Богородська єпархія УПЦ Київського Патріархату (Московський регіон) сповіщає, що Митрополит Адріан звершував Божественну літургію у Свято – Троїцькому храмі м. Ногінська Московської області у п’ятницю, 30-го вересня 2011-го року на честь свята свв.. мчч. Віри, Надії, Любові і матері їх Софії, а також розміщуємо проповіді на 16-ту неділю після П`ятидесятниці про таланти з відеофільмом на цю тему..
Після Літургії та святкового Молебню Владика Адріан в своєму Слові привітав парафіянок – іменинниць, серед яких було чимало віруючих з іменами Віри, Надії, Любові і матері їх Софії.
Тому, розкривши тему про святих мучениць та їх палку християнську відвагу, не зважаючи на їх дитячий вік, Митрополит Адріан звернув увагу на доброчинства про віру, надію, любов і Божу Мудрість Софію, які асоціюються з іменами святих мучениць.
Він підкреслив, що кожна православна людина не може жити на землі без віри та корисних діл заради спасіння і всепрощення перед Богом.
Вона не може жити також і без надії на Бога і на свої духовні сили, які підкріплюються Божественною благодаттю та присутністю Господа в кожному серці і душі, які цього бажають.
Але без любові християнської ми не можемо зовсім існувати на землі, щоб поєднувати своє тимчасове існування тіла з вічними Божественними цінностями, які збагачують і душу, і тіло глибоко віруючої богобоязненої людини.
А щоб досягти Божественної досконалості, треба постійно захоплюватись знаннями про Бога, Його Правду і Істину, яка збагачує душу, розум і серце людини для досягнення Мудрості Божої, яка називається Софією Премудрою.
Після Слова, Митрополит Адріан роздавав іменинницям церковні подарунки.
Прес-служба Богородської єпархії також пропонує проповідь святителя Димитрія (Туптало), Митрополита Ростовського про святих мучениць Віру, Надію, Любов і матір їх Софію, а також відеофільм та проповіді українською і російською мовами про таланти, які потрібні для читання віруючих та підготовки священнослужителів до свого Слова, присвяченого 16-й неділі після П’ятидесятниці.
Ми пропонуємо після проповідей відеофільм на тему про таланти, за участю професора Московської духовної академії Олексія Ілліча Осіпова.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
30 вересня Православна Церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Жили вони в Римі за царювання імператора Андріана. Софія, живучи у чесному шлюбі, народила трьох доньок, яким дала імена відповідні трьом християнським чеснотам, і прагнула навчити їх тих чеснот імена яких вони носили.
Слухаючись святої богомудрої матері, вони досягали успіху в духовному житті, зростали красиві і мудрі. Чутка про їхню премудрість і красу дійшла і до начальника області Антіоха, він же відразу переконався, що вони християни повідомив царя Андріана. Останній послав слуг за премудрими дівами. Помолившись і поклонившись Господу Богу, всі четверо – мати і доньки пішли до царя, часто споглядаючи на небо і таємною молитвою вручали себе допомозі Того, Хто повелів не боятися «тих, що вбивають тіло а душі не можуть убити» (Мф. 10, 28).
Побачивши їх благородні, світлі і безстрашні обличчя, цар почав запитувати, якого вони роду, як їх звуть і яка їхня віра? Будучи премудрою, мати відповідала розсудливо. Розповівши коротко про своє життя, вона почала сповідувати Христа. «Я християнка, ось це дорогоцінне ім'я яким я можу похвалитись», – говорила вона.
Цар побачивши перед собою таку мудру жінку, відклав цю справу на три дні відіславши їх до однієї жінки на ім'я Полладія, для спостереження за благочестивою сім'єю. Очікуючи імператорського суду Софія день і ніч навчала доньок богонатхненими словами. «Дочки мої улюблені, нині час вашого подвигу... коли мученецьким вінцем, ви увінчаєтесь з улюбленим своїм Женихом. Для мене буде торжество, радість і честь і слава серед усіх віруючих якщо я удостоюся іменуватися матір'ю мучениць».
Коли настав третій день, їх привели до безаконного царя на суд, де він запропонував поклонитись ідолові. На що отримав відповідь: «Отець наш Бог, який живе на небесах, поклоняючись Йому на богів твоїх плюємо, а твоїх погроз не боїмося...» Здивований Андріан спробував спокусити дочок почергово, але віра іх не похитнулась і не піддалась хитрощам імператора.
Спершу старшу дочку Віру за непослух цареві роздягнули до гола і били, вона у свою чергу мовчки терпіла страждання. Побачивши це цар повелів відрізати їй груди, але замість крові на подив, усім потекло молоко. Після цього були принесені розжарені залізні грати, слуги поклали на них Віру. Дві години лежала вона на цих гратах і зовсім не обгоріла. Мучитель, не знаючи, що робити засудив її на усічення мечем. Віра ж, у свою чергу, нітрохи не сумувала, промовляючи до сетер «нехай я буду для вас прикладом, щоб і ви обидві ішли за мною до нашого Жениха, Який кличе нас». Після цього свята Віра була усічена і відійшла до Христа-Бога.
Прийшов час для мук Надії, яка також не погоджувалась поклонятись богині Артеміді. Слуги після довгого побиття кинули її у вогонь, де вона залишилась неушкодженою, прославляючи Бога. Після цього її повісили і стругали великими кігтями, тіло падало шматками і кров лилася потоком. Але від ран виходили дивні пахощі і на обличчі була усмішка. Цим свята Софія посоромила мучителя що він не в силах перемогти малолітньої отроковиці. Не бажаючи терпіти ганьбу, цар засудив святу на усічення мечем. Софія, сказавши сестрі: «Не залишайся і ти тут, сестро, постанемо разом перед Святою Трійцею», – схилила голову і відалась на усічення.
Велика любов до Господа не згасала й у третій отроковиці Любові. Вона говорила словами апостола: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека чи меч? Але все це переборемо силою Того, Хто полюбив нас» (Рим.8, 35-37). Мучитель наказав розтягнути її по колесу і бити палкою. Вона була розтягнута так, що члени тіла її відокремилися від суглобів, і вона покрилася, як багряниця, кров'ю, якою була напоєна земля, ніби від дощу. Після ще однієї спроби переконати поклонитись ідолові, жорстокий правитель, наказав негайно вкинути її в розпалену піч. Але свята сама поспіхом пішла у вогнище і не пошкоджена ходила ніби у холодному місці, співаючи і прославляючи Бога.
Тоді мучителі за наказом царя пробили члени її залізними свердлами, але Бог підкріплював святу Своєю допомогою і Любов не померла. Розгублений мучитель повелів нарешті усікти святу мечем. Вона ж, почувши це, раділа і говорила: «Господи Ісусе Христе, Який полюбив рабу твою Любов, оселяєш мене разом із сестрами, сподоби і мене перетерпіти те, що і вони перетерпіли». І відразу ж свята Любов була усічена мечем.
Мати поховала дочок на високому пагорбі, плачучи від радості. Перебувши на їхній могилі три дні, ревно молилася і сама спочила у Господі. Віруючі поховали її разом з дочками. Таким чином і вона не позбавилася з ними участі в Царстві Небесному і мученицького вінчання тому, що якщо не тілом, то серцем своїм і вона страждала за Христа.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Долі людські, як і люди, різні у цьому світі. Про це говорить Слово Боже, про це ми чули сьогодні притчу. Одній людині було дано п’ять талантів, другій – три, а третій – один. Під першою людиною ми розуміємо самих талановитих людей, під другою – менш талановитих, й під третьою – посередніх.
Господь мудро влаштував світ й усі люди перед Ним рівні, але немає двох повністю однакових людей – світ Божий прекрасний саме у своєму різноманітті. У цьому міститься велика мудрість Творця та Його Божа любов до роду людського. Як і в оточуючій нас природі різноманітні квіти й трави кожна по своєму прикрашає землю й слугує людині своєю красою, цвітом, пахощами й лікарськими властивостями, так і люди – діти Отця Небесного, кожен по своєму служить Богу й іншим людям своїми чеснотами, здібностями й Богом данними талантами.
Немає такої людини на землі, яка б могла спростувати ту істину, що Господь нам дає усе необхідне для життя і спасіння. У вигляді талантів Господь дарував кожному життя, можливість удосконалюватися, радіти, творити добрі справи, співчувати ближнім…
Господь мудро роздає людям таланти, виховуючи та вдосконалюючи кожного з нас. І нам, християнам, необхідно усе сприймати з глибоким смиренням і радістю у Господі. Тоді поведінка наша буде гідною, а розвиваючи та приумножуючи Богом данні таланти, ми, таким чином, віддамо себе в руки Святої волі Божої.
Вникаючи в глибину євангельських оповідей, які дані нам «для життя й благочестя», будемо завжди дякувати Богу за ті таланти, які, знаючи, що і скільки кому потрібно, Він дав нам. І лише виправдавши Божий талант на землі вірою, любов’ю, чистотою й святістю життя, можна надіятись на Божий дар життя вічного. Амінь.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
По прошествии веков смысл рассказанной Спасителем притчи о талантах сделался настолько общепонятным, что само слово «талант», означавшее некогда крупную сумму денег, стало обозначать человеческую способность к труду и овладению ремеслами, занятиями искусством и наукой.
Талант – дар Господень. Все, что люди привыкли называть своим: здоровье и силы телесные, богатство и житейская смекалка, умелые руки мастера, глубокий ум ученого, чувство красоты у художника – все это не наше, а Божие. Эти дарования даются людям не просто так, но чтобы каждый в меру сил приумножал их ревностным служением Всевышнему и ближним. И в урочный час Правосудный Господь строго спросит каждого: на добро или на зло использовал ты вверенные тебе таланты?
Вот так в евангельской притче господин вручает своим рабам таланты: одному – пять, другому – два, третьему – один, каждому по его силе (Мф. 25, 14). Прошло много лет, прежде чем господин вернулся и потребовал у слуг своих отчета. Получившие пять и два таланта вдвое приумножили врученное им некогда достояние и удостоились похвалы: добрый и верный раб! в малом ты был верен, над многими тебя поставлю; войди в радость господина твоего (Мф. 25, 21). Не таков оказался третий раб: получив всего один талант, он пошел и закопал его в землю, а теперь принес господину и дерзко говорит: ...я знал тебя, что ты человек жестокий, жнешь, где не сеял, и собираешь, где не рассыпал, и, убоявшись, пошел и скрыл талант твой в земле; вот тебе твое (Мф. 25, 24–25).
Услышав такой ответ, разгневанный владыка приказывает выбросить лукавого раба во тьму внешнюю: там будет плач и скрежет зубов (Мф. 25, 30). Постигшим смысл этой притчи ясно: так же поступит Господь господствующих и Царь царствующих с теми из нас, кто зароет в землю данные ему от Бога таланты.
Что значит зарыть талант в землю? Земля – это тело наше, созданное из земли и предназначенное земле, но жадное до пищи и питья, ненасытное в удовольствиях. Земля – это земное богатство, честь и слава, людская похвала и человеческая зависть. Отдавая жизнь служению своему телу или суетному тщеславию, мы зарываем данные нам от Бога таланты во прахе. Суровый приговор изрек таковым Господь!
Христиане призваны бодрствовать над своей душой, подвизаться в делах благочестия, неустанно нести на себе бремя семейного и общественного служения, прилежать к выпавшему на их долю труду. Разнеженная лень, лукавая праздность, допущенные даже на время, могут стать непреодолимым препятствием на пути к спасению. Постоянство в служении Богу и ближним, постоянный порыв к совершенству – только так умножаются человеческие таланты, только так торится тропа в Царство Небесное.
«Жестоким» назвал лукавый раб господина, требовавшего от него труда для приумножения вверенных ему богатств. Жесток ли Отец Небесный, заповедавший падшему человечеству: в поте лица твоего будешь есть хлеб (Быт. 3, 19)? Нет, только не понимающий путей Промысла Божия может счесть это жестокостью и проклятием. За внешней суровостью слов, обращенных к изгоняемым из рая прародителям нашим, скрывалось Небесное Милосердие, дарующее надежду. Дабы очиститься от скверны первородного греха, душа человеческая должна осолиться двойной солью, омыться двойной влагой: солеными слезами покаяния и соленым потом труда.
Небесный Отец – строгий Учитель и Воспитатель. Его Благость ничего не имеет общего с безумием тех «добреньких» родителей, которые всячески ублажают своих детей, а потом удивляются: почему они вырастают ленивыми и злыми, неприспособленными к жизни и ни на что не годными? Сквозь множество испытаний проводит Господь Своих избранников, и так крепнут и расцветают их души.
Мускулы атлета, оставшись без упражнений, постепенно слабеют – и красивое мощное тело превращается в заплывшие жиром телеса. Вот так же душа дряблая и разнеженная, не закаленная в трудах, становится неспособной к брани духовной и с легкостью порабощается диаволом. «Страх, братия, обнимает душу, когда помыслишь, что между христианами есть множество ленивых рабов, которые живут беспечно, в удовольствиях и вовсе не помышляют об этой страшной, вечной тьме внешней, где их ожидают непрестающий плач и скрежет зубов», – восклицает святой праведный Иоанн Кронштадтский.
В этом мире, созданном Премудростью Божией, все приносит плод: земля взращивает растения, плодоносят злаки и деревья, звери, птицы и рыбы приносят потомство. А человек, как духовное существо, должен взращивать в себе плоды духовные. Горе бесплодному! Его таланты, зарытые в землю, омертвеют и сгниют, а опустошенная душа сделается непригодной для Горнего Царства, станет годной только на потребу пламени адского. Благо плодоносному! Велика награда, ожидающая его, заслуженная им во время земного служения. Очевидно, что якобы жестокий господин из евангельской притчи о талантах желал просто испытать своих слуг, чтобы в трудах они сделались искусными, закаленными, стойкими и стало можно поставить их над многим (см.: Мф. 25, 21). Вот так же и Господь, взирая на умножающих данные им таланты во славу Божию, готовит им небесные венцы.
Некоторым кажется, что их дарования слишком малы, такие иногда даже впадают в ропот и зависть к более талантливым. Но на всяком месте можно угодить Господу! Трудолюбивый крестьянин или рабочий может взойти на высоты Царства Божия, а повелитель стран и народов – низринуться на самое дно преисподней. Бездушный богач после смерти своей с нестерпимой завистью смотрел на нищего калеку Лазаря, удостоившегося райского блаженства. Ленивому рабу из евангельской притчи не надо было наживать на данный ему талант еще пять или десять, достаточно было приумножить вверенное хотя бы вдвое, чтобы услышать: войди в радость господина твоего (Мф. 25, 21). Господь наделяет каждого талантами по силам его души и не требует от человека непосильного ему. О разных же поприщах служения Богу в земной жизни святой Апостол Павел говорит:
Все мы одним Духом крестились в одно тело, Иудеи или Еллины, рабы или свободные, и все напоены одним Духом. Тело же не из одного члена, но из многих... Не может глаз сказать руке: ты мне не надобна; или также голова ногам: вы мне не нужны. Напротив, члены тела, которые кажутся слабейшими, гораздо нужнее... Бог соразмерил тело, внушив о менее совершенном большее попечение, дабы не было разделения в теле, а все члены одинаково заботились друг о друге. Посему, страдает ли один член, страдают с ним все члены; славится ли один член, с ним радуются все члены. И вы – тело Христово, а порознь – члены (1 Кор. 12, 13–27).
Откуда человек знает, малы или велики данные ему Господом таланты? Рыбак Петр сделался первоверховным Апостолом. Молитва нищего Алексия, человека Божия, восходила прямо к Престолу Всевышнего. Не князем и не боярином, а простым купцом был Косма Минин, но заслужил славное звание спасителя отечества.
Преподобный Арсений Великий в юности получил блестящее светское образование, был воспитателем императора. Но удалившись в поисках спасения в пустыню, он сделался смиренным учеником египетских старцев-отшельников. Когда его спросили, чему он учится у этих старцев, многие из которых не знали даже грамоты, преподобный Арсений отвечал: «Науки Греции и Рима я знаю, но еще не узнал азбуки, которая преподается этими ничего не знающими в учености мира».
Большие дарования таят в себе и великий соблазн, и грозную опасность для наделенного ими человека. Такому легко впасть в прелесть диавольскую, счесть таланты не Божиим даром, а собственными достоинствами, возгордиться, и тогда случается страшное. История знает множество примеров того, как высокоодаренные люди не просто зарывали свои таланты в землю, но и приумножали это ставшее преисподним достояние – не во славу наделившего их талантами Господа, а на потребу человекоубийце-диаволу. Таковы бездушные богачи, ростовщики, жиревшие на слезах стариков и сирот, таковы тираны-правители, но худшие из них – это авторы соблазнительных книг, создатели еретических, богоборческих и человеконенавистнических теорий. Эти люди, называвшие себя писателями, учеными и философами, в очах Господних хуже самых свирепых убийц и самых гнусных растлителей, ибо зло, посеянное ими в мире, не исчезает с их собственной смертью, но длится порой веками, ввергая в пагубу тысячи и тысячи душ.
«Соблазн подобен моровой язве, которая в одном человеке начинается и многих заражает», – говорит святитель Тихон Задонский. И нет преступнее тех, кто выпестовал в себе духовную чуму, чтобы потом пустить ее в мир. Они не пачкали своих рук в крови и грязи, они таились в тиши кабинетов, склонившись над белой бумагой, но безумным мороком для целых народов оборачивались их «тихие труды». Это «глубокий мыслитель и примерный семьянин» Карл Маркс зверствовал руками большевиков в несчастной соблазненной России в годы красного террора. Это «пылкие демократы» Белинский и Герцен, Чернышевский и Добролюбов были жесточайшими из надсмотрщиков в сталинских лагерях. Это «блестящий философ и поэт» Фридрих Ницше посылал гитлеровцев умерщвлять людей в газовых камерах. «Ученый новатор» Зигмунд Фрейд призвал «раскрепостить инстинкты», то есть дать волю низким страстям человека, – и вот теперь тень Фрейда витает в притонах разврата, поощряет похоть и блуд, грехи содомские и гоморрские, с детства растлевает воображение людей порнографией, чтобы потом превратить их в нечистых животных.
В списке соблазнителей и развратителей человечества есть крупные и мелкие – от властителей дум до авторов бульварных книжонок. Но чем талантливее несущие семена соблазна книга или картина, фильм или музыка, тем горший для себя приговор услышат их авторы на Страшном Суде Господнем.
Но как много добра может совершить тот, кто к талантам своим приложил Боголюбие и братолюбие, усердно трудясь на ниве Господней. Как прекрасны и поучительны творения святых отцов, духоносных наставников наших, – словно мед и млеко поныне текут из их уст, питая верных. И в светском искусстве немало таких, кто посвятил себя не заигрыванию с низкими страстями, но служению высшему. Не просто картинами, но святыми иконами сделались лучшие полотна Нестерова, Васнецова, Александра Иванова. Духовная музыка Бортнянского, Глинки, Мусоргского не только услаждает слух, но и возвышает душу слушающего. Верными своими сынами считает Церковь Российская писателей Николая Гоголя и Федора Достоевского, Сергея Аксакова и Алексея Хомякова, Сергея Нилуса и Константина Леонтьева, лучшие страницы их книг поистине озарены светом Христовым.
И нынешние люди искусства могли бы многое сделать для просвещения духовно обескровленного народа, но увы! Немного мы видим среди них ревнителей благочестия.
Усердный труд во славу Божию – вот единственный путь, на котором во всей красоте и полноте раскрываются таланты человеческие. Видя благое усердие и постоянство труженика, Господь не преминет возвести его из силы в силу и из славы в славу, откроет перед ним широкое поприще и укрепит Своею благодатью.
Возлюбленные о Господе братья и сестры!
Каждый из нас наделен от Господа высочайшим талантом – Божественной способностью любить. Это дарование, любовь к Богу и ближним, мы должны особенно бережно взращивать в себе, особенно старательно приумножать. Если утратим мы этот талант из талантов, все прочие достоинства наши станут бесполезными и даже вредными душам нашим. А если сумеем преуспеть в любви, благие дела станут для нас потребностью, труд – радостью, а служение Господу и ближним – сладостнейшим из блаженств. Об этом-то царственном пути говорит святой Апостол Павел, призывая верных: Ревнуйте о дарах больших, и я покажу вам путь еще превосходнейший (1 Кор. 12, 31). Аминь.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Після Літургії та святкового Молебню Владика Адріан в своєму Слові привітав парафіянок – іменинниць, серед яких було чимало віруючих з іменами Віри, Надії, Любові і матері їх Софії.
Тому, розкривши тему про святих мучениць та їх палку християнську відвагу, не зважаючи на їх дитячий вік, Митрополит Адріан звернув увагу на доброчинства про віру, надію, любов і Божу Мудрість Софію, які асоціюються з іменами святих мучениць.
Він підкреслив, що кожна православна людина не може жити на землі без віри та корисних діл заради спасіння і всепрощення перед Богом.
Вона не може жити також і без надії на Бога і на свої духовні сили, які підкріплюються Божественною благодаттю та присутністю Господа в кожному серці і душі, які цього бажають.
Але без любові християнської ми не можемо зовсім існувати на землі, щоб поєднувати своє тимчасове існування тіла з вічними Божественними цінностями, які збагачують і душу, і тіло глибоко віруючої богобоязненої людини.
А щоб досягти Божественної досконалості, треба постійно захоплюватись знаннями про Бога, Його Правду і Істину, яка збагачує душу, розум і серце людини для досягнення Мудрості Божої, яка називається Софією Премудрою.
Після Слова, Митрополит Адріан роздавав іменинницям церковні подарунки.
Проповідь Митрополита Адріана
Привітання Митрополитом Адріаном парафіянок - іменинниць
Вручення церковних подарунків парафіянам – іменинницям
Прес-служба Богородської єпархії також пропонує проповідь святителя Димитрія (Туптало), Митрополита Ростовського про святих мучениць Віру, Надію, Любов і матір їх Софію, а також відеофільм та проповіді українською і російською мовами про таланти, які потрібні для читання віруючих та підготовки священнослужителів до свого Слова, присвяченого 16-й неділі після П’ятидесятниці.
Ми пропонуємо після проповідей відеофільм на тему про таланти, за участю професора Московської духовної академії Олексія Ілліча Осіпова.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Видеофильм о добродетелях: «о вере, о надежде и о любви».
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Страждання святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії
Свято у п’ятницю, 30-го вересня 2011-го року.
Свято у п’ятницю, 30-го вересня 2011-го року.
30 вересня Православна Церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Жили вони в Римі за царювання імператора Андріана. Софія, живучи у чесному шлюбі, народила трьох доньок, яким дала імена відповідні трьом християнським чеснотам, і прагнула навчити їх тих чеснот імена яких вони носили.
Слухаючись святої богомудрої матері, вони досягали успіху в духовному житті, зростали красиві і мудрі. Чутка про їхню премудрість і красу дійшла і до начальника області Антіоха, він же відразу переконався, що вони християни повідомив царя Андріана. Останній послав слуг за премудрими дівами. Помолившись і поклонившись Господу Богу, всі четверо – мати і доньки пішли до царя, часто споглядаючи на небо і таємною молитвою вручали себе допомозі Того, Хто повелів не боятися «тих, що вбивають тіло а душі не можуть убити» (Мф. 10, 28).
Побачивши їх благородні, світлі і безстрашні обличчя, цар почав запитувати, якого вони роду, як їх звуть і яка їхня віра? Будучи премудрою, мати відповідала розсудливо. Розповівши коротко про своє життя, вона почала сповідувати Христа. «Я християнка, ось це дорогоцінне ім'я яким я можу похвалитись», – говорила вона.
Цар побачивши перед собою таку мудру жінку, відклав цю справу на три дні відіславши їх до однієї жінки на ім'я Полладія, для спостереження за благочестивою сім'єю. Очікуючи імператорського суду Софія день і ніч навчала доньок богонатхненими словами. «Дочки мої улюблені, нині час вашого подвигу... коли мученецьким вінцем, ви увінчаєтесь з улюбленим своїм Женихом. Для мене буде торжество, радість і честь і слава серед усіх віруючих якщо я удостоюся іменуватися матір'ю мучениць».
Коли настав третій день, їх привели до безаконного царя на суд, де він запропонував поклонитись ідолові. На що отримав відповідь: «Отець наш Бог, який живе на небесах, поклоняючись Йому на богів твоїх плюємо, а твоїх погроз не боїмося...» Здивований Андріан спробував спокусити дочок почергово, але віра іх не похитнулась і не піддалась хитрощам імператора.
Спершу старшу дочку Віру за непослух цареві роздягнули до гола і били, вона у свою чергу мовчки терпіла страждання. Побачивши це цар повелів відрізати їй груди, але замість крові на подив, усім потекло молоко. Після цього були принесені розжарені залізні грати, слуги поклали на них Віру. Дві години лежала вона на цих гратах і зовсім не обгоріла. Мучитель, не знаючи, що робити засудив її на усічення мечем. Віра ж, у свою чергу, нітрохи не сумувала, промовляючи до сетер «нехай я буду для вас прикладом, щоб і ви обидві ішли за мною до нашого Жениха, Який кличе нас». Після цього свята Віра була усічена і відійшла до Христа-Бога.
Прийшов час для мук Надії, яка також не погоджувалась поклонятись богині Артеміді. Слуги після довгого побиття кинули її у вогонь, де вона залишилась неушкодженою, прославляючи Бога. Після цього її повісили і стругали великими кігтями, тіло падало шматками і кров лилася потоком. Але від ран виходили дивні пахощі і на обличчі була усмішка. Цим свята Софія посоромила мучителя що він не в силах перемогти малолітньої отроковиці. Не бажаючи терпіти ганьбу, цар засудив святу на усічення мечем. Софія, сказавши сестрі: «Не залишайся і ти тут, сестро, постанемо разом перед Святою Трійцею», – схилила голову і відалась на усічення.
Велика любов до Господа не згасала й у третій отроковиці Любові. Вона говорила словами апостола: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека чи меч? Але все це переборемо силою Того, Хто полюбив нас» (Рим.8, 35-37). Мучитель наказав розтягнути її по колесу і бити палкою. Вона була розтягнута так, що члени тіла її відокремилися від суглобів, і вона покрилася, як багряниця, кров'ю, якою була напоєна земля, ніби від дощу. Після ще однієї спроби переконати поклонитись ідолові, жорстокий правитель, наказав негайно вкинути її в розпалену піч. Але свята сама поспіхом пішла у вогнище і не пошкоджена ходила ніби у холодному місці, співаючи і прославляючи Бога.
Тоді мучителі за наказом царя пробили члени її залізними свердлами, але Бог підкріплював святу Своєю допомогою і Любов не померла. Розгублений мучитель повелів нарешті усікти святу мечем. Вона ж, почувши це, раділа і говорила: «Господи Ісусе Христе, Який полюбив рабу твою Любов, оселяєш мене разом із сестрами, сподоби і мене перетерпіти те, що і вони перетерпіли». І відразу ж свята Любов була усічена мечем.
Мати поховала дочок на високому пагорбі, плачучи від радості. Перебувши на їхній могилі три дні, ревно молилася і сама спочила у Господі. Віруючі поховали її разом з дочками. Таким чином і вона не позбавилася з ними участі в Царстві Небесному і мученицького вінчання тому, що якщо не тілом, то серцем своїм і вона страждала за Христа.
За «Житіями Святих» святителя Димитрія (Туптала), Митрополита Ростовського
Церква.info
Церква.info
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Неділя 16-та по П’ятидесятниці. Притча про таланти (Єв. від Матфея, гл. 25, ст.14-30)
2-го жовтня 2011-го року
2-го жовтня 2011-го року
Долі людські, як і люди, різні у цьому світі. Про це говорить Слово Боже, про це ми чули сьогодні притчу. Одній людині було дано п’ять талантів, другій – три, а третій – один. Під першою людиною ми розуміємо самих талановитих людей, під другою – менш талановитих, й під третьою – посередніх.
Господь мудро влаштував світ й усі люди перед Ним рівні, але немає двох повністю однакових людей – світ Божий прекрасний саме у своєму різноманітті. У цьому міститься велика мудрість Творця та Його Божа любов до роду людського. Як і в оточуючій нас природі різноманітні квіти й трави кожна по своєму прикрашає землю й слугує людині своєю красою, цвітом, пахощами й лікарськими властивостями, так і люди – діти Отця Небесного, кожен по своєму служить Богу й іншим людям своїми чеснотами, здібностями й Богом данними талантами.
Немає такої людини на землі, яка б могла спростувати ту істину, що Господь нам дає усе необхідне для життя і спасіння. У вигляді талантів Господь дарував кожному життя, можливість удосконалюватися, радіти, творити добрі справи, співчувати ближнім…
Господь мудро роздає людям таланти, виховуючи та вдосконалюючи кожного з нас. І нам, християнам, необхідно усе сприймати з глибоким смиренням і радістю у Господі. Тоді поведінка наша буде гідною, а розвиваючи та приумножуючи Богом данні таланти, ми, таким чином, віддамо себе в руки Святої волі Божої.
Вникаючи в глибину євангельських оповідей, які дані нам «для життя й благочестя», будемо завжди дякувати Богу за ті таланти, які, знаючи, що і скільки кому потрібно, Він дав нам. І лише виправдавши Божий талант на землі вірою, любов’ю, чистотою й святістю життя, можна надіятись на Божий дар життя вічного. Амінь.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Слово в Неделю 16-ю по Пятидесятнице. Притча о талантах.
Воскресенье, 2-го октября 2011-го года.
Во имя Отца и Сына и Святого Духа!
Дорогие во Христе братья и сестры!
Воскресенье, 2-го октября 2011-го года.
Во имя Отца и Сына и Святого Духа!
Дорогие во Христе братья и сестры!
По прошествии веков смысл рассказанной Спасителем притчи о талантах сделался настолько общепонятным, что само слово «талант», означавшее некогда крупную сумму денег, стало обозначать человеческую способность к труду и овладению ремеслами, занятиями искусством и наукой.
Талант – дар Господень. Все, что люди привыкли называть своим: здоровье и силы телесные, богатство и житейская смекалка, умелые руки мастера, глубокий ум ученого, чувство красоты у художника – все это не наше, а Божие. Эти дарования даются людям не просто так, но чтобы каждый в меру сил приумножал их ревностным служением Всевышнему и ближним. И в урочный час Правосудный Господь строго спросит каждого: на добро или на зло использовал ты вверенные тебе таланты?
Вот так в евангельской притче господин вручает своим рабам таланты: одному – пять, другому – два, третьему – один, каждому по его силе (Мф. 25, 14). Прошло много лет, прежде чем господин вернулся и потребовал у слуг своих отчета. Получившие пять и два таланта вдвое приумножили врученное им некогда достояние и удостоились похвалы: добрый и верный раб! в малом ты был верен, над многими тебя поставлю; войди в радость господина твоего (Мф. 25, 21). Не таков оказался третий раб: получив всего один талант, он пошел и закопал его в землю, а теперь принес господину и дерзко говорит: ...я знал тебя, что ты человек жестокий, жнешь, где не сеял, и собираешь, где не рассыпал, и, убоявшись, пошел и скрыл талант твой в земле; вот тебе твое (Мф. 25, 24–25).
Услышав такой ответ, разгневанный владыка приказывает выбросить лукавого раба во тьму внешнюю: там будет плач и скрежет зубов (Мф. 25, 30). Постигшим смысл этой притчи ясно: так же поступит Господь господствующих и Царь царствующих с теми из нас, кто зароет в землю данные ему от Бога таланты.
Что значит зарыть талант в землю? Земля – это тело наше, созданное из земли и предназначенное земле, но жадное до пищи и питья, ненасытное в удовольствиях. Земля – это земное богатство, честь и слава, людская похвала и человеческая зависть. Отдавая жизнь служению своему телу или суетному тщеславию, мы зарываем данные нам от Бога таланты во прахе. Суровый приговор изрек таковым Господь!
Христиане призваны бодрствовать над своей душой, подвизаться в делах благочестия, неустанно нести на себе бремя семейного и общественного служения, прилежать к выпавшему на их долю труду. Разнеженная лень, лукавая праздность, допущенные даже на время, могут стать непреодолимым препятствием на пути к спасению. Постоянство в служении Богу и ближним, постоянный порыв к совершенству – только так умножаются человеческие таланты, только так торится тропа в Царство Небесное.
«Жестоким» назвал лукавый раб господина, требовавшего от него труда для приумножения вверенных ему богатств. Жесток ли Отец Небесный, заповедавший падшему человечеству: в поте лица твоего будешь есть хлеб (Быт. 3, 19)? Нет, только не понимающий путей Промысла Божия может счесть это жестокостью и проклятием. За внешней суровостью слов, обращенных к изгоняемым из рая прародителям нашим, скрывалось Небесное Милосердие, дарующее надежду. Дабы очиститься от скверны первородного греха, душа человеческая должна осолиться двойной солью, омыться двойной влагой: солеными слезами покаяния и соленым потом труда.
Небесный Отец – строгий Учитель и Воспитатель. Его Благость ничего не имеет общего с безумием тех «добреньких» родителей, которые всячески ублажают своих детей, а потом удивляются: почему они вырастают ленивыми и злыми, неприспособленными к жизни и ни на что не годными? Сквозь множество испытаний проводит Господь Своих избранников, и так крепнут и расцветают их души.
Мускулы атлета, оставшись без упражнений, постепенно слабеют – и красивое мощное тело превращается в заплывшие жиром телеса. Вот так же душа дряблая и разнеженная, не закаленная в трудах, становится неспособной к брани духовной и с легкостью порабощается диаволом. «Страх, братия, обнимает душу, когда помыслишь, что между христианами есть множество ленивых рабов, которые живут беспечно, в удовольствиях и вовсе не помышляют об этой страшной, вечной тьме внешней, где их ожидают непрестающий плач и скрежет зубов», – восклицает святой праведный Иоанн Кронштадтский.
В этом мире, созданном Премудростью Божией, все приносит плод: земля взращивает растения, плодоносят злаки и деревья, звери, птицы и рыбы приносят потомство. А человек, как духовное существо, должен взращивать в себе плоды духовные. Горе бесплодному! Его таланты, зарытые в землю, омертвеют и сгниют, а опустошенная душа сделается непригодной для Горнего Царства, станет годной только на потребу пламени адского. Благо плодоносному! Велика награда, ожидающая его, заслуженная им во время земного служения. Очевидно, что якобы жестокий господин из евангельской притчи о талантах желал просто испытать своих слуг, чтобы в трудах они сделались искусными, закаленными, стойкими и стало можно поставить их над многим (см.: Мф. 25, 21). Вот так же и Господь, взирая на умножающих данные им таланты во славу Божию, готовит им небесные венцы.
Некоторым кажется, что их дарования слишком малы, такие иногда даже впадают в ропот и зависть к более талантливым. Но на всяком месте можно угодить Господу! Трудолюбивый крестьянин или рабочий может взойти на высоты Царства Божия, а повелитель стран и народов – низринуться на самое дно преисподней. Бездушный богач после смерти своей с нестерпимой завистью смотрел на нищего калеку Лазаря, удостоившегося райского блаженства. Ленивому рабу из евангельской притчи не надо было наживать на данный ему талант еще пять или десять, достаточно было приумножить вверенное хотя бы вдвое, чтобы услышать: войди в радость господина твоего (Мф. 25, 21). Господь наделяет каждого талантами по силам его души и не требует от человека непосильного ему. О разных же поприщах служения Богу в земной жизни святой Апостол Павел говорит:
Все мы одним Духом крестились в одно тело, Иудеи или Еллины, рабы или свободные, и все напоены одним Духом. Тело же не из одного члена, но из многих... Не может глаз сказать руке: ты мне не надобна; или также голова ногам: вы мне не нужны. Напротив, члены тела, которые кажутся слабейшими, гораздо нужнее... Бог соразмерил тело, внушив о менее совершенном большее попечение, дабы не было разделения в теле, а все члены одинаково заботились друг о друге. Посему, страдает ли один член, страдают с ним все члены; славится ли один член, с ним радуются все члены. И вы – тело Христово, а порознь – члены (1 Кор. 12, 13–27).
Откуда человек знает, малы или велики данные ему Господом таланты? Рыбак Петр сделался первоверховным Апостолом. Молитва нищего Алексия, человека Божия, восходила прямо к Престолу Всевышнего. Не князем и не боярином, а простым купцом был Косма Минин, но заслужил славное звание спасителя отечества.
Преподобный Арсений Великий в юности получил блестящее светское образование, был воспитателем императора. Но удалившись в поисках спасения в пустыню, он сделался смиренным учеником египетских старцев-отшельников. Когда его спросили, чему он учится у этих старцев, многие из которых не знали даже грамоты, преподобный Арсений отвечал: «Науки Греции и Рима я знаю, но еще не узнал азбуки, которая преподается этими ничего не знающими в учености мира».
Большие дарования таят в себе и великий соблазн, и грозную опасность для наделенного ими человека. Такому легко впасть в прелесть диавольскую, счесть таланты не Божиим даром, а собственными достоинствами, возгордиться, и тогда случается страшное. История знает множество примеров того, как высокоодаренные люди не просто зарывали свои таланты в землю, но и приумножали это ставшее преисподним достояние – не во славу наделившего их талантами Господа, а на потребу человекоубийце-диаволу. Таковы бездушные богачи, ростовщики, жиревшие на слезах стариков и сирот, таковы тираны-правители, но худшие из них – это авторы соблазнительных книг, создатели еретических, богоборческих и человеконенавистнических теорий. Эти люди, называвшие себя писателями, учеными и философами, в очах Господних хуже самых свирепых убийц и самых гнусных растлителей, ибо зло, посеянное ими в мире, не исчезает с их собственной смертью, но длится порой веками, ввергая в пагубу тысячи и тысячи душ.
«Соблазн подобен моровой язве, которая в одном человеке начинается и многих заражает», – говорит святитель Тихон Задонский. И нет преступнее тех, кто выпестовал в себе духовную чуму, чтобы потом пустить ее в мир. Они не пачкали своих рук в крови и грязи, они таились в тиши кабинетов, склонившись над белой бумагой, но безумным мороком для целых народов оборачивались их «тихие труды». Это «глубокий мыслитель и примерный семьянин» Карл Маркс зверствовал руками большевиков в несчастной соблазненной России в годы красного террора. Это «пылкие демократы» Белинский и Герцен, Чернышевский и Добролюбов были жесточайшими из надсмотрщиков в сталинских лагерях. Это «блестящий философ и поэт» Фридрих Ницше посылал гитлеровцев умерщвлять людей в газовых камерах. «Ученый новатор» Зигмунд Фрейд призвал «раскрепостить инстинкты», то есть дать волю низким страстям человека, – и вот теперь тень Фрейда витает в притонах разврата, поощряет похоть и блуд, грехи содомские и гоморрские, с детства растлевает воображение людей порнографией, чтобы потом превратить их в нечистых животных.
В списке соблазнителей и развратителей человечества есть крупные и мелкие – от властителей дум до авторов бульварных книжонок. Но чем талантливее несущие семена соблазна книга или картина, фильм или музыка, тем горший для себя приговор услышат их авторы на Страшном Суде Господнем.
Но как много добра может совершить тот, кто к талантам своим приложил Боголюбие и братолюбие, усердно трудясь на ниве Господней. Как прекрасны и поучительны творения святых отцов, духоносных наставников наших, – словно мед и млеко поныне текут из их уст, питая верных. И в светском искусстве немало таких, кто посвятил себя не заигрыванию с низкими страстями, но служению высшему. Не просто картинами, но святыми иконами сделались лучшие полотна Нестерова, Васнецова, Александра Иванова. Духовная музыка Бортнянского, Глинки, Мусоргского не только услаждает слух, но и возвышает душу слушающего. Верными своими сынами считает Церковь Российская писателей Николая Гоголя и Федора Достоевского, Сергея Аксакова и Алексея Хомякова, Сергея Нилуса и Константина Леонтьева, лучшие страницы их книг поистине озарены светом Христовым.
И нынешние люди искусства могли бы многое сделать для просвещения духовно обескровленного народа, но увы! Немного мы видим среди них ревнителей благочестия.
Усердный труд во славу Божию – вот единственный путь, на котором во всей красоте и полноте раскрываются таланты человеческие. Видя благое усердие и постоянство труженика, Господь не преминет возвести его из силы в силу и из славы в славу, откроет перед ним широкое поприще и укрепит Своею благодатью.
Возлюбленные о Господе братья и сестры!
Каждый из нас наделен от Господа высочайшим талантом – Божественной способностью любить. Это дарование, любовь к Богу и ближним, мы должны особенно бережно взращивать в себе, особенно старательно приумножать. Если утратим мы этот талант из талантов, все прочие достоинства наши станут бесполезными и даже вредными душам нашим. А если сумеем преуспеть в любви, благие дела станут для нас потребностью, труд – радостью, а служение Господу и ближним – сладостнейшим из блаженств. Об этом-то царственном пути говорит святой Апостол Павел, призывая верных: Ревнуйте о дарах больших, и я покажу вам путь еще превосходнейший (1 Кор. 12, 31). Аминь.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________
Видеофильм о талантах с участием профессора Московской духовной академии А.И. Осипова.