Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    березня 2024    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Жовтень 2023 (2)
Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя

Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя

Автор: mitropolit от 22-10-2013, 16:05
Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя


Для ознайомлення з духовною спадщиною відомого отця Володимира Медведя, ми пропонуємо відеофільм про нього.

http://www.youtube.com/watch?v=4bbiVg80g0o&feature=c4-overview&list=UUnt6PoFg8QkVgjMg5xTBqAA


Спаситель говорив під час Своєї земної проповіді, що істинний пастир страждає за овець, а наємник, не пастир, бачачи вовка, тікає від нього, зберігаючи своє тимчасове життя.
Ми говоримо і пишемо про відомого митрофорного протоієрея отця Володимира Медведя, який народився в 1922-му році на Холмщині, яка належала споконвіку до українських земель ще з часів Київської Русі. Потім весь цей край був захоплений Польщею.
Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя
Після війни, у 1946-1947-му роках українців зі своєї рідної холмської землі поляки насильницьки виселяли за межі польської держави, не говорячи про постійні утиски українців, з-за чого ще малого за віком Володимира родина змушена була переїхати до України, яка на той час належала до СРСР.
Так, отрок Володимир зі своїми батьками переїхав на нове місце свого постійного проживання.
У 18-ть років його було призвано до радянської армії для участі у визвольній війні проти німецького фашизму.
Після поранення в ногу, солдат Володимир знаходився у госпіталі, а потім знову був повернений на фронт. Після завершення Великої Вітчизняної Війни Володимир повернувся до батьків, які на той час переїхали на нове місце мешкання, на Волині.
Не знаючи цього місця, він дуже багато молився, щоб Господь відкрив йому духовні очі і надав добрих людей для пошуку своїх батьків.
Яке ж було диво, коли він випадково зустрів свого друга, який і сказав йому, де мешкають батьки Володимира.
Нажаль, його батько Йосип був майже при смерті, а мати – Текля, дуже добре за ним слідкувала.
З прибуттям молодшого сина Володимира з фронту, батько ще трохи прожив, але не дуже багато часу, бо був смертельно хворий.
Окрім молодшого Володимира у батьків були ще два сина: Олександр і Петро та донька Марія.
Старший син Олександр теж був на війні, але потрапивши в полон до німців він вже не зміг повернутися до дому після завершення ВВВ, бо знав, що всі полоненні, які мучилися у концентраційних таборах, а повертаючись додому до СРСР, їх тут же відправляли в Сибір теж до таборів, та тільки «своїх», «рідненьких».
Так старший син Олександр опинився у Великобританії, де був одружений, маючи декількох дітей від англійки, але маючи поранення, він довго мучився і в 1978-му році помер на чужині. Одного разу йому пощастило прибути на Рівненщину в 70-ті роки до брата Петра та сестри Марії на невеликий час і знову повернувся до Великобританії.
Нажаль, меншому брату Володимиру не пощастило з ним побачитись, оскільки знаходився на церковній службі, після завершення Ленінградської духовної академії, у Свято-Троїцькому соборі м. Дніпропетровська.
Отець Володимир боявся кадебістів та енкеведистів, які тільки й чекали можливості, щоб його відсторонити від своїх пастирських обов’язків, як західняка по народженню та глибоко віруючої людини.
Між іншим, з прибуттям воїна Володимира із фронту до батьків на Рівненщину, його душа і серце дуже палали до навчання на лікаря або на священнослужителя. Але, оскільки він під час війни бачив багато Божих ведінь і, навіть, саму Матір Божу, він бажав стати тільки православним священиком Церкви Христової. Так і трапилось.
Прибувши до Волинської семінарії, він побачив рекламу, на якій були написані іспити та дати поступу до неї.
Як він гірко плакав, коли побачив на щиті, що запізнився на декілька днів, а списки вже були складені й підписані ректором семінарії протоієреєм Олексієм Соколовським.
Залишилось тільки віднести їх до уповноваженого у справах релігій по Волинській області.
І ось. Чисто випадково проходив біля плачучого Володимира його хресний батько, протоієрей отець Олександр Білецький , який дізнавшись причину його сліз, сказав: «Так кому ж тоді навчатися в Духовній семінарії Володимире, як не тобі?».
Він повів його до ректора і почали його екзаменувати. Все він здав на одні п’ятірки, тільки не знав одного, що свято на Спаса і на Преображення є одним і тим же святом.
А коли пригадав Володимир, що його батько був старостою Спасового храму, він вигукнув, та це ж Преображення, бо хор співав тропарі цій великій події.
Так семінарист Володимир закінчив Волинську духовну семінарію, а після одруження став дияконом і дуже швидко був рукопокладений на пресвітера для несіння своїх пастирських обов’язків на Волинській землі.
Через дуже короткий час, отця Володимира Медведя було направлено на денне навчання до Ленінградської духовної академії, яку він закінчив з великим успіхом, отримавши звання кандидата богословських наук.
Його залишали в Ленінграді у якості викладача духовних учбових закладів академії і семінарії, але його душа линула до свого рідного українського народу, як колись, у другій половині ХVIII-го століття з Італії, після завершення Болонської музичної академії, отримавши там звання академіка разом з австрійським композитором А. Моцартом, линув до України, щоб в Катеринославі (нині Дніпропетровськ), згідно бажання Г. Потьомкіна сформувати тут музичну академію, подібно Болонській. Але не судилося їй тут бути. Бо Катерина ІІ знищила молодому композитору (33 роки) життя.
Звичайно, що отцю Володимиру у Дніпропетровську не вдалось сформувати духовні учбові заклади, навіть Недільну школу, як це можна здійснити зараз, у вільній Україні, а тоді, службовці КДБ за ним слідкували, як за радянським ворогом і проповідником Христовим.
Саме в цей час, коли мені було 13-16-ть років, я зі своєю рідною тіткою Христиною часто відвідував Свято-Троїцький собор, де отець Володимир нас часто сповідував і давав постійні свої поради і молитви до Бога, Матері Божої і до всіх святих угодників.
Якось, у 70-ті роки ХХ-го століття, не без «поради» сищика – священика, теж по імені Володимира, а по прізвищу Заєць, було вирішено отця Володимира Медведя не тільки відправити із Свято-Троїцького собору, але й не надати йому жодного місця в храмах Дніпропетровської єпархії.
Завдяки своїй мужності і сміливості, отець Володимир Медвідь поїхав до Москви шукати правди. Якось потрапив він в одне з міністерських відділів у справах релігій, де в нього почали розпитувати про причини вигнання його з єпархії. Він голосно сказав, що «Заєць з’їв Медведя». В кабінеті, в якому знаходився о. Володимир, півгодини службовці сміялися від цих слів, що «заєць з’їв ведмедя». Потім тільки, коли він почав розказувати про релігійний стан на Дніпропетровщині, зрозуміли, що священик Володимир Заєць постійно доносив до КДБ різні підлості, щоб позбавити свого ж земляка із західної України, отця Володимира Медведя.
Прибувши до Дніпропетровська, отця Володимира допустили до служби, але не до собору, а до міських храмів, де він теж продовжував проповідувати, вчити дітей і молодь євангельському вченню та християнській моралі, а також готувати кандидатів до навчання в духовних та в цивільних учбових закладах.
Він горів від радощів, коли дізнавався, що його парафіяни і парафіянки поступили до вузів чи до технікумів, до семінарій чи до духовних академій.
Отець Володимир майже всю свою молоду рідню перетяг з Рівненщини до Дніпропетровщини, особливо навчатись в Медичній академій та в державному Університеті.
Всім нам запам’яталась Соня, яка теж навчалась у вузі. Своїми ласкавими словами, вона хвалила й подячно любила свого дядю, отця Володимира, який давав всім їм притулок, страву й гроші.
Переїхавши до м. Рівне, отець Володимир став настоятелем Свято-Воскресенського кафедрального собору, а пізніше духівником Рівненської єпархії.
А коли у 1991-1992-му роках Блаженнійшим Митрополитом Філаретом (Денисенком), Предстоятелем Української Православної Церкви було поставлене питання перед архієреями і духовенством про від’єднання УПЦ від РПЦ, отець Володимир Медвідь, не роздумуючи, перейшов до своєї рідної Помісної Української Православної Церкви, за яким пішло багато духовенства і віруючих.
Зараз отцю Володимиру пішов 92-й рік, але його бадьорості, любові до української пісні, до історії українського краю й прославлення новонародженого малютки - Христа Спасителя, на Його Різдво, може позаздрити люба молода людина.
Стільки колядок і щедрівок він знє, співаючи і кланяючись Богомладенцю, що люди після служби не хотіли додому розходитись, бо було весело й духовно піднесено від почутого й побаченого.
Це було не тільки на Дніпропетровщині й Рівненщині, але й в Ленінградській духовній академії, якого слухала велика студентська аудиторія, викладачі і особливо, любив його спів, архімандрит Никодим (Ротов), який пізніше стане світильником Російської Православної Церкви Московського Патріархату й духовним батьком сучасного Патріарха Московського Кирила (Гундяєва), Митрополита Ювеналія (Пояркова) та багато інших вчених і високорозвинених людей.
Отця Володимира запрошували до Києва, в український екзархат РПЦ МП, прийняти єпископський сан, на що він відповів, «я б з задоволенням став би архіпастирем, бо й святий праведний архімандрит Кукша Одеський, під час свого земного життя пророкував мені це єпископство». Але київському церковному начальству він заявив, що я не хочу бути твариною у зав’язаному мішку, щоб мене переносили з місця на місце.
У 2002-му році була надрукована книга з ілюстраціями про церковне життя митрофорного протоієрея Володимира Медведя.
Про отця Володимира можна написати дуже багато приємних слів, але з ознайомленням з цією короткою біографією, можна розвинути цілий роман про нього, особливо після того, коли багато хто з бажаючих його навістить і разом прославить Бога, Українську Православну Церкву і любу нашу незалежну Україну!
Рік тому я вже писав про отця Володимира Медведя. Зараз розміщуємо матеріал, який був опублікований на цьому веб-сайті http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=250
.

Митрополит Богородський Адріан

______________________________________________________________________________________________

Відеофільм про життя і духовну творчість отця Володимира

http://www.youtube.com/watch?v=4bbiVg80g0o&feature=c4-overview&list=UUnt6PoFg8QkVgjMg5xTBqAA

____________________________________________________________________________________________

Пропонуємо деякі фотознімки, які свідчать про духовне життя отця Володимира.


Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя

Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя





Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя



Про пастиря і пастирство в Українській Церкві Христовій, протопресвітера, митрофорного протоієрея о. Володимира Медведя

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії