Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    січня 2020    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

У вигляді списку

Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Проповіді » Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії

Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії

Автор: mitropolit от 21-01-2012, 14:16
В цю неділю Свята Православна Церква підносить нам дуже важливі для пастирів – священнослужителів і парафіян два Євангелія від Матфея та Іоанна Богослова, а також Послання Святого Апостола Павла до Ефесян.
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
В цих трьох священних місцях об’єднуються в єдине ціле Божественна діяльність Христа Спасителя під час Його земної проповіді. З самого початку, Господь наш Ісус Христос після Богоявлення Господнього пішов в пустелю юдейську на 40 днів і ночів для глибокої молитви і спілкування зі Своїм і нашим Отцем Небесним.
Потім, під час зустрічей з народом Він обирав з них учнів, яких назвав апостолами.
В цей же час архієреї, священики і книжники під наказом царя Ірода Антіпи, правителя Галилеї заарештували святого пророка Іоанна Хрестителя, якого у в’язниці чекали тяжкі муки з усікновенням його глави.
В своїх проповідях Господь Спаситель продовжував закликати людей до покаяння, оскільки наближається Царство Небесне. Тому, щоб не запізнитися, треба постійно бути на посту своєї душі і серця для своєчасного отримання всіх умов при входженні до вічного життя.
Особливо велике враження на пастирів і наємників складає Його звернення до них з викривальним характером. Про це також ще у Вітхому Завіті святі пророки, великі і малі, викривали недостойних священнослужителів, які «овець» не годували, але постійно їх «стригли» для свого розкішного земного життя.
У зв’язку з цією темою про пастирство, Митрополит Адріан говорив в своїй промові на Православному пастирсько – просвітницькому Форумі, який відбувся 29-го липня 2010-го року у Київській Православній Богословській Академії, присвяченому православному просвітництву, богослужбовій та загальній проповіді в духовному і моральному житті сучасних священнослужителів на тему:
«Пастирство Христове в очах Божих протягом Вітхого та Нового Завітів».


Ваша Святість ! Преосвященні Владики ! Дорогі отці, брати і сестри у Христі !

В своїй земній проповіді Господь наш Ісус Христос говорив про пастирів Вітхого Завіту, що: «.. Я є двері вівцям. Всі скільки їх не приходило переді мною, є злодії і розбійники».
Спаситель говорив саме про них, хоча протягом цього часу до Різдва Христового всі пророки, як малі, так і великі, писали про юдейських пастирів, якими вони повинні були бути і до чого їх привела зажерливість і непокора Богові. Про це особливо писали пророки, Ісая, Єремія, Єзекиїль, Наум, Захарія, Малахія та інші.
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Так який же був вихід для богоспасенного народу, коли не було їм в кого навчатися Правді Божій, а юдейські законодавці: книжники і фарисеї займалися тільки показухою?
Але на це відношення, як священиків, так і законодавців Господь – Месія на Землі відповів, що: «Істинно, істинно кажу вам, що я є двері вівцям. Всі, скільки їх приходило переді мною є злодії й розбійники, але вівці не послухали їх. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити» (Єв. від Іоана, 10).
У зв’язку з цим святий пророк Ісая писав про Месію Христа Спасителя у VIII-му столітті до Р.Х, що «Він отару свою буде пасти, як Пастир». (Ісая, 40, 11).
В другому місці свого пророцтва пророк Ісая пише: «Де ж Той, Який вивів їх із моря, і з пастирем отари Своєї. Де ж Той, що в нього поклав Духа Святого Свого, Який вів Мойсея за праву руку величною правицею Своєю» (Ісая, 63, 11-12).
А пророк Єремія (середина VII – го століття) теж критично ставився до обраного єврейського народу: «…і не спитали вони, де ж Господь, що нас вивів із краю єгипетського? І ви прибули й занечистили землю Мою, і зробили гидотою спадщину мою. А священики не відповідали де ж Господь? А ті, хто тримає закону (фарисеї і книжники), мене не пізнали, а пастирі повідпадали від Мене…І пророки пророкували в ім’я Ваала і ходили слідом тих, які не допомагають». (Єремія, 2, 6-8). «Бо пастирі стали безглузді, бо вони не звертаються до Господа – і розпорошене їхнє все стадо». (Єремія, 10, 21). «Численні пастирі зіпсували мій виноградник». (Єремія, 12, 10).
І далі, пророк Єремія попереджає, що «…Усіх пастирів твоїх розвіє вітер і друзі твої підуть у полон, і тоді ти будеш осоромлений і посоромлений за усі злодіяння твої». (Єремія, 22, 22).
Щось подібне сталося на початку ХХ – го століття у дні більшовизму, про що преподобний Серафим Саровський після Божого йому видіння, говорив, що Господь знищить все духовенство Російської Православної Церкви. Це видіння було в кінці XVIII - го століття, а виповнилось воно аж на початку ХХ – го століття, в 1917-му році.
Далі пророк Єремія наполегливо говорить, що «…горе пастирям, які гублять і розганяють овець пастви Моєї – говорить Господь» (Єремія, 23, 1).
«Ридайте пастирі і стогніть, і посипайте себе порохом, вожді стада, бо виповнилися дні ваші для заколення і розсіяння вашого і впаде, як дорогий сосуд. І не буде притулку пастирям і спасінням вождям стада. Чутно волання пастирів і ридання вождів стада, бо спустошив Господь пасовище їх». (Єремія, 25, 34 – 36).
Не меншої критики в адресу юдейських священнослужителів навів і пророк Єзекиїль (VI – те ст. до Р.Х), до якого було Слово Господа: «…Горе пастирям Ізраїлевим, які пасли себе самих! Чи не стадо повинні пасти пастирі? Ви їли жир і вовною одягалися, відгодованих овець заколювали, а стада не пасли. Слабких не зміцнювали і хворої вівці не лікували, і пораненої не перев’язували, і вкраденої не повертали, і загубленої не шукали, а правили ними з насильством і жорстокістю» (Єзекиїль, 34, 2-4).
Тому каже Господь що: «…Я поставлю над ними одного Пастиря, який буде пасти їх, раба Мого Давида; Він буде пасти їх і Він буде у них Пастирем. І Я, Господь, буду їхнім Богом. І раб Мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав це». (Єзекиїль, 34, 23-24).
Тому й прибув на Землю Христос Спаситель в трьох іпостасях: як Пророк, як Першосвященик і як Цар Вселеної.
Таким чином, тільки лише через VI-ть століть сповниться пророцтво Єзекиїля, коли Господь наш Ісус Христос про Себе скаже під час своєї земної проповіді: «…істинно, істинно кажу вам, що Я є двері вівцям…хто через Мене увійде, той спасеться…і пасовище знайде…Я Пастир добрий: Пастир добрий покладає душу свою за овець…а наймит тікає, бо він наймит і не турбується про овець. Я ж Пастир добрий і знаю Моїх і знають Мене Мої, як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця. І душу Мою покладаю за овець. Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привезти, і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир». (Єв. від Іоана, 10, 1-16).
Тому й не випадково Спаситель наголошував, щоб ми, люди, нікого не називали на землі отцями, бо один Отець, є тільки на Небесах.
Це пришестя Спасителя відбулося саме в часи рабовласницького устрою, коли бідні і раби були безправними, а гладіатори по вказівці своїх верхівок могли з ними що завгодно зробити: чи око виколоти, чи ногу відрубати, чи голову відсікти.
Дуже показовою є картина російського художника О. Іванова «Явище Христа народу», де раб, який сидить на землі біля річки Йордану перед пророком Іоаном Хрестителем і слухає його слова, що всі люди рівні перед Богом. Очі раба наливаються сльозами і кров’ю. Йому не віриться, що й він є рівним перед Богом на рівні свого жорстокого рабовласника.
Тому першими християнами й були саме раби і бідні, які шукали в проповідях і в чудесах Спасителя свою втіху і надію в своєму земному житті.
Кого мав на увазі Спаситель, коли говорив про друге стадо? Звичайно ж про нас, в особі наших предків – язичників, які не знали Небесного Бога, а лише вигадували земних, руками створених, так званих, «богів». І тільки лише завдяки першому святому апостолу Андрію Первозваному (І – ше ст. н.е.) та святому рівноапостольному князю Київському Володимиру, наші предки отримали Благодать Божу через Таїнство Хрещення у р. Почайні, притоці Дніпра.
Про це дуже своєчасно написав в своїй книзі Київський Митрополит Іларіон (русич за походженням): «…Слово про Закон і Благодать», тобто про Закон Вітхого Завіту і про Благодать Нового Завіту.
Про лінивих пастирів писав й пророк Наум (VII – ме ст. до Р.Х): «…Сплять пастирі твої царю Асирійський, спочивають вельможі твої; Народ твій розсіявся по горах і немає кому зібрати його» (Наум 3, 18-19).
Адже ж Господь посилав до Своїх людей в Ніневію, столицю Ассірійського царства, святого пророка Іону для проповіді (VIII – ме ст. до Р.Х), але на жаль, як ми знаємо з історії Вітхого Завіту, що він не послухав Бога, будучи викинутим мореплавцями за борт корабля, за його непослух, чому й опинився в морі у шлунку кашалота (кита), а потім був ним викинутий на берег для продовження в служінні Господу. Бо Бог простив Іону. Таким чином, трьохденне його перебування у череві кита (кашалота) прообразує трьохденне перебування Спасителя в пеклі, де Він і там проповідував і закликав до покаяння і отримання вічного Царства Божого.
А святий пророк Захарія (VI – те століття до Р.Х) так викриває священиків Вітхого Завіту: «горе негідному пастухові, який залишив стадо!» (Зах, 11, 17).
І далі від імені Господа він закликає: «…О, меч! Піднімися на пастиря Мого і на ближнього Мого, - говорить Господь Саваоф: «Урази пастиря, і розсіються вівці! І Я простягну руку Мою на малих» (Зах, 13.7).
Саме пророку Захарію було ведіння Боже про Вхід Господа в Єрусалим на ослиці і осляті (Зах, 9, 9). Про продаж Христа Спасителя за 30-ть срібників (Зах, 11, 12-13). Про прободіння ребра Христа Спасителя (Зах, 12, 10). Про затьмарення Сонця під час розіп`яття на Хресті Спасителя (Зах, 14, 7). Про єдиного Царя – Господа над всією Землею (Зах, 14, 9).
Тому й святий апостол Іоан Богослов свідчить про те, як Спаситель говорив про пастирів Вітхого Завіту: «а наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. Я ж є Пастир добрий!» (Єв. від Ін, 10, 12-14).
Але, Бог Отець так полюбив створений Ним світ, що Свого улюбленого Сина Господа нашого Ісуса Христа віддав людям для їх спасіння.
Про це пише святий апостол Павло: «…Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю Завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа…Йому Слава на віки віків. Амінь». (Посл. до Євр, 13, 20). Це ще одне підтвердження тому, що Господь Спаситель прибув на землю в трьох іпостасях, щоб вирівняти Своїм Промислом світ Божий і Своє людське творіння.
Таким чином, Спаситель – Месія прибувши на землю і взявши гріхи світу, відновив людську природу, ставши другим Адамом, оскільки з-за порушення Заповідей Божих Адам з Євою і зі своїми першими дітьми згрішили і завели майбутній світ до первородного гріха. Тому й Спаситель, щоб примирити людство з Отцем Небесним, Йому довелося, згідно писання пророків, взяти на себе всі наші людські гріхи, щоб омити нас своєю Божественною Кров’ю.
Але про майбутні страждання Господа нашого Ісуса Христа Цар Давид передбачив в цих словах: «Боже, Боже мій! Зглянься на мене, на що ти покинув мене?» (Псалом, 21, 1).
А пророк Ісая в своєму пророцтві писав: «…ось Отрок Мій, якого Я тримаю за руку, обраний Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього і сповістить народам суд; не заволає і не підвищить голосу Свого…» (Ісая, 42, 1-2).
І далі, святий пророк Ісая пише про Спасителя - Месію: «…Раніше, окрім Мене, не було Бога і, після Мене, не буде…бо Я Господь, і немає Спасителя крім Мене». (Ісая, 43, 11).
Ось чому Вітхозавітнього пророка Ісаю в Новому Завіті називають євангелістом, бо саме йому Господь відкрив всі тайни майбутнього спасіння роду людського, назвавши Сина Божого - Спасителем.
Але й цар Давид (Х – те ст. до Р.Х) в своєму пророцтві писав: «…Той, у кого невинні руки і чисте серце, хто не марнував на суєту душу свою і не присягався зрадливо, той матиме благословення від Господа і милість від Бога, Спаса свого». (Псалом, 23, 4-5).
Тому Цар Давид в своїх молитвах говорив: «…Ти поміч моя, не відкинь від мене і не покинь мене Боже Спасителю мій, бо коли батько й матір покинули мене, то Ти Господи приймеш мене». (Псалом, 26, 9-10). «Вислухай нас Господи Боже Спасе наш, надія всіх кінців землі і тих, що в морі далеко». (Псалом, 64, 6).
А пророк Ісая пише «…гряде Спаситель твій…». (Ісая, 62, 11). Також і про святого пророка Іоана Хрестителя, якого назвуть Предтечею Господа нашого Ісуса Христа, він так пише: «…Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому…і побачить усяка плоть спасіння Боже». (Ісая, 40, 3-5).
Це ж саме повторює й пророк Малахія, що Іван Хреститель буде Предтечею перед пришестям на Землю Христа Спасителя.
Він пише: «…Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте; ось, Він іде, - говорить Господь Саваоф. І хто витримає день пришестя Його, і хто встоїть, коли Він явиться? Бо Він – як вогонь, що розплавляє, і як луг, що очищає». (Малахія, 3, 1-3).
Він був останнім пророком в Юдеї. Господь 400-та років нікого не посилав до юдеїв, окрім Івана Хрестителя перед самим пришестям Спасителя. Про це твердить і святий апостол і євангеліст Матфей в главі 3, 1-3, як прийшов Іван Хреститель в пустелю Юдейську, щоб проповідувати покаяння, оскільки «приблизилось Царство Небесне».
І разом з тим, прославляючи Спасителя, як Бога, як Сина (Слово - Логос) Отця Небесного, пророк Ісая пише: «…кому відкрилася сила Господня? Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі. Немає у Ньому ні вигляду, ні величі…який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми. Муж скорботи, що пізнав болісті і ми відвертали від Нього лице своє… Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий був виразками за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші, покарання задля нашого миру було на Ньому: і ранами Його ми зцілилися». (Ісая, 53, 3-7).
Виконання цього пророцтва ми бачимо на 2-х учнях Христових, з яких один з них мав ім’я Клеопа. В Єрусалимі вони не повірили про Воскресіння Христове, а коли Спаситель з’явився їм на шляху в Еммаус, будучи воскреслим, вони тільки тоді повірили про Його Воскресіння, але Господь тут же їх непомітно покинув.
Теж саме стосувалося й апостола Фоми, який не вірив своїм апостолам про Воскресіння Христове, а коли Господь з’явився їм в домі при зачинених дверях і вікнах, тоді він самий перший впав в ноги Йому і сказав, що Ти є Бог мій.
Але святі апостоли, як Фома, так і Клеопа, очевидно не дуже добре пам’ятали писання Вітхого Завіту, де йде мова про Воскресіння не тільки Христове, але й Воскресіння всього мертвого людства. Про це часто говорив Господь Ісус Христос.
І ось, пророку Єзекиїлю було ведіння від Господа (гл. 1). Він побачив поле, яке було усіяне людськими кістками, але по велінню Божому всі вони від півночі до півдня та від сходу до заходу почали оживлятися й повертатися в свій попередній живий людський стан.
Ось як, ми люди, чекаємо для себе видимих чудес Божих, тоді як вони нас оточують щоденно і щохвилинно.
Бо Творець Неба і Землі керує нами і Своїми слугами серед нас. З цього приводу, пророк Єзекиїль у главі 1, стих 4-12 писав про те, як він бачив «…Бурхливий вітер…великі хмари і вогонь, що клубочився, і сяйво навколо нього…і з середини його видно було подобу чотирьох тварин…вигляд їх був, як у людини; і в кожної чотири лиця, і в кожної з них чотири крила…»
Свята Церква Христова вбачає в цьому ведінні прообраз чотирьох євангелістів: у вигляді людини – ангела, тельця, лева і орла.
Ми проаналізували дії пастирів і архипастирів Вітхого Завіту, які були правонаступниками Першосвященика Аарона, брата пророка Мойсея, з коліна Левіїна.
Згідно пророцтв Вітхого Завіту та християнського пастирства Нового Завіту, необхідно показати на прикладі, як відповідають цим вимогам сучасні пастирі.
Наприклад, Патріарх Московський і всієї Росії Тихон (Белавін) сміливо викривав жорстокість більшовицької влади та її жадібність у викраденні церковних цінностей, за що й постраждав у 1925-му році.
Ось як пастирі Вітхого і Нового Завітів по різному відносились і відносяться до своїх обов’язків.
Адже Митрополит Московський Филип викривав злі дії царя Івана Грозного, не боячись ніяких страждань, хоч і був вбитий Малютою Скуратовим, опричником царя.
Також й святий Арсеній (Мацієвич), Митрополит Ростовський всебічно висміював царицю Катерину ІІ. А ще раніше, в IV- му столітті святитель Іоан Золотоустий критикував весь царський двір Константинополя за його гріховне життя, за що й був «анафематствованй», тобто проклятий його сучасниками, нащадки яких його потім, через 30-ть років прославили, як святого.
Преподобного Сергія Радонезького (XIV – те століття) також його монастирська братія тричі виганяла з його ж власного монастиря і стільки ж разів просила повернутися знову, очолити його.
Так і святителя Афанасія Олександрійського (IV – те ст.) 5-ть разів виганяли з єпархії і стільки ж поновляли. На жаль, преподобного Максима Грека цар Іван Грозний зі своїм вищим духовенством РПЦ Московської Митрополії посадив в храмове підземелля Свято – Троїцької Сергієвої Лаври на 30-ть років, який до самої смерті так і не побачив ні сонця ні місяця. За те РПЦ МП у 1988-му році канонізувала його і зачислила до лику святих, щоб виправдатися перед мучеником замість своїх предків.
Ось яке лицемірство відбувається в цій Церкві. Не випадково святий апостол і євангеліст Матфей писав у главі 23, стих 29: «…Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведникам, і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крові пророків. Тим саме ви свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків».
Але ж чи всі архиєреї і духовенство Російської Православної Церкви Московського Патріархату були такими правдолюбцями?
Наприклад, Митрополит Київський Антоній (Храповицький, РПЦ МП) був ревним послідовником Московського Патріархату та противником від’єднання Української Православної Церкви від Російської.
Але ж який був парадокс, коли червоногвардійці почали його переслідувати, як білогвардійського агента - архиєрея і намітили йому страту, то він з багатьма своїми послідовниками втік за кордон де й утворив нову Російську Православну Церкву Закордоном. Тільки зовсім нещодавно, у 2007-му році Митрополит РПЦЗ Лавр (Шкурло) і Патріарх Московський Алексій ІІ (Рідігер) об’єднали ці дві Церкви в єдину Російську Православну Церкву Московського Патріархату.
Значить утворювати УПЦ в 20-ті роки ХХ- го століття було незаконно, мотивував Митрополит Київський Антоній (Храповицький), а утворювати нову, свою, Зарубіжну РПЦ було законно.
То чи не перегукуються дії сучасної УПЦ Московського Патріархату з РПЦЗ тих часів? Адже Російські Православні Церкви вже об’єдналися за допомогою своїх Президентів РФ, а коли ж прийде просвітлення українських ієрархів про об’єднання 3-х Церков: УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ.
Ось як, служили Церкві Божій деякі архиєреї РПЦ МП в Україні, хоч і були за національністю українцями.
Але архиєреїв РПЦ МП українського походження було більше, які підтримували нову українську національну владу і на Помісному Соборі у Києві, в 1918-1919-му роках (роботу Собору дозволив Патріарх Тихон) запрограмували від’єднання УПЦ від РПЦ і утворення, а вірніше, відтворення своєї давньої Київської Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату.
На цьому Соборі визначну роль зіграв Архиєпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський), якого більшовики у 1923-му році в Катеринославській в’язниці заморили з голоду і вбили.
У 1924-му році Вселенська Константинопольська Патріархія видала Томос Польській Православній Церкві про її Автокефалію, тобто незалежність від Москви. Адже цей Томос повинен був вручений Київській Митрополії Руської Православної Церкви.
Тому, трохи раніше, у 1921-му році була народжена Українська Автокефальна Православна Церква, Предстоятелем якої став Митрополит Василь (Липківський).
Але в 30-ті роки вона була майже знищена в Україні і зберегла своє буття за кордоном: у Польщі, Канаді, США, Аргентині, Австралії та в інших державах, де знайшли собі політичний притулок члени української православної діаспори.
Відродила українська автокефалія своє церковне життя вже у 1989-му році, Патріархом якої став Митрополит США (УАПЦ) Мстислав (Скрипник, рідний племінник С. Петлюри), після якого у жовтні 1993-го року Патріархом УПЦ Київського Патріархату був обраний Митрополит Володимир (Романюк), який біля 18-ти років страждав у сибірських в’язницях ГУЛАГу за політичні і церковні переконання.
А будучи обраним в жовтні 1995-го року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет, то він за свої 15-ть років зробив стільки корисних справ для вільної України і незалежної Української Православної Церкви, що можна його порівняти лише з Митрополитом Київським Петром (Могилою, перша половина XVII - го століття).
Святійший Патріарх Філарет в своїх проповідях і Словах, присвячених хіротоніям в єпископи УПЦ КП говорив, 19.05.2002-го року до Єпископа Степана (Біляка, США), що: «…сьогодні, через покладання архиєрейських рук, ти став єпископом Церкви Христової, яку придбав Господь Своєю кров’ю…не людською волею, а через покликання Боже, Духом Святим. Іди, наш новий у Христі брате, на тернистий шлях єпископського служіння і не засмучуйся, бо Дух Святий зміцнить тебе і поставить на всяку істину». (Патріарх Філарет. Промови. Т. 7. Київ, 2007).
В цьому ж, 2002-му році, 7 –го липня в своєму Слові на вручення жезла Єпископу Полтавському і Кременчуцькому Євсевію (Політилу), Святійший Патріарх Філарет сказав:
«…Єпископське служіння – це не тільки повеління, а й послух; тому єпископ повинен бути ченцем. Воно є не втіленням зовнішньої величі, а перед усім – постійної внутрішньої духовної боротьби, плотської людини за моральне вдосконалення. Єпископ не повинен бути таким, який іншим проповідує християнську мораль, а сам залишається недостойним. Не треба уподібнюватися стовпу – дороговказу, який іншим показує дорогу, а сам стоїть на місці. Єпископи є спадкоємцями апостолів…ось ти йдеш на Полтавську кафедру, на якій вже багато років не було правлячого архиєрея. Нехай Господь дарує тобі усе необхідне для єпископського служіння в наш важкий, для Київського Патріархату, час».

Адріан – Митрополит Криворізько – Нікопольський та Московсько – Богородський




____________________________________________________________________________________________________________________________________________
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Ми також пропонуємо нашим любим читачам проповіді та висловлювання про пастирство видатних святителів, преподобних і богословів Церкви Христової, як свв. Іоанна Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, преп. Єфрема Сиріна та інших угодників Божих, а також святителів наших Руської і Російської Православних Церков російською мовою.
Розміщуємо також два відеофільми про пастирство Патріарха Московського Кирила та про житіє святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії, теж російською мовою.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Евангелие от Иоанна Богослова, гл. 10, стихи 9-16.
Я есть дверь: кто войдет Мною, тот спасется, и войдет, и выйдет, и пажить найдет.
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Вор приходит только для того, чтобы украсть, убить и погубить. Я пришел для того, чтобы имели жизнь и имели с избытком.
Я есть пастырь добрый: пастырь добрый полагает жизнь свою за овец.
А наемник, не пастырь, которому овцы не свои, видит приходящего волка, и оставляет овец, и бежит; и волк расхищает овец, и разгоняет их.
А наемник бежит, потому что наемник, и нерадит об овцах.
Я есть пастырь добрый; и знаю Моих, и Мои знают Меня.
Как Отец знает Меня, так и Я знаю Отца; и жизнь Мою полагаю за овец.
Есть у Меня и другие овцы, которые не сего двора, и тех надлежит Мне привести: и они услышат голос Мой, и будет одно стадо и один Пастырь.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Проповедь протоиерея Родиона Путятина о добром пастыре (Ин. 9-16).

Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Пастырь добрый полагает жизнь свою за овец (Ин. 10, 11).
Пастырь добрый полагает жизнь свою за овец. Что это значит? Заботясь о спасении других, пастырь добрый трудится изо всех сил и готов душу свою положить за них, то есть умереть готов.
Ужели есть люди такие добрые, что умереть готовы за других? Св. апостол Павел больше готов был сделать, чем умереть: он желал быть сам отлученным от Христа, если бы того потребовало спасение братьев его, сродников по плоти (см.: Рим. 9, 3). Св. пророк Моисей подобное апостолу Павлу готов был сделать. Моля Бога о прощении греха израильтянами, он говорил: прости им грех их, а если нет, то изгладь и меня из книги Твоей (Исх. 32, 32). Да, есть, бывают люди такие добрые, что готовы положить свою душу, готовы умереть и умирают за других, ради их спасения или ради их спокойствия.
Что же заставляет этих людей умирать за других, что их побуждает, что располагает к тому? Как назвать это чувство, которое доводит человека до того, что он ничего не щадит, ничем не тяготится, всем собой жертвует для других? Любовь – это чувство. Да, любовь доводит человека до того, что он ничем не тяготится, ничего не щадит, все отдает, всем жертвует для других. Любовь в человеке – такое сильное и сладостное чувство, что при ней все прочие чувства слабеют, умолкают, как бы не чувствуются.
Оттого человеку при любви и не жаль ничего, и не тяжело ничто. Напротив, это его радует, когда он отдает, переносит, терпит для других. Трудности и препятствия, скорбь, тягота, гонение, глад, нагота, огонь, меч, которые грозят, предстоят ему тогда, увеличивая его любовь, усиливая ее пламя, увеличивают его радость, его блаженство. Оттого так весело люди идут на смерть из любви к другим. Да, в горькой смерти за других, в смертельных мучениях за ближних есть какая-то сладость особенная, неизъяснимая, неизглаголанная. Оттого-то и мы такие сладкие слезы проливаем, когда слышим или читаем о ком-нибудь, что он пожертвовал собой для других. Оттого-то мы так любим и чтим всех умирающих за ближних.
О, будь, слушатель-христианин, будь как можно добрее к другим, старайся делать все для них, для их спасения или спокойствия. Будь готов в случае нужды и душу свою за них положить: в такой любви великое блаженство. Аминь.



____________________________________________________________________________________________________________________________________________

ПАСТЫРСТВО (в очах Божиих и духовные страдания святителей, преподобных и богословов христианской Церкви на протяжении всех веков с 1-го по 21-й век о пастырях и наемниках).

Созидание Тела Христова (Послание к Ефесянам. гл. 4, ст.12)
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Учащий должен поставить себе целью - всех возвести "в меру полного возраста Христова" (Еф. 4, 13), и притом каждого в собственном его призвании. Святитель Василий Великий (6, 399).
Цель учения - открыть душу, вырвать ее у мира и предать Богу; сохранить образ Божий, если он цел; поддержать, если он в опасности; обновить, если поврежден; вселить Христа в сердца Духом; короче сказать, того, кто призван к Горнему миру,- сделать богом и причастником горнего блаженства. Святитель Григорий Богослов (11, 30).
Учи ближнего не тому пути, который отводит в мир, но тому, который вводит в Царство Небесное. Преподобный Ефрем Сирин (25, 219).
Благоговейный и скромный иерей, к закону присоединив страх и скромность растворив властью, насколько это зависит от него, изгоняет всякое помышление о грехе в подчиненных ему; внимающих слову врачуя словом, и непослушных умудряя наказаниями по законам, и этим ведя к тому, чтобы впредь не грешили. Преподобный Исидор Пелусиот (51, 41).
В Церкви, совмещающей в себе благодатные средства спасения, должны быть известные лица, которые, действуя по ее разуму, этими средствами доставляли бы от ее лица другим нужное ко спасению. Они и есть. Это пастыри, составляющие священноначальное епископство и подначальное священство, которое есть расширение епископства...
Святые делаются святыми через пастырей. Не то это значит, чтобы им принадлежала собственная сила или они были источниками сил, но то, что они стоят на середине, на переходе от земли к Небу, и то людей возводят к Богу, то Бога к людям преклоняют. Что делал Иоанн Креститель? Людей приводил к Богу. То же теперь делают пастыри, по воле Господа...
...Епископство - корень пастырства. Оно изливает благодать от Бога через Священство на весь мир, особенно же на верующих. Так, никто не приходит к Богу и от Него не получает милостей иначе как через священные лица, посредством известных учреждений, содержимых Церковью. ...Дело пастыря есть дело апостольское, и дух пастыря должен быть апостольский. Это - живая и деятельная ревность о спасении душ. Епископ Феофан Затворник. Начертание христианского нравоучения. М., 1891, с. 401-402, 495.
"Идите за Мною, и Я сделаю вас ловцами человеков" (Мф. 4, 19)
Читаем у евангелиста Иоанна, что Христос, после восстания из мертвых, троекратно вопрошал Петра: "Симон Ионин! любишь ли ты Меня?", и Петр отвечал: "Так, Господи! Ты знаешь, что я люблю Тебя". Тогда Христос сказал ему: "Паси овец Моих" (Ин. 21, 15-17). Из этого видим, что пастыри, когда хотят проявить свою любовь ко Христу, должны проявить ее на деле - пасти овец Его. Христос любит Своих овец, ибо стяжал их Кровию Своею. Поэтому если кто хочет любить Христа, как каждый должен, тот должен любить овец Его, и пасти их, и представить их Ему целыми, не нерадеть о них, как делают наемники. Святитель Тихон Задонский (104, 1336).
"Пастырь добрый" являет на земле образ Спасителя.
Наставник - это человек, который на земле представляет Спасителя, стал посредником между Богом и людьми и священнодействует перед Богом во спасение покорных ему (8, 377).
Подражай Небесному Жениху, низлагай восстания невидимых врагов... изгоняя их сперва из своей души, чтобы они не имели в тебе никакой части, а потом - из сердца тех, которые прибегают к тебе (8, 33).
Пастыри - насадители Божиих ростков, не насаждают ничего инородного Виноградной Лозе, то есть Христу, ничего бесплодного, но со всяким старанием улучшают то, что прививается к Лозе и обещает плод. Святитель Василий Великий (6, 416).
Всякий духовный наставник должен быть только слугою Жениха Небесного, должен приводить души к Нему, а не к себе. Епископ Игнатий (Брянчанинов) (111, 519).
Истинный добрый пастырь узнается по трем признакам, указанным в святом Евангелии. Во-первых, пастырь добрый входит во двор овчий через дверь, а не проникает туда как-нибудь иначе: "кто не дверью входит во двор овчий, но перелазит инуде, тот вор и разбойник; а входящий дверью есть пастырь овцам" (Ин. 10, 2). Бывают и такие пастыри, которые входят во двор словесных овец не через двери. Но что же такое двери двора овчего? Сам Христос, который говорит о Себе: "Я есмь дверь: кто войдет Мною, тот спасется, и войдет, и выйдет, и пажить найдет" (Ин. 10, 9). Но кто входит этими дверьми во двор овчий на честь пастырства? Тот, кто избирается и возводится в иерархический сан по благоволению Самого Христа.
Второй признак доброго пастыря тот, что он ходит перед овцами, а не позади овец, как говорит Христос в Евангелии: "И когда выведет своих овец, идет перед ними" (Ин. 10, 4). Что же означает, что пастырь должен ходить впереди овец? Что он обязан быть первым во всех добродетелях, а не отставать от всех, что он должен служить примером для овец, а не овцы для него. Каждому из пастырей апостол завещает: "будь образцом для верных в слове, в житии, в любви, в духе, в вере, в чистоте" (1 Тим. 4, 12).
Третий признак доброго пастыря: он полагает душу свою за врученных ему овец, по слову Господа: "пастырь добрый полагает жизнь свою за овец" (Ин. 10, 11). И если пастырю повелевается не щадить души своей для овец, то тем более подобает ему не жалеть имения своего, а употреблять его на милостыню овцам - нищим и убогим, сирым и вдовицам, больным и странникам. Святитель Димитрий Ростовский (103, 622-624).
"Вы - свет мира" (Мф. 5, 14)
Архиерейский сан уподоблен в Божественном Писании небесным светилам. Так, Сирах о ветхозаконном архиерее Симоне говорит: "Как утренняя звезда среди облаков, как луна полная во днях, как солнце, сияющее над храмом Всевышнего" (Сир. 50, 6-7). О новоблагодатных же архиереях Сам Господь говорит в Евангелии: "Вы - свет мира (как небесные светила, озаряющие мир)... Так да светит свет ваш пред людьми" (Мф. 5, 14, 16). Христова Церковь на земле есть как бы Небо, ибо как на Небе живет Бог, окружаемый Ангелами, так и на земле Он живет в Своей Церкви, прославляемый людьми, как говорит Давид: "Господь во святом храме Своем" (Пс. 10, 4), "хвала Ему в собрании святых" (Пс. 149, 1). И как небо украшено и сияет своими светилами, так и Церковь сияет своими светилами - пастырями и учителями, из которых одни сияют, как звезды, другие - как луна, а иные - как солнце, каждый соответственно чину, чести и званию и по мере своего совершенства в добродетельной жизни и духовной мудрости.
Пастырям сказано: "Вы свет мира" (Мф. 5, 14). Когда свет померкнет, чем просветиться людям? Пастырям сказано: "Вы - соль земли" (Мф. 5, 13). Когда соль потеряет силу, чем людям себя растворить? О возлюбленный пастырь! Ты свет мира; свети же не только словом, но и жизнью своей. Ты соль земли; берегись потерять силу, да не потеряют ее и прочие, глядя на тебя. "Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного" (Мф. 5, 16). Вступил ты, возлюбленный, в звание и должность апостольскую - подражай же апостолам учением и житием, чтобы с ними участвовать в вечери и многих повести за собой. Святитель Тихон Задонский (104, 1321).
Однажды преподобный Ефрем Сирин, живший в пустыне, стал просить Бога открыть ему, насколько преуспел в духовном делании святитель Василий Великий. Молитва его была услышана, и он узрел огненный столп, простиравшийся от земли до неба. И при этом услышал голос: "Ефрем! Ефрем! Как велик огненный столп, который ты видел, так велик и Василий". Тогда Ефрем, взяв с собой переводчика, который знал греческий язык, пошел с ним в Кесарию, где Василий Великий был архиепископом. Прибыли они в Кесарию в самый праздник Богоявления Господня, и Ефрем тотчас мое отправился в церковь, где служил Василий. Увидев его в великой славе и чести, окруженного сонмом священнослужителей, Ефрем воскликнул к своему спутнику: "Напрасно мы с тобой трудились, брат! Таким ли я ожидал его видеть! Может ли он быть велик перед Господом, когда находится в таком чине и почестях? Нет, напрасно мы понесли тяготу дневную и зной! Я только удивляюсь, как такой человек может быть подобен столпу огненному". А между тем Василий Великий послал архидиакона позвать Ефрема в алтарь. Когда архидиакон передал Ефрему приглашение Владыки, Ефрем сказал: "Владыка, должно быть, ошибся: мы странники, и он нас не знает" - и остался на своем месте. Началась проповедь. И что же? Во все время ее преподобный, к ужасу своему, видел .как бы язык огненный, исходящий из уст святителя Василия. После проповеди, архиепископ сказал архидиакону: "Пойди, скажи пришельцу, к которому я посылал тебя: "Господин Ефрем, войди во святой алтарь". Архидиакон сказал. Тогда преподобный воскликнул: "Воистину велик Василий! Сам Дух Святой вещает устами его!" Когда же, после литургии, он увидел архиепископа, тот сказал ему: "Я рад видеть тебя, умножившего в пустыне учеников Христовых и изгоняющего бесов именем Христовым. Но зачем ты пришел видеть меня? Ведь я_человек грешный". Ефрем был поражен. Но затем, причастившись Святых Таин из рук святителя Василия, он обратился к нему с просьбой, чтобы тот испросил ему понимание греческого языка. Архиепископ испросил ему это знание в молитве и посвятил его в диаконы, а потом и в пресвитеры. Пролог в поучениях (81, 424-426).
"Будь образцом для верных..." (1 Тим. 4, 12)
... Пастырь должен быть во всех добродетелях как представитель духовного Царства Христова и как образец для паствы,
Немалый ущерб готовит себе пастырь, который спит вне. овчего двора, потому что сон пастырей - радость волкам. Преподобный Ефрем Сирин.
"Горе вам... что затворяете Царство Небесное человекам" (Мф. 23, 13). Это сказано архиереям, которые и сами не учат народ спасительному пути, и священников не заставляют это делать; сказано священникам, которые оставляют народ в небрежении, не заботясь объяснять им, что нужно для спасения души. От этого народ пребывает в слепоте, и одна часть остается в уверенности, что идет правильно; другая хоть и замечает, что у нее не так идет дело, но не идет, куда следует, потому что не знает, как и куда идти. От этого разные нелепые понятия в народе... от этого легко находит доступ к нему и всякое злое учение. Священник обычно думает, что у него в приходе все исправно, и хватается за дело только тогда, когда это зло уж разрастается и выходит наружу. Но тогда уж ничего не поделаешь. Священник первым делом своей совести должен считать - совершенствовать взрослых в познании христианской веры, а юное поколение готовить с первых сознательных лет, объясняя им то, что им нужно и можно знать, когда и как будет удобней. Епископ Феофан Затворник (116, 397).
"... В житии..." Благоразумный служитель не будет нерадив к своему делу, и боящийся Господа не соблазнит братий своих (25, 180).
Равнодушием своим не будем причинять вред мирянам, но делами научим их уважать благочестие. Преподобный Ефрем Сирин (26, 625).
Напрасно учит тот, у кого дела не соответствуют учению. Преподобный авва Исаия (34, 181).
Как могут сохранить пастыри невредимым и здоровым Тело Христово, ведущее борьбу не с телами, но с невидимыми силами, если не будут иметь добродетель?
Да не думают о себе иные из возведенных на учительскую кафедру, что они, как распоряжающиеся подвигом других, сами свободны от подвигов. Поэтому имеющим священный сан надо быть особенно заботливыми, так как они обязаны дать отчет и за себя, и за подчиненных (52, 344).
Почему ты так упорно держишься зла? Почему изо всех сил оскорбляешь добродетель? Зачем оскверняешь храм? Почему не трепещешь, кощунствуя над Божественными священнодействиями? Почему людей, обращающих внимание на твою жизнь, заставляешь думать, что они терпят ущерб и в самих тайнодействиях?.. Если не боишься Бога, потому что пока долготерпит, уважай хотя бы людей; если не страшишься Суда, то домогайся хотя бы доброго о тебе мнения; если думаешь, что ничего не будет после ухода из этой жизни (об этом громко вопиют... твои поступки), убойся хотя бы людского осмеяния. Если же и это ставишь ни во что, устрашись хотя бы низложения... Видя, как ты нечистыми руками касаешься Священных Таинств, все бегут прочь, решаясь лучше оставаться несподобившимися Таинств, чем принять из нечистых и скверных рук Пречистые Дары... Как назвать тебя, приближаясь к истине? И что сказать тебе, чтобы избавить тебя от безумия? Что написать, чтобы заставить тебя прекратить непотребство? Или перестань делать [беззаконные] дела, или отлучи себя от Священной Трапезы, чтобы питомцы Церкви безбоязненно приступали к Божественным Тайнам, без которых невозможно спастись (52, 476).
Как ты, непотребный, освящаешь других? Как ты, нечистый, очищаешь? Как ты, раболепный, приуготовляешь сынов Божиих? Тебе самому нужно очиститься и потом очищать; не святотатствовать и тогда уже стать священником. ...Перестань губить не только свою душу, но и многие другие, за которые умер Христос. Помысли, к чему клонится это зло, когда тех, кого искупил Христос, отдав за них не золото, но Честную Кровь Свою, ты губишь своею жизнью. Преподобный Исидор Пелусиот (50, 329).
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Когда падает высокое дерево, стоящее посреди мелкого леса, то далеко слышно его падение. И много мелкого леса, стоящего вокруг, оно сокрушит. Так, когда в великий грех впадет пастырь или какой-нибудь другой наставник, далеко будет слышно о падении его, и многих это соблазнит. Невозможно, воистину невозможно утаиться падениям пастыря и наставника, как бы они ни скрывали их (104, 1355-1356).
Горе пастырю, если он соблазнами своими открывает пасомым путь к беззакониям (104, 15).
Сан или честь есть иго, наложенное на христианина, которое нужно носить во славу имени Божия и пользу ближнего. Нужно быть разумным и мудрым, быть лучше других тому, кто хочет управлять людьми, кто должен являть образ доброго жития для многих, что требуется от облеченного саном. Овца овец не пасет, но человек, одаренный разумом; и тьма тьму не просвещает, но свет; и слепец слепца не ведет, но зрячий. Неразумный и неисправный человек, приемлющий начальство, подобен бесноватому, взявшему нож, которым и себя и других ранит и закалывает. О таком сказано в притче: "может ли слепой водить слепого? не оба ли упадут в яму?" (Лк. 6, 39). Надо научиться прежде управлять собой, а потом других принимать в подчинение. Святитель Тихон Задонский (104, 1611-1612).
Не пренебрегайте духовным служением и под предлогом телесных нужд не будьте нерадивы к Божией службе. Преподобный Ефрем Сирин (30, 462).
Никогда не изнемогай и не расслабляйся от нерадения, так чтобы и самому не падать, и для других не сделаться виновником греха. Святитель Макарий Египетский (33, 343).
Нельзя на малых весах взвешивать добродетель, которою мы обязаны Великому, от Которого все и для Которого все. Святитель Григорий Богослов (11, 25).

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Евангелие от Матфея, глава IV, стихи 12-17.

Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Услышав же Иисус, что Иоанн отдан под стражу, удалился в Галилею и, оставив Назарет, пришел и поселился в Капернауме приморском, в пределах Завулоновых и Неффалимовых, да сбудется реченное через пророка Исаию, который говорит: земля Завулонова и земля Неффалимова, на пути приморском, за Иорданом, Галилея языческая, народ, сидящий во тьме, увидел свет великий, и сидящим в стране и тени смертной воссиял свет. С того времени Иисус начал проповедовать и говорить: покайтесь, ибо приблизилось Царство Небесное.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Святитель Игнатий (Брянчанинов), Аскетическая проповедь
Поучение 1-е в неделю по Богоявлении. О покаянии.

Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
Покайтеся, приближися бо Царствие Небесное.
С этих глубоких и священных слов началась проповедь вочеловечившегося Слова к падшему человечеству. Простое по наружности учение! Но надо понять его самою жизнью: тогда откроется, что в этих кратких и невитиеватых словах заключается все Евангелие. Так и святый апостол Павел, беседуя о благовестии, которое он проповедал почти всей тогда известной вселенной, сказал, что он засвидетельствовал и Иудеям и Еллинам еже к Богу покаяние, и веру, яже в Господа нашего Иисуса Христа [2].
Братия! Чтобы уверовать в Господа нашего Иисуса Христа, нужно покаяние; чтоб пребывать в этой спасительной вере, нужно покаяние; чтоб преуспеть в ней, нужно покаяние; чтоб наследовать царство небесное, нужно покаяние.
Все это со всею ясностью излагается в Священном Писании. Священное Писание научает нас, что посла Бог Сына Своего в мир, да спасется Им мир, что веруяй в Онь, не будет осужден, а неверуяй уже осужден есть. Свет – Христос - прииде в мир, и возлюбиша человецы, паче тму, неже Свет: беша бо их дела зла. Всяк бо делаяй злая ненавидит Света; и не приходит к Свету, да не обличатся дела его,яко лукава суть [3]. Одержимым страстью тщеславия Писание засвидетельствовало: Како вы можете веровати, славу друг от друга приемлюще, и славы, яже от единаго Бога, не ищете! [4]. Объятые страстью сребролюбия не только не уверовали в Господа, но и насмехались над Господом, когда Он преподавал им нужнейшее и святейшее учение о памятовании вечности и о устроении земных дел сообразно назначению человека для вечности [5]. Увлеченные страстью лютой зависти не только не уверовали в Господа, но и составили заговор богоубийственный, и исполнили его. Все, зараженные суетными и греховными пристрастиями, по неложному свидетельству Евангелия, отрекаются от участия в духовном браке Сына Божия, соделывают сами себя недостойными блаженного соединения с Ним [6]. Не можете Богу работати и мамоне! [7] не можете служить вместе двум владыкам, Богу и греху! Покайтеся: приближися бо царствие небесное! Покайтеся, и веруйте во Евангелие [8].
Но и уверовавший во Христа, решившийся постоянно доказывать веру поступками, поведением, опять нуждается в покаянии. Как вы думаете, братия, какой первый плод живой веры? какой первый плод исполнения Христовых заповедей? Ответ заимствую у святого Симеона, Нового Богослова, который почерпнул познание произнесенной истины из собственных святых опытов. Он сказал: “Тщательное исполнение заповедей Христовых научает человека его немощи” [9]. Точно! Только что начнет уверовавший во Христа исполнять всесвятые евангельские заповеди, или, что то же, творить дела естества обновленного, как внезапно открывается пред ним его падшее естество, доселе скрывавшееся от взоров, и вступает в упорную борьбу с Евангелием. Жизнь подвижника Христова преисполняется невидимых падений. Он невольно исповедует с апостолом: Соуслаждаюся закону Божию по внутреннему человеку: вижду же ин закон во удех моих, противу воюющ закону ума моего, и пленяющ мя законом греховным, сущим во удех моих. Окаянен аз человек! [10] От такого воззрения на самого себя зарождается в христианине блаженная нищета духа, является разумный духовный плач, зиждется сердце сокрушенное и смиренное, которое Бог не уничижит [11]. В человеке от жительства по Евангелию является как бы естественно заповеданное Евангелием покаяние. И так покаяние необходимо не только для того, чтоб уверовать во Христа: оно необходимо для пребывания в вере, для преуспеяния о Христе; оно необходимо для живой веры во Христа. Покайтеся, приближися бо царствие небесное.
Остается объяснить: почему в ныне рассматриваемых нами словах Господа нашего завещание покаяния и возвещение о близости царства небесного так тесно соединены между собою? Почему не выставлено между ними никакого промежуточного подвига, никакого промежуточного обстоятельства? Причина заключается в том, что Господь наш Иисус Христос - Агнец Божий, вземляй грехи мира, [12] - сделал все для нашего спасения. Он примирил нас с Богом, уготовал и приобрел для нас царство небесное. Нам, человекам, предоставлен в деле спасения нашего один труд - труд принять спасение, дарованное нам Богом туне и всецело, труд покаяния. Царство небесное и Царь небесный несказанно близки к нам - несравненно ближе, нежели как мы полагаем. Се стою при дверех сердца человеческого, возвещает этот Царь, и стучусь в них Моим всесвятым и всесильным Словом: аще кто услышит глас Мой, и отверзет двери, вниду к нему, и вечеряю с ним и той со Мною [13]. Совершается отверзение дверей сердца для небесного Царя - покаянием. Покайтеся, приближися бо царствие небесное. Аминь.
свт. Игнатий (Брянчанинов)




____________________________________________________________________________________________________________________________________________

О Святителе Филиппе, Митрополите Московском и всея России.

День памяти 22 января (воскресенье)
Святой Филипп (в миру Феодор) происходил из знатного рода бояр Колычевых. Феодор был первенец боярина и его богобоязненной супруги Варвары. С ранних лет Феодор, по выражению жизнеописателя, с сердечной любовью прилепился к богодухновенным книгам, отличался кротостью и степенностью и чуждался забав. По высокому своему происхождению он часто бывал в царском дворце. Его кротость и благочестие оставили сильное впечатление в душе его сверстника, царя Иоанна.
Неділя після Богоявлення (22.01.2012р.), Святителя Филипа, Митрополита Московського і всієї Росії
(Опричник Малюта Скуратов убивает святителя Филиппа в Тверской подземной тюрьме во время его молитвы).
По примеру своего отца, Феодор начал военную службу, и его ожидало блестящее будущее, но сердце его не лежало к благам мира. Против обычая времени он медлил жениться до 30-летнего возраста. Один раз в церкви, в воскресный день, сильно подействовали на него слова Спасителя: «Никто не может служить двум господам, ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить, или одному станет усердствовать, а о другом нерадеть» (Матф. 4, 24). Услышав в них свое призвание к иночеству, он тайно от всех, в одежде простолюдина, оставил Москву и направился в Соловецкую обитель. Здесь в течении девяти лет он безропотно нес тяжкие труды послушника, работал, как простой селянин, то на огороде, то в кузнице и пекарне. Наконец, по общему желанию братии, был поставлен в пресвитера и игумена.
В этом сане он ревностно заботился о благосостоянии обители в материальном, а больше — в нравственном отношении. Он соединил озера каналами и осушил болотные места для сенокосов, провел дороги в местах прежде непроходимых, завел скотный двор, улучшил соляные варницы, воздвиг два величественных собора — Успенский и Преображенский и другие храмы, устроил больницу, учредил скиты и пустыни для желающих безмолвия и сам по временам удалялся в одно уединенное место, известное в дореволюционное время под именем Филипповой пустыни. Он написал для братии новый устав, в котором начертал образ трудолюбивой жизни, запрещающий праздность.
Игумена Филиппа вызвали в Москву для духовного совета, где при первом же свидании с царем, он узнал, что для него назначена кафедра митрополита. Со слезами он умолял Иоанна: «Не разлучай меня с моей пустыней; не вручай малой ладье бремени великого». Иоанн был непреклонен и поручил архиереям и боярам убедить Филиппа к при-нятию митрополии. Филипп согласился, но требовал уничтожения опричнины. Архиереи и бояре уговаривали Филиппа не настаивать усиленно на этом требовании из уважения к самодержавию царя и смиренно принять сан. Филипп уступил воле царя, видя в ней Божие избрание.
В первое время святительства Филиппа (1567-1568 гг.) утихли ужасы опричнины, но так было недолго. Опять начались грабежи и убийства мирных граждан. Филипп несколько раз в уединенных беседах с царем старался вразумить его, но видя, что убеждения помогают, решился действовать открыто.
21 марта (1568 г.) в крестопоклонную неделю, перед началом литургии, митрополит стоял на возвышении посреди храма. Вдруг в церковь входит Иоанн с толпой опричников. Все они и сам царь были в высоких черных шлыках, в черных рясах, из-под которых блестели ножи и кинжалы. Иоанн подошел к святителю со стороны и три раза наклонял свою голову для благословения. Митрополит стоял неподвижно, устремив свой взор на икону Спасителя. Наконец бояре сказали: «Владыка святый! Царь требует твоего благословения». Святитель обернулся к Иоанну, как бы не узнавая его, и сказал: «В этой одежде странной я не узнаю царя православного, не узнаю его и в делах царства. Благочестивый, кому поревновал ты, исказив таким образом твое благолепие? С тех пор, как светит солнце на небе, не слыхано, чтобы благочестивые цари возмущали собственную державу... У татар и язычников есть закон и правда, а у нас их нет. Мы, государь, Богу приносим бескровную жертву, а за алтарем льется невинная кровь христиан. Не скорблю о тех, которые, проливая свою невинную кровь, сподобляются доли святых мучеников; о твоей бедной душе страдаю. Хотя и образом Божиим почтен ты, однако ж, смертный человек, и Господь взыщет все от руки твоей».
Иоанн кипел гневом, шептал угрозы, стучал жезлом о плиты помоста. Наконец воскликнул: «Филипп! Или нашей державе ты смеешь противиться? Посмотрим, увидим, велика ли твоя крепость». — «Царь благий, — ответил святитель, — напрасно ты меня устрашаешь. Я пришелец на земле, подвизаясь за истину, и никакие страдания не заставят меня умолкнуть». Страшно раздраженный, Иоанн вышел из церкви, но затаил злобу до времени.
28 июля, в праздник Смоленской иконы Божией Матери, именуемой Одигитрия, святитель Филипп служил в Новодевичьем монастыре и совершал крестный ход вокруг стен монастыря. Там был и царь, окруженный опричниками. Во время чтения Евангелия, святитель заметил опричника, стоявшего позади царя в татарской шапке, и указал на него Иоанну. Но виновный поспешил снять и спрятать шапку. Тогда опричники обвинили митрополита в том, будто он сказал неправду, с целью унизить царя перед народом. Тогда Иоанн велел судить Филиппа. Нашлись клеветники с ложными обвинениями против святителя, которому не дали возможности изобличить их, и он был осужден на лишение кафедры.
8 ноября, в праздник архангела Михаила, святитель в последний раз служил в Успенском соборе; и он так же, как и в день обличения царя Иоанна Грозного, стоял на кафедре. Вдруг отворились церковные двери, вошел боярин Басманов в сопровождении толпы опричников и велел прочесть бумагу, в которой изумленному народу объявляли, что митрополит лишается сана. Тотчас же опричники сорвали со святителя облачение и, одев в оборванную монашескую рясу, вывели его вон из храма, посадили на дровни и с ругательствами повезли в один из московских монастырей. Говорили, что царь хотел было сжечь исповедника Христова на костре и только по просьбе духовенства определили ему пожизненное заточение. В то же время он казнил многих родственников Филиппа. Голову одного из них, особенно любимого Филиппом племянника, Ивана Борисовича Колычева, Грозный послал святителю. С благоговением принял ее святитель Филипп, положил и, земно поклонившись, поцеловал и сказал: «Блажен его же избрал и приял еси Господи»,— и возвратил пославшему. Народ с утра до вечера толпился вокруг обители, желая увидеть хоть тень славного святителя, и рассказывал о нем чудеса. Тогда Иоанн велел перевести его в Тверской Отрочь монастырь.
Год спустя царь со всей дружиной двинулся против Новгорода и Пскова и отправил впереди себя опричника Малюту Скуратова в Отрочь монастырь. Святой Филипп за три дня предсказал о предстояв-шей своей кончине и приготовился к ней принятием Святых Таин. Малюта с лицемерным смирением подошел к святителю и просил благословения царю. «Не кощунствуй, — сказал ему святой Филипп, — а делай то, зачем пришел». Малюта бросился на святителя и задушил его. Тотчас же вырыли могилу и опустили в нее священномученика на глазах Малюты (23 декабря 1569 г.) Мощи святителя Филиппа почивали в московском Успенском соборе, который был свидетелем его величайшего подвига.


_______________________________________________________________________________________________________________________________________

Видеофильм №1. О грехе и Покаянии.


_______________________________________________________________________________________________________________________________________

Видеофильм №2. О Митрополите Филиппе в своей проповеди, Святейший Патриарх Московский Кирилл говорил:



 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії