Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    листопада 2019    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Доповідь Митрополита Адріана на Православному пастирсько – просвітницькому Форумі

Доповідь Митрополита Адріана на Православному пастирсько – просвітницькому Форумі

Автор: mitropolit от 15-05-2011, 15:30
Ваша Святість ! Преосвященні Владики ! Дорогі отці, брати і сестри у Христі !


В своїй земній проповіді Господь наш Ісус Христос говорив про пастирів Вітхого Завіту, що: «.. Я є двері вівцям. Всі скільки їх не приходило переді мною, є злодії і розбійники».
Спаситель говорив саме про них, хоча протягом цього часу до Різдва Христового всі пророки, як малі, так і великі, писали про юдейських пастирів, якими вони повинні були бути і до чого їх привела зажерливість і непокора Богові. Про це особливо писали пророки, Ісая, Єремія, Єзекиїль, Наум, Захарія, Малахія та інші.
Так який же був вихід для богоспасенного народу, коли не було їм в кого навчатися Правді Божій, а юдейські законодавці: книжники і фарисеї займалися тільки показухою?
Але на це відношення, як священиків, так і законодавців Господь – Месія на Землі відповів, що: «Істинно, істинно кажу вам, що я є двері вівцям. Всі, скільки їх приходило переді мною є злодії й розбійники, але вівці не послухали їх. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити» (Єв. від Іоана, 10).
У зв’язку з цим святий пророк Ісая писав про Месію Христа Спасителя у VIII-му столітті до Р.Х, що «Він отару свою буде пасти, як Пастир». (Ісая, 40, 11).
В другому місці свого пророцтва пророк Ісая пише: «Де ж Той, Який вивів їх із моря, і з пастирем отари Своєї. Де ж Той, що в нього поклав Духа Святого Свого, Який вів Мойсея за праву руку величною правицею Своєю» (Ісая, 63, 11-12).
А пророк Єремія (середина VII – го століття) теж критично ставився до обраного єврейського народу: «…і не спитали вони, де ж Господь, що нас вивів із краю єгипетського? І ви прибули й занечистили землю Мою, і зробили гидотою спадщину мою. А священики не відповідали де ж Господь? А ті, хто тримає закону (фарисеї і книжники), мене не пізнали, а пастирі повідпадали від Мене…І пророки пророкували в ім’я Ваала і ходили слідом тих, які не допомагають». (Єремія, 2, 6-8). «Бо пастирі стали безглузді, бо вони не звертаються до Господа – і розпорошене їхнє все стадо». (Єремія, 10, 21). «Численні пастирі зіпсували мій виноградник». (Єремія, 12, 10).
І далі, пророк Єремія попереджає, що «…Усіх пастирів твоїх розвіє вітер і друзі твої підуть у полон, і тоді ти будеш осоромлений і посоромлений за усі злодіяння твої». (Єремія, 22, 22).
Щось подібне сталося на початку ХХ – го століття у дні більшовизму, про що преподобний Серафим Саровський після Божого йому видіння, говорив, що Господь знищить все духовенство Російської Православної Церкви. Це видіння було в кінці XVIII - го століття, а виповнилось воно аж на початку ХХ – го століття, в 1917-му році.
Далі пророк Єремія наполегливо говорить, що «…горе пастирям, які гублять і розганяють овець пастви Моєї – говорить Господь» (Єремія, 23, 1).
«Ридайте пастирі і стогніть, і посипайте себе порохом, вожді стада, бо виповнилися дні ваші для заколення і розсіяння вашого і впаде, як дорогий сосуд. І не буде притулку пастирям і спасінням вождям стада. Чутно волання пастирів і ридання вождів стада, бо спустошив Господь пасовище їх». (Єремія, 25, 34 – 36).
Не меншої критики в адресу юдейських священнослужителів навів і пророк Єзекиїль (VI – те ст. до Р.Х), до якого було Слово Господа: «…Горе пастирям Ізраїлевим, які пасли себе самих! Чи не стадо повинні пасти пастирі? Ви їли жир і вовною одягалися, відгодованих овець заколювали, а стада не пасли. Слабких не зміцнювали і хворої вівці не лікували, і пораненої не перев’язували, і вкраденої не повертали, і загубленої не шукали, а правили ними з насильством і жорстокістю» (Єзекиїль, 34, 2-4).
Тому каже Господь що: «…Я поставлю над ними одного Пастиря, який буде пасти їх, раба Мого Давида; Він буде пасти їх і Він буде у них Пастирем. І Я, Господь, буду їхнім Богом. І раб Мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав це». (Єзекиїль, 34, 23-24).
Тому й прибув на Землю Христос Спаситель в трьох іпостасях: як Пророк, як Першосвященик і як Цар Вселеної.
Таким чином, тільки лише через VI-ть століть сповниться пророцтво Єзекиїля, коли Господь наш Ісус Христос про Себе скаже під час своєї земної проповіді: «…істинно, істинно кажу вам, що Я є двері вівцям…хто через Мене увійде, той спасеться…і пасовище знайде…Я Пастир добрий: Пастир добрий покладає душу свою за овець…а наймит тікає, бо він наймит і не турбується про овець. Я ж Пастир добрий і знаю Моїх і знають Мене Мої, як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця. І душу Мою покладаю за овець. Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привезти, і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир». (Єв. від Іоана, 10, 1-16).
Тому й не випадково Спаситель наголошував, щоб ми, люди, нікого не називали на землі отцями, бо один Отець, є тільки на Небесах.
Це пришестя Спасителя відбулося саме в часи рабовласницького устрою, коли бідні і раби були безправними, а гладіатори по вказівці своїх верхівок могли з ними що завгодно зробити: чи око виколоти, чи ногу відрубати, чи голову відсікти.
Дуже показовою є картина російського художника О. Іванова «Явище Христа народу», де раб, який сидить на землі біля річки Йордану перед пророком Іоаном Хрестителем і слухає його слова, що всі люди рівні перед Богом. Очі раба наливаються сльозами і кров’ю. Йому не віриться, що й він є рівним перед Богом на рівні свого жорстокого рабовласника.
Тому першими християнами й були саме раби і бідні, які шукали в проповідях і в чудесах Спасителя свою втіху і надію в своєму земному житті.
Кого мав на увазі Спаситель, коли говорив про друге стадо? Звичайно ж про нас, в особі наших предків – язичників, які не знали Небесного Бога, а лише вигадували земних, руками створених, так званих, «богів». І тільки лише завдяки першому святому апостолу Андрію Первозваному (І – ше ст. н.е.) та святому рівноапостольному князю Київському Володимиру, наші предки отримали Благодать Божу через Таїнство Хрещення у р. Почайні, притоці Дніпра.
Про це дуже своєчасно написав в своїй книзі Київський Митрополит Іларіон (русич за походженням): «…Слово про Закон і Благодать», тобто про Закон Вітхого Завіту і про Благодать Нового Завіту.
Про лінивих пастирів писав й пророк Наум (VII – ме ст. до Р.Х): «…Сплять пастирі твої царю Асирійський, спочивають вельможі твої; Народ твій розсіявся по горах і немає кому зібрати його» (Наум 3, 18-19).
Адже ж Господь посилав до Своїх людей в Ніневію, столицю Ассірійського царства, святого пророка Іону для проповіді (VIII – ме ст. до Р.Х), але на жаль, як ми знаємо з історії Вітхого Завіту, що він не послухав Бога, будучи викинутим мореплавцями за борт корабля, за його непослух, чому й опинився в морі у шлунку кашалота (кита), а потім був ним викинутий на берег для продовження в служінні Господу. Бо Бог простив Іону. Таким чином, трьохденне його перебування у череві кита (кашалота) прообразує трьохденне перебування Спасителя в пеклі, де Він і там проповідував і закликав до покаяння і отримання вічного Царства Божого.
А святий пророк Захарія (VI – те століття до Р.Х) так викриває священиків Вітхого Завіту: «горе негідному пастухові, який залишив стадо!» (Зах, 11, 17).
І далі від імені Господа він закликає: «…О, меч! Піднімися на пастиря Мого і на ближнього Мого, - говорить Господь Саваоф: «Урази пастиря, і розсіються вівці! І Я простягну руку Мою на малих» (Зах, 13.7).
Саме пророку Захарію було ведіння Боже про Вхід Господа в Єрусалим на ослиці і осляті (Зах, 9, 9). Про продаж Христа Спасителя за 30-ть срібників (Зах, 11, 12-13). Про прободіння ребра Христа Спасителя (Зах, 12, 10). Про затьмарення Сонця під час розіп`яття на Хресті Спасителя (Зах, 14, 7). Про єдиного Царя – Господа над всією Землею (Зах, 14, 9).
Тому й святий апостол Іоан Богослов свідчить про те, як Спаситель говорив про пастирів Вітхого Завіту: «а наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. Я ж є Пастир добрий!» (Єв. від Ін, 10, 12-14).
Але, Бог Отець так полюбив створений Ним світ, що Свого улюбленого Сина Господа нашого Ісуса Христа віддав людям для їх спасіння.
Про це пише святий апостол Павло: «…Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю Завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа…Йому Слава на віки віків. Амінь». (Посл. до Євр, 13, 20). Це ще одне підтвердження тому, що Господь Спаситель прибув на землю в трьох іпостасях, щоб вирівняти Своїм Промислом світ Божий і Своє людське творіння.
Таким чином, Спаситель – Месія прибувши на землю і взявши гріхи світу, відновив людську природу, ставши другим Адамом, оскільки з-за порушення Заповідей Божих Адам з Євою і зі своїми першими дітьми згрішили і завели майбутній світ до первородного гріха. Тому й Спаситель, щоб примирити людство з Отцем Небесним, Йому довелося, згідно писання пророків, взяти на себе всі наші людські гріхи, щоб омити нас своєю Божественною Кров’ю.
Але про майбутні страждання Господа нашого Ісуса Христа Цар Давид передбачив в цих словах: «Боже, Боже мій! Зглянься на мене, на що ти покинув мене?» (Псалом, 21, 1).
А пророк Ісая в своєму пророцтві писав: «…ось Отрок Мій, якого Я тримаю за руку, обраний Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього і сповістить народам суд; не заволає і не підвищить голосу Свого…» (Ісая, 42, 1-2).
І далі, святий пророк Ісая пише про Спасителя - Месію: «…Раніше, окрім Мене, не було Бога і, після Мене, не буде…бо Я Господь, і немає Спасителя крім Мене». (Ісая, 43, 11).
Ось чому Вітхозавітнього пророка Ісаю в Новому Завіті називають євангелістом, бо саме йому Господь відкрив всі тайни майбутнього спасіння роду людського, назвавши Сина Божого - Спасителем.
Але й цар Давид (Х – те ст. до Р.Х) в своєму пророцтві писав: «…Той, у кого невинні руки і чисте серце, хто не марнував на суєту душу свою і не присягався зрадливо, той матиме благословення від Господа і милість від Бога, Спаса свого». (Псалом, 23, 4-5).
Тому Цар Давид в своїх молитвах говорив: «…Ти поміч моя, не відкинь від мене і не покинь мене Боже Спасителю мій, бо коли батько й матір покинули мене, то Ти Господи приймеш мене». (Псалом, 26, 9-10). «Вислухай нас Господи Боже Спасе наш, надія всіх кінців землі і тих, що в морі далеко». (Псалом, 64, 6).
А пророк Ісая пише «…гряде Спаситель твій…». (Ісая, 62, 11). Також і про святого пророка Іоана Хрестителя, якого назвуть Предтечею Господа нашого Ісуса Христа, він так пише: «…Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому…і побачить усяка плоть спасіння Боже». (Ісая, 40, 3-5).
Це ж саме повторює й пророк Малахія, що Іван Хреститель буде Предтечею перед пришестям на Землю Христа Спасителя.
Він пише: «…Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте; ось, Він іде, - говорить Господь Саваоф. І хто витримає день пришестя Його, і хто встоїть, коли Він явиться? Бо Він – як вогонь, що розплавляє, і як луг, що очищає». (Малахія, 3, 1-3).
Він був останнім пророком в Юдеї. Господь 400-та років нікого не посилав до юдеїв, окрім Івана Хрестителя перед самим пришестям Спасителя. Про це твердить і святий апостол і євангеліст Матфей в главі 3, 1-3, як прийшов Іван Хреститель в пустелю Юдейську, щоб проповідувати покаяння, оскільки «приблизилось Царство Небесне».
І разом з тим, прославляючи Спасителя, як Бога, як Сина (Слово - Логос) Отця Небесного, пророк Ісая пише: «…кому відкрилася сила Господня? Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі. Немає у Ньому ні вигляду, ні величі…який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми. Муж скорботи, що пізнав болісті і ми відвертали від Нього лице своє… Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий був виразками за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші, покарання задля нашого миру було на Ньому: і ранами Його ми зцілилися». (Ісая, 53, 3-7).
Виконання цього пророцтва ми бачимо на 2-х учнях Христових, з яких один з них мав ім’я Клеопа. В Єрусалимі вони не повірили про Воскресіння Христове, а коли Спаситель з’явився їм на шляху в Еммаус, будучи воскреслим, вони тільки тоді повірили про Його Воскресіння, але Господь тут же їх непомітно покинув.
Теж саме стосувалося й апостола Фоми, який не вірив своїм апостолам про Воскресіння Христове, а коли Господь з’явився їм в домі при зачинених дверях і вікнах, тоді він самий перший впав в ноги Йому і сказав, що Ти є Бог мій.
Але святі апостоли, як Фома, так і Клеопа, очевидно не дуже добре пам’ятали писання Вітхого Завіту, де йде мова про Воскресіння не тільки Христове, але й Воскресіння всього мертвого людства. Про це часто говорив Господь Ісус Христос.
І ось, пророку Єзекиїлю було ведіння від Господа (гл. 1). Він побачив поле, яке було усіяне людськими кістками, але по велінню Божому всі вони від півночі до півдня та від сходу до заходу почали оживлятися й повертатися в свій попередній живий людський стан.
Ось як, ми люди, чекаємо для себе видимих чудес Божих, тоді як вони нас оточують щоденно і щохвилинно.
Бо Творець Неба і Землі керує нами і Своїми слугами серед нас. З цього приводу, пророк Єзекиїль у главі 1, стих 4-12 писав про те, як він бачив «…Бурхливий вітер…великі хмари і вогонь, що клубочився, і сяйво навколо нього…і з середини його видно було подобу чотирьох тварин…вигляд їх був, як у людини; і в кожної чотири лиця, і в кожної з них чотири крила…»
Свята Церква Христова вбачає в цьому ведінні прообраз чотирьох євангелістів: у вигляді людини – ангела, тельця, лева і орла.
Ми проаналізували дії пастирів і архипастирів Вітхого Завіту, які були правонаступниками Першосвященика Аарона, брата пророка Мойсея, з коліна Левіїна.
Згідно пророцтв Вітхого Завіту та християнського пастирства Нового Завіту, необхідно показати на прикладі, як відповідають цим вимогам сучасні пастирі.
Наприклад, Патріарх Московський і всієї Росії Тихон (Белавін) сміливо викривав жорстокість більшовицької влади та її жадібність у викраденні церковних цінностей, за що й постраждав у 1925-му році.
Ось як пастирі Вітхого і Нового Завітів по різному відносились і відносяться до своїх обов’язків.
Адже Митрополит Московський Филип викривав злі дії царя Івана Грозного, не боячись ніяких страждань, хоч і був вбитий Малютою Скуратовим, опричником царя.
Також й святий Арсеній (Мацієвич), Митрополит Ростовський всебічно висміював царицю Катерину ІІ. А ще раніше, в IV- му столітті святитель Іоан Золотоустий критикував весь царський двір Константинополя за його гріховне життя, за що й був «анафематствованй», тобто проклятий його сучасниками, нащадки яких його потім, через 30-ть років прославили, як святого.
Преподобного Сергія Радонезького (XIV – те століття) також його монастирська братія тричі виганяла з його ж власного монастиря і стільки ж разів просила повернутися знову, очолити його.
Так і святителя Афанасія Олександрійського (IV – те ст.) 5-ть разів виганяли з єпархії і стільки ж поновляли. На жаль, преподобного Максима Грека цар Іван Грозний зі своїм вищим духовенством РПЦ Московської Митрополії посадив в храмове підземелля Свято – Троїцької Сергієвої Лаври на 30-ть років, який до самої смерті так і не побачив ні сонця ні місяця. За те РПЦ МП у 1988-му році канонізувала його і зачислила до лику святих, щоб виправдатися перед мучеником замість своїх предків.
Ось яке лицемірство відбувається в цій Церкві. Не випадково святий апостол і євангеліст Матфей писав у главі 23, стих 29: «…Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведникам, і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крові пророків. Тим саме ви свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків».
Але ж чи всі архиєреї і духовенство Російської Православної Церкви Московського Патріархату були такими правдолюбцями?
Наприклад, Митрополит Київський Антоній (Храповицький, РПЦ МП) був ревним послідовником Московського Патріархату та противником від’єднання Української Православної Церкви від Російської.
Але ж який був парадокс, коли червоногвардійці почали його переслідувати, як білогвардійського агента - архиєрея і намітили йому страту, то він з багатьма своїми послідовниками втік за кордон де й утворив нову Російську Православну Церкву Закордоном. Тільки зовсім нещодавно, у 2006-му році Митрополит РПЦЗ Лавр (Шкурло) і Патріарх Московський Алексій ІІ (Рідігер) об’єднали ці дві Церкви в єдину Російську Православну Церкву Московського Патріархату.
Значить утворювати УПЦ в 20-ті роки ХХ- го століття було незаконно, мотивував Митрополит Київський Антоній (Храповицький), а утворювати нову, свою, Зарубіжну РПЦ було законно.
То чи не перегукуються дії сучасної УПЦ Московського Патріархату з РПЦЗ тих часів? Адже Російські Православні Церкви вже об’єдналися за допомогою своїх Президентів РФ, а коли ж прийде просвітлення українських ієрархів про об’єднання 3-х Церков: УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ.
Ось як, служили Церкві Божій деякі архиєреї РПЦ МП в Україні, хоч і були за національністю українцями.
Але архиєреїв РПЦ МП українського походження було більше, які підтримували нову українську національну владу і на Помісному Соборі у Києві, в 1918-1919-му роках (роботу Собору дозволив Патріарх Тихон) запрограмували від’єднання УПЦ від РПЦ і утворення, а вірніше, відтворення своєї давньої Київської Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату.
На цьому Соборі визначну роль зіграв Архиєпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський), якого більшовики у 1923-му році в Катеринославській в’язниці заморили з голоду і вбили.
У 1924-му році Вселенська Константинопольська Патріархія видала Томос Польській Православній Церкві про її Автокефалію, тобто незалежність від Москви. Адже цей Томос повинен був вручений Київській Митрополії Руської Православної Церкви.
Тому, трохи раніше, у 1921-му році була народжена Українська Автокефальна Православна Церква, Предстоятелем якої став Митрополит Василь (Липківський).
Але в 30-ті роки вона була майже знищена в Україні і зберегла своє буття за кордоном: у Польщі, Канаді, США, Аргентині, Австралії та в інших державах, де знайшли собі політичний притулок члени української православної діаспори.
Відродила українська автокефалія своє церковне життя вже у 1989-му році, Патріархом якої став Митрополит США (УАПЦ) Мстислав (Скрипник, рідний племінник С. Петлюри), після якого у жовтні 1993-го року Патріархом УПЦ Київського Патріархату був обраний Митрополит Володимир (Романюк), який біля 18-ти років страждав у сибірських в’язницях ГУЛАГу за політичні і церковні переконання.
А будучи обраним в жовтні 1995-го року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет, то він за свої 15-ть років зробив стільки корисних справ для вільної України і незалежної Української Православної Церкви, що можна його порівняти лише з Митрополитом Київським Петром (Могилою, перша половина XVII - го століття).
Святійший Патріарх Філарет в своїх проповідях і Словах, присвячених хіротоніям в єпископи УПЦ КП говорив, 19.05.2002-го року до Єпископа Степана (Біляка, США), що: «…сьогодні, через покладання архиєрейських рук, ти став єпископом Церкви Христової, яку придбав Господь Своєю кров’ю…не людською волею, а через покликання Боже, Духом Святим. Іди, наш новий у Христі брате, на тернистий шлях єпископського служіння і не засмучуйся, бо Дух Святий зміцнить тебе і поставить на всяку істину». (Патріарх Філарет. Промови. Т. 7. Київ, 2007).
В цьому ж, 2002-му році, 7 –го липня в своєму Слові на вручення жезла Єпископу Полтавському і Кременчуцькому Євсевію (Політилу), Святійший Патріарх Філарет сказав:
«…Єпископське служіння – це не тільки повеління, а й послух; тому єпископ повинен бути ченцем. Воно є не втіленням зовнішньої величі, а перед усім – постійної внутрішньої духовної боротьби, плотської людини за моральне вдосконалення. Єпископ не повинен бути таким, який іншим проповідує християнську мораль, а сам залишається недостойним. Не треба уподібнюватися стовпу – дороговказу, який іншим показує дорогу, а сам стоїть на місці. Єпископи є спадкоємцями апостолів…ось ти йдеш на Полтавську кафедру, на якій вже багато років не було правлячого архиєрея. Нехай Господь дарує тобі усе необхідне для єпископського служіння в наш важкий, для Київського Патріархату, час».
Але, єпископ Євсевій після смерті Митрополита Рівненського Данила (Чокалюка) став керуючим у 2005-му році Рівненською єпархією.
Також і святий апостол Павло говорив своєму учневі Тимофію, якого поставив єпископом: «…Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті». (1 Посл. до Тим. 4, 12). А далі святий апостол Павло радить йому: «…Від непотрібного марнослів’я віддаляйся. Від нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони народжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним, повчальним, незлобивим». (2 Посл. до Тим. 2,16; 2, 23-26).
Таким чином, враховуючи молодість святого апостола Тимофія і ціленаправлені повчання святого апостола Павла, хочеться нагадати й всім студентам Духовних академій і семінарій сьогодення, щоб свою студентську молодість направляли на знання, на молитву й на чесне своє життя, щоб не повторювали ті помилки студентів Московської і Ленінградської академій і семінарій в радянський час, коли вранці і вечорами завели традицію «висиджувати» в своїх келіях вранці й особливо, ввечері, щоб займатися всякими плітками й судженнями того чи іншого викладача чи однокашника, замість просиджування в академічних бібліотеках і читальних залах.
Ця негативна звичка переслідує священнослужителів й сьогодні, на їх парафіях, від яких парафіяни тікають і бояться в них сповідатися, щоб не рознесли по селу чи по місту їх гріховність.
Тому й шукають наші парафіяни духовників за сто й більше кілометрів, а «своїх» горе – «пастирів» обходять цілими вулицями, щоб їх не бачити.
В сучасних умовах студентам Духовних учбових закладів і навіть ченцям в монастирях допомагають комп’ютери з Інтернетом, які використовуються не для навчання і богослужіння, а для пошуку життєвих помилок своїх же братів і сестер у Христі і по духу.
У зв’язку з цим, необхідно нагадати, як Патріарх Московський Алексій ІІ на єпархіальних зборах у Москві восени 2004-го року, говорив, що: «…Тривожною ознакою московського духовенства, є все, що матеріалізується. Комерціалізація багатьох сторін парафіяльного життя…користолюбство, грошолюбство – страшний гріх, неминуче призводить до безбожництва. Корисливий завжди повертається спиною до Бога, а обличчям до грошей…саме це і створило образ жадібного срібролюбивого попа, який зневажається трудовим народом, тим народом, який одночасно, зворушливо любив своїх безкорисливих пастирів і готовий був з ними розділити всі скорботи і гоніння…В нових умовах добре помітний «непрофесіоналізм» пастирів, вихованих в радянську епоху і виникають від недостатнього освітнього рівня… На минулих єпархіальних зборах у 2003-му році вже говорилося, - каже Патріарх Алексій ІІ, - про спокуси, що йдуть з різних боків, хоча б взяти перехрещення дітей та дорослих. В одній тільки Москві наші священнослужителі перехрещують їх з-за матеріальних і фінансових благ, доводячи, що той чи інший священик є негідним його. І все це відбувається на наших з Вами очах».
Святий апостол і євангеліст Матфей у главі 23, стих 14, пише: «…Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, а потім на показ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете».
Тому, якщо ж «канонічні» священики в Московському Патріархаті ображають один одного на очах віруючих парафіян, щоб не йшли до тих чи інших священнослужителів своєї ж Церкви РПЦ МП хреститися або звершувати Таїнства і Треби то, що можна тоді говорити про нашу з вами гнану ними Українську Православну Церкву Київського Патріархату?
Але, якщо ми, архиєреї і духовенство будемо виділятися в своїй поведінці і пастирському служінні Господу і людям від цих зажерливих, пастирів, то ми спасемося і отримаємо Царство Боже не тільки на Небі, але й зараз на Землі.
А якщо у всьому будемо тими, якими були пастирі у Вітхому Завіті, чи у Візантійській імперії та в Російській, особливо протягом ХVIII-ХІХ- го, на початку ХХ - го століть, перед так званою революцією, то ми завчасно можемо знати, що нас чекає велика кара Божа і вічні страждання у пеклі.
Хоча й зараз половина українських земель і українського населення тоне у воді, як мов повернувся Ноєв потоп, коли тисячі будинків плавають, як кораблі на морі, а інша половина України згорає від сонця, без дощу й вологи. Але, ще страшніше відбувається саме в цей час у Південній Америці, де морози досягають від 1-го до 25-ти градусів. Без звички, а тим більше в гарячу пору літа, коли, як люди, так і тварини, не готові до цих природних контрастів, де одні замерзають, а інші помирають з голоду.
А візьміть трагедію в Чорнобилі у 1986-му році, в часи СРСР, з-за чого загинуло й померло мільйони людей світу. Адже ж святий апостол і євангеліст Іоан Богослов в своєму Одкровенню в гл. 8, ст. 10-11 писав про ці події, тільки назвав не Чорнобилем, а полинем, бо ці два слова є синонімами в українській мові: «…Третій ангел затрубив, і впала з неба велика зірка, що палала подібно до світильника, і впала на третю частину рік і на джерела вод. Ім’я цієї зірки «полин»; і третя частина вод стала, як полин, і багато з людей померло від вод, тому що вони стали гіркі».
Таким чином, Україна є одна з багато гріховних держав, на яку Господь посилає Свою кару. Але ми так і не каємось перед Богом в своїй загальній всеукраїнській молитві, народу з духовенством трьох гілок Українських Православних Церков для примирення між собою: УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ.
Сучасні пастирі ігнорують і деякі Треби й Молитви, які розміщенні у Требниках, як в УПЦ КП, так і в УПЦ МП та РПЦ МП: «Молитва святим семи отроків над немічним і не сплячим»; «Коли священик творить хрест зі святим копієм над страждаючим від недуги»; «Молитва заклинательна святого Василія Великого над тими, хто страждає від демонів» і т.д. і т.п.
Більшість лінивих священиків, які не виконують свої пастирські обов’язки з ревністю Божою, відповідають, що ці Треби і молитви повинні вичитувати над хворими людьми ченці або спеціально призначені люди в духовному сані.
Ці, так звані священнослужителі, на Божественних літургіях не вживають додаткових просфор (окрім п’яти богослужбових) для вживання віруючими, які вони подають до святого вівтаря для поминання за здоров’я або за упокій померлих. Разом з тим не привчають своїх парафіян подавати записки на проскомидію чи на основну Літургію вірних, щоб імена живих чи померлих постійно поминалися на цій безкровній жертві Христовій.
Але які бувають жахливі явища, коли деякі священики читають записки не на Божественній літургії на спеціальних ектеніях, а на Вечірні або на Ранковій службах.
Є багато священиків, які не люблять сповідати віруючих з повним читанням молитов на цьому таїнстві. Є й такі «пастирі», які не привчають людей до сповіді і причастя святих Животворчих Таїн Христових. І все це відбувається на Божественній літургії, а після неї не звершуються Молебні за живих, з акафістом і з водосвяттям, а також Панахиди за померлих.
Не у всіх храмах приймаються замовлення на поминання померлих в 9-й, 40-й і річний день, а також «сорокоусти», на пів року чи на рік. Також і за живих людей немає спеціальних зошитів для записів і постійного поминання віруючих, тоді як люди до храмів йдуть з бідами та зі скорботами, а священики цього часто не замічають.
Дітей і дорослих хрестять без воцерковлення і Святого Причастя, а над матерями цих дітей не вичитуються спеціальні молитви для їх очищення після народження немовля.
В недільні дні деякі священики відмовляються поминати померлих на проскомидії і на Літургії вірних, виправдовуючи себе тим, що й на Пасху (Великдень) немає ніяких заупокійних ектеній, а з цього виходить, що й панахиди в неділю відмінюються, забуваючи про те, що богослужіння, особливо в сільських храмах відбуваються один раз в неділю, та й віруючі в храм можуть приходити дуже рідко. І цей момент не враховується цими священнослужителями.
Тому, про таких недостойних пастирів святий апостол і євангеліст Іоан Богослов писав в своєму Одкровенні, в главі 9, ст. 6: «…У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її; захочуть умерти, але смерть утече від них» (скільки в Україні і по всьому світові в наш час відбувається самогубств?).
А святий апостол Павло в своєму 1-му Посланні до Коринф`ян, гл. 3, ст. 16-18, пише: «Хіба ж не знаєте, що ви – є храм Божий і Дух Божий живе у вас? Тому, якщо хто зруйнує цей храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – є ви. Ніхто хай не обманює самого себе».
Тому й святий апостол і євангеліст Іоан Богослов в своєму Одкровенні, гл. 9, ст. 7-10 нагадує нам, священнослужителям, щоб ми не тільки навчали інших, але й слідкували за своїм призначенням і виконанням Волі Божої, інакше будемо подібними цій сарані, яка є: «За виглядом своїм сарана і подібна була до коней, приготованих на війну; і на головах у неї ніби вінці, схожі на золоті, обличчя ж її, як обличчя людські; і волосся в неї – ніби волосся в жінок, а зуби в неї були як у левів. На ній були броні, ніби броні залізні, а шум від крил її, як стукіт від колісниць, коли безліч коней біжать на війну; у неї були хвости, як у скорпіонів, і у хвостах її були жала; влада ж її була – шкодити людям…Царем над собою вона мала ангела безодні; ім’я йому по-єврейськи Аваддон, а по-грецьки Аполлон. Одне горе пройшло; і ось, ідуть за ним ще два горя».
Будемо поспішати творити добро і ставати дійсними пастирями Христовими, а не артистами, одягненими в багаті і золоті одяги: митри, ризи зі дзвіночками, довгі мантії, дорогі легкові автомобілі (колісниці) тощо.
Таким чином, говорячи про православне просвітництво, богослужбові проповіді та духовне і моральне життя сучасних священнослужителів, треба сказати й порадити всім нам, щоб ми відповідали своїм санам і обов’язкам, які на нас покладає Бог і православна людина.


Адріан – Митрополит Криворізький і Нікопольський

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії