Вельмишановна редакціє веб-сайту «Релігія в Україні» !
До Вас звертається Митрополит Адріан зі своїми коментарями щодо інтерв’ю архімандрита Віктора (Бедя).
На Вашому сайті 04.09.2013-го року було надруковане інтерв’ю відомого вченого, доктора юридичних і богословських наук, академіка і професора Української Ужгородської Богословської Академії архімандрита Віктора (Бедя) на тему: «Не потрібно шукати у моїх молитвах політичного забарвлення». http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/23158-arximandrit-viktor-bed-ne-potribno-shukati-u-moyix-molitvax-politichnogo-zabarvlennya.html
Це інтерв’ю є не тільки тієї людини, яка любить історію своєї Батьківщини, її мову, культуру, древню Православну Церкву з часів святих апостолів Андрія Первозваного, святого апостола Павла, святителя Климента, єпископа Римського та інших проповідників в Україні, але й великого вченого українця, священнослужителя – богослова та політика і філософа архімандрита Віктора (Бедя).
Редактор веб-сайту «Православний оглядач» отець Андрій Толстой
http://pravoslavnews.com.ua/
багато задавав питань Ректору УУБА, архімандриту Віктору. Та тільки маючи можливість спілкуватись з такою неординарною особою не задав йому самого простого питання, чому така високоосвічена людина до цього часу служить в сані архімандрита, а не в сані єпископа, не говорячи про сан архієпископський та митрополичий, чого він давно вже заслужив.
Невже наші Українські Церкви, Російська і навіть закордонні Помісні Церкви мають багато таких вчених по освіті і простих по життю, яким є архімандрит Віктор (Бедь)?
Ми можемо порівняти його з такими відомими історичними духовними постатями, якими були просвітителі слов’янських народів Кирило і Мефодій, Єпископ Кирило (Туровський) і особливо, Митрополит Київський Петро (Могила), родом з Валахії, Патріарх Вселенський Кирило (Лукарис) та ще деякі особи, які жили не для себе, а для суспільства, для своєї рідної Церкви та свого рідного народу.
Візьміть, наприклад, Києво – Печерську Лавру у Києві. На її території співіснують три Митрополити однієї ж Церкви УПЦ: Предстоятель УПЦ Блаженнійший Митрополит Володимир (Сабодан), Керуючий справами УПЦ і Ректор Київських духовних академії і семінарії Митрополит Антоній (Паканич), а також намісник Лаври - Митрополит Павло (Лебідь). Коли було таке в історії Лаври, щоб нею керував Митрополит?
Значить, Ректор Київської академії і семінарії може бути Митрополитом, а Ректор Української Ужгородської Православної Академії, та ще й з такою науковою освітою, може ходити в сані архімандрита?
Звичайно, що заздрість є не тільки в Україні, але і в Росії, оскільки професор Московської духовної академії протодиякон Андрій Кураєв писав про архімандрита Віктора (Бедя), чому він до цього часу не є єпископом? Сам же протодиякон Андрій Кураєв і відповів собі на своє питання, що він розгорнув націоналістичну політику не тільки в своїй Академії, але й по всьому Закарпатті.
Отець Віктор є чесним і порядним українцем, який вболіває за долю сучасної України, за її трагедійну історію, за її героїв простих і керівників рухів та перемог за незалежне її існування.
Він не реагує на критику сучасних кар’єристів, не звертає увагу на заздрісників й на своїх опонентів, які свій вільний час витрачають не на читання книг та ведення постійних богослужінь, а на всякі пустоти та зайві розваги. Тому, для отця Віктора, як для геніального вченого є дуже близькі імена, як позитивних Гетьманів, так і борців за свободу і незалежність України.
Адже, кому, як не йому сину України і сину Закарпатського краю знати про всі історичні події, які відбувались на його території: це й Гетьман Петро Сагайдачний і провідник ОУН УПА Степан Бандера, це й Гетьман Іван Мазепа і теж провідник ОУН УПА Роман Шухевич і так далі.
Для архімандрита Віктора, Україна є Київська Русь і Скіфія. Для нього істина Святого Писання Вітхого і Нового Завітів є правдою і аксіомою в його житті і в пастирській діяльності, де написано, що перед Богом всі рівні: скіфи - слов’яни, юдеї – євреї і елліни – греки.
Тому, український народ, як і всі слов’яни мають свої коріння у скіфських племенах, які є благословенним Богом народом, який пізніше прийняв християнство.
Отець Віктор пишається історією нашої єдиної Руської, як він висловлюється постійно – Української Православної Церкви, але Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, яка бере свій початок з часів святого апостола Андрія Первозваного, апостола Павла та інших просвітителів нашого народу.
Архімандрит Віктор дуже добре орієнтується в долі мучеників – християн, які відправлялись на заслання з Греції, Риму та Єрусалиму до Криму, де й була заснована Скіфська єпархія, яка створена ще у ІІІ-му столітті на території, як він пише: Скіфії – Київської Русі – України.
Тож, говорить отець Віктор, що наша «…Українська Православна Церква є однією з найдревніших Помісних Церков у світі».
І створення Руської Православної Церкви, як він весь час підкреслює, Української, відбулось рівно 1950-т років тому, в середині І-го століття, коли в Єрусалимі відбувався Перший Апостольський Собор, де були присутні, як апостол Андрій Первозваний, так і апостол Савл – Павло.
Про друге воцерковлення наших предків русичів отець Віктор пише, що було за часів правління блаженного, великого князя Київського Оскольда (862-й рік) у складі Константинопольського Патріархату. Значить і він вважає князя русича Оскольда християнином, та ще й блаженним.
Про третю епоху воцерковлення нашого народу, яке було у 988-му році при великому князеві Київському Володимирі, архімандрит Віктор говорить з особливою увагою і знаннями про ці події.
Він вболіває і за насильницьке приєднання Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату до Московського, коли у XVIII – XX-му століттях відбулось поневолення української нації… «…московським царством та польською короною».
Він пишається й тими подіями, коли Україна стала вільною державою і разом з нею знову відродилась Українська Православна Церква з широкою правовою автономією, про що у 1990-му році Патріарх Московський Алексій ІІ писав, а потім і привіз до Києва спеціальну Грамоту про канонічно-правовий статус УПЦ.
Треба нагадати, що в той час Предстоятелем УПЦ був Митрополит Київський і всієї України Філарет, саме якому і вручав Патріарх Алексій ІІ цю Грамоту. Зараз Митрополит Філарет є Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату з 1995-го року.
На запитання редактора веб-сайту «Православний Оглядач» о. Андрія Толстого: – «Отче Вікторе, Ви є священнослужителем УПЦ (Московського Патріархату) займаєте відповідальні посади у своїй Церкві, при цьому стоїте на відверто проукраїнських позиціях, зокрема, вшановуєте молитвою і словом пам’ять таких видатних українців, гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепу, поетів і мислителів Тараса Шевченка та Івана Франка, державних діячів Павла Скоропадського, Володимира Винниченка, Симона Петлюру, Августина Волошина, провідників націоналістичного руху Романа Коновальця, Степана Бандеру, Романа Шухевича та інших. Чому Ви це робите?»
Відповідь отця Віктора була така: «У щоденних молитвах (зокрема, під час богослужіння) духовенство, єпископат та вірники Української Православної Церкви просять у Господа Бога прощення гріхів та благословення для нашої держави України, її влади, воїнів, народу, Церкви. Ці молитви стосуються прощення гріхів та благословення на майбутнє як щодо душ наших покійних співвітчизників українців у минулому, так і їх нащадків сьогодні».
Архімандрит Віктор продовжував свої пояснення мовою історії нашої Держави.
«Однією з найболючих сторінок буття українського народу є наша історія. Історія державного, церковного будівництва та їх розвитку, а також українського націотворення. Україна та українська нація, починаючи з ХVІІІ ст., тривалий час була насильно розділена і перебувала під гнітом сусідніх державно-імперських утворень. І на рівні державної політики цих чужоземних для нас імперій, століттями українців розділяли, насильно піддавали асиміляції і денаціоналізації, протиставляли одні українські регіони іншим українським регіонам і породжували посеред них ворожнечу, змушували відректись від пам’яті про своїх прабатьків, духовних джерел, української материнської мови, національної ідентифікації, власної державності і своєї Помісної Православної Церкви».
Далі він говорив:
«Тож коли у новітній час відновлення української державності та поновлення первинного канонічно-правового статусу Української Православної Церкви минуло всього-на-всього якихось двадцять років, неможливо миттєво відновити цілковиту духовну, історичну, ментальну та політичну єдність нації, бо для цього потрібні час та велике терпіння, взаємопрощення, взаєморозуміння і щира, з любов’ю у Христі молитва та істинна любов до свого ближнього».
А тепер отець Віктор роз’яснює, щоб було зрозуміло малим і великим, розумним і малоумним:
«Тож коли я, як священик Церкви Христової, поминаю і молюся за прощення гріхів (допущених з власної волі чи під примусом) наших співвітчизників різних поколінь та регіонів України, я просто виконую свій священицький обов’язок перед Богом і своїм народом у пошуку любові у Христі посеред нас усіх – і мертвих, і живих, і ненароджених, розділених посеред ворогів віками, і на сьогодні з волі Божої знову з’єднаних у більшості, у своїй земній Вітчизні Україні. І ці молитви я підношу за всіх… Не поділяючи українців на праведних і неправедних, а Україну – на Правобережну і Лівобережну, та з болем і плачем у душі, тугою і любов’ю в серці та щирою молитвою та синівською вдячністю до Бога, щоб він дарував усім нам прощення і ласку за всі наші гріхопадіння, розбрат, підступництво, зраду, убивства один одного, втрату державності, відмову від своєї мови, історії, Церкви… Молюсь і слізно благаю Бога простити всіх нас, дарувати братерське єднання поміж усіма нами та благословити щасливе і богоугодне життя для наших нащадків».
Тому й ми всі повинні брати приклад з отця Віктора, який говорить:
«А щодо відправлення заупокійної літії чи подячного молебню за тими українцями, що були чи є інославними стосовно православних, то жодних порушень церковних канонів я не допускаю, оскільки для цих випадків у нашій Церкві є спеціальні молитовні чини, написані та схвалені саме стосовно інославних співвітчизників. Та й під час літургійних богослужінь Українська Православна Церква у молитві за православних молиться і за український народ в цілому, українську державу, її владу та військо, не поділяючи їх представників на православних чи неправославних…»
А ось відбулась сама головна відповідь архімандрита Віктора своєму співбесіднику:
«…не потрібно шукати у моїх молитвах політичного забарвлення чи порушення якихось канонічних норм, акцентуючи увагу на тих чи інших іменах церковних, державних, політичних, громадських, культурних українських діячів різних поколінь».
«Я молюсь за цілісність і єдність усього українського народу, який під проводом цих достойників, споконвічно відстоював свою історичну Вітчизну – Русь-Україну, ввібрав у себе чесноти і високу духовність Церкви Христової та ціною власного життя своїх провідників (у яких безумовно були не тільки досягнення, але і гріхопадіння) на сьогодні з високо піднятою головою відродив нашу тисячолітню українську честь та славу, національну єдність і державу, зберіг віру Христову та українську материнську мову».
Відповідь на інше питання: – «Чи не виникають у Вас через це проблеми з боку тих представників духовенства Московського патріархату, яке, наприклад, вшановує 400-ліття династії Романових, пропагує побудову «русского мира»?
«- Ні, не виникає, - відповідає отець Віктор. У Російської Федерації та Російської Церкви є своя Вітчизна, історія, народ… Тож, вони опікуються своїм минулим і сьогоденням, а ми опікуємось своїм, те, що дароване нам Господом Богом. Коли ж будемо усі цього принципу дотримуватись, виявляючи повагу один до одного, то і взаємних нарікань не буде і любов у Христі буде процвітати поміж нашими народами».
Цікавим питанням було до нього й про присутність отця Віктора в УПЦ МП: – Частина наших читачів асоціюють УПЦ (МП) з частиною РПЦ в Україні. Тому у них виникає запитання: як Вам вдається поєднувати міцні патріотичні українські погляди з перебуванням в УПЦ (МП).
«Помісна Церква Христова в Україні, - говорить архімандрит Віктор, - не наділена цілковитою канонічно-правовою автокефалією з одночасним перебуванням у єдності зі Вселенським Православ’ям або Католицизмом. Українська Православна Церква, будучи незалежною в управлінні, з широкими правами автономії перебуває у єдності зі Вселенською Православною Церквою через духовно-канонічну єдність із Московським патріархатом (завдяки чому визнається всіма помісними автокефальними церквами)… Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква відносяться до самопроголошених Церков, і на сьогодні офіційно не визнаються ні Помісними автокефальними Православними Церквами, ні Римо-Католицькою Церквою… Тож докори одних до інших представників Церков в Україні з питань юрисдикційного підпорядкування наразі є безпідставними…»
Адже треба сказати, що й у всіх Помісних Православних Церков є загальноприйнята практика (спеціальна формула), яка дає можливість охрестити дітей або тяжко хворих на випадок смерті не тільки священнослужителями, але й православними мирянами. Тільки витримати треба таку формулу при окроплені святою водою новохрещеного сказавши тричі: «Охрещується раб Божий, чи раба Божа в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Якщо ця людина виживе, то після одужання вона повинна прийти до храму, щоб священик завершив чин Таїнства Хрещення і Миропомазання.
І надалі отець Віктор відповідає, що:
«Чи нормальна це ситуація в Україні щодо канонічно-правового статусу Церков Христових? Як на мене – ні. Але ця ситуація є реальністю, вона існує і де-юре, і де-факто. Тож відповідно давайте будемо відрізняти два різні поняття: поняття спасительної місії Української Православної Церкви, як Церкви Христової, і поняття щодо здобуття цілковитої автокефалії Українською Православною Церквою у майбутньому, на що, звісно, як УПЦ, так і Україна мають незаперечне право».
Тому, говорить отець Віктор, що:
«Постановка і розгляд питання про здобуття цілковитої автокефалії Української Православної Церкви повинні відбуватись виключно в рамках збереження єдності Вселенського Православ’я, дотримання канонічно-правових норм, соборності у прийнятті рішень та врахування духовних інтересів як прихильників автокефалії УПЦ, так і тих громадян України, які в подальшому виявили би бажання залишитись у лоні саме Московського патріархату (зважаючи на історичне державно-церковне минуле процесів в Україні в період ХVІІІ – ХХ ст.ст.). Вірю, що саме в такому ключі, з ініціативи Української Православної Церкви, закономірно підтриманої як Московським патріархатом, так і Вселенським патріархатом та всіма автокефальними Помісними Православними Церквами, питання здобуття цілковитої автокефалії Українською Православною Церкви і буде вирішено у майбутньому».
Редактор веб-сайту задав нове питання:
– Нещодавно в Україні було відзначено 1025-річчя хрещення Русі. Як Ви оцінюєте урочистості, що минули, та їх значення для подальшого розвитку церковного будівництва в Україні?
Отець Віктор відповів, що:
«До Києва прибули глави і офіційні делегації від усіх автокефальних Помісних Православних Церков, своє батьківське привітання українським християнам надіслав першоієрарх нашої матері-церкви Всесвятійший Варфоломій ІІ, Вселенський патріарх Константинопольський, а також глава Римо-Католицької Церкви Святійший Франциск, Папа Римський.
Ви звернули свою увагу, як цінить архімандрит Віктор минуле нашої Української Православної Церкви, підкресливши, що нашою Матір’ю – Церквою є Вселенська Константинопольська Патріархія.
Далі отець Віктор констатує історичні дані про різні етапи Хрещення нашого народу.
«Це святкування, - говорить він, - відбувалось у річницю ще одного великого ювілею поетапної християнізації та церковного будівництва в Русі-Україні – 1150-річчя заснування у 862(3) р. Руської Церкви (нині Української Православної Церкви) з центром Митрополії у Києві, що відбулось за правління блаженного Великого князя київського Оскольда з правлячої династії київських князів Кия та Всесвятійшого Фотія, Вселенського патріарха Константинопольського.
Навіть Святійший Кирило (Гундяєв), патріарх Московський, під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату наголосив на значущості діяльності блаженного Великого князя київського Оскольда та Всесвятійшого патріарха Константинопольського Фотія у процесах християнізації та церковного будівництва в Русі-Україні в середині ІХ ст.».
І ось далі архімандрит Віктор підносить до честі і достоїнства УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ, коли говорить, що:
«Тож у контексті відзначення цих двох вагомих в Русі-Україні державно-церковних історичних подій хотілося б привернути увагу науковців як Української Православної Церкви, так і Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви та Мукачівської Греко-Католицької єпархії на те, що заснування Української Православної Церкви (первинна назва - Руська Церква) з центром Митрополії у Києві, з лона якої в подальшому вийдуть Московська Церква (у 1448 році, нині Московська патріархія з 1589 року), Українська Греко-Католицька Церква (у 1596 році), Мукачівська Греко-Католицька єпархія (у 1646 році), Українська Автокефальна Православна Церква (у 1918 році), Польська Православна Церква (у 1924 році), Український вікаріат Румунської Православної Церкви (поч. 90-х рр. ХХ ст.) і Українська Православна Церква Київського патріархату (1992 р.) відбулось у 862 (3) році. А за рівноапостольного Великого князя київського Володимира, у 988 році, відбулось визнання християнства державною релігією, яка до цього часу в Русі-Україні розвивалась поряд зі стародавніми віровченнями русинів-українців (руських). Хотілося б, щоб гідні нащадки українського роду про це не забували, бо, знаючи свою правдиву історію, набагато легше знайти взаєморозуміння та єдність і в сьогоденні, як на національному, так і релігійному підґрунті».
Редактор веб-сайту задав останнє питання, яке є дуже важливим для всіх трьох Українських Церков: УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ:
– Неодноразово Ви пропонували єпископату УПЦ (МП) розглянути питання визнання Таїнств у Київському патріархаті. Чому, на Вашу думку, ця пропозиція досі не знайшла підтримки у керівництві вашої Церкви?
На це питання отець Віктор уважно і фундаментально дав свою відповідь, що Таїнство Хрещення є дійсним не тільки в УПЦ МП, але й в УПЦ Київського Патріархату і в УАПЦ та в інших Православних Церквах:
«Щодо визнання таїнства хрещення в інших Церквах, то моя думка зводилась до того, що одним зі шляхів наближення діалогу з подолання розділення православних в Україні може бути визнання таїнства хрещення в Українській Православній Церкві Київського патріархату чи Української Автокефальної Православної Церкви. І така моя думка випливає з догмату символу віри, згідно з яким ми сповідуємо і визнаємо хрещення людини один раз за життя. Отже, якщо хрещення людини відбудеться з вірою у єдиного Бога Отця, Сина Божого Ісуса Христа і Святого Духа з дотриманням догматично-канонічної норми (формули) «во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» та освячення водою, можна вважати, що таїнство хрещення відбулось.
І в такому випадку немає значення, представник якої саме земної церковної юрисдикції, будучи звичайним християнином за віросповіданням, це таїнство здійснив. Та звертаю увагу на те, що це тільки моя особиста думка».
Митрополит Адріан
http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=326
http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/23222-mitropolit-adrian-pro-intervyu-arx-viktora-bedya.html
http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/23222-mitropolit-adrian-pro-intervyu-arx-viktora-bedya.html
________________________________________________________________________________________________
В кінці цієї статті розміщується життєвий, науковий і церковний шлях архімандрита Віктора (Бедя), про що надруковано на сайті «Вікіпедії».
http://uk.wikipedia.org/
Архімандрит Віктор (Бедь)
Ві́ктор Васи́льович Бедь (архімандрит Віктор; 5 травня 1964, село Тячів,Закарпатська область, УРСР) — український державний і релігійний діяч,народний депутат України 1-го скликання. Доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік. Державний службовець першого рангу (у відставці). Член Національної Спілки журналістів. Член Асоціації адвокатів України. Член Асоціації правників України.
Біографія
З 1982 по 1983 р. навчався на відділенні правознавства Київського технікуму готельного господарства, а з 1983 р. став студентом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1988 р.
Після закінчення університету Віктор Васильович до 1994 р. працював у Закарпатській обласній колегії адвокатів на посадах стажиста адвоката (1988 р.), а відтак, з 1989 р. - адвокатом Тячівської, а згодом Ужгородської районних юридичних консультацій.
Одночасно у 1992 році Віктор Бедь засновує адвокатське бюро (об'єднання) «Срібна Земля» (м. Ужгород), президентом якого є і сьогодні.
У жовтні 1992 р. також започатковує видання тижневої газети «Срібна Земля» - однієї з перших націонал-демократичних газет на Закарпатті. Впродовж сімнадцяти років Віктор Васильович є незмінним шеф-редактором тижневика, під його керівництвом зросла ціла плеяда молодих журналістів та головних редакторів ЗМІ.
Не полишаючи праці, В. Бедь продовжує вчитися і здобуває ще кілька вищих освіт за освітньо-кваліфікаційними рівнями: магістра фінансів (2002 р.), магістра психології (2002 р.), магістра богослов'я (вища духовна освіта, - 2005 р.) та магістра богослов'я, викладача вищого навчального закладу (2010 р.)
Наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття брав активну участь у національно-патріотичних змаганнях за здобуття державної незалежності України. Був одним із співзасновників та лідерів Народного Руху України за перебудову на Закарпатті. З 1989 по 1991 р. обирався головою Тячівської районної організації, а з січня 1991 по травень 1992 р. - головою Закарпатської крайової організації НРУ, та з 1990 по 1992 р. - членом Центрального Проводу та Великої Ради Руху. Після реорганізації НРУ на IV з'їзді в політичну партію, в грудні 1992 року, добровільно припинив членство в організації, оскільки сповідував християнсько-демократичні цінності.
У 1992 році виступив співзасновником та очолив Християнсько-народну спілку Закарпаття, головою якої є і сьогодні.
На березневих виборах 1990 р. обраний народним депутатом України від Тячівського мажоритарного виборчого округу № 176 Закарпатської області. У Верховній Раді України Віктор Васильович був одним із співзасновників і членом антикомуністичної опозиції «Народна Рада» та відповідальним секретарем її радикальної фракції під головуванням В'ячеслава Максимовича Чорновола, входив до складу Комітету Верховної Ради України з питань діяльності правоохоронних органів і правопорядку, а згодом - Комітету з питань державної безпеки і оборони.
У 1991-1992 рр. був членом Комісії Президії Верховної Ради України з питань реорганізації органів Комітету державної безпеки у Службу безпеки України.
Протягом 1990-1992 рр. обирався секретарем Тимчасової Слідчої Комісії Верховної Ради України з розслідування причини аварії на Чорнобильській АЕС та з 1990 по 1994 р. - членом Конституційної Комісії України та її робочої групи.
Восени 1990 року на знак солідарності та недопущення застосування силових методів щодо протестуючих студентів народний депутат України Віктор Бедь взяв безпосередню участь у політичній акції-протесті студентського голодування в місті Києві, оголосивши голодування.
В.В. Бедь є співавтором низки законопроектів, зокрема Акту про проголошення державної незалежності України, Декларації про державний суверенітет України, Про міліцію, Про Збройні Сили, Про прикордонні війська, Про судоустрій, Про адвокатуру, Про службу безпеки України, Про прокуратуру, Про свободу совісті та релігійні організації тощо.
У 1990-1994 рр. обирався депутатом Тячівської міської ради, в 1994-1998 рр. - депутатом Ужгородської міської ради, а з 2003 по 2006 рр. - членом виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області.
Віктор Бедь понад п'ятнадцять років вів активну громадську діяльність на ниві адвокатури: в 1993 - 1994 рр. обирався віце-президентом Спілки адвокатів України, а з 2003 по 2006 р. - головою Закарпатського відділення Спілки адвокатів України (членство в якій припинив за власним бажанням у 2006 році).
Протягом 2003 - 2006 рр. Віктор Васильович очолював також Закарпатську обласну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та був членом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.
У 2005 році обирався головуючим на III з'їзді адвокатів України, що проходив у Києві у два етапи за участю понад 600 делегатів та прийняв важливі рішення з питань розвитку і утвердження адвокатського самоврядування.
Віктор Бедь є одним із співзасновників Асоціації адвокатів України, створеної у 2006 р. До 2008 р. він обіймав посади президента, в подальшому віце-президента, а нині є членом Наглядової ради ААУ.
Упродовж 2002-2009 років Віктор Васильович незмінно очолював Закарпатський обласний осередок Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Наразі обраний його Почесним головою.
З благословіння Блаженнійшого Володимира (Сабодан), Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви 24 жовтня 2004 р. Преосвященнійшим Агапітом (Бевциком), єпископом Мукачівським і Ужгородським, рукоположений в сан диякона, а 8 жовтня 2006 р. - в сан священика (ієрея) з подальшим возведенням 24 травня 2007 р. в сан протоієрея.
20 березня 2010 року, з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодан) в Храмі монастиря святої Феодори міста Салоніки (Греція), протоієрей Віктор Бедь прийняв чернечий постриг, який здійснив Святійший Анфім, Митрополит Солунський Елладської Православної Церкви з нареченім в ім'я - ієромонах Віктор з подальшим возведенням, під час вечірні, в сан архімандрита.
Свої знання, професійний та життєвий досвід архімандрит Віктор (Бедь) щедро передає молодшим поколінням правознавців та богословів, викладаючи у вищих навчальних закладах рідного Закарпаття. Починаючи з 1991 р., він проходить шлях від старшого викладача Ужгородського державного університету (нині національного), доцента, завідувача кафедрою Ужгородського інституту інформатики, економіки і права (нині Закарпатського державного університету), професора, директора Закарпатського інституту МАУП - до очільника вищих навчальних закладів: з 2002 року донині є ректором Ужгородської Української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія (вищий духовний навчальний заклад УПЦ) та Карпатського університету імені Августина Волошина (вищий навчальний заклад МОН МС України), головою Спеціалізованої вченої ради УУБА із захисту докторських дисертаційних досліджень.
На базі Академії та університету вперше в Україні, за ініціативою та безпосередньою участю професора, архімандрита Віктора (Бедь) з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодан), створено духовно-навчально-науковий комплекс «Ужгородська Українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія - Карпатський університет імені Августина Волошина», що дає можливість майбутнім богословам одночасно здобувати вищу духовну та вищу світську освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра та магістра.
Займаючись науковою та науково-педагогічною діяльністю, архімандрит Віктор (Бедь) здобу ряд наукових ступнів та вчених вань. Зокрема:
• В 1998 році захистив наукову дисертацію та здобув науковий ступінь доктора філософії (в галузі права) (Спеціалізована вчена рада Міжнародного відкритого університету, США та Міжнародної академії управління персоналом, Україна).
• В 1999 році захистив наукову дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук, спеціальність - юридична психологія (Спеціалізована вчена рада Національної академії внутрішніх справ України та рішення президії Вищої атестаційної комісії України).
• У 2010 році захистив наукову дисертацію та здобув науковий ступінь доктора богословських наук (Міжвузівська Спеціалізована вчена рада Української Православної Церкви).
• У 2011 році захистив наукову дисертацію та здобув науковий ступінь доктора юридичних наук (Спеціалізована вчена рада Інституту законодавства Верховної Ради України та рішення президії Вищої атестаційної комісії України).
• В 1999 році здобув вчене звання професора права (Міжнародна кадрова академія та Міжрегіональна академія управління персоналом).
• У 2000 році обраний членом-кореспондентом Міжнародної кадрової академії.
• У 2003 році здобув вчене звання доцента права (Міністерство освіти і науки України).
• У 2003 році здобув вчене звання професора державного та канонічного права (Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви).
• У 2009 році обраний дійсним членом (академіком) Академії природничих наук, Німеччина.
• У 2009 році обраний почесним академіком Міжнародної академії козацтва.
Як науковець архімандрит Віктор (Бедь) опублікував понад 200 наукових праць, видав три навчальні посібники (зокрема під грифом Міністерства освіти і науки України), одну монографію та десятки навчально-методичних матеріалів у галузі богослов'я, теорії держави і права, історії держави і права України, конституційного, кримінального та адміністративного права, канонічного права, кримінології, юридичної психології та фінансів.
Під його керівництвом успішно підготовлено чотирьох докторів права, сім докторів богослов'я та двох кандидатів богослов'я.
4 червня 2009 року професор, архімандрит Віктор (Бедь) обраний дійсним членом (академіком) Європейської академії природничих наук (Німеччина).
20 жовтня 2008 року наказом по МОН України за № 941 професор, архімандрит Віктор (Бедь) з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодан) введений від Української Православної Церкви до складу новоствореної громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України.
Розпорядженням Блаженнійшого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви від10 червня 2011 року за № 687 архімандрит Віктор (Бедь) призначений Уповноваженим Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки. В цьому ж році включений до складу робочої групи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з підготовки питання щодо визнання на державному рівні дипломів про вищу духовну освіту, наукові ступені та атестатів про вчені звання, що видаються вищими духовними навчальними закладами , як одного із ініціаторів її створення.
За громадську, професійну, науково-педагогічну та духовно-просвітницьку діяльність нагороджений рядом медалей та орденів Української Православної Церкви, Російської Православної Церкви та Елладської Православної Церкви, відзнакою Президента України, відзнаками, почесними грамотами і подяками Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Спілки адвокатів України, Асоціації адвокатів України, Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністра України, Асоціації вищих навчальних закладів України недержавної форми власності, Міжнародної кадрової академії, Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної державної адміністрації тощо.
Додаткова інформація
Виховує двох синів: Віктора (1993 р.н.) та Юліана (1995 р.н.), студентів юридичного факультету Карпатського університету імені Августина Волошина.