Московсько – Богородське єпархіальне управління УПЦ КП та його прес-служба пропонують історичні матеріали про свято на честь Вознесіння Господнього на Небо, проповіді Святійшого Патріарха Київського Філарета, Святійшого Патріарха Московського Кирила та Блаженнійшого Митрополита Київського Володимира, а також відеофільми про ці події українською та російською мовами.
________________________________________________________________________________________________________________
Когда они говорили о сем, Сам Иисус стал посреди них и сказал им: мир вам.
Они, смутившись и испугавшись, подумали, что видят духа.
Но Он сказал им: что смущаетесь, и для чего такие мысли входят в сердца ваши?
Посмотрите на руки Мои и на ноги Мои; это Я Сам; осяжите Меня и рассмотри'те; ибо дух плоти и костей не имеет, как видите у Меня.
И, сказав это, показал им руки и ноги.
Когда же они от радости еще не верили и дивились, Он сказал им: есть ли у вас здесь какая пища?
Они подали Ему часть печеной рыбы и сотового меда.
И, взяв, ел пред ними.
И сказал им: вот то, о чем Я вам говорил, еще быв с вами, что надлежит исполниться всему, написанному о Мне в законе Моисеевом и в пророках и псалмах.
Тогда отверз им ум к уразумению Писаний.
И сказал им: так написано, и так надлежало пострадать Христу, и воскреснуть из мертвых в третий день, и проповедану быть во имя Его покаянию и прощению грехов во всех народах, начиная с Иерусалима.
Вы же свидетели сему.
И Я пошлю обетование Отца Моего на вас; вы же оставайтесь в городе Иерусалиме, доколе не облечетесь силою свыше.
И вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки Свои, благословил их.
И, когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо.
Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с великою радостью.
И пребывали всегда в храме, прославляя и благословляя Бога. Аминь.
_________________________________________________________________________________________________________________
Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа в Небесні Оселі відзначається християнами всього світу на 40-й день після свята Воскресіння Господнього, тобто свята Пасхи Христової. Як правило це відбувається в четвер 6-го тижня, рахуючи з Дня Великодня. У всі дні, які проходять від Великодня до свята Вознесіння у всіх християнських Церквах першими вітальними словами є радісна звістка - Христос воскрес! Воістину воскрес!
Цифра в 40 днів - не випадкове число. У багатьох місцях Святого Письма, подібний період часу зв’язується в великими і значними подіями нашої історії і встановлених Богом традицій. Наприклад, немовлят для подання в Храм до Господа за Законом Мойсея батьки приносили на 40-й день. Сорок днів і сорок ночей Бог виливав на землю дощ у час, коли Ной перебував у ковчезі. Сорок років Сини Ізраїлеві блукали аж поки прийшли в землю обіцяну, за кількістю тих днів, які спочатку оглядали землю, яку показав їм Господь, але вони злякалися тоді язичників, що жили в ній. Сорок днів і сорок ночей перебував Мойсей на горі, ввійшовши в середину хмари, хліба не їв і води не пив і написав на таблицях слова Заповіту. Коли Ізраїльтяни зіткнулися з филистимлянами по закінченню сорока днів і сорока ночей, стався відомий подвиг юнака Давида, який вразив їх найміцнішого і вмілого воїна. Іона, прийшовши з волі Бога до Ніневії, проповідував, кажучи, що ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована! Але жителі міста покаялися тоді в лихих учинках своїх і Бог відвів від них загибель. Сорок днів і сорок ночей Ісус Христос перебував і постив в пустелі перед початком свого переможного служіння, нарешті зголоднів, і тоді приступив до Нього спокусник, але отримав рішучу відсіч.
І тепер, на сороковий день після Свого Воскресіння, ніби після нового народження, Христос повинен був відправитися в Небесні обителі, звідкіля Він й прийшов на землю, щоб приготувати там місце для всього праведного людства і бути праворуч Бога Отця. Здобута перемога над смертю, яка є страшним наслідком гріха, відкрила і для всіх нас можливість воскреснути в славі Божій. У Своїй Особі Господь підніс спокуту людську природу, включаючи тіло людини, до самого Престолу благодаті Божої. Він як і обіцяв, виконавши все передбачене про Нього, відкрив кожній людині можливість примирення з Богом.
Напряму про подію і деталі Вознесіння розповідають нам Божі євангелісти Марк і Лука. Багато подробиць цих подій можна узнати на початку книги Діянь Святих Апостолів.
Цій події, як і факту Воскресіння Христового, було чимало вірних свідків. Після останніх настанов, які промовив Своїм учнями, Христос вивів їх з міста до Віфанії. Піднявши руки, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них на хмарі і підноситися на небо. Вони ж поклонилися Йому і з світом і великою радістю повернулися назад до Єрусалиму.
Свято Вознесіння - це одне з центральних свят усього християнського світу. Царство Небесне, колись закрите для нас, царство істини, добра і краси, тепер відкрито і підготовлено для людини. І для його придбання не потрібно багато слів або яких-небудь великих справ. Досить, пробачивши образи і відкинувши сумніви, згадати про любов Божу і примиритися з Ним, через Ім’я Господа Ісуса Христа, Яке дано тепер усім людям. Бог дає даром. Не так як світ дає, адже дні лукаві. Він дає життя і дає з надлишком. Він дає вічне життя!
В 2013 році Вознесіння Господнє припадає на 13 червня.
_____________________________________________________________________________________________________________
Название праздника отражает суть события — это Вознесение на Небо Господа нашего Иисуса Христа, завершение Его земного служения. Это событие празднуется всегда в 40-й день после Пасхи, в четверг 6-й недели по Пасхе.
Число 40 — не случайное, а несущее смысл. Во всей Священной истории это было время окончания великих подвигов. По закону Моисееву в 40-й день младенцы должны были приноситься родителями в храм, к Господу. И теперь в сороковой день после Воскресения, как бы после нового рождения, Иисус Христос должен был войти в небесный храм Своего Отца, как Спаситель человечества.
Победив смерть, это страшное последствие греха, и дав тем самым возможность воскреснуть в славе, Господь вознес в Своем Лице человеческую природу, включая тело человека. Тем самым, Господь открыл каждому человеку возможность во всеобщем Воскресении вознестись в высшую обитель света к самому Престолу Всевышнего. О событии Вознесения рассказывают нам евангелисты Марк и Лука, особенно подробно можно прочесть об этом в книге Деяний Святых Апостолов в 1 главе.
Дав ученикам последние наставления, Иисус Христос «вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки, благословил их. И когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо. Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с радостью великой…».
Праздник Вознесения — это праздник Неба, открытия человеку Неба, как нового и вечного дома, Неба как подлинной родины. Грех отделил землю от неба и нас сделал земными и одной землей живущими. Речь идет не о запланетном пространстве и не о космосе. Речь идет о Небе, возвращенном нам Христом, о Небе, которое мы потеряли в земных науках и идеологиях, и которое раскрыл и вернул нам Христос. Небо — это Царство Божие, это царство вечной жизни, царство истины, добра и красоты.
____________________________________________________________________________________________________________
Господь навчав у капернаумській синагозі, і всі дивувалися Його вченню, тому, що Він вчив, як Той, що має владу, а не як книжники (Мф. 7, 29). Влада Христа – це не владний тон, а сила впливу на душі й серця людей. Його слово проходило в глибину душі і підкоряло людську совість. Такий вплив слова, сповненого Божественного силою, слова від Духа Святого.
Таке воно було і у свв. апостолів, а після них – у святих отців та інших учителів Церкви, які говорили не від заумної вченості, а від того, як Дух давав їм провіщати. Це – дар Божий, який зігрівається не тільки шляхом вивчення істини, але більш за все сердечним життєвим її засвоєнням. Де це здійснюється, там слово набуває особливої переконливості, тому що переходить від серця до серця. Звідси походить і влада слова над душами. Книжникам, які говорили і писали від ученості, не дається така сила, тому що вона не доходить до серця.
Є й інший вид влади – це посада, поєднана з правом керувати людьми. Існує духовна і світська влада. Християнин, який одержав ту чи іншу владу, повинен мати здоровий глузд та добру совість. Без розуму начальник буде помилятися, як сліпий; а без доброї совісті буде розоряти, а не творити суспільство.
Чимало бід у нашому суспільстві існує з тієї причини, що начальники не мають розуму. Деякі правдами і неправдами домагаються державних посад, а державного розуму не мають. Від таких начальників користі державі не буде – одні непорозуміння. Інші начальники мають розум і знають, як управляти, але не мають доброї совісті. Відсутність її призводить до зловживання владою. Коли у того, хто наділений владою, немає стримуючого принципу, тобто совісті, він легко може стати на шлях злочину.
Владолюбство є велике зло в людині і початок всілякого зла в суспільстві. Ми знаємо, що беззаконному Іроду не страшно було вбити тисячі невинних немовлят тільки для того, щоб не втратити царську владу. Це було дві тисячі років тому, а скільки невинних людей загинуло у ХХ столітті! А причина та ж сама. Владолюбство! Намагання утримати свою владу над людьми і цілими народами.
О, велике зло – владолюбство! Людина хоче мати владу над іншими, але собою володіти не може. Треба раніше навчитись управляти собою, а тоді вже приймати владу над іншими. Якщо не маєш розуму і доброї совісті, – біжи від цього зла, щоб не погубити себе й інших.
Для християнина будь-яка влада – не благоденство та честь, а тяжкий хрест, з’єднаний з великими і численними трудами та клопотами. Хочеш мати владу над людьми – будь готовий до труднощів і наберися терпіння.
Святитель Тихон Задонський дає таку рекомендацію начальникам: “Коли відчуваєш гнів на підлеглого, – бережися під час гніву карати словом чи ділом, але зачекай, поки гнів ущухне. Оскільки під час гніву не зможеш покарати по-християнськи, а зробиш багато непристойного і того, що не личить тобі. Про це ти будеш потім жалкувати, але вже не забереш назад того, що зроблено чи сказано”.
Один великий подвижник (авва Орсисій) про тих, хто прагне до влади, каже так: “Сира цеглина, яку поклали у фундамент будинку недалеко від ріки, не протримається там і одного дня, а обпалена вогнем лежить, як камінь. Так і людина, яка має плотські помисли і не сповнена, подібно до Йосифа Прекрасного, вогнем страху Божого, буває знищена владою, як тільки її одержить”. А народна мудрість говорить: для того, щоб пізнати людину, треба дати їй владу. Одержана влада над людьми, як ніщо інше, виявляє погані якості людини. Почесті змінюють норов людський, але рідко на краще. Багато хто були б святими, якби не жили в почестях.
Влада – це велика висота. На неї можна досить легко зійти, але тяжко падати. Ніхто не повинен брати на себе вантаж понад свої сили. І суспільство, і держава, і Церква не можуть існувати без влади, але той, хто хоче мати цю владу, повинен бути покликаним від Бога на це служіння людям і мати розум і чисту совість.
Амінь!
_____________________________________________________________________________________________________________
Всех вас сердечно поздравляю с великим праздником Вознесения Господня. Праздник этот особенный — в нем запечатлена слава Воскресшего Спасителя. Апостолы были свидетелями Воскресения не прямо, а косвенно: они обнаружили пустой гроб, отваленный гробовой камень; войдя в пещеру, не нашли Господа Иисуса и вспомнили, конечно, о том, как Он говорил о Своем Воскресении. Но они не были в этой гробовой пещере в момент Воскресения, они не видели восстания Спасителя из мертвых, они не видели вхождения Его в Божественную славу. И, наверное, Евангельская история была бы ущербной, если бы не было этого видения Божией славы перед глазами апостолов, очевидцев и посланников Спасителя. Вознесение и было таким видимым вхождением Спасителя, умершего и воскресшего, в Божественную славу. Этот заключительный аккорд Евангельской истории поражает своей силой: видимым образом Спаситель восходит на небо.
Это совершенно неслучайный образ и неслучайный знак. Господь мог бы иным образом покинуть этот мир — просто стать невидимым, как Он становился невидимым для учеников после Воскресения. Но нужно было это торжественное завершение Его миссии на земле, и Он совершает этот заключительный акт, который поражает воображение учеников. И каким невероятно огромным оптимизмом и духовной силой наполнено это событие! Когда ангелы, предстоя ученикам, говорят им такими простыми человеческими словами: Что вы стоите и смотрите на небо? Сей Иисус, вознесшийся от вас на небо, придет таким же образом, как вы видели Его восходящим на небо (Деян. 1, 11). Какие простые, совсем не премудрые человеческие слова, которые сопрягают эту божественную тайну Вознесения с реальностью жизни простых людей, которыми были апостолы! И ведь как поразили эти слова апостолов — они идут в Иерусалим; вначале они ожидают пришествия Спасителя каждый день и только потом понимают, что слова ангелов не имеют отношения к ближайшему времени. Но что означают эти слова? Они означают, что вся история после Христа проходит под знаком этих слов: «Что вы стоите и смотрите? Вот Христос, который так придет к нам». Эти слова до глубины души волнуют каждого верующего человека, который способен сознательно относиться к слову Божьему. Они должны быть некой программой жизни, неким определением ценностей человеческого бытия. Наша самая главная ценность — это и есть ожидание Воскресшего, и не только в Парусии, не только во втором и страшном пришествии. Это ожидание Воскресшего должно наполнять нашу жизнь, потому что каждый в конце своего земного бытия, переходя от жизни сей к жизни вечной, увидит своими глазами Христа Воскресшего и Ему даст отчет о своей жизни — так же, как все человечество и весь мир дадут отчет о своей истории Сыну Божьему, когда Он, по слову ангелов, так же явится миру, снизойдя с неба, снова выйдя из Божественной жизни небесной в жизнь земную, для окончательного суда над родом человеческим.
Вот так Евангелие замыкает прошлое с эсхатологией, с неведомым будущим, наполняя все пространство человеческой истории реальной и самой главной ценностью, которая заключается в том, что жизнь человека имеет смысл только тогда, когда человек устремляется к Богу и ожидает пришествия Спасителя и в своей личной жизни, и в жизни всего рода человеческого.
Нам дано это время — от пришествия в мир Спасителя до Парусии, до второго и страшного пришествия, — как время творчества, борьбы, утверждения Божественной правды, сопротивления злу и неправде человеческой, утверждения Божественной истины в своей личной жизни, в жизни окружающего нас мира. Мы призваны не к безразличному и безучастному ожиданию Спасителя, но к действенному творению Его воли. И как важно понять это нам, русским людям, прошедшим через катастрофу революции, гражданской войны, многих лет безбожия! Как важно понять всему нашему многонациональному народу эту великую истину: если будем жить по слову Божьему, ожидая Его пришествия, то мир станет другим. Господь найдет здесь Своих учеников и каждого, кто потрудился на сей спасительной ниве, сопричтет к Своему Небесному Царству.
Всех вас, мои дорогие владыки, отцы, братия и сестры, поздравляю с этим замечательным праздником. Желаю вам помощи Божией в вашей жизни, в укреплении веры православной, в проповеди о своей вере и словом, и делом, в утверждении вечных и неизменных христианских ценностей в жизни нашего народа.
Я хотел бы сердечно поблагодарить Вас, Ваше Высокопреосвященство, за Ваши добрые слова; всех дорогих владык — за возможность вместе с Вами совершить Божественную литургию в Троицком соборе Александро-Невской лавры.
Вчера было совершено освящение храма в здании Святейшего Правительствующего Синода, в котором также, по указанию Президента и по желанию Премьер-министра нашей страны, Русской Православной Церкви выделены исторические помещения для проведения заседаний Священного Синода. Вчера состоялось первое такое заседание, и на нем два клирика Русской Церкви были избраны во епископов. Одного из них мы сегодня рукоположили здесь, восстановив тем самым дореволюционный обычай, когда наречение избранного Синодом в архипастыри совершалось в храме Святейшего Правительствующего Синода, как то вчера и произошло, и когда рукоположение нареченного совершалось в Троицком соборе Александро-Невской лавры, который на протяжении почти двухсот лет был купелью для духовного крещения, получения архиерейской благодати почти всех архиереев Русской Православной Церкви.
В течение последних двух с лишним десятилетий архиерейские хиротонии здесь не совершались, однако те, кто сегодня возлагал руки на рукополагаемого епископа, включая и Патриарха, получили хиротонию именно в этом святом храме. И для многих из нас это событие было очень трогательным: оно воскресило в памяти наши собственные архиерейские хиротонии, согрело сердце священными воспоминаниями.
Я радуюсь тому, что именно наместник Свято-Троицкой Александро-Невской лавры архимандрит Назарий получил здесь, после долгого перерыва, архиерейское рукоположение.
Ваше Высокопреосвященство, я хотел бы пожелать Вам помощи Божией в Вашем архипастырском служении — с опорой на викарных владык, на мудрое духовенство, на верующий народ, нести с великой ответственностью свое служение здесь, в северной столице Русского Православия, которая со вчерашнего дня становится также и Синодальной столицей.
Пусть Божие благословение пребывает над градом святого Петра, над Вами, викарными архиереями, духовенством и всем верующим народом. В память о сегодняшнем богослужении я хотел бы всем присутствующим здесь раздать иконочки. Пусть Господь хранит всех нас на путях нашей жизни, и покров Пречистой Царицы Небесной да ограждает нас от всякого зла. Аминь.
_______________________________________________________________________________________________________________
Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.
Святим апостолам Він «…являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3).
Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях.
Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: «…Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2).
Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10).
Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих.. 40, 34). Місце Його після Вознесіння — місце «вище всіх небес».
Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю?
Вони запам’ятали насамперед обіцяння Христове: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.
Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3).
Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павел говорить: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3, 1 – 1); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: «…краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16, 7).
«Що далеко від очей, далеко від серця», — це прислів’я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: «Далеко від очей — близько до серця». Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям:т Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.
Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть…наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). Амінь.
______________________________________________________________________________________________________________
Не Христос не хотел пребывать с апостолами видимо во веки, а мир, ненавидящий Христа, не мог вместить пребывания в нем Христа. Мир, ненавидя Христа, мог снова и снова осуждать Его на смерть. Мир не мог долее видеть Христа по причине своей неправды, которую и должен был обличить Дух Святой, пришедший в мир (Ин.16,8-10).
Грех, содеянный человеком, внес тление смерти, сделал невозможным вечное блаженство человека на земле. Тело, восприявшее семя тления, должно было разрушиться, умереть, потому что ''тление не наследует нетление'' (1Кор.15,50). Самый грех, бывший жалом смерти, ее источником, не мог уничтожиться без разрушения тленного тела, т. к. душа падшего человека как бы вся растворилась в плоти и плоть сделалась седалищем греха. И земля через грех человека стала жилищем тления, прилепив к себе сердце человека страстями, ею возбуждаемыми, а потому ''земля и все дела на ней'' должны некогда сгореть, стихии растаять, разрушиться, чтобы явились новое небо и новая земля (2Пет.3,10-13), жилище праведных.
Сначала должен был оторваться от пристрастий земных дух человека, потому что в нем начало греха. Должно было возвыситься к Богу и сердце. Когда же будет уничтожен грех, тогда и тело может стать нетленным и духовным, способным к обитанию на небе.
На небе через Свое Вознесение приготовил место человеку Христос. Говорил Он, что у Отца Его ''обителей много'' и что ''лучше'' Ему пойти и приготовить там место верующим и любящим Его, чтобы и они были там, где Он (Ин.14,2-3;16,7). Для отрешения человека от страстей земных и введения в горние обители претерпел Господь смерть, Воскрес и Вознесся на небо. По Вознесении Его дело спасения человека продолжает совершать Дух Святый, посланный Им в мир, очищающий от греха, дарующий жизнь духовную человеку. Пребывая сначала с людьми во плоти, чтобы ввести их в общение с Богом, начальное, видимое, Христос по Воскресении является ученикам лишь по временам, и в теле, уже одухотворенном, как бы устраивая переход от видимого общения к духовному. По Вознесении же Он вводит людей в духовное общение с Собой во Святом Духе. Вот тайна радости святых апостолов после Вознесения Господа, причина, по которой скорбь разлучения с Господом превратилась в великую радость вечного духовного общения с Ним в Святом Духе. Через веру эта радость входит в сердца любящих Христа, как вошла в сердца апостолов.
Прославим же Христа, обещавшего и по Вознесении пребывать с нами до скончания века, продолжающего нас видеть, слышать, являть себя различным образом, оставляя ощутительные, осязаемые следы своего невидимого пребывания в нашей жизни, творя все новое в ней (Апок.21,5).
_______________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________
От Луки святое благовествование
ГЛАВА 24.
ГЛАВА 24.
Когда они говорили о сем, Сам Иисус стал посреди них и сказал им: мир вам.
Они, смутившись и испугавшись, подумали, что видят духа.
Но Он сказал им: что смущаетесь, и для чего такие мысли входят в сердца ваши?
Посмотрите на руки Мои и на ноги Мои; это Я Сам; осяжите Меня и рассмотри'те; ибо дух плоти и костей не имеет, как видите у Меня.
И, сказав это, показал им руки и ноги.
Когда же они от радости еще не верили и дивились, Он сказал им: есть ли у вас здесь какая пища?
Они подали Ему часть печеной рыбы и сотового меда.
И, взяв, ел пред ними.
И сказал им: вот то, о чем Я вам говорил, еще быв с вами, что надлежит исполниться всему, написанному о Мне в законе Моисеевом и в пророках и псалмах.
Тогда отверз им ум к уразумению Писаний.
И сказал им: так написано, и так надлежало пострадать Христу, и воскреснуть из мертвых в третий день, и проповедану быть во имя Его покаянию и прощению грехов во всех народах, начиная с Иерусалима.
Вы же свидетели сему.
И Я пошлю обетование Отца Моего на вас; вы же оставайтесь в городе Иерусалиме, доколе не облечетесь силою свыше.
И вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки Свои, благословил их.
И, когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо.
Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с великою радостью.
И пребывали всегда в храме, прославляя и благословляя Бога. Аминь.
_________________________________________________________________________________________________________________
Вознесіння Господнє.
Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа в Небесні Оселі відзначається християнами всього світу на 40-й день після свята Воскресіння Господнього, тобто свята Пасхи Христової. Як правило це відбувається в четвер 6-го тижня, рахуючи з Дня Великодня. У всі дні, які проходять від Великодня до свята Вознесіння у всіх християнських Церквах першими вітальними словами є радісна звістка - Христос воскрес! Воістину воскрес!
Цифра в 40 днів - не випадкове число. У багатьох місцях Святого Письма, подібний період часу зв’язується в великими і значними подіями нашої історії і встановлених Богом традицій. Наприклад, немовлят для подання в Храм до Господа за Законом Мойсея батьки приносили на 40-й день. Сорок днів і сорок ночей Бог виливав на землю дощ у час, коли Ной перебував у ковчезі. Сорок років Сини Ізраїлеві блукали аж поки прийшли в землю обіцяну, за кількістю тих днів, які спочатку оглядали землю, яку показав їм Господь, але вони злякалися тоді язичників, що жили в ній. Сорок днів і сорок ночей перебував Мойсей на горі, ввійшовши в середину хмари, хліба не їв і води не пив і написав на таблицях слова Заповіту. Коли Ізраїльтяни зіткнулися з филистимлянами по закінченню сорока днів і сорока ночей, стався відомий подвиг юнака Давида, який вразив їх найміцнішого і вмілого воїна. Іона, прийшовши з волі Бога до Ніневії, проповідував, кажучи, що ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована! Але жителі міста покаялися тоді в лихих учинках своїх і Бог відвів від них загибель. Сорок днів і сорок ночей Ісус Христос перебував і постив в пустелі перед початком свого переможного служіння, нарешті зголоднів, і тоді приступив до Нього спокусник, але отримав рішучу відсіч.
І тепер, на сороковий день після Свого Воскресіння, ніби після нового народження, Христос повинен був відправитися в Небесні обителі, звідкіля Він й прийшов на землю, щоб приготувати там місце для всього праведного людства і бути праворуч Бога Отця. Здобута перемога над смертю, яка є страшним наслідком гріха, відкрила і для всіх нас можливість воскреснути в славі Божій. У Своїй Особі Господь підніс спокуту людську природу, включаючи тіло людини, до самого Престолу благодаті Божої. Він як і обіцяв, виконавши все передбачене про Нього, відкрив кожній людині можливість примирення з Богом.
Напряму про подію і деталі Вознесіння розповідають нам Божі євангелісти Марк і Лука. Багато подробиць цих подій можна узнати на початку книги Діянь Святих Апостолів.
Цій події, як і факту Воскресіння Христового, було чимало вірних свідків. Після останніх настанов, які промовив Своїм учнями, Христос вивів їх з міста до Віфанії. Піднявши руки, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них на хмарі і підноситися на небо. Вони ж поклонилися Йому і з світом і великою радістю повернулися назад до Єрусалиму.
Свято Вознесіння - це одне з центральних свят усього християнського світу. Царство Небесне, колись закрите для нас, царство істини, добра і краси, тепер відкрито і підготовлено для людини. І для його придбання не потрібно багато слів або яких-небудь великих справ. Досить, пробачивши образи і відкинувши сумніви, згадати про любов Божу і примиритися з Ним, через Ім’я Господа Ісуса Христа, Яке дано тепер усім людям. Бог дає даром. Не так як світ дає, адже дні лукаві. Він дає життя і дає з надлишком. Він дає вічне життя!
В 2013 році Вознесіння Господнє припадає на 13 червня.
_____________________________________________________________________________________________________________
13-го июня Великое празднование Вознесения Господня.
Название праздника отражает суть события — это Вознесение на Небо Господа нашего Иисуса Христа, завершение Его земного служения. Это событие празднуется всегда в 40-й день после Пасхи, в четверг 6-й недели по Пасхе.
Число 40 — не случайное, а несущее смысл. Во всей Священной истории это было время окончания великих подвигов. По закону Моисееву в 40-й день младенцы должны были приноситься родителями в храм, к Господу. И теперь в сороковой день после Воскресения, как бы после нового рождения, Иисус Христос должен был войти в небесный храм Своего Отца, как Спаситель человечества.
Победив смерть, это страшное последствие греха, и дав тем самым возможность воскреснуть в славе, Господь вознес в Своем Лице человеческую природу, включая тело человека. Тем самым, Господь открыл каждому человеку возможность во всеобщем Воскресении вознестись в высшую обитель света к самому Престолу Всевышнего. О событии Вознесения рассказывают нам евангелисты Марк и Лука, особенно подробно можно прочесть об этом в книге Деяний Святых Апостолов в 1 главе.
Дав ученикам последние наставления, Иисус Христос «вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки, благословил их. И когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо. Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с радостью великой…».
Праздник Вознесения — это праздник Неба, открытия человеку Неба, как нового и вечного дома, Неба как подлинной родины. Грех отделил землю от неба и нас сделал земными и одной землей живущими. Речь идет не о запланетном пространстве и не о космосе. Речь идет о Небе, возвращенном нам Христом, о Небе, которое мы потеряли в земных науках и идеологиях, и которое раскрыл и вернул нам Христос. Небо — это Царство Божие, это царство вечной жизни, царство истины, добра и красоты.
____________________________________________________________________________________________________________
Проповідь Святійшого Патріарха Київського Філарета на Вознесіння Господнє на тему проти владолюбства.
В ім’я Отц я, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Дорогі браття і сестри!
Господь навчав у капернаумській синагозі, і всі дивувалися Його вченню, тому, що Він вчив, як Той, що має владу, а не як книжники (Мф. 7, 29). Влада Христа – це не владний тон, а сила впливу на душі й серця людей. Його слово проходило в глибину душі і підкоряло людську совість. Такий вплив слова, сповненого Божественного силою, слова від Духа Святого.
Таке воно було і у свв. апостолів, а після них – у святих отців та інших учителів Церкви, які говорили не від заумної вченості, а від того, як Дух давав їм провіщати. Це – дар Божий, який зігрівається не тільки шляхом вивчення істини, але більш за все сердечним життєвим її засвоєнням. Де це здійснюється, там слово набуває особливої переконливості, тому що переходить від серця до серця. Звідси походить і влада слова над душами. Книжникам, які говорили і писали від ученості, не дається така сила, тому що вона не доходить до серця.
Є й інший вид влади – це посада, поєднана з правом керувати людьми. Існує духовна і світська влада. Християнин, який одержав ту чи іншу владу, повинен мати здоровий глузд та добру совість. Без розуму начальник буде помилятися, як сліпий; а без доброї совісті буде розоряти, а не творити суспільство.
Чимало бід у нашому суспільстві існує з тієї причини, що начальники не мають розуму. Деякі правдами і неправдами домагаються державних посад, а державного розуму не мають. Від таких начальників користі державі не буде – одні непорозуміння. Інші начальники мають розум і знають, як управляти, але не мають доброї совісті. Відсутність її призводить до зловживання владою. Коли у того, хто наділений владою, немає стримуючого принципу, тобто совісті, він легко може стати на шлях злочину.
Владолюбство є велике зло в людині і початок всілякого зла в суспільстві. Ми знаємо, що беззаконному Іроду не страшно було вбити тисячі невинних немовлят тільки для того, щоб не втратити царську владу. Це було дві тисячі років тому, а скільки невинних людей загинуло у ХХ столітті! А причина та ж сама. Владолюбство! Намагання утримати свою владу над людьми і цілими народами.
О, велике зло – владолюбство! Людина хоче мати владу над іншими, але собою володіти не може. Треба раніше навчитись управляти собою, а тоді вже приймати владу над іншими. Якщо не маєш розуму і доброї совісті, – біжи від цього зла, щоб не погубити себе й інших.
Для християнина будь-яка влада – не благоденство та честь, а тяжкий хрест, з’єднаний з великими і численними трудами та клопотами. Хочеш мати владу над людьми – будь готовий до труднощів і наберися терпіння.
Святитель Тихон Задонський дає таку рекомендацію начальникам: “Коли відчуваєш гнів на підлеглого, – бережися під час гніву карати словом чи ділом, але зачекай, поки гнів ущухне. Оскільки під час гніву не зможеш покарати по-християнськи, а зробиш багато непристойного і того, що не личить тобі. Про це ти будеш потім жалкувати, але вже не забереш назад того, що зроблено чи сказано”.
Один великий подвижник (авва Орсисій) про тих, хто прагне до влади, каже так: “Сира цеглина, яку поклали у фундамент будинку недалеко від ріки, не протримається там і одного дня, а обпалена вогнем лежить, як камінь. Так і людина, яка має плотські помисли і не сповнена, подібно до Йосифа Прекрасного, вогнем страху Божого, буває знищена владою, як тільки її одержить”. А народна мудрість говорить: для того, щоб пізнати людину, треба дати їй владу. Одержана влада над людьми, як ніщо інше, виявляє погані якості людини. Почесті змінюють норов людський, але рідко на краще. Багато хто були б святими, якби не жили в почестях.
Влада – це велика висота. На неї можна досить легко зійти, але тяжко падати. Ніхто не повинен брати на себе вантаж понад свої сили. І суспільство, і держава, і Церква не можуть існувати без влади, але той, хто хоче мати цю владу, повинен бути покликаним від Бога на це служіння людям і мати розум і чисту совість.
Амінь!
_____________________________________________________________________________________________________________
О празднике Вознесения Господня говорит в своей проповеди Святейший Патриарх Московский Кирилл.
Ваше Высокопреосвященство, досточтимый владыка Владимир! Ваши Высокопреосвященства и Преосвященства, дорогие отцы, братья и сестры!
Всех вас сердечно поздравляю с великим праздником Вознесения Господня. Праздник этот особенный — в нем запечатлена слава Воскресшего Спасителя. Апостолы были свидетелями Воскресения не прямо, а косвенно: они обнаружили пустой гроб, отваленный гробовой камень; войдя в пещеру, не нашли Господа Иисуса и вспомнили, конечно, о том, как Он говорил о Своем Воскресении. Но они не были в этой гробовой пещере в момент Воскресения, они не видели восстания Спасителя из мертвых, они не видели вхождения Его в Божественную славу. И, наверное, Евангельская история была бы ущербной, если бы не было этого видения Божией славы перед глазами апостолов, очевидцев и посланников Спасителя. Вознесение и было таким видимым вхождением Спасителя, умершего и воскресшего, в Божественную славу. Этот заключительный аккорд Евангельской истории поражает своей силой: видимым образом Спаситель восходит на небо.
Это совершенно неслучайный образ и неслучайный знак. Господь мог бы иным образом покинуть этот мир — просто стать невидимым, как Он становился невидимым для учеников после Воскресения. Но нужно было это торжественное завершение Его миссии на земле, и Он совершает этот заключительный акт, который поражает воображение учеников. И каким невероятно огромным оптимизмом и духовной силой наполнено это событие! Когда ангелы, предстоя ученикам, говорят им такими простыми человеческими словами: Что вы стоите и смотрите на небо? Сей Иисус, вознесшийся от вас на небо, придет таким же образом, как вы видели Его восходящим на небо (Деян. 1, 11). Какие простые, совсем не премудрые человеческие слова, которые сопрягают эту божественную тайну Вознесения с реальностью жизни простых людей, которыми были апостолы! И ведь как поразили эти слова апостолов — они идут в Иерусалим; вначале они ожидают пришествия Спасителя каждый день и только потом понимают, что слова ангелов не имеют отношения к ближайшему времени. Но что означают эти слова? Они означают, что вся история после Христа проходит под знаком этих слов: «Что вы стоите и смотрите? Вот Христос, который так придет к нам». Эти слова до глубины души волнуют каждого верующего человека, который способен сознательно относиться к слову Божьему. Они должны быть некой программой жизни, неким определением ценностей человеческого бытия. Наша самая главная ценность — это и есть ожидание Воскресшего, и не только в Парусии, не только во втором и страшном пришествии. Это ожидание Воскресшего должно наполнять нашу жизнь, потому что каждый в конце своего земного бытия, переходя от жизни сей к жизни вечной, увидит своими глазами Христа Воскресшего и Ему даст отчет о своей жизни — так же, как все человечество и весь мир дадут отчет о своей истории Сыну Божьему, когда Он, по слову ангелов, так же явится миру, снизойдя с неба, снова выйдя из Божественной жизни небесной в жизнь земную, для окончательного суда над родом человеческим.
Вот так Евангелие замыкает прошлое с эсхатологией, с неведомым будущим, наполняя все пространство человеческой истории реальной и самой главной ценностью, которая заключается в том, что жизнь человека имеет смысл только тогда, когда человек устремляется к Богу и ожидает пришествия Спасителя и в своей личной жизни, и в жизни всего рода человеческого.
Нам дано это время — от пришествия в мир Спасителя до Парусии, до второго и страшного пришествия, — как время творчества, борьбы, утверждения Божественной правды, сопротивления злу и неправде человеческой, утверждения Божественной истины в своей личной жизни, в жизни окружающего нас мира. Мы призваны не к безразличному и безучастному ожиданию Спасителя, но к действенному творению Его воли. И как важно понять это нам, русским людям, прошедшим через катастрофу революции, гражданской войны, многих лет безбожия! Как важно понять всему нашему многонациональному народу эту великую истину: если будем жить по слову Божьему, ожидая Его пришествия, то мир станет другим. Господь найдет здесь Своих учеников и каждого, кто потрудился на сей спасительной ниве, сопричтет к Своему Небесному Царству.
Всех вас, мои дорогие владыки, отцы, братия и сестры, поздравляю с этим замечательным праздником. Желаю вам помощи Божией в вашей жизни, в укреплении веры православной, в проповеди о своей вере и словом, и делом, в утверждении вечных и неизменных христианских ценностей в жизни нашего народа.
Я хотел бы сердечно поблагодарить Вас, Ваше Высокопреосвященство, за Ваши добрые слова; всех дорогих владык — за возможность вместе с Вами совершить Божественную литургию в Троицком соборе Александро-Невской лавры.
Вчера было совершено освящение храма в здании Святейшего Правительствующего Синода, в котором также, по указанию Президента и по желанию Премьер-министра нашей страны, Русской Православной Церкви выделены исторические помещения для проведения заседаний Священного Синода. Вчера состоялось первое такое заседание, и на нем два клирика Русской Церкви были избраны во епископов. Одного из них мы сегодня рукоположили здесь, восстановив тем самым дореволюционный обычай, когда наречение избранного Синодом в архипастыри совершалось в храме Святейшего Правительствующего Синода, как то вчера и произошло, и когда рукоположение нареченного совершалось в Троицком соборе Александро-Невской лавры, который на протяжении почти двухсот лет был купелью для духовного крещения, получения архиерейской благодати почти всех архиереев Русской Православной Церкви.
В течение последних двух с лишним десятилетий архиерейские хиротонии здесь не совершались, однако те, кто сегодня возлагал руки на рукополагаемого епископа, включая и Патриарха, получили хиротонию именно в этом святом храме. И для многих из нас это событие было очень трогательным: оно воскресило в памяти наши собственные архиерейские хиротонии, согрело сердце священными воспоминаниями.
Я радуюсь тому, что именно наместник Свято-Троицкой Александро-Невской лавры архимандрит Назарий получил здесь, после долгого перерыва, архиерейское рукоположение.
Ваше Высокопреосвященство, я хотел бы пожелать Вам помощи Божией в Вашем архипастырском служении — с опорой на викарных владык, на мудрое духовенство, на верующий народ, нести с великой ответственностью свое служение здесь, в северной столице Русского Православия, которая со вчерашнего дня становится также и Синодальной столицей.
Пусть Божие благословение пребывает над градом святого Петра, над Вами, викарными архиереями, духовенством и всем верующим народом. В память о сегодняшнем богослужении я хотел бы всем присутствующим здесь раздать иконочки. Пусть Господь хранит всех нас на путях нашей жизни, и покров Пречистой Царицы Небесной да ограждает нас от всякого зла. Аминь.
_______________________________________________________________________________________________________________
Блаженнійший Митрополит ВОЛОДИМИР.
Про Вознесіння Господнє.
Про Вознесіння Господнє.
Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.
Святим апостолам Він «…являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3).
Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях.
Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: «…Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2).
Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10).
Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих.. 40, 34). Місце Його після Вознесіння — місце «вище всіх небес».
Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю?
Вони запам’ятали насамперед обіцяння Христове: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.
Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3).
Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павел говорить: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3, 1 – 1); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: «…краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16, 7).
«Що далеко від очей, далеко від серця», — це прислів’я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: «Далеко від очей — близько до серця». Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям:т Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.
Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть…наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). Амінь.
______________________________________________________________________________________________________________
СЛОВО В ДЕНЬ ВОЗНЕСЕНИЯ. СВЯТИТЕЛЬ ФАДДЕЙ УСПЕНСКИЙ
Не Христос не хотел пребывать с апостолами видимо во веки, а мир, ненавидящий Христа, не мог вместить пребывания в нем Христа. Мир, ненавидя Христа, мог снова и снова осуждать Его на смерть. Мир не мог долее видеть Христа по причине своей неправды, которую и должен был обличить Дух Святой, пришедший в мир (Ин.16,8-10).
Грех, содеянный человеком, внес тление смерти, сделал невозможным вечное блаженство человека на земле. Тело, восприявшее семя тления, должно было разрушиться, умереть, потому что ''тление не наследует нетление'' (1Кор.15,50). Самый грех, бывший жалом смерти, ее источником, не мог уничтожиться без разрушения тленного тела, т. к. душа падшего человека как бы вся растворилась в плоти и плоть сделалась седалищем греха. И земля через грех человека стала жилищем тления, прилепив к себе сердце человека страстями, ею возбуждаемыми, а потому ''земля и все дела на ней'' должны некогда сгореть, стихии растаять, разрушиться, чтобы явились новое небо и новая земля (2Пет.3,10-13), жилище праведных.
Сначала должен был оторваться от пристрастий земных дух человека, потому что в нем начало греха. Должно было возвыситься к Богу и сердце. Когда же будет уничтожен грех, тогда и тело может стать нетленным и духовным, способным к обитанию на небе.
На небе через Свое Вознесение приготовил место человеку Христос. Говорил Он, что у Отца Его ''обителей много'' и что ''лучше'' Ему пойти и приготовить там место верующим и любящим Его, чтобы и они были там, где Он (Ин.14,2-3;16,7). Для отрешения человека от страстей земных и введения в горние обители претерпел Господь смерть, Воскрес и Вознесся на небо. По Вознесении Его дело спасения человека продолжает совершать Дух Святый, посланный Им в мир, очищающий от греха, дарующий жизнь духовную человеку. Пребывая сначала с людьми во плоти, чтобы ввести их в общение с Богом, начальное, видимое, Христос по Воскресении является ученикам лишь по временам, и в теле, уже одухотворенном, как бы устраивая переход от видимого общения к духовному. По Вознесении же Он вводит людей в духовное общение с Собой во Святом Духе. Вот тайна радости святых апостолов после Вознесения Господа, причина, по которой скорбь разлучения с Господом превратилась в великую радость вечного духовного общения с Ним в Святом Духе. Через веру эта радость входит в сердца любящих Христа, как вошла в сердца апостолов.
Прославим же Христа, обещавшего и по Вознесении пребывать с нами до скончания века, продолжающего нас видеть, слышать, являть себя различным образом, оставляя ощутительные, осязаемые следы своего невидимого пребывания в нашей жизни, творя все новое в ней (Апок.21,5).
http://days.pravoslavie.ru/Life/life6950.htm
_______________________________________________________________________________________________________________
Видеофильм о Вознесении Господнем.