поки я міркую над цими химерними плетивами долі, пані Марія раптом знову заводить мову про святого Амфілохія, своїми подальшими словами, ніби підкреслюючи, як багато в житті несподіванок та незбагнених обставин.
Одразу після ув'язнення, достоту, як і перед ним, вона знову зустрілася зі старцем.
Потрапивши в автомобільну аварію, жінка прийшла до нього за зціленням - виснажував головний біль. Побачивши "добру знайому", Амфілохій спершу довго дивився на неї, а потім радісно всміхнувся та привітав:
- Дитино! Ти є?! Є!
Йому на очах забриніли сльози. Наступного дня "тьотя" Зіна передала пані Марії враження старця від їхньої зустрічі.
Амфілохій плакав, постійно повторюючи: "Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає...Вони повернулися, вертаються з каторги".
"Чи не молитвами святого Амфілохія цій жінці вдалося отак вистояти в житті? - подумки запитав я себе, вислухавши цю розповідь. - Але невже в тому "всеруському" православ'ї - як нам звикли його підносити - і справді була людина, чи точніше святий з таким минулим? Це ж цілковито ламає всі світоглядні стереотипи, які втовкмачуються багатьом нашим вірянам через книжки та брошури відповідного змісту".
Цього разу я вже нітрохи не дивуюся, коли метка розвідниця читає в моїх очах ці сумніви:

- Щодо політичних поглядів святого, то можу сказати одне: те, що винесла з розмов із ним. Він глибоко не вникав у ці питання, проте стверджував так: „Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї".
Звісно, про такі речі він міг говорити не зі всіма, єдино з тими людьми з підпілля, які були з ним зв'язані та яким найдужче довіряв. Отець завжди молився за всіх нас та повторював:
"Я весь час молюся. І моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх них молюся".
Ми живемо в полоні стереотипів і штампів. Історія дає нагоду нам ці штампи розбивати.
Джерело: texty.org.ua


_____________________________________________________________________________________________

Видеофильм: Антипасха. Неделя 2-я по Пасхе. Апостола Фомы

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії