9-го червня 5-та неділя після Святої Пасхи Христової про сліпого, а також святого прав. Іоанна Руського (українця за походженням, з Полтавщини, +1730) і преп. Нила Столобенського (+1554)
Прес-служба Московсько-Богородської єпархії Української Православної Церкви (КП) пропонує духовенству, віруючим та читачам нашого веб-сайту українською та російською мовами широкий матеріал з євангельського писання про сліпого, якого ніхто не міг зцілити і дати йому зір.
Це було під силу тільки самому Богу, в особі Господа нашого Ісуса Христа, Боголюдини, який на той час знаходився з місією на землі, будучи Месією, виконуючи повеління Отця Небесного у спасінні всього роду людського.
Але ж, які стали люди злі і заздрісні, що, замість того, щоб звернути свою увагу на Спасителя, який був особливим серед своїх сучасників і діяв не від Свого імені, а від Бога Отця, оскільки Він зцілив цю людину в суботу, фарисеї та юдейське духовенство шукали зачіпки, щоб в чомусь причепитись до Господа Спасителя і розпочати суд над Ним.
Але Господь їх тут же Своєю мудрістю розпочав викривати такими словами: а якщо у Вас впаде віл в глибоку яму, хіба ж ви не будете його витягати в суботу? Тим більше, добро треба творити і вдень і вночі. І вони всі мовчали, бо не було у них достатніх доказів, щоб запідозрити Його.
Але, саме головне в діях Спасителя було те, що Він не зразу зцілив сліпого, а лише помазав мокрим піском його очі й зауважив, щоб той йшов у Силоам до священика, вмився, помолився і тільки там отримає зцілення.
Ось як Господь привчав людей до Церкви та до священнослужителів, щоб вони по всіх своїх житейських питаннях зверталися до своїх земних пастирів.
І таких прикладів у Святому Письмі дуже багато, коли Господь одних зцілював Сам Своїм же Словом і Божественним повелінням, а інших, направляв до тодішнього духовенства, серед якого були достойні і богобоязненні люди.

Свята Православна Церква в цей же день, 9-го червня, відмічає пам’ять і святого праведного мученика, Іоанна Руського та преподобного Нила Столобенського.
Ці святі угодники жили майже в один час: преп. Нил Столобенський скінчився у 1554-му році, а святий мученик Іоанн Руський у 1730-му.
Для нас, руських людей, тобто для українців, росіян і білорусів дуже приємно є, що наш земляк і угодник Божий зумів прославитися як християнський подвижник на чужій грецькій землі.
Адже муки він прийняв у Малій Азії, недалеко від Кесарії Кападокійської, де жив і творив у свій час святитель Василій Великий. Святий праведний Іоанн потрапив в полон до турок при Петрі І під час російсько-турецької війни.
Перебуваючи у рабстві, декілька років святий Іоанн і там проявив себе як особливий святий християнського віросповідання. І незважаючи на те, що він в основному був серед мусульман, але його блаженне життя діяло, як на них, так і на рабів-невільників, які разом з ним страждали в цій неволі.
Після його тяжкої смерті, тіло праведника планувалося спаленню ворогами християнства, але їм цього не вдалось зробити.
Чудом Божим святі мощі праведного Іоанна були переправлені до Греції, й встановленні на одному з островів недалеко від Афін.
Глибоко шанованими греками був побудований спеціальний храм для збереження святих мощей, до яких йдуть і йдуть паломники не тільки з усієї Греції, але й з інших православних країн світу.
Мені, Митрополиту Московсько-Богородському Адріану, випала нагода молитися перед святими мощами, коли у Афінах у вересні місяці 2012-го року був запрошений на Всесвітній Український Конгрес.






_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________





_____________________________________________________________________________________________________

Другого святого праведного преподобного Ніла Столобенського Свята Церква відмічає також в цей же самий день.
Так склалось, що в Росії в цю епоху і в роки подвизалися два глибоко віруючих ченців – священнослужителів: преподобний Ніл Столобенський та преподобний Іосіф Волоцький (+1515).

Перший був повністю противником всяких матеріальних багатств і накопичень у монастирі, а другий, преподобний Іосіф навпаки стояв на тому, щоб будувати багаті і гарні храми і собори у знаменитому Волоколамську, де й був побудований ним Іосіфо - Волоцький чоловічий монастир.
Нагадавши про житіє святого праведного Іоанна Руського в чужому краї, у Греції, мені вдалось в минулу неділю говорити у своїй проповіді в день про самарянина, як шануються святі угодники з інших країн в Росії, в Україні і в Білорусі.

Митрополит Адріан

Тому, ми зараз розміщуємо відео-проповідь, яка була сказана мною в цей день:





__________________________________________________________________________________________________

От Иоанна святое благовествование

ГЛАВА 9.

И, проходя, увидел человека, слепого от рождения.
Ученики Его спросили у Него: Равви'! кто согрешил, он или родители его, что родился слепым?
Иисус отвечал: не согрешил ни он, ни родители его, но это для того, чтобы на нем явились дела Божии.
Мне должно делать дела Пославшего Меня, доколе есть день; приходит ночь, когда никто не может делать.
Доколе Я в мире, Я свет миру.
Сказав это, Он плюнул на землю, сделал брение из плюновения и помазал брением глаза слепому, и сказал ему: пойди, умойся в купальне Силоам, что значит: посланный. Он пошел и умылся, и пришел зрячим.
Тут соседи и видевшие прежде, что он был слеп, говорили: не тот ли это, который сидел и просил милостыни?
Иные говорили: это он, а иные: похож на него. Он же говорил: это я.
Тогда спрашивали у него: как открылись у тебя глаза?
Он сказал в ответ: Человек, называемый Иисус, сделал брение, помазал глаза мои и сказал мне: пойди на купальню Силоам и умойся. Я пошел, умылся и прозрел.
Тогда сказали ему: где Он? Он отвечал: не знаю.
Повели сего бывшего слепца к фарисеям.
А была суббота, когда Иисус сделал брение и отверз ему очи.
Спросили его также и фарисеи, как он прозрел. Он сказал им: брение положил Он на мои глаза, и я умылся, и вижу.

Тогда некоторые из фарисеев говорили: не от Бога Этот Человек, потому что не хранит субботы. Другие говорили: как может человек грешный творить такие чудеса? И была между ними распря.
Опять говорят слепому: ты что скажешь о Нем, потому что Он отверз тебе очи? Он сказал: это пророк.
Тогда Иудеи не поверили, что он был слеп и прозрел, доколе не призвали родителей сего прозревшего 19и спросили их: это ли сын ваш, о котором вы говорите, что родился слепым? как же он теперь видит?
Родители его сказали им в ответ: мы знаем, что это сын наш и что он родился слепым, а как теперь видит, не знаем, или кто отверз ему очи, мы не знаем. Сам в совершенных летах; самого спроси'те; пусть сам о себе скажет.
Так отвечали родители его, потому что боялись Иудеев; ибо Иудеи сговорились уже, чтобы, кто признает Его за Христа, того отлучать от синагоги.
Посему-то родители его и сказали: он в совершенных летах; самого спроси'те.
Итак, вторично призвали человека, который был слеп, и сказали ему: воздай славу Богу; мы знаем, что Человек Тот грешник.
Он сказал им в ответ: грешник ли Он, не знаю; одно знаю, что я был слеп, а теперь вижу.
Снова спросили его: что сделал Он с тобою? как отверз твои очи?
Отвечал им: я уже сказал вам, и вы не слушали; что еще хотите слышать? или и вы хотите сделаться Его учениками?
Они же укорили его и сказали: ты ученик Его, а мы Моисеевы ученики.
Мы знаем, что с Моисеем говорил Бог; Сего же не знаем, откуда Он.
Человек прозревший сказал им в ответ: это и удивительно, что вы не знаете, откуда Он, а Он отверз мне очи.
Но мы знаем, что грешников Бог не слушает; но кто чтит Бога и творит волю Его, того слушает.
От века не слыхано, чтобы кто отверз очи слепорожденному.
Если бы Он не был от Бога, не мог бы творить ничего.
Сказали ему в ответ: во грехах ты весь родился, и ты ли нас учишь? И выгнали его вон.
Иисус, услышав, что выгнали его вон, и найдя его, сказал ему: ты веруешь ли в Сына Божия?
Он отвечал и сказал: а кто Он, Господи, чтобы мне веровать в Него?
Иисус сказал ему: и видел ты Его, и Он говорит с тобою.
Он же сказал: верую, Господи! И поклонился Ему.

http://days.pravoslavie.ru/bible/z_in_9_1_38.htm#z

__________________________________________________________________________________________________

Деяния святых апостолов

Случилось, что, когда мы шли в молитвенный дом, встретилась нам одна служанка, одержимая духом прорицательным, которая через прорицание доставляла большой доход господам своим.
Идя за Павлом и за нами, она кричала, говоря: сии человеки - рабы Бога Всевышнего, которые возвещают нам путь спасения.
Это она делала много дней. Павел, вознегодовав, обратился и сказал духу: именем Иисуса Христа повелеваю тебе выйти из нее. И дух вышел в тот же час.
Тогда господа ее, видя, что исчезла надежда дохода их, схватили Павла и Силу и повлекли на площадь к начальникам.
И, приведя их к воеводам, сказали: сии люди, будучи Иудеями, возмущают наш город и проповедуют обычаи, которых нам, Римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять.
Народ также восстал на них, а воеводы, сорвав с них одежды, велели бить их палками и, дав им много ударов, ввергли в темницу, приказав темничному стражу крепко стеречь их.
Получив такое приказание, он ввергнул их во внутреннюю темницу и ноги их забил в колоду.
Около полуночи Павел и Сила, молясь, воспевали Бога; узники же слушали их.
Вдруг сделалось великое землетрясение, так что поколебалось основание темницы; тотчас отворились все двери, и у всех узы ослабели.
Темничный же страж, пробудившись и увидев, что двери темницы отворены, извлек меч и хотел умертвить себя, думая, что узники убежали.
Но Павел возгласил громким голосом, говоря: не делай себе никакого зла, ибо все мы здесь.
Он потребовал огня, вбежал в темницу и в трепете припал к Павлу и Силе, 30и, выведя их вон, сказал: государи мои! что мне делать, чтобы спастись?
Они же сказали: веруй в Господа Иисуса Христа, и спасешься ты и весь дом твой.
И проповедали слово Господне ему и всем, бывшим в доме его.
И, взяв их в тот час ночи, он омыл раны их и немедленно крестился сам и все домашниеего.
И, приведя их в дом свой, предложил трапезу и возрадовался со всем домом своим, что уверовал в Бога.

http://days.pravoslavie.ru/bible/z_deqn_16_16_34.htm#z

__________________________________________________________________________________________________

Шестое воскресенье после Пасхи – Неделя о слепом. Однажды Господь Иисус Христос увидел слепого, просящего милостыню. На вопрос учеников, предваривший исцеление, кто согрешил, он или его родители, Христос отвечал, что "не согрешил ни он, ни родители его, но это для того, чтобы на нем явились дела Божии. Мне должно делать дела Пославшего Меня, доколе есть день; приходит ночь, когда никто не может делать. Доколе Я в мире, Я свет миру" (Ин.9,3-5). Сказав это, Господь сотворил брение, помазал им очи слепого и сказал ему: "Иди в Силоамскую купель, омой свои глаза и будешь здоровый".

Так и случилось. Исцеленный от слепоты, которая была у человека от рождения, стал свидетельствовать о Христе. Тогда первосвященники, старейшины иудейские стали пытать бывшего слепого, спрашивая у него: "кто", "как", "зачем", "почему", "а действительно ли ты был раньше слепой, а может, нет?"; подвергли допросу даже его родителей. И, получив убедительные ответы от самого слепорожденного и от его родителей, какой вывод сделали? "Не от Бога Этот Человек" (Ин.9,16), - сказали старейшины, указывая на Христа. Но прозревший возразил: "Если бы Он не был от Бога, не мог бы творить ничего" (Ин.9,33). Законники окончательно были выведены из себя такими словами, и выгнали бывшего слепого вон. На вопрос Христа, верует ли он в Сына Божия, Которого видел и слышал, этот человек сказал: "Верую, Господи! И поклонился Ему" (Ин.9,38).
На примере слепорожденного, исцеленного Иисусом Христом, Святая Церковь представляет образ всякого грешника, который есть слепец от рождения, "потому что все согрешили и лишены славы Божией" (Рим.3,23), а дарованием чудесного света духовным и телесным очам слепца поучает, что просветитель истинный – один Господь, и только в свете Его можно узреть истинный и спасительный свет.
Душевныма очима ослеплен, к Тебе, Христе, прихожду, якоже слепый от рождения, покаянием зову Ти: Ты сущих во тьме Свет пресветлый (Кондак, гл. 4-й).

http://www.zavet.ru/k/px/n05.htm

__________________________________________________________________________________________________





Ин., 34 зач., 9, 1–38
И, проходя, Иисус увидел человека, слепого от рождения. Ученики Его спросили у Него: Равви! кто согрешил, он или родители его, что родился слепым? Иисус отвечал: не согрешил ни он, ни родители его, но это для того, чтобы на нем явились дела Божии. Мне должно делать дела Пославшего Меня, доколе есть день; приходит ночь, когда никто не может делать. Доколе Я в мире, Я свет миру. Сказав это, Он плюнул на землю, сделал брение из плюновения и помазал брением глаза слепому, и сказал ему: пойди, умойся в купальне Силоам, что значит: посланный. Он пошел и умылся, и пришел зрячим. Тут соседи и видевшие прежде, что он был слеп, говорили: не тот ли это, который сидел и просил милостыни? Иные говорили: это он, а иные: похож на него. Он же говорил: это я. Тогда спрашивали у него: как открылись у тебя глаза? Он сказал в ответ: Человек, называемый Иисус, сделал брение, помазал глаза мои и сказал мне: пойди на купальню Силоам и умойся. Я пошел, умылся и прозрел. Тогда сказали ему: где Он? Он отвечал: не знаю. Повели сего бывшего слепца к фарисеям. А была суббота, когда Иисус сделал брение и отверз ему очи. Спросили его также и фарисеи, как он прозрел. Он сказал им: брение положил Он на мои глаза, и я умылся, и вижу. Тогда некоторые из фарисеев говорили: не от Бога Этот Человек, потому что не хранит субботы. Другие говорили: как может человек грешный творить такие чудеса? И была между ними распря. Опять говорят слепому: ты что скажешь о Нем, потому что Он отверз тебе очи? Он сказал: это пророк. Тогда Иудеи не поверили, что он был слеп и прозрел, доколе не призвали родителей сего прозревшего и спросили их: это ли сын ваш, о котором вы говорите, что родился слепым? как же он теперь видит? Родители его сказали им в ответ: мы знаем, что это сын наш и что он родился слепым, а как теперь видит, не знаем, или кто отверз ему очи, мы не знаем. Сам в совершенных летах; самого спросите; пусть сам о себе скажет. Так отвечали родители его, потому что боялись Иудеев; ибо Иудеи сговорились уже, чтобы, кто признает Его за Христа, того отлучать от синагоги. Посему-то родители его и сказали: он в совершенных летах; самого спросите. Итак, вторично призвали человека, который был слеп, и сказали ему: воздай славу Богу; мы знаем, что Человек Тот грешник. Он сказал им в ответ: грешник ли Он, не знаю; одно знаю, что я был слеп, а теперь вижу. Снова спросили его: что сделал Он с тобою? как отверз твои очи? Отвечал им: я уже сказал вам, и вы не слушали; что еще хотите слышать? или и вы хотите сделаться Его учениками? Они же укорили его и сказали: ты ученик Его, а мы Моисеевы ученики. Мы знаем, что с Моисеем говорил Бог; Сего же не знаем, откуда Он. Человек прозревший сказал им в ответ: это и удивительно, что вы не знаете, откуда Он, а Он отверз мне очи. Но мы знаем, что грешников Бог не слушает; но кто чтит Бога и творит волю Его, того слушает. От века не слыхано, чтобы кто отверз очи слепорожденному. Если бы Он не был от Бога, не мог бы творить ничего. Сказали ему в ответ: во грехах ты весь родился, и ты ли нас учишь? И выгнали его вон. Иисус, услышав, что выгнали его вон, и найдя его, сказал ему: ты веруешь ли в Сына Божия? Он отвечал и сказал: а кто Он, Господи, чтобы мне веровать в Него? Иисус сказал ему: и видел ты Его, и Он говорит с тобою. Он же сказал: верую, Господи! И поклонился Ему.
Мы слышим сегодня в Евангелии, как Христос, выйдя из Храма, увидел человека, слепого от рождения. В отличие от многих других чудес, это чудо совершилось без просьбы об исцелении. Сам Господь проявляет инициативу. Он увидел этого человека. И потому каждый из нас может надеяться, что Бог видит его скорби, и с надеждой молиться Ему. Когда Христос взглянул на него, ученики тоже обратили на него внимание. Сострадание Христа к страждущим людям должно бы возбуждать и наше сострадание, но ученикам Христовым и в голову не приходит, что они могли что-то сделать, чтобы помочь этому человеку. Вместо этого они задают очень странный вопрос: «Равви, кто согрешил, он или родители его, что он родился слепым?»
Вопрос учеников – наш вопрос, вопрос всех времен. При виде зла и страданий мы часто ищем объяснений, пытаемся найти виновного, и это естественно. Мы знаем, что причиной страданий является грех. Но здесь Господь хочет поставить этот вопрос по-другому. Он говорит, что мы не должны считать большими грешниками тех, кто терпит большие скорби. Это потом Он покажет на Самом Себе, чтобы мы увидели, Кто терпит самые большие скорби. А что касается нас, то благодатью покаяния мы можем назвать собственные скорби наказанием, но благодать любви научает нас видеть скорби других людей, о жизни которых мы не можем явно сказать ничего плохого, и называть их испытанием. Эти скорби – испытание каждого человека, насколько он подлинен, насколько он Христов, насколько в нем нефальшивое золото Божия образа.
«Не согрешил ни он, ни родители его, но это для того, чтобы на нем явились дела Божии», – говорит Господь. Грех никогда не может быть оправдан. Зло и страдания мира вызваны грехом. И гибель его будет так же по причине греха. Но мы должны узнать нечто большее. Единственно нормальная реакция, самая человеческая по сути, – трудиться, чтобы преодолеть зло, насколько это для нас возможно. Это сражение против зла и страданий не напрасно. Оно не закончится нашим поражением, потому что это сражение Самого Бога. Ради этого Христос послан в мир. Кто Он, откуда Он? Этот вопрос оказывается более важным, чем конец всего мира. Он знает, что идет на смерть, что «приходит ночь» и что «Он должен делать, доколе Он в мире». Эта смерть Его, которую Он предвидит, окруженный ненавистью врагов, будет кажущейся победой зла, ночи. Но «свет во тьме светит, и тьма не может объять его», как узнаем мы среди Пасхи. И Господь просвещает Своим светом ночь, в которой мы живем.
Этот слепой человек – образ человечества, погруженного в ночь, когда оно не знало Христа, и его страдания, казалось, были бессмысленными. И эта купель Силоам – не просто вода в Иерусалиме, но образ крещения, которое омывает нашего внутреннего человека и просвещает его. «Силоам» значит «посланный». Господь послан к нам, и Его явление вызывает множество вопросов, сомнений, противоречий. Ни один человек никогда не вызывал столько споров. Но едва чудо исцеления слепого произошло, как Христос исчезает. Тем не менее, это о Нем все вопросы, когда Его судят странным заочным судом – через человека, получившего от Него милость. Мы участвуем в четырех последовательных допросах, которые становятся все более и более недоброжелательными. Но в конце вмешивается Сам Христос, чтобы изнести суд над Своими врагами.
Первую «анкету» заполняют «соседи и видевшие прежде, что он был слеп». Что произошло? Как это произошло? Кто это сделал? Где Он? В этот момент перед нами – всего лишь естественное любопытство. И сегодня многие наши современники интересуются Христом точно так же. Сколько чудес совершается Христом и Его святыми! Кто не знает о чудесах святителя Николая или святых Царственных мучеников. Но что толку констатировать факты, и, не желая осложнять себе жизнь, не идти дальше. Второй суд над бывшим слепцом происходит, когда его приводят к фарисеям. Мы слышим множество вздорных придирок, хотя мнения их о Христе разделились – одни «за», другие «против». Третий допрос иудеи учиняют родителям прозревшего. Те уклоняются от ответа, потому что, как сказано, «они боялись иудеев, ибо иудеи сговорились уже, чтобы кто признает Его за Христа, того отлучать от синагоги». Какая до боли знакомая картина: к каким только люди не прибегают уловкам, лишь бы ни в чем не скомпрометировать себя перед власть предержащими! И, наконец, – четвертый суд, когда фарисеи вторично призывают исцеленного человека. Они утверждаются в своем отрицании – они «знают»! Они не хотят ничего больше знать, и потому отрицают очевидное. И совершают, таким образом, единственный грех, который есть, – отказ от веры. Они нарочно закрывают глаза на тайну Христа и добровольно желают быть неверующими. Их слепота доходит до отрицания очевидного – исцеления этого слепого. Вот почему Господь говорит после чуда исцеления: «На суд пришел Я в мир сей, чтобы невидящие видели, а видящие стали слепы». И Он обращается к фарисеям: «Если бы вы были слепы, то не имели бы на себе греха. Но как вы говорите, что видите, то грех остается на вас». Это значит, что Христос пришел открыть глаза и сердца тех, кто ищет истину. Но те, кто уверен, что они уже в истине, что они все знают, не зная Христа, и им уже нечему учиться, – пребывают во тьме. Их глаза и их сердца закрыты для Бога.
Как по-разному звучит это слово «знать»! Им открывается вера, и в нем замыкается в себе неверие. Родители «знают», что это их сын, но не хотят «знать», Кто открыл ему глаза. Фарисеи «знают», что «Человек Тот грешник», и «знают», что Бог говорил с Моисеем, но не хотят «знать», откуда пришел Христос. Слепой «не знает», куда ушел Христос, «не знает», грешник ли Он, но «знает», что он исцелен и что Бог грешников не слушает.
Посмотрите, как исцеленный постепенно возрастает в вере. В самом начале он исцелен только физически. Его вера – в начале только потрясение от чуда исцеления. Она встречается со множеством трудностей, и никто из его окружения не хочет помочь ему. Мы видели, как соседи и знакомые исцеленного слепого ничего не понимают в случившемся, как фарисеи, богословы того времени, совершенно отказываются признать очевидность чуда, и осыпают прозревшего оскорблениями, как его родители отсылают вопрошающих к нему самому. Проходя через все эти преграды, вера исцеленного все более и более укрепляется. Он начинает с признания Того, Кто исцелил его, за пророка, и затем утверждает, что Этот Человек – от Бога. Но его вера достигает вершины только по дару Самого Христа, когда при второй встрече с ним Господь раскрывает ему Себя как Сына Божия и Мессию. Исцеленный обретает полноту ведения, и приносит поклонение Господу. В течение всего повествования он не перестает повторять, что теперь он видит. Но только в конце ему дается по-настоящему увидеть в Иисусе – Христа Спасителя. Все мы, слепорожденные духовно и прозревшие даром Христа, даром Его крестных страданий, даром Его светоносной Пасхи, призываемся к такому видению нашего Господа.
«Кто Бог велий, яко Бог наш? Ты еси Бог, творяй чудеса». Этот исцеленный от слепоты человек исповедал свою веру в Господа. «Верую, Господи!» – сказал он и поклонился Ему. И мы с вами тоже, завершая Святую Христову Пасху, говорим: «Веруем, Господи Иисусе Христе, Спасителю наш, что Ты Сын Божий, что Ты Свет мира». И вместе с ангельскими ликами, со всеми святыми, со всей Церковью, Небесной и земной, покланяемся Ему, Воскресение Христово видевше.

http://www.pravoslavie.ru/put/3278.htm

__________________________________________________________________________________________________

Проповідь Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України
Філарета у неділю 6- ту після Пасхи, про сліпого.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Бог, як Всюдисущий і Вседержитель, знаходиться при кожній людині – при добрій і злій. “Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всіх: добрих і злих, праведних і грішних, “бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо” (Діян. 17, 28). Однак Своєю особливою благодаттю, тобто благодаттю, яка спасає, допомагає і заступає, Бог знаходиться не з кожною людиною, а тільки з тією, яка завжди і всюди відчуває Його присутність. Про це каже пророк Давид: “Така людина в присутності Бога каже чесно, робить корисне і думає як перед очима Божими. Свого часу пророки Ілля та Єлисей часто повторювали слова: “Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою” (1 Цар. 17, 1).
Це означає, що кожний із нас під всевидячим оком Божим ходить, стоїть, сидить, працює, їсть, п’є, говорить і думає. Але не всяка людина усвідомлює це. Більшість людей навіть не думає про присутність Божу. Той, хто ходить перед Богом, перед очима Божими, не насмілиться зробити що-небудь погане і сказати щось дурне, боячись прогнівати Бога, Який може покарати за беззаконня. Якщо людина саме так предстоїть перед Богом, тоді Бог буде присутнім при ній Своєю благодаттю і допомагатиме їй. Бог відвертає Своє обличчя від тих, хто відвертається від Нього, і не дивиться на тих, хто не дивиться на Нього та не хоче бачити Його присутності в собі.
Яке нещастя і яке зло відбувається від того, що людина позбавляється присутності Божої! Про такого грішника каже пророк Давид: “У гордощах своїх нечестивий нехтує Господом, він часто повторює сам собі: “Він не слідкує”, тобто не покарає Бог; або ще гірше: “Немає Бога” (Див.: Пс. 9, 25). Той же пророк Давид називає шляхи такої людини загибельними. Чому? Тому що Бога немає перед нею.
Чому люди ображають ближніх, грабують, ґвалтують? Тому, що Бога немає перед ними. Чому злодій грабує і злочинець вбиває? Тому, що Бога немає перед ними. Чому зростає злочинність в Україні й в усьо¬му світі? Тому, що Бога немає перед злочинцями. Чому безсоромні люди лаються, неправдомовці обманюють, клятвопорушники порушують клятви, а кривдники кривдять? Чому людина, сама перебуваючи у гріхах, осуджує інших? Тому, що немає Бога перед нею. Чому неправедні судді неправедно судять, фальшиві свідки лжесвідчать, а ті, хто має владу, зловживають нею? Тому, що Бога немає перед ними. Чому п’яниці пиячать, наркомани вживають наркотики, а блудники та блудниці перелюбствують? Тому, що Бога немає перед ними, немає страху Божого, не бояться вони вічних мук і не думають про Царство Небесне. Якби Бог був перед очима грішника, якби він знав і пам’ятав про майбутній суд та про покарання Боже, тоді він не дерзнув би грішити і гнівити Бога, свого праведного Суддю.
Хто читав Біблію, той повинен знати історію про цнотливу Сусанну та про двох розпусних старців – суддів ізраїльських, які хотіли силою осквернити невинну жінку. Що штовхнуло їх на таку нечисту справу і що захистило праведну Сусанну від беззаконня? Старців штовхнуло на гріх те, що вони забули про присутність Бога і тому казали: “Ось двері саду зачинені, і ніхто нас не бачить” (Дан. 13, 20). Зверніть увагу, що вони кажуть: “Ніх¬то нас не бачить”. О беззаконні судді! Що ви кажете? А хіба Бог не бачить вас? Що ж врятувало цнотливу Сусанну від гріхопадіння? Тільки те, що вона мала перед своїми очима Бога. Вона сказала бридким старцям: “Краще для мене не зробити цього і впасти у ваші руки, ніж згрішити перед Господом” (Дан.13,23). Дійсно, хто живе завжди у присутності Бога, хто бачить завжди Його перед собою, той не згрішить і не спіткнеться в житті. Якщо ж людина і спіткнеться, то зразу ж, маючи перед своїми очима Бога, виправиться. На таких людях збуваються слова пророка Давида: “Коли він буде падати, не впаде, бо Господь підтримує його за руку” (Пс. 36, 24).
Амінь!

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

http://cerkva.dp.ua/index.php/publikazii/propovidi/34-nedilna-propovid

__________________________________________________________________________________________________

Блаженніший Митрополит Володимир.Святкові дні (Неділя 6 - та після Пасхи, про сліпого)

Христос Воскресе!

6-та після Пасхи неділя – неділя про сліпого, коли ми згадуємо зцілення Господом сліпого від народження.
За свідченням апостола і євангеліста Іоана Богослова, фарисеї обурювалися на Ісуса Христа тому, що Він зцілив сліпого в суботу. Вони говорили: "Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: Як може грішний чоловік такі чудеса творити?" (Ін. 9, 16).
Лицемірна фарисейська оцінка спонукає нас, браття й сестри, подумати над тим, як ми дотримуємося заповіді Божої і як шануємо святкові дні.
Ще в Старому Завіті Бог дав настанову шанувати сьомий день, віддати належне святковим дням. Святковий день віруюча людина повинна віддати Богу, без Котрого не може робити нічого (Ін. 15, 5). Хоча б раз в тиждень в людині повинне пробуджуватись почуття вишнього, Божественного, повинна проявлятися потреба молитви глибокої, свідомої і смиренної, подібної до митаревої: "Боже! будь милостивий до мене, грішника!" (Лк. 18, 13)
Встановлений для нас Богом недільний день і святкові дні, є необхідними для того, щоб пам'ятати не тільки про хліб щоденний, яким ми насичуємо своє тіло, але й про хліб духовний, що є поживою для душі. Без цього хліба немає життя для християнина. Шанування святкових та недільних днів дає людині можливість заглянути у свою душу, вникнути в своє життя, пізнати самого себе. Щоденна суєта хвилею захоплює нас, занурюючи в глибину житейського моря. Господь дарує нам сьомий день та інші свята, щоб у ці дні ми могли спитати самого себе: для чого я існую на білому світі?
Кожне свято дає віруючим людям духовну поживу і радість у Бозі, дивному у святих своїх. Святкові дні зміцнюють нашу віру, дають нам можливість на прикладах святих Божих людей навчатися істині і творити своє спасіння.
В святкові дні ми збираємося у святих храмах, щоб тут єдиними устами і єдиним серцем славити Бога, відчути радість спілкування з Ним, з усіма небожителями, один з одним. В спільній молитві полум'яніють наші серця. Нещасні ті люди, які твердять, що не обов'язково християнину ходити до церкви, що Господь, мовляв, на кожному місці і Йому можна молитися скрізь. Господь дійсно на всякому місці, хвалити і славити Його можна й потрібно завжди і скрізь. Але ми знаємо, як важко серед щоденних турбот віддати належне Богові, бути у молитовному єднанні з Ним, постійно мати Його у своєму серці. Господь для того й дає нам радість сьомого дня, щоб ми могли в цей день повністю самі себе й один одного віддати Йому, насолодитися радістю спілкування з Ним.
В суботу Господь дав зір сліпому від народження. Цим він не порушив суботи, а освятив її, бо празник дається людині, щоб вона подумала не тільки про себе, але й про подібних собі. Святковий день повинен бути проявом нашої християнської любові до Бога і ближнього, любові діяльної та щирої, сердечної і співчутливої, яка допомагає носити тягарі один одного і так здійснювати закон Христовий (Гал. 6, 2).

http://archiv.orthodox.org.ua/page-1039.html

__________________________________________________________________________________________________

ПРОПОВЕДЬ Митрополита Антония Сурожского в НЕДЕЛЯ 6-ю ПО ПАСХЕ О СЛЕПОМ.

Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа.

Мы слышали сегодня рассказ о слепорожденном. Мы не знаем опытно, что такое телесная слепота; но мы можем представить, насколько этот человек был замурован в самом себе, насколько весь окружающий его мир существовал для него лишь как отдаленное звучание, нечто, чего он не мог вообразить, представить; он мог придумать мир вокруг себя: он мог на ощупь, на слух сколько-то представить себе то, что его окружает; но полная, совершенная реальность ускользала от него.
Мы не слепы физически; но сколь многие из нас замкнуты в себе! Кто из нас может сказать, что он настолько открыт, что он способен воспринимать мир во всей его широте, во всей его глубине? Мы встречаем людей и видим их своим взором, но часто ли случается, что за внешними очертаниями, формами, всей внешностью мы прозреваем что-то глубинное в человеке? Как редко мы взглянем в глаза человека и поймем его до глубины! Мы окружены людьми, и каждый человек — единственный для Бога; но единственен ли для нас каждый человек?Разве вокруг нас не просто «люди»? Да, у них есть имена, фамилии, прозвища, мы можем их узнать по внешности, но мы их не знаем на сколько-нибудь значительной глубине...
Таково наше положение; мы слепы, мы глухи, мы бесчувственны к внешнему миру; а между тем мы призваны читать знамения. Когда мы встречаем кого-нибудь, мы должны бы подходить к этому человеку как к тайне, то есть как к чему-то, что мы можем открыть для себя только глубоким общением, войдя в такие взаимоотношения, может быть, безмолвные, может быть, облеченные в слова, но столь глубокие, что мы можем знать друг друга — не так, конечно, как Бог знает нас, но знать друг друга в свете Божием, просвещающем каждого из нас и всех нас.
Более того: мы можем, каждый в меру своих сил, своих дарований совершить то, что сделал Христос. Он отверз глаза этого человека. И что тот увидел? Первое, что он увидел, был лик воплощенного Сына Божия; иначе говоря, он увидел любовь воплощенную. Когда его очи встретили взгляд Христа, он встретил Божие сострадание, Божию любовь, Божию глубокую заботу и понимание. Точно также многие люди могли бы начать прозревать, если, встречая нас, они встречали бы людей, в глазах которых, на лице которых они могли бы увидеть сияние подлинной, трезвой любви; такой любви, которая не сентиментальна, но зряча, любви, которая способна видеть и понять. Если бы так было, мы могли бы быть для окружающих нас людей откровением того смысла, который содержит, хранит мир: через искусство, через красоту, через науку, через все средства, которыми можно уловить красоту и провозгласить ее среди людей.
Но так ли мы поступаем? Заботимся ли мы о том, чтобы донести до каждого, кого мы встречаем, широту, и глубину, и красоту, и значение всего? Не стремимся ли мы больше получать, чем давать? А ведь апостол Павел говорит, что блаженнее давать, чем получать. А он получил так много! Он получил познание Бога в собственном опыте веры; он получил все научение, и познание, и опыт, доступный Ветхому Завету, а затем Христос Сам открылся ему: чего только он не получил! И однако, он больше радовался, отдавая, потому что он не хотел быть обладателем всех выпавших ему сокровищ; он хотел делиться ими, отдавать, хотел воспламенить людей горевшим в нем огнем.
Задумаемся над тем, как мы богаты, как одарены, как много нам дано видеть, слышать. И осознаем, насколько трагично, вместе с тем, мы замкнуты в самих себе, пока мы не сокрушим эти стены ради того, чтобы давать, столь же щедро, столь же широко, не скупясь, как мы сами получили. Тогда, действительно, по слову Христову, радость наша исполнится. И никто, ничто не сможет никогда отнять ее от нас. Аминь!

4 июня 1989 г.
Антоний (Блум), митрополит Сурожский

__________________________________________________________________________________________________

НЕДЕЛЯ 6-Я ПО ПАСХЕ, О СЛЕПОМ

Христос Воскресе!

Быть может, именно для нас, для нашего поколения особенно важно сегодняшнее повествование об исцелении слепорожденного. Спаситель, проходя мимо слепца, известного всему Иерусалиму, не спрашивая его ни о чем, не спрашивая даже о его вере, «мимоидый» – исцелил его. Слепой сделался зрячим, а слепые фарисеи стали пытать его, кто же сотворил над ним это великое благо, которое они сами никогда не могли и не смогут совершить.
Они стали придираться, обвиняя Спасителя, что это великое дело Божие сотворено в день Божий, в субботу. Не находя ни одного слова, чтобы противостать Истине, Которая блистала пред ними невиданным чудом, фарисеи все же не удержались и в зависти и злобе извергли хулу на Бога и на Духа Святого.
Иногда спрашивают: что такое хула на Святого Духа? В сегодняшнем Евангельском чтении описан этот страшный грех: фарисеи видят силу Божию – явленную в исцелении слепорожденного – и все равно упорно отрицают ее. Они издевательски призывают: «Воздай славу Богу, мы знаем, что Человек тот (Который исцелил тебя) – грешник». А исцеленный говорит: «Грешников Бог не слушает, но кто чтит Бога и творит волю Его, того слушает. От века не слышано, чтобы кто отверз очи слепорожденному. Если бы Он не был от Бога, не мог бы творить ничего». И тогда фарисеи изгнали его вон, т. е. отлучили от синагоги, отлучали от всего общества израильского.
Он лишен всех прав. Отныне никто по иудейским законам не может с ним ни общаться, ни помогать ему, ни жить вместе с ним. Отец и мать отказались от него.
«Отец мой и мати моя остависта мя, Господь же восприят мя…» Именно тогда Спаситель Сам находит его и говорит: «Ты веруешь ли в Сына Божия?» Прозревший спросил: «А кто Он, Господи, чтобы мне веровать в Него?» И тогда Спаситель говорит ему, почти как и на прошлой неделе самарянке: «И видел ты Его, и Он говорит с тобою». И никаких больше доказательств не нужно было слепорожденному. Он поклонился Ему как Богу и сказал: «Верую, Господи».
Не случайно неделю назад Святая Церковь представила нам такое же откровение Спасителя грешной, но чистой сердцем женщине-самарянке. Оба этих евангельских человека узрели Бога.
Мы все – поколение слепорожденных. Мы были рождены по большей части своей вне веры в Господа. Духовные очи наши по плану, выношенному еще издревле, должны были оставаться закрытыми до самой нашей смерти. И миллионы, миллионы людей должны были отойти в вечность, не познав ни Бога, ни своей души, ни самого духовного мира. Было сделано все, чтобы мы, родившиеся слепорожденными от слепорожденных зачастую родителей, остались бы таковыми навсегда.
Но чудо Божие совершилось над нами. Господь, не спрашивая, веруем ли мы, не истязуя нас об этом, а, напротив, зная, что этой веры в нас нет, брением и скорбями помазал нас, как святым миром, и миллионы, миллионы людей в нашей стране исцелились. Отверзлись их духовные очи.
Наши современники, исцеленные слепые, как и этот слепорожденный, были подвергнуты тяжким испытаниям, допросам, издевательствам от фарисеев века сего, и многие из нас отлучены были от общества своих друзей, близких и родных. То, что произошло с евангельским слепорожденным, произошло со многими из нас.
Но почему Спаситель исцелил именно его? Почему чудо Божие явилось именно над этим человеком, а не над целою толпой таких же несчастных, увечных, больных, которые стоят рядом с ним? Две недели назад мы читали в Евангелии, как Спаситель исцелил расслабленного. Но тот хоть жаждал исцеления и надеялся на него – уже в течение 38 лет. А слепорожденный даже не имел веры, потому что не знал, в кого верить – он просто не видел Господа, не видел Того, Кто сказал ему: «Пойди на купальню Силоам и умойся». Именно ему Спаситель, видя его мужественное исповедание перед врагами Истины, врагами Божиими, открыл Свое Божество.
Но все же, почему исцелялись одни и не исцелялись другие? Почему Спаситель, проходя мимо толпы убогих, нищих, инвалидов, расслабленных, выхватывал одного и исцелял? Почему из миллионов и миллиардов слепорожденных только малое стадо становится зрячими духовно, почему из сотен народов, живущих в мире, только немногие исповедуют спасительную Православную веру?
По-человечески сказать, это несправедливо. По-человечески сказать – чем другие слепые были хуже этого слепца? А другие расслабленные, лежащие при купели Силоамской, хуже этого расслабленного? И чем мы с вами (а каждый из нас знает сам себе цену – очень невысокую) лучше, чем миллионы наших братьев и сестер в этом мире, которые не просвещены светом веры?
Спаситель и в дни Своей земной жизни, ходя по земле, избрал из многих лишь тех… кого Он избирал. И ныне происходит то же самое. И среди народов в целом тоже Господь избирает только тех, кого Он избирает.
Так кто же наконец те, кого избирает Спаситель?
Перед Своими страданиями, на Тайной вечере, Он говорит ученикам: «Я избрал вас от мира». А потом в Первосвященнической молитве обращается к Отцу: «Отче Святый! соблюди их во имя Твое, тех, которых Ты Мне дал». Кто же они? Богатые и великие люди? – Нет, конечно. Только одни нищие? – Тоже нет. Среди избранных Богом были люди всех состояний. Или это были люди, богатые другим – разумом и мудростью? – Ничего подобного. Были люди мудрые, которые признавали свою немощь ума, и были люди совсем неученые, а то и просто юродивые, которым вдруг ниспосылались особые откровения. А может быть, это были люди, богатые грехами, потому что Господь «грешников пришел спасти»? – Но мы знаем, что все грешны перед Богом. Или, может быть, это были люди, богатые верой? – Да, Господь требовал веры от людей. Но вот слепорожденного Он исцелил без его веры. Расслабленного, которого, раскрыв кровлю здания, спустили пред Ним, Он исцелил лишь по вере принесших его. А еще мы знаем, что и бесы веруют и трепещут… Так кого же Господь избирает в наследие Себе?
Апостол говорит в одном из посланий: «Теперь уже не я живу, но живет во мне Христос». Вот кого избирает Спаситель: тех, кто может отвергнуть себя и стать жилищем Бога.
По неизреченному Божественному смотрению избираются лишь такие люди. Пусть этот человек будет малодушным, как этот расслабленный, две недели назад предавший Спасителя, но и он мог сказать, хотя бы в какое-то время своей жизни, что вот, во мне живет Христос. Он смог стать Его храмом. И Иуда какое-то время был храмом Божиим! Но кто растлит храм Божий, того растлит Бог…
«Теперь уже не я живу, но живет во мне Христос». То же самое могут сказать и все, кого избирает Бог. Упраздняется ветхий человек, и созидается Христос в человеке.
Но Христос живет в человеке совсем не умозрительно, совсем не только в уме нашем. В уме Христос у многих верующих людей: и у протестантов, и у католиков, и просто у тех, которые говорят: да, я верую во Христа, но я вне Церкви. Есть те, кто мудрствует о Христе, предается мечтательствам о Нем, хочет о нем слышать, – но жизни Христа в них нет. Они вне Тела Христова, вне Христовой Церкви. Поэтому-то и выходит, что многие народы, узнавшие о Христе, живут вне Его Тела, вне Его Божества.
Конечно, мы говорим это не для того, чтобы возгордиться. Святая Церковь говорит об избранных как о величайшей милости Божией ко грешному человеку, но и как о величайшей ответственности. Потому что и избранные, к несчастью, могут уподобиться Иуде, стать отступниками, в которых когда-то жил Христос, а потом они своего Спасителя предали и распяли.
Наше прозрение в том и заключается, что мы начинаем видеть себя исполненными грехов и способными к любому злу и любому предательству. Наше прозрение – в том, что мы начинаем видеть мир таким, как он есть – лежащим во зле. Наше прозрение – в том, что мы начинаем видеть и ценить в этом мире более всего лишь великое милосердие Божие к нам и ко всему слепому человечеству. А если мы всего этого не видим, значит нам только кажется, что мы прозрели, а на самом деле мы остались по-прежнему слепы, от чего избави нас Господь!
Христос Воскресе!

Архимандрит Тихон (Шевкунов)

http://www.pravoslavie.ru/put/35151.htm

__________________________________________________________________________________________________

Пошел, умылся и прозрел (Ин. 9; 11) Проповедь в Неделю о слепом

Мы не слепы физически; но сколь многие из нас замкнуты в себе! Кто из нас может сказать, что он настолько открыт, что он способен воспринимать мир во всей его широте, во всей его глубине?

Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа.

Мы слышали сегодня рассказ о слепорожденном . Мы не знаем опытно, что такое телесная слепота; но мы можем представить, насколько этот человек был замурован в самом себе, насколько весь окружающий его мир существовал для него лишь как отдаленное звучание, нечто, чего он не мог вообразить, представить; он мог придумать мир вокруг себя: он мог на ощупь, на слух сколько-то представить себе то, что его окружает; но полная, совершенная реальность ускользала от него.
Мы не слепы физически; но сколь многие из нас замкнуты в себе! Кто из нас может сказать, что он настолько открыт, что он способен воспринимать мир во всей его широте, во всей его глубине? Мы встречаем людей и видим их своим взором, но часто ли случается, что за внешними очертаниями, формами, всей внешностью мы прозреваем что-то глубинное в человеке?
Как редко мы взглянем в глаза человека и поймем его до глубины! Мы окружены людьми, и каждый человек - единственный для Бога; но единственен ли для нас каждый человек? Разве вокруг нас не просто „люди"? Да, у них есть имена, фамилии, прозвища, мы можем их узнать по внешности, но мы их не знаем на сколько-нибудь значительной глубине...
Таково наше положение; мы слепы, мы глухи, мы бесчувственны к внешнему миру; а между тем мы призваны читать знамения. Когда мы встречаем кого-нибудь, мы должны бы подходить к этому человеку как к тайне, то есть как к чему-то, что мы можем открыть для себя только глубоким общением, войдя в такие взаимоотношения, может быть, безмолвные, может быть, облеченные в слова, но столь глубокие, что мы можем знать друг друга - не так, конечно, как Бог знает нас, но знать друг друга в свете Божием, просвещающем каждого из нас и всех нас.
Более того: мы можем, каждый в меру своих сил, своих дарований совершить то, что сделал Христос. Он отверз глаза этого человека. И что тот увидел? Первое, что он увидел, был лик воплощенного Сына Божия; иначе говоря, он увидел любовь воплощенную.
Когда его очи встретили взгляд Христа, он встретил Божие сострадание, Божию любовь , Божию глубокую заботу и понимание. Точно также многие люди могли бы начать прозревать, если, встречая нас, они встречали бы людей, в глазах которых, на лице которых они могли бы увидеть сияние подлинной, трезвой любви ; такой любви, которая не сентиментальна, но зряча, любви, которая способна видеть и понять. Если бы так было, мы могли бы быть для окружающих нас людей откровением того смысла, который содержит, хранит мир: через искусство , через красоту, через науку, через все средства, которыми можно уловить красоту и провозгласить ее среди людей.
Но так ли мы поступаем? Заботимся ли мы о том, чтобы донести до каждого, кого мы встречаем, широту, и глубину, и красоту, и значение всего? Не стремимся ли мы больше получать, чем давать? А ведь апостол Павел говорит, что блаженнее давать, чем получать. А он получил так много! Он получил познание Бога в собственном опыте веры; он получил все научение, и познание, и опыт, доступный Ветхому Завету, а затем Христос Сам открылся ему: чего только он не получил! И однако, он больше радовался, отдавая, потому что он не хотел быть обладателем всех выпавших ему сокровищ; он хотел делиться ими, отдавать, хотел воспламенить людей горевшим в нем огнем.
Задумаемся над тем, как мы богаты , как одарены, как много нам дано видеть, слышать. И осознаем, насколько трагично, вместе с тем, мы замкнуты в самих себе, пока мы не сокрушим эти стены ради того, чтобы давать, столь же щедро, столь же широко, не скупясь, как мы сами получили. Тогда, действительно, по слову Христову, радость наша исполнится. И никто, ничто не сможет никогда отнять ее от нас. Аминь!

http://www.taday.ru/text/118585.html

_________________________________________________________________________________________________

ИСПОВЕДНИК ИОАНН РУССКИЙ

Святой исповедник Иоанн Русский родился в конце XVII века в Украине и воспитывался в благочестии и любви к Церкви Божией. По достижении зрелого возраста он был призван на воинскую службу, служил простым солдатом в армии Петра Первого и участвовал в русско-турецкой войне. Во время Прутского похода 1711 года Иоанн вместе с другими воинами был взят в плен татарами, которые продали его начальнику турецкой конницы. Тот привез русского пленника к себе на родину, в Малую Азию, в селение Прокопий (по-турецки Уркюп). Пленных воинов-христиан турки старались обратить в мусульманство: одних уговорами и соблазнами, других, более стойких, избивали и мучили. Святой Иоанн не прельстился обещанными земными благами и мужественно переносил жестокости, унижения и побои. Его часто мучил хозяин в надежде, что его раб примет мусульманство. Однако святой Иоанн решительно противился воле своего господина и отвечал: "Ни угрозами, ни обещаниями богатства и наслаждений ты не сможешь отклонить меня от святой моей веры. Я родился христианином, христианином и умру". Смелые слова, и твердая вера исповедника, его бесстрашие и праведная жизнь смирили жестокое сердце господина. Он перестал мучить и поносить пленника, не принуждал больше к отречению от христианства, а заставил только ухаживать за скотом и содержать в порядке стойло, в углу которого была постель святого Иоанна.

С утра до позднего вечера угодник Божий служил своему господину, добросовестно исполняя все его приказания. В зимнюю стужу и в летний зной, полунагой и босой он исполнял свои обязанности. Другие рабы нередко издевались над ним, видя его усердие. Праведный Иоанн никогда не сердился на них, напротив, при случае помогал им в работе и утешал в беде. Такое искреннее добросердечие святого пришлось по душе хозяину и рабам. Хозяин стал настолько доверять праведному Иоанну и уважать за честность и благородство, что предложил ему жить как свободному и поселиться, где он сам пожелает. Однако подвижник предпочел остаться в помещении конюшни, где каждую ночь мог беспрепятственно подвизаться в молитвенном уединении, укрепляясь в добре и любви к Богу и людям. Иногда он покидал свое тихое убежище и под покровом ночи приходил к храму святого великомученика Георгия, где на паперти усердно молился, преклонив колени. В этом же храме по праздникам он причащался Святых Христовых Таин .
В то же время праведный Иоанн по-прежнему служил своему господину и, несмотря на свою бедность, всегда помогал нуждавшимся и больным и делил с ними свою скудную пищу.
В конце своей многотрудной и подвижнической жизни святой Иоанн занемог и, чувствуя приближение кончины, призвал священника, чтобы в последний раз получить благословение на исход. Священник, опасаясь со Святыми Дарами идти в дом турецкого начальника, вложил Их в яблоко и безопасно передал праведному Иоанну. Прославив Господа, он причастился Святых Христовых Тайн и отошел к Богу. Праведная кончина святого исповедника Иоанна Русского последовала 27 мая 1730 года. Когда хозяину сообщили, что раб Иоанн умер, он позвал священников и передал им тело святого Иоанна, которые погребли его по христианскому обычаю. На погребение собрались почти все христиане, жившие в Прокопии, и сопровождали тело праведника на христианское кладбище.
Через три с половиной года священник был чудесно извещен во сне о том, что мощи святого Иоанна пребывают нетленными. Вскоре святые мощи праведника были перенесены в храм святого великомученика Георгия и положены в специальной раке. Новый угодник Божий стал прославляться неисчислимыми благодатными чудесами, известность о которых распространилась в отдаленные города и селения. Верующие христиане из разных мест приходили в Прокопий для поклонения святым мощам Иоанна Русского и получали по его святым молитвам благодатные исцеления. Нового святого стали почитать не только православные христиане, но и армяне, и турки, обращаясь с молитвенным прошением к русскому святому: "Раб Божий, не обойди нас своей милостью".
В 1881 году часть мощей святого Иоанна была перенесена в Русский монастырь святого великомученика Пантелеймона иноками Святой Афонской Горы, до этого чудесно спасенными угодником Божиим во время опасного путешествия. На средства этого монастыря и жителей Прокопия в 1886 году начато строительство нового храма, так как храм святого великомученика Георгия, где находились мощи святого Иоанна, обветшал.
15 августа 1898 года был освящен новый храм во имя святого Иоанна Русского, по благословению вселенского патриарха Константина V, кесарийским митрополитом Иоанном.
В 1924 году жители Прокопия Кесарийского, переселяясь на остров Эвбею, перенесли с собою и мощи святого Иоанна Русского. Несколько десятилетий они находились в храме святых равноапостольных Константина и Елены в Новом Прокопии на Эвбее, а в 1951 году перенесены в новый храм во имя святого Иоанна Русского, к которому стекаются тысячи паломников из всех уголков Греции, особенно в день его памяти, 27 мая. Праведный Иоанн Русский широко почитается на Святой Горе Афон, особенно в Русском Пантелеимоновом монастыре.

http://days.pravoslavie.ru/Life/life1153.htm

__________________________________________________________________________________________________

ЧУДЕСА СВЯТОГО ПРАВЕДНОГО ІОАНА РУСЬКОГО
Святий мученик

У 1839 році, через кілька років після поразки турків у бухті Наваріно, Мехмед Алі за підтримки французів виступив проти султана і прийшов у Левант з наміром захопити Стамбул (Константинополь). Командувач військ султана турків Осман Паша йшов назустріч йому попереду своєї армії. Через кілька тижнів війська султана дійшли до Прокопіона. Вони зупинилися тут на ніч. Яничари Прокопіона, будучи у ворожнечі з Османом, вступили з ними в бій. Жителі Прокопіона, як християни так і мусульмани, в страху покинули село.
В помсту люди Османа Паші розграбували поселення і храм святого Георгія, зірвали зі стін ікони, оскверняли священні посудини. Вони думали, що в багато прикрашеній різьбленій раці святого Іоана знаходиться золото та дорогоцінні камені, але, виявивши там всього лише мощі Святого, прийшли в лють. Розпалили у дворі багаття й кинули мощі у вогонь. Раптово Святий піднявся в повний зріст посеред полум'я, як живий. Турки в жаху бігли, залишивши все награбоване. Жителі села поклали мощі святого Іоана на місце і з тих пір стали вважати його не тільки святим, а й мучеником.

Обвал даху в школі

У 1862 році після літургії в храмі святого Василія одна з жінок розповіла парафіянам, що напередодні вночі бачила сон, в якому святий Іоан піднявся з раки і пішов до сусідньої школи. Там він своїми руками став утримувати дах, готовий ось-ось впасти. Жінка закінчила свою розповідь, і раптом всі почули страшний тріск. Вибігши на вулицю, вони побачили, що шкільний дах і справді обрушився вниз, на будівлю школи. Жителі села помчали піднімати важкі крокви, у відчаї від думки, що всі двадцять дітей могли загинути, однак, на їх здивування, всі діти вибралися з-під уламків неушкодженими. Діти розповіли, що за кілька секунд перед тим, як обвалився дах, вони почули страхітливий тріск і сховалися під партами. Коли дах упав, крокви звалилися на парти, і ніхто не постраждав.

Вкрадена дитина

У 1874 році в мусульманській сім'ї нащадків турецького начальника кавалерії, колишнього пана святого Іоана, сталося диво, хоча і пов'язане з трагічною подією. У них раптом пропала маленька донька, і, безуспішно прошукавши її кілька годин, вони взивали до святого Іоана, якого ця сім'я почитала з самого дня його кончини, і попросили місцевого священика молитися за них. Вночі матері дівчинки приснилося, що дитину вкрала злиденна туркеня - вона забрала у дівчинки дорогий одяг і прикраси, а потім вбила її, а тіло заховала у себе в димоході. Мати прокинулася в глибокому жаху і разом з чоловіком і сусідами побігла до того будинку, який вона бачила уві сні. Там все було в точності так, як показав матері святий Іоан.

Порятунок від бандитів

У 1878 році отець Андрій, монах руського монастиря святого Пантелеймона на Афоні, здійснив паломництво до Прокопіона, щоб помолитися біля мощей святого Іоана. Він з великою радістю приклався до мощів і якийсь час пробув у селі. Зворотний шлях лежав через Константинополь. Він поїхав з шістьма екіпажами турецьких купців, які також прямували до столиці. Попереду виявилася нерівна і безлюдна дорога. Екіпаж, у якому їхав монах, і ще один екіпаж применшили хід з побоювання потрапити тут в біду, а інші продовжували їхати і раніше. Раптом на пагорбі біля екіпажу отця Андрія з'явився молодий чоловік на червоному коні. Він замахав рукою і крикнув: Повертайте назад! Ваших супутників схопили грабіжники!" Попередивши їх, людина зникла.
Обидва екіпажа негайно поїхали назад. Грабіжники переслідували їх, але їм все ж вдалося врятуватися. Отець Андрій поспішив в найближче село і звідти продовжив свій шлях у супроводі турецьких солдат. Вони зупинилися на ніч у сільському готелі, де і зустрілися з тими купцями, своїми колишніми супутниками. Виявилося що бандити відняли у них не тільки гроші, але навіть одяг, і вони дивувалися, яким чином останнім двом екіпажам вдалося сховатися від цих злочинців.
Отець Андрій розповів про явлення юнака, і всі славили Бога, розуміючи, що сам святий Іоан прийшов на допомогу ченцю після його паломництва до Прокопіону.

Перенесення мощів

У 1924 році, після остаточної поразки Оттоманської імперії, що встала в I Світовій війні на бік Німеччини, знову утворена Турецька Республіка, хоча і втратила значну частину своєї території, все ж отримала офіційне визнання. Згідно з умовами договору, все мусульманське населення Греції було депортовано до Туреччини, а православні греки, що жили в Малій Азії з часів Христа, були в масовому порядку вивезені в північну Грецію, яка нещодавно отримала свободу. Здійснити цю грандіозну акцію було нелегко, оскільки греків у Туреччині налічувалося 1,3 мільйона, а турок в Греції - 400 000 чоловік. Незважаючи на те, що Патріарху та місцевої православній громаді дозволили залишитися в Константинополі та на двох маленьких острівцях в гирлі Дарданелл, обмін населенням поклав кінець існуванню двотисячолітньої християнської культури в Малій Азії.
Більшість жителів Прокопіона опинилися на острові Евбея в якості біженців і заснували тут, високо в порослих соснами горах, власне маленьке село "Новий Прокопіон". Вони розуміли, що церкви у них на батьківщині будуть перетворені на мечеті або віддані під які-небудь інші потреби, тому православні взяли з собою свій великий скарб - мощі святого Іоана. Вони пливли на кораблі під назвою Василіос Дестуніс, але коли наблизилися до Родосу, корабель зупинився і почав кружляти на одному місці. Капітан абсолютно розгубився. Один з жителів Прокопіону по імені Панагіотіс Пападопулос сказав йому, що вони везуть у вантажному відсіку мощі святого Івана. Капітан негайно велів помістити мощі в невелику каюту на палубі, де день і ніч горіли лампади перед іконами Господа, Божої Матері та святителя Миколая. Як тільки мощі перенесли туди, корабель повернувся на колишній курс і продовжив шлях. Коли вони досягли Халкіса, Митрополит і більшість городян прийшли в порт, щоб вітати святого Іоана.
З 1930 по 1951 рік в селі Прокопіон йшло будівництво храму на честь святого Іоана, де в наші дні і спочивають його мощі.

Паличка для ходьби

Протягом багатьох років паломники бачили, що у покритої склом усипальниці святого Іоана Руського стоїть проста палиця. Ця палиця належала одній старенькій жінці, Марії Спак, яка вісімнадцять років не могла випрямитися через остеопороз. У серпні 1978 року рідні привели її до церкви святого Іоана вклонитися його мощам. Марія, побачивши нетлінне тіло Святого, почала плакати і просити Святого про допомогу. Молячись, відчула, як її спини торкнулася невидима рука. Старенька розігнула спину і випростувалась. У всіх присутніх на очах з'явилися сльози. Задзвонили дзвони, була відслужена подячна служба. Паличка ж залишилася біля раки на пам'ять про це чудо.
Ось що написали газети міста Нікосії-столиці острова Кіпр: "Марія Спак після свого паломництва до Греції, до мощів Святого Іоана Руського, може тепер бачити обличчя своїх односельців. Майже два десятиліття вона ходила зігнутою вдвічі і бачила лише землю під своїми ногами. Завдяки чуду, здійсненого Святим, вона зцілилася і тепер абсолютно здорова". 11 серпня 1978.

Лікар-атеїст

У 1960-х роках один лікар - переконаний атеїст - захворів на рак прямої кишки. У той час це була одна з найстрашніших пухлин, хоча в наші дні її досить успішно лікують. Лікар, дізнавшись свій діагноз, впав у відчай і в перший раз в житті почав молитися: "Боже, я ніколи в Тебе не вірив. Я вважав, що будь-яка віра - нісенітниця і що я повинен вірити тільки в людини і в науку. Тепер вся моя філософія не має ніякої ціни. Прийми моє покаяння і, якщо молитва моя виявиться гідною, зціли мене в ім'я святого Іоана Руського".
Він закінчив молитися, і тут у двері постукали. Увійшов якийсь молодий лікар. "Як Ваші справи, колега?" - запитав він. "Що я можу сказати? - відповів хворий. - Я вмираю". - "Ні, Ви не помрете, - сказав молодий доктор. - Я беру Вашу хворобу на себе ". Але хворий не повірив йому. "Я давно практикую і знаю, що означає мій діагноз. Але хто Ви?" - "Я той, кого Ви закликали на допомогу", - відповів молодий чоловік і вийшов з кімнати.
Хворий пішов за ним у хол, але той вже зник. Літній лікар запитав про нього працівників лікарні, і йому відповіли, що такого медика тут немає, і висловили припущення, що у нього від шоку після ознайомлення з діагнозом почалися галюцинації. Однак хворий був упевнений, що говорив зі Святим. Він наполіг на проведенні повторних аналізів. Аналізи показали, що він абсолютно здоровий. Десятки фахівців вивчали його рентгенівські знімки: на перших була ясно видна ракова пухлина, а на повторних її не було.

Паралізована дитина

В одному маленькому грецькому містечку жив хлопчик, який страждав паралічем. Одного разу стан його погіршився, і батьки привезли його до лікарні в Афіни. Мати день і ніч сиділа біля його ліжка. Вона часто згадувала рідне містечко, храм на честь Пресвятої Діви, куди водила дітей молитися. Якось раз вона знову перенеслася думками до дому і стала молитися: "О, моя Панагія, Ти теж терпіла горе і труднощі. Допоможи моєму синові. Пошли нам Святого, щоб зцілив мого бідного хлопчика". Дитина запитала: "Мамо, з ким ти розмовляєш?" - "Дитинко, пам'ятаєш, ми читали в Біблії, що наш Спаситель, коли Він жив у Палестині, виліковував біснуватих, відкривав очі сліпим, зціляв паралізованих, воскрешав мертвих. Молися Йому, синочок, Він зцілить тебе".
Хлопчик глянув на матір, потім мовчки подивився у вікно на сонце і скоро заснув. Вночі він побачив у сні красивого вершника на коні. Вершник сказав йому: "Встань, дитя, і стрибай до мене в сідло". - "Я паралізований, не можу встати на ноги". - "Дай мені руку, дорогий мій, і залазь на коня. Я - святий Іоан Руський. Господь Своєю благодаттю і силою послав мене зцілити тебе".
Дитина у півсні спробувала піднятися, покликавши матір: "Мамо, допоможи мені! Святий Іоан Руський велів мені встати". Наступного ранку доглядальниці сказали лікарю, що паралізований хлопчик вночі вставав і ходив. Лікар поспішив до нього в палату і після ретельного огляду констатував факт його чудесного одужання.

Шлях довжиною в сто кілометрів

На одному з незліченних грецьких островів у невеликому містечку народилася дитина з важкою деформацією ніг - ноги у неї були скорчені і загнуті за спину. Після кількох операцій лікарям вдалося привести кінцівки в правильне положення, однак вони сказали батькам, що їхній син ніколи не буде ходити через пошкодження рухових нервів. Одного разу батько, дивлячись на свою хвору дитину, почав молитися святому Іоану Руському: "Святий Іоане, я не можу зносити страждання моєї дитини. Благаю тебе зцілити мого хлопчика. Обіцяю, що дійду до твого храму босоніж. У мене є всього одне ягня, і я принесу його тобі". Батьки хлопчика були прості люди з сильною вірою. Вони вирушили в дорогу. На одній руці батько, який йшов босоніж ніс сина, на іншій - ягнятко. Вони дійшли до храму святого Іоана Руського за два дні й дві ночі. По дорозі молилися святому Іоану про зцілення дитини. Прийшовши до храму, вистояли службу, тримаючи дитину і ягняти на руках. Увечері вони не пішли в готель, а провели ніч на площі біля храму. Після півночі батько розбудив дитину словами: "Вставай, милий. Святий зробив чудо, він зцілив тебе. Піди, принеси мені води". Його слова були сповнені вірою, і хлопчик, повіривши цим словам, самостійно піднявся і зробив свої перші в житті кроки, площа огорнулася радісними вигуками батьків. Всі прокинулися, побігли до церкви. Ніч задзвеніла щасливими голосами. З тих пір один раз на рік протягом багатьох років в цей храм приходив гарний молодий чоловік з ягням в руках. Він з вдячністю цілував святі мощі, а потім повертався додому.

Мідне блюдо

За життя святий Іоан Руський зробив чудо для свого пана: по молитві Святого той, перебуваючи в Мецці, отримав тарілку з їжею з бенкету, який в цей час йшов у нього вдома, в малоазійському селі Прокопіон. У 1970-х або 1980-х роках Священик, який служив у храмі святого Іоана, вирішив зібрати відомості про чудеса святого Іоана і опублікувати його житіє, доповнене розповідями переселенців з Прокопіону, багато з яких в той час були ще живі. Одного разу, під час кадіння, він зупинився перед старим образом святого Іоана з клеймами із зображенням сцен з його житія. Священик відшукав поглядом той епізод, де Святий, стоячи на колінах, молиться про те, щоб страва з пловом виявилася у його хазяїна в Мецці; священик тихенько помолився: "Святий Іоане, якби я знав, де тепер ця тарілка, я б її сфотографував і помістив фотографію в книгу". Тиждень потому його зупинила біля входу в храм якась жінка. Вона запитала чи він священик. Почувши відповідь, розповіла, що в минулу п'ятницю (в ту ніч, коли Священик помолився, щоб знайшлася тарілка) їй явився у сні святий Іоан. Він попросив її пошукати в під підлогою в будинку її старенького батька (він був вихідцем з малоазійської села Прокопіон) серед інших речей мідне блюдо, почистити це блюдо і віднести в храм святого Іоана, бо йому "воно потрібне". З цими словами жінка дістала з сумки мідне блюдо. Це була старовинна річ з турецькими написами. Священик був вражений, сльози потекли у нього з очей. Він взяв блюдо і поклав його на раку з мощами, підносячи подячні молитви Господу і Його Святому.

Храм Іоана Руського на Евбеї

Зустріч зі Святим
У 1995 році Катерина М., паломниця з Афін, розповіла автору даної книги про перше у своєму житті відвідування храму святого Іоана: "Коли я в перший раз прийшла сюди з друзями, я мала дуже слабке уявлення про те, хто такий святий Іоан і чого слід очікувати, тому що ніколи до того не бачила нетлінних мощей. Спочатку я була в шоці - в раці лежало тіло Святого, хоча за всіма природним законам цього бути не могло. Проте шкіра його виглядала потемнілою і трохи зів'ялою, і я боялася підійти ближче до скляної труни. Зрештою, набралася мужності і підійшла подивитися. Лице було благоговійно прикрите золотистою тканиною, а руки і зап'ястя залишалися відкритими. Опустилася перед ракою на коліна для молитви: хоча це здавалося мені дивним, але все ж мені хотілося проявити повагу до святині. Я попросила Святого допомогти мені зрозуміти побачене і стати ближче до нього. Закінчивши молитися, відійшла і сіла на якийсь стілець, в очікуванні своїх друзів. Потім подумала, що треба ще помолитися, але ніяких молитов святому Іоану я не знала, тому вийняла із сумки акафіст Божої Матері, який весь час ношу з собою, і сказала святому Іоану, що словами цього акафісту звертаюся і до нього теж. Я попросила його пробачити мене за те, що у мене немає молитви спеціально до нього.
Як, можливо, і більшість людей, я часто молюся не дуже глибоко, якщо, звичайно, не хвора і не піддається небезпеці хтось із моїх близьких. Так і того разу: почала читати акафіст Божої Матері так само, як зазвичай, хоча і намагалася зосередитися на словах молитви. Раптом відчула, що хтось підійшов і стоїть біля мене. Я швидко озирнулася навколо, але виявилося, що найближча людина стоїть на колінах перед мощами спиною до мене, приблизно за десять метрів. Я продовжувала молитися, і, незважаючи на те, що нічийого голосу не чула, відчувала виразне відчуття, ніби хтось молиться Панагії разом зі мною, з великою силою і любов'ю. Раптово зрозуміла, що молюся так глибоко, як ніколи не молилася - ні до того, ні згодом. Здавалося, ніби молитва як щось живе обіймає мене. Я відчувала, що ця молитва піднімається прямо до Неба, і знала, що разом зі мною молиться святий Іоан.
Близькість Святого, що допомагав мені молитися, незважаючи на те що я до цього боялася його, наповнювала мене радістю і благоговінням. Було відчуття Великодня, як після прийняття Святих Христових Тайн. З тих пір я приходжу до святого Іоана так часто, як можу "

Зцілюються два брата

В одному бідному домі, у м. Лімасол на острові Кіпр, проживала в працях і скорботах сім'я. Двоє дітей - два братики, 6-ти і 8-ми років-страждали на білокрів'я. Батьки і лікарі вели невпинну боротьбу за здоров'я цих дітей. При вигляді блідих осіб та кволих тіл своїх чад серце батьківське стискалося від скорботи. І ось хтось їм розповів про Святого Іоана Руського - Чудотворця, мощі якого спочивають у Греції. Встає на молитву мати, молиться батько. Вечір. Вогник лампадки тьмяно освітлює бліді обличчя дітей. "Святий Іоане, - шепоче мати, - зроби так, щоб мої дітки одужали, я не витримаю більше цієї муки. Святий Іоане, прийди, відвідай мій дім, тут в Лімасолі, прийди днесь і допоможи нашому горю ". Батько в глухих риданнях встав, встала і мати. Вранці, підійшовши до ліжечка дітей, бачать батьки, що зовнішній вигляд їх зовсім змінився. Розбудили їх батьки і скоріше вирушили до лікаря. "Але, дорогі мої, - говорить лікар, - ми ж зовсім недавно провели аналіз крові, що не мучте дітей". Мати, проте, наполягла. І, о диво! Аналіз підтверджує нормальний склад крові. Віра зробила це диво!Щасливі батьки замовили фігурки дітей з воску в повний зріст. На літаку прилетіли вони до Афін, а звідти - до чудотворних мощів Святого Іоана. Вся сім'я стала на коліна, вимовляючи слова подяки. Після їх відходу з Храму залишилися дві воскові фігурки дітей у спогад про чудесне зцілення. До цих пір цей дар знаходиться в Храмі Іоана Руського як символ любові Бога і Святого Іоана. 30 червня 1980

Божественне видіння

"У вас попереду все життя, ви молоді. Це ваша перша дитина. Нічого не поробиш. Треба вам знати всю правду. Ваше дитя помре. У дитини важка форма білокрів'я. Тому небагато часу залишилося йому жити, нехай він проведе його вдома, під наглядом медичного персоналу. Не турбуйтеся. Ви ще молоді".
Такими словами проводжав педіатр однієї з дитячих лікарень Афін батьків тримісячної дитини, вмираючої від білокрів'я. У будинку зібралися родичі сім'ї (всього 35 осіб), щоб підтримати у важку хвилину нещасних батьків. І ось батько дитини в хвилину скорботи звертається до Святого Іоана: "Святий Іоане! Немає сил бачити, як мій первісток йде з життя. Згадай, Святий, як ми привезли його в Храм, що носить твоє ім'я і хрестили малюка. Допоможи мені ... "І в цю мить родичі, що сиділи поруч з ридаючим батьком, бачать, як крихітка несподівано відкриває очі та показує на стіну. Перед очима у всіх образ Святого Іоана, як сяюча блискавка, з'явився в будинку і зник. Дитина одужала. Нехай славиться Ім'я Господнє і Святих Його. 27 липня 1981

Акромегалія

Лікарі категоричні: "Ваша дитина, - пояснюють вони батькам, - має вроджену рідкісну хворобу, причому в її найважчій формі. Він дуже слабкий і яку б підготовку ми не провели до цих двох необхідних йому операцій, він все одно не витримає. Будемо чекати розвитку його організму ". Провідним лікарем був незабутній професор Хореміс.
Мати дитини не вірить лкарю і переконує чоловіка продати майно і на ці гроші поїхати в Інститут здоров'я дитини до Парижа. Але й тут нещасні батьки почули той самий діагноз і таку ж пораду. Одне кажуть лікарі, інше твердить мати. Мати, яка створена Богом бути співтворцем, помічником в Його справі. Мати, яка страждає і віддає все заради плоду свого черева - заради чад своїх. Вона повторювала лише одне: "Врятуйте мою дитину".
Несподівано в лікарні у хлопчика піднімається температура і починається жар. Як шуліка, схоплює жінка дитини, яка метається в безпам'ятстві і біжить до виходу лікарні, викликаючи подив оточуючих. Сівши в перше-ліпше таксі, вона їде в Бюссі - відомий курорт в центральній Франції. Там знаходиться Руський Православний Монастир Божої Матері. Жінка чула про його існування у свій перший приїзд до Франції, будучи ще студенткою. Гречанка входить в монастир і прямує до ікони Богородиці: "Владичиця моя, немає у мене більше сил. Якщо моїй дитині судилося померти, нехай він помре перед твоєю іконою. Молю Тебе, Пречиста, Тебе, що бачила Свого дорогоцінного Сина розп'ятим на Хресті. Ти, яка витримала все, допоможи і мені здолати своє горе".У церкві в цей час перебував Сергій Іванович Россос, який знав трохи грецьку мову і жив колись в Афінах. Він побачив нещасну жінку, підійшов до неї і сказав: "У вас в Греції покояться мощі одного нашого земляка. Святого Іоана Руського. За його молитвами відбуваються чудеса. Багато років я ношу при собі його ікону і завжди до нього звертаюся. Цією іконою я благословлю вашу дитину і будемо сподіватися на милість Божу".
У ту саму мить, коли ікона Святого торкнулася чола дитини, її почало трясти, як у лихоманці, все тіло покрилося холодним потом. Мати торкнулася чола дитини. Жар спав! Тут же звершили всенічне бдіння, а вранці мати повернула дитя до лікарні і вирішила залишити його на лікування. Через три місяці, без всякої операції, було встановлено, що скелет хворого розвивається нормально, що викривлені руки і ноги випростались.

"Надзвичайний випадок в науці", - сказали французькі лікарі.

"Надзвичайний випадок віри і допомоги Святих", - каже мати і не може надивитися на сина, який повний сил, кожен день відправляється в школу. 12 листопада 1974

В онкологічній лікарні "Агіос Саввас", 1978

В Афінах в Онкологічному центрі жінка бореться з хворобою століття - раком. Хвороба перемогла. Лікарі повідомили дітям про те, щоб вони забрали матір додому."Не мучте матір в лікарні. Положення безнадійна. Краще нехай помирає вдома. Так спокійніше і їй, і вам ". П'ятеро дітей, які приїхали в лікарню з Кавали, зі сльозами слухають висновок лікарів. У цю хвилину в дверях палати з’являєтьсяз незнайома жінка. "Це ваша мама? - запитала вона. - Не плачте. Вище за всіх наук і лікарів - Бог і Святі Його. По-людськи ви зробили все, що змогли. Я їздила колись на поклоніння до мощів Святого Іоана Руського на о. Евбею. Взяла з собою трошки олії з лампадки біля мощей, щоб помазати когось із хворих, що знаходяться тут, в нашій лікарні. Помажу і вашу маму, а там, як Богу буде завгодно".
Невідома жінка ваткою, змоченою в олії з лампадки, помазала лоб хворий і вийшла. Божественна сила передається і прямо, і через святі предмети, через мощі Святих, лампадне масло, святу воду. Це віра Церкви в цілющу силу Христа. Причому такий смиренний спосіб передачі нерукотворної енергії Бога в наші тіла, в наші хвороби, названий Отцями церкви: "вищою богоприємною терапією". Св. Іоан Златоуст писав: "Ми глибоко віримо в те, що негідні, щоб прийшов до нас сам Христос або один з Святих Його, але може зійти на нас благодатна зціляюча сила найбільш доступним і простим способом. Хіба в простому хлібі і простому вині ми не бачимо в Таїнстві Євхаристії Самого Христа? "
Але повернемося до нашої теми. Через деякий час хвора прийшла в себе, відкрила очі і побачила своїх дітей, що плачуть. Зробила знак рукою. До неї нагнулася старша дочка.
- Чому ви так плачете?
- Мама, ти кілька днів нас не бачила і не могла говорити. А тепер питаєш, чому ми плачемо.
- Знаєш, кілька хвилин тому прийшов до мене якийсь солдат, сказав, що його звуть Іван Руський, перехрестив мені лоб ваткою, змоченою в лампадному маслі і сказав: "Повертайся до життя". Жінка, яка перебувала в лещатах страшної невиліковної хвороби, зцілилася. І живе зараз зі своїми дітьми та онуками по Слову Божому. 8 серпня 1978

"Іоан Руський"

Дві години провів у молитві і сльозах пан Костянтин Поліхранну, один з вищих державних чиновників країни перед ракою з мощами Святого. Він був одягнений у піжаму, і біля північного входу в храм його чекало таксі. Коли закінчилося це таємниче спілкування зі Святим, він повільними кроками попрямував до виходу.
Ми зупинили його, попросивши, якщо може, розповісти про своє горе, про те, чому він так дивно одягнений та запропонували йому кімнати в готелі при церкві.
"Ні, батюшка, дякую. Мене на довгі роки заспокоїв цей Святий, великий Чудотворець-Цілитель. Сьогодні вранці в лікарню "Евангелізмос" прийшла дружина відвідати мене. Вже кілька років я не міг підніматися на ноги і стояти так, як стою зараз. Це результат хронічного захворювання нервової системи., хвороби, через яку я втратив роботу, вийшов на пенсію і був поміщений в лікарню з 80-процентним паралічем ніг. Параліч і важкий психічний стан вели мене до моральної смерті. Так ось, сьогодні вранці моя дружина прийшла до мене і, бачачи, що я ще сплю сіла поруч у крісло і сама задрімала. І бачить вона сон ніби в сусідній палаті був обхід лікарів, серед яких знаходився і якийсь невідомий лікар. До нього підходить моя дружина і каже: "Ви новий лікар? Я вас ще жодного разу тут не бачила. Дуже прошу вас, поруч у палаті лежить мій чоловік, він вже багато років паралізований. Лікарі мені сказали, що я втрачу свого чоловіка, свою опору в житті. Він помре. Підійдіть до нього, лікаре, огляньте його, скажіть і ви своє слово, підбадьорте його".
"Ідіть, пані, почекайте, я до нього підійду"."А як вас звуть, доктор?" - Запитала жінка."Іоан Руський", - прозвучала відповідь. Моя дружина прокинулася і бачить мене, що намагається встати. "Допоможи мені, жінко, - кажу я, відчуваючи, як ніби чиясь сильна рука піднімає мене вгору. Я встав на ноги. На крики і плач моєї дружини в палату прибігли лікарі та медсестри. Завідувач відділенням, віруюча людина, був вражений розповіддю моєї дружини і тут же сказав: "Ідіть, візьміть будь-яке таксі та їдьте в Прокопіон, на о. Евбею, де почивають мощі Святого Іоана. Подякуйте Святому і повертайтеся за випискою, яку цього разу підпише не лікар, а сам Святий. Я, як лікар і християнин, вірю в те, що кажу. Вище за всіх наук стоїть Всесильний Бог зі Святими Його".
Ось що сказав нам лікар. А тепер, батюшка, ви нас благословіть ".
Так ми познайомилися з цією благочестивою людиною, яка зі сльозами дякувала Святому Іоану.
Святий і Праведний Іоане Руський, моли Бога за нас!

http://pravoslavnews.com.ua/articles/chyda_sv_Ioanna_ruskogo/

__________________________________________________________________________________________________





__________________________________________________________________________________________________




Преподобный Нил Столобенский родился в семье крестьянина в небольшом селении Новгородской епархии. В 1505 году он приняв постриг в обители преподобногоСаввы Крыпецкого близ Пскова. После 10 лет подвижнической жизни в киновии удалился на реку Серемлю, в сторону города Осташкова, где 13 лет вел строгую аскетическую жизнь в непрерывной брани с кознями диавола которые выражались в явлениях призраков - гадов и диких зверей. Многие жители из окрестных мест стали приходить к преподобному за наставлениями, но он стал этим тяготиться и молить Бога указать ему место для подвига безмолвия. Однажды после долгой молитвы он услышал голос: "Нил! Иди на озеро Селигер Там на острове Столобенском ты можешь спастись!" От приходивших к нему людей преподобный Нил узнал, где находится озеро и, придя туда, был поражен его красотой.
В середине озера - покрытый густым лесом остров; на нем преподобный нашел небольшую гору и выкопал пещеру, а спустя некоторое время построил хижину, в которой и прожил 26 лет. Подвиги строгого постничества и безмолвия сопровождал еще и другим, особенным подвигом - никогда не ложился спать, а позволял себе лишь легкую дремоту, опираясь на крюки, вделанные в стену келлии.
Богоугодная жизнь преподобного много раз возбуждала зависть врага, которая проявлялась через злобу местных жителей. Однажды кто-то поджег лес на острове, где стояла хижина преподобного, но пламя, дойдя до горы, чудесным образом угасло. В другой раз в хижину ворвались грабители. Преподобный сказал им:
"Все мое сокровище в углу кельи". Там стояла икона Богоматери. Разбойники стали искать деньги и ослепли. Тогда в слезах раскаяния стали они молить святого о прощении.
Известны и многие другие чудеса, совершенные преподобным. Он безмолвно отказывался от приношений, если совесть у приходивших к нему была нечиста или они находились в нечистоте телесной.
В предчувствии кончины преподобный Нил приготовил себе гроб. А к самому времени преставления прибыл на остров игумен одного из близлежавших монастырей и приобщил его Святых Тайн. По уходе игумена преподобный Нил в последний раз совершил молитву, окадил святые иконы и келлию и предал Господу бессмертную свою душу 7 декабря 1554 года. Прославление его святых мощей (ныне почивающих в Знаменском храме г. Осташкова) совершилось в 1667 году с установлением празднования 27 мая и в день преставления.

http://days.pravoslavie.ru/Images/ii1653&265.htm

__________________________________________________________________________________________________


__________________________________________________________________________________________________