Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    березня 2024    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Жовтень 2023 (2)
Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.

Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.

Автор: mitropolit от 16-02-2011, 14:11
Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.
http://kobza.com.ua/content/view/2111/31/

Згідно з благословенням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета наданим Голові Комітету, заступнику та секретарю приятелів Київського Патріархату Української Православної Церкви в Канаді, пані Ірині Ващук, пані Галині Вавришиній та пану Петру Ковальчик з їх членами, як українська діаспора в Канаді, я, митрополит Дніпропетровсько-Криворізький та Богородський (Москва і Московська область) Адріан перебував у вересні місяці 2007-го року у Канаді, як громадянин Російської Федерації і член Української діаспори в Росії та член Комісії по правам людини при Світовому Конгресі Українців з центром в Торонто (Канада).
До цієї важливої місії я відповідально готувався. Адже переді мною стояли дуже важливі питання.
По-перше, я знав, що зустрічі будуть, як і з православними віруючими, так і з греко-католиками, як окремо так і разом.
По-друге, я вагався в тому, як до мого прибуття в Канаду віднесеться керівництво Української Православної Церкви Канади.
По-третє, я приблизно знав програму Комітету про мої відвідини українських громад не тільки в Торонто, але й в далеких містах Канади як: Ванкувер, Монреаль та Вінніпег, в якому розміщений духовний центр УПЦ Канади, а також в Гамільтоні, Лондоні та в інших містах.
По-четверте, перед відправленням до Канади, я отримав листа від мешканця Торонто, в якому звучало застереження, щоб я не їхав до цієї країни, бо мене чекає велика неприємність з боку канадських парафіян, доказуючи, що українці в Канаді не мають потреби в місіонерах з України, радячи, краще їхати до Італії, чи Іспанії, щоб там допомагати українській імміграції в укріпленні їх віри в Бога.
Але майже за один місяць до цього листа в газеті "Новий шлях" від 9.08.2007-го року була опублікована велика стаття за назвою: "Готуймося до зустрічі Владики Адріана з Дніпропетровська у Торонто".
По-п'яте, по Канаді пройшла чутка, що голова Консисторії УПЦ Канади, протоієрей отець Богдан Гладьо був у Києві на зустрічі з митрополитом Володимиром (Сабоданом), з яким вирішував питання про постачання кадрів до їх Церкви. Тому багато віруючих знаходились в непорозумінні, чому він вирішив шукати кадри в Московській Патріархії, а не в УПЦ Київського Патріархату, що є бажаним явищем надій майже всього українського народу в Канаді. Але це було не зовсім так, оскільки о. Богдан Гладьо є глибоко віруючою релігійною людиною українського походження (родом з США) і дуже хвилюється за стан своєї рідної УПЦ Канади.
Хоча шукати кадри в Україні для УПЦ Канади, як в Московському Патріархаті (УПЦ МП), так і в Київському немає необхідності, оскільки ще не визріли в нашій країні ті духовні церковні сили, які виховувалися в атеїстичному і безбожному Радянському Союзі. І тому вони не можуть задовольнити релігійні потреби українського народу в Канаді. Адже всі українські православні храми в цій державі мають дуже багато грамотних і освічених людей в богословському дусі, не тільки серед співаків, псаломщиків чи вівтарників, але й серед віруючого народу чоловічої статі, які можна готувати до хіротонії, бо всі мають вищу освіту.
Українські канадці про все московсько-російське тлумачення й слухати не хочуть, бо на все в них виробилась, так звана, "алергія", хоча росіян в Росії, окрім Московського Кремля, не можна порівнювати з росіянами в Україні, які є нащадками тих прибулих мільйонів невідомих людей в 20-40-і роки з далекого СРСР, які замінили 10 мільйонів українців відправлених на каторгу до Сибіру та Соловецького монастиря на Білому морі й знищених голодомором - до 10 мільйонів нашого народу, запланувавши таємний геноцид.
І так це продовжується до сьогоднішнього дня, коли росіяни господарюють в Україні, а ми - українська діаспора в Росії, яка нараховує біля чотирнадцяти мільйонів, не маємо жодних громадських прав і релігійних свобод. Ми не маємо жодної української школи, жодного українського храму, жодного театру і концертного залу, жодної газети і журналу, не говорячи про радіо чи телебачення. Хоча в одній Москві мешкає мільйон українців, де гетьман України Іван Мазепа побудував десятки українських храмів і свій Палац.
Про РПЦ Московського Патріархату написано в III-му томі "Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді", 1987-й рік, Вінніпег, в якому, на сторінці 242-а є параграф за назвою: "Скріплювання російської місії в Канаді силами священиків-українців", де написано, що: "...російська місія в Північній Америці досить скоро усвідомила собі, що місіонери росіяни (та ще й за участю монахів) не мають і не можуть мати успіху на церковній ниві українців в Канаді, і тому вона з тактичних мотивів почала присилати на місію православних священиків української народності ...було багато священиків українців з Наддніпрянщини, а частина, з бувших Закарпатських уніатів ("карпаторуських") та галичан-священиків, які перейшли до Російської Церкви."
Тому ця ж сама ситуація повторюється і в Україні, коли філія РПЦ Московського Патріархату в нашій державі, завдяки агентам із Москви, вербує священиків українського походження, які вільно чи не вільно стають яничарами, а це значить, ворогами нашої Вітчизни. Але є й інша частина громадян України - російська діаспора, яка зацікавлена в тому, щоб вся Україна, або хоч її східна частина, знову була підпорядкована Росії, а всякі успіхи гальмувались і була постійна паралізація державних програм. Дніпропетровська єпархія УПЦ Київського Патріархату хоч і нараховує біля 220 парафій, але всі вони народжувались у великих муках, не говорячи про кадри, де у нас не вистачає біля 50 священнослужителів. Маємо їх тільки 170 одиниць, тобто - 13 дияконів та 157 священиків.
Але ж самим найголовнішим недоліком в житті УПЦ Київського Патріархату на Сході та на Південній частині України є та проблема, яка породжує тисячі нових протестантських релігійних громад, які з православною вірою не мають нічого спільного. Все це є наслідком боротьби Московського Патріархату в Україні з Київським, а провідниками політики Московського Кремля та РПЦ МП є не московити, а свої, рідні яничари-перевертні українського походження.
Мої зустрічі з отцем Богданом Гладьо підтвердили, що він є сином українського народу, який вболіває за долю Помісної УПЦ Київського Патріархату, любить молитися перед Господом в храмі, соборі і навіть в своїй оселі, де має спеціальний великий святий куток.
Слава Богу, що в перші дні мого прибуття до цієї країни, я попросив пані Ірину Ващук, щоб вона дістала мені газети і журнали Української Православної Церкви Канади та українських громад для ознайомлення з життям Канадської Православної Церкви та відношення Константинопольського Патріархату до нашої Помісної УПЦ Київського Патріархату.
З перших же моїх прочитань, я звернув увагу на звіт 2000-2005-го років на Соборі УПЦ Канади попереднього Голови Президії Консисторії протоієрея Василя Макаренка, який писав, що: "Ситуація Православ'я в Україні є предметом всіх наших молитов. Надіємось, що зміна в політичному кліматі України, а також готовність Його Всесвятості, Патріарха Варфоломія допомогти процесу об'єднання Православної Церкви в Україні, щоб дав свої позитивні рішення, порядок і спокій в цій дуже болючій справі".
Також звернув увагу на Звіт 2000-го року резолюційної комісії у Вінніпезі, на чолі з її членами (жителі м. Едмонтону), Кафедрального собору святого пророка Івана Хрестителя.

Тут було відмічено, що: "...Патріарша Російська Православна Церква в Канаді завжди зловмисно змальовувала Українську Православну Церкву в Канаді, як схизматичну формацію, але наші вірні стійко відмовлялися підкорятися російському духовному керівництву".
Особливу увагу я звернув на таке речення в цьому звіті: "...Українська Православна Церква в Канаді має рішуче протиставитися всім спробам Російської Православної Церкви в Україні та в Канаді, яка компрометує нашу підтримку справі створення об'єднаної, повністю автокефальної Православної Церкви в Україні, вільної від колоніального підпорядкування будь-якому чужому Патріархатові".
Треба замітити, що цей звіт готувався у Едмонтоні в той час, коли єпархіальним архиєреєм був ще архиєпископ Іван (Стінка), нині Предстоятель УПЦ Канади, Блаженнійший Митрополит.
В цьому звіті ще був відмічений важливий момент, що: "...Константинопольський Патріархат, будучи послабленим та утримуваним турецьким правлінням, в 1686-му році вирішив відмовитися від своїх прав на Українську Церкву і передав її Москві через симонію та державний тиск, ясно зламавши Канонічний закон. І тому ця несправедливість була нарешті пізніше визнана Константинопольським Патріархом Григорієм VII у 1924-му році Канонічним Томосом... У зв'язку з цим Українська Православна Церква в Канаді має закликати теперішнього Константинопольського Патріарха Варфоломія виправити цю велику несправедливість, визнаючи право Української Церкви на повну автокефалію та вимагати від Московської Патріархії припинення її неканонічних претензій на юрисдикцію над українськими православними вірними".
Згідно статті в газеті УПЦ Канади "Вісник" від 15-го грудня 2006-го року за назвою "Постійна Конференція Українських Православних Єпископів поза межами України", яка відбулася у Свято-Димитріївському храмі м. Торонто (настоятель прот. Володимир Макаренко) відмічено, що: "... на ІІ-ій сесії виникла поважна дискусія про розкол в Україні.., що її вірні не розуміють причин розколів, і чому православний світ не визнає існування незалежної Церкви в незалежній державі - Україні, тоді як вірні в Україні, так і народи в інших державах, хочуть молитися в єдиній об'єднаній Помісній Церкві. Але, на жаль, вони не знають про інтриги, що існують у церковному житті світового Православ'я... Було прийняте рішення, щоб протягом наступних місяців піднести це питання до Вселенської Патріархії".
Хочу підкреслити, що під час моїх зустрічей з Архиєпископом Юрієм (Каліщуком) в Торонто і, тим більше, з Блаженнійшим митрополитом Іваном у Вінніпезі, я просив їх поставити перед собою і архиєреями УПЦ США питання, щоб майбутні засідання Постійної Конференції Українських Православних Єпископів поза межами України відбувалися не за кордоном, а саме у Києві, щоб були головним стержнем між трьома гілками Українських Православних Церков, як носії ідей Вселенської Патріархії у завершенні справи в отриманні Томосу про Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату.
Було цікаве інтерв'ю Архиєпископа Юрія (Каліщука), яке розміщене в газеті "Міст" від 7-го грудня 2006-го року з кореспондентом газети Мартою Онуфрів. Там відмічено, що: "... Здавна Українські Національні Церкви були духовними підвалинами Української держави. Адже, доки агресивне Московське Православ'я збиратиме свій багатий духовний і фізичний врожай в Україні, доти неможливо говорити про повну незалежність нашої Батьківщини".
Необхідно сказати, що церковний патріотизм архиєреїв, духовенства та віруючих УПЦ Канади постійно укріплюється завдяки брехливим висловам керівництва філії РПЦ Московського Патріархату в Україні, особливо митрополита Одеського Агафангела (Саввіна), митрополита Чернівецького Онуфрія (Березовського) та інших. Треба відмітити, що весь український народ Канади читає книгу "Літос", яка написана одеською письменницею та істориком пані Галиною Могильницькою, про вороже ставлення митрополита Одеського Агафангела, росіянина за походженням, до всього українського, як мови, незалежної держави, так і до УПЦ Київського Патріархату. Ця книга була перекладена англійською мовою в Торонто панною Наталкою Ємець, яка буде перекладати й історико-канонічну Декларацію УПЦ Київського Патріархату.
І так, в церковній газеті УПЦК "Вісник" від 15-го лютого 2007-го року, була надрукована стаття: "Прес-служба УПЦ МП засудила методи церковної політики Віктора Ющенка". В ній говориться, що: "...Ведення богословського діалогу УПЦ Московського Патріархату з представниками УАПЦ та УПЦ Київського Патріархату може бути за наступних умов:
1. Припинення насильства з боку прихильників Української Православної Церкви - Київського Патріархату щодо Української Православної Церкви...", мається на увазі РПЦ Московського Патріархату, яка на жаль до цього часу так і не висвітлила світові про свою належність до Російської Православної Церкви, як 61-ї Єпархії.
"2. Повернення Українській Православній Церкві (МП) захоплених силою УПЦ КП соборів, храмів, єпархіальних центрів, навчальних закладів", що буває навпаки.
"3. Невтручання центральної та місцевої влади, народних депутатів у внутрішнє життя Церкви". Яка брехня. До цього часу, незалежно від перемоги "Помаранчевої революції" майже по всій Україні дихає промосковський дух, а не прокиївський.
І останній параграф, в якому УПЦ (МП) висловлює свою боягузливість і небезпечність для себе перед світовим іменем Патріарха Київського і всієї Руси-України, оскільки відмічено, що склад названої комісії повинен бути "... Без участі митрополита Філарета (Денисенка)".
Таким чином, ознайомившись з цими документами та статтями в газетах, я в Торонто (Канада) прийшов до висновку, що єпископи Української Православної Церкви Канади, духовенство та віруючі на чолі зі Святійшим Патріархом Константинопольським Варфоломієм, на даний момент є великою силою в подоланні нами всіх міжцерковних непорозумінь та негативних відносин, які йдуть з боку Московського Патріархату в Росії, в Україні і в Канаді. Але на жаль, Московський Кремль і РПЦ Московського Патріархату впливають навіть і на уряд Туреччини, щоб тримати Константинопольський Патріархат в постійному нервозному стані.
Про це було написано і в газеті УПЦ Київського Патріархату "Голос Православ'я" за № 19 від жовтня 2007-го року, в статті "Патріарх Варфоломій може потрапити до в'язниці", оскільки гоніння на Православ'я в Туреччині продовжується. І все це діється на окупованій турками Візантійській древній землі, що нагадує й Російську Імперію разом з 5-ю колоною в Україні - Російською Православною Церквою Московського Патріархату, яка узурпувала нашу державу і насильницьки, проти волі українського народу, приєднала до Московського Патріархату Українську Православну Церкву Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, а тепер виходити православним українцям з цього духовного полону є неканонічним і неблагодатним явищем в розумінні Московської Патріархії.
Треба зауважити, що мені, як архиєрею УПЦ Київського Патріархату, була надана повна свобода в канадських православних і греко-католицьких храмах. Всі настоятелі храмів і соборів в повному облаченні перед Божественними літургіями мене зустрічали з хрестом і привітаннями, а члени парафіяльних громад вручали квіти. Потім через Царські Ворота я проходив до святих Престолів і молився у Вівтарі під час богослужіння.
Після Божественних літургій, на хоровому співі "Многоліття", я отримував можливість осіняти людей святим хрестом, а потім завжди проповідував. В храмових залах виступав перед багаточисельними парафіянами, після чого відповідав на їх різноманітні запитання.
Наприклад, були й такі питання. Чи мав я право їхати до Канади, як архиєрей УПЦ Київського Патріархату? Звичайно ж, я відповідав, що прибув до Канади на запрошення Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ, який в свою чергу це питання вирішив з Блаженнійшим Митрополитом УПЦ Канади Іваном та Архиєпископом Юрієм Торонто і всієї східної частини Канади, але з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Було питання й про те, чому саме Патріарх Філарет втручається у справи УПЦ Канади і США? Відповідь була однозначна, що Православну Церкву в Канаді заснували великі Святителі, як Блаженнійший митрополит Іларіон (Огієнко), який все своє свідоме життя віддавав на укріплення незалежної Української Православної Церкви з надією, що вона в майбутньому після повалення Радянського Союзу буде належати до Київської Матері-Церкви.
Що стосується УПЦ США, то її тим більше заснував і укріпив Предстоятель цієї Церкви Блаженнійший митрополит Мстислав (Скрипник, рідний племінник Симона Петлюри), який одноразово був обраний Патріархом Київським і всієї України у 1990-му році, в Києві, на Помісному Соборі. Але на жаль, його учні в архиєрейському сані у США без згоди свого українського православного народу і проти волі покійного Патріарха Мстислава ввійшли до складу Константинопольського Патріархату, у 1993-му р., тобто після смерті Святійшого Патріарха Мстислава, хоча аналізуючи сьогодні ці події, відчувається, що в цьому був промисел Божий.
Тому Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет не захопив парафії в США, а вони самі, згідно парафіяльного Статуту і, як господарі свого парафіяльного майна, залишились у складі Київського Патріархату, як це й було ще при Патріархові Мстиславі (Скрипник). А що стосується парафій УПЦ Київського Патріархату в Канаді, то їх тут ще немає, але згідно Законів Канади і бажання православних українців в Канаді, ці парафії можуть створитися, як це роблять інші релігійні об'єднання в цій країні, на що мають повне законодавче право. І коли ці парафії з різними будівлями появляться, тоді й буде мати Святійший Патріарх Філарет повне право прибути до Канади, як до своїх пасомих. Але на мою думку, прийшов інший час, коли обидві Українські Православні Церкви, як в США, так і в Канаді, а також і УПЦ Київського Патріархату знаходяться у стані подяки Господу за Його Милість до нас грішних, що допомагає нам у справі об'єднання наших Церков на чолі зі Всесвятійшим Вселенським Патріархом Константинопольським Варфоломієм.
Коли я почув в Канаді про тяжку хворобу архиєпископа Всеволода (Майданський), (Чикаго, США), який є щирим поборником в утворенні Помісної УПЦ Київського Патріархату, скрізь при зустрічах просив духовенство і віруючих українських канадців молитися за його виздоровлення, бо він є зв'язком між Києвом і Константинополем. Тим більше, після мого спілкування з ним в Чикаго у листопаді 2005-го року, я зрозумів, що він, як українець, сердечно вболіває за долю УПЦ Київського Патріархату і, як старша людина, хоче встигнути чим більше допомогти в нашій загальній справі.
Три роки тому, 2004-му році, він наносив візит Патріарху Московському Алексію ІІ (Рідігеру) з питанням про визнання УПЦ Київського Патріархату і в наданні їй статусу Помісної. Але архиєпископ Всеволод так і не отримав від нього позитивних рішень, а прибувши до України, він сповістив про це українські засоби масової інформації та Президента України Віктора Ющенка, під час свого візиту до нього, що згідно з визначеними канонічними територіями Вселенської Константинопольської Церкви, Російська Православна Церква Московського Патріархату не має права "зазіхати" на територію сьогоднішньої всієї України.

Це була думка не архиєпископа Всеволода, а позиція Константинопольської Патріархії. Що стосується мого прибуття до Канади, то я був не як єпархіальний архиєрей України, а як керуючий Богородською єпархією (Москва і Московська область, Росія), будучи громадянином Російської Федерації і членом Української діаспори в РФ, а також членом Комісії по правам людини при Світовому Конгресі Українців (Торонто, Канада).
Хтось запитає мене, чому я, будучи українцем, опинився у Москві в 1974 році? Відповідаю. Після закінчення Дніпропетровського музично-педагогічного училища, я завершив і Київський педагогічний Інститут, після чого митрополит Київський і всієї України Філарет (Денисенко) дав благословення на навчання в Духовних учбових закладах. Таким чином, я закінчив Ленінградську Духовну Семінарію і Московську Духовну Академію в ювілейному 1988-му році на честь 1000-ліття Хрещення Русі, а також захистив кандидатську дисертацію на тему: "Церковно-хоровий спів за 1000-літній період існування Української та Російської Православних Церков". Після цього я отримав призначення в Московську єпархію РПЦ Московського Патріархату в розпорядження Патріарха Московського Пимена, який направив мене до свого рідного міста Ногінська (Богородська) відбудовувати Богоявленський собор у квітні 1989-го року. В 1990-91-му роках розпався Радянський Союз, але я продовжував служити в цьому місті і будувати комплекс нових будівель. Восени 1989-го року я був обраний депутатом двох рівней: Московської обласної та Ногінської міської Рад, а також призначений Міністерством освіти ректором Богородської православної середньо-загальноосвітньої гімназії. Але на жаль, після смерті Патріарха Пимена (1990-й рік) і прибуттям нового Патріарха Алексія ІІ (Рідігера), відношення до мене Московської Патріархії стало упередженим. Але за все Слава Богу і нашій Україні.
При зустрічах з духовенством і впливовими православними українцями в Канаді, я роздавав їм історико-канонічну Декларацію для ознайомлення з Правилами і Канонами в отриманні тим чи іншим народом, маючи свою незалежну державу, Помісну Православну Церкву з отриманням Томосу від Патріарха Вселенського про входження цієї Церкви до складу Світового Православ'я.
Були й інші цікаві запитання, на які я старався відповідати коректно, достойно і чітко, згідно поданого прохання.
Я мав можливість постійно зустрічатися з архиєпископом Юрієм, а також часто говорили по телефону. Ми обидва, маючи музично-хорову вищу освіту, слухали записи церковно-хорових творів М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського та інших. Мене особливо вразило звучання 35 хорових концертів Д. Бортнянського у виконанні колишнього хормейстера Київської опери, а потім головного диригента Кафедрального Свято-Володимирського собору в Торонто, Володимира Колесника.
В день прощання, 29 вересня Владика Юрій виголосив до членів Комітету приятелів Київського Патріархату (45 чоловік) в Торонто, свою цікаву промову про єдність наших обох Православних Церков і про недалеке майбутнє, коли ми будемо разом молитися за одним Престолом Божим і причащатися від однієї Чаші. Після цих слів всі присутні в залі почали бурхливо аплодувати.
Але самими незабутніми днями була зустріч з Блаженнійшим митрополитом УПЦ Канади Іваном (25 і 26 вересня). Я, з Головою Комітету приятелів Київського Патріархату панною Іриною Ващук прибув до м. Вінніпегу, в якому розміщується його резиденція і Консисторія УПЦ Канади. В аеропорту нас зустрів Голова Консисторії УПЦК протоієрей отець Богдан Гладьо. Це була дуже тепла і щира зустріч, після чого отець Богдан нас запросив до своєї оселі, де ми знаходились два дні. Його дружина-добродійка Тетяна дуже привітно нас приймала.

Через пару годин після нашого прибуття до Вінніпегу, ми з отцем Богданом направились до резиденції Блаженнійшого митрополита Івана, де я вручив йому, в якості подарунка, архиєрейський Чиновник в перекладі Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Після короткої зустрічі ми всі разом направились до митрополита Канади Греко-Католицької Церкви Лаврентія, який гостинно нас прийняв і пригощав солодощами.
О 17-й годині нас чекала багаточисельна громада в залі Свято-Покровського собору УПЦ Канади, де постійно звершував богослужіння покійний Блаженнійший митрополит Іларіон (Огієнко). В присутності Блаженнійшого митрополита Івана і голови Консисторії отця Богдана Гладьо, я мав промову перед парафіянами і відповідав на їх запитання, а потім була урочиста трапеза. На другий день, в тому ж складі, на чолі з Блаженнійшим митрополитом Іваном, ми ознайомились з навчальним процесом української загальноосвітньої школи, де головним хормейстером є дружина о. Олександра Гарькавого. Цих українських шкіл у м. Вінніпезі є декілька. Потім ми відвідали Колегію УПЦ Канади святого апостола Андрія Первозванного, де нас зустрів її ректор, протоієрей Роман Божик зі студентами, а після короткого молебню, на чолі з прот. Олександром Гарькавим, нас ознайомили з бібліотекою і потім запросили на чай.
Після Колегії ми направились до будинку Парламенту, перед яким стоїть пам'ятник нашому Кобзареві Тарасу Шевченкові, а перед ратушею (будинок місцевого уряду) побудований пам'ятник жертвам голодомору в Україні, якому ми поклонились і на пам'ять зробили фото з Блаженнійшим Митрополитом Іваном та прот. отцем Богданом Гладьо.
Ось як шанує українців законодавча Канада, чого немає для нас, українців, в Україні!
Від Ратуші Блаженнійший митрополит Іван запропонував поклонитися могилці відомого богослова, історика і педагога Святителя, Блаженнійшого митрополита Іларіона (Огієнко), де мені була надана можливість і благословення звершити заупокійну літію в присутності Блаженнійшого Митрополита Івана та Голови Консисторії отця Богдана Гладьо.
З благословення Блаженнійшого митрополита Івана, я одяг єпитрахиль з омофором і поручами, а потім з кадилом розпочав заупокійну літію. Були присутні й інші священнослужителі УПЦ Канади та віруючі, які очолили хоровий спів. Поряд з могилкою митрополита Іларіона розміщені могилки митрополита Андрія та митрополита Василія.
Після заупокійної літії відбулося моє прощання з Блаженнійшим митрополитом Іваном та з головою Консисторії отцем Богданом Гладьо, яким я висловив свою глибоку вдячність за братерський прийом і підтримку в отриманні нашою Церквою Томосу про автокефалію і входження її до складу Світового Православ'я, а також для звершення спільних богослужінь і Божественних літургій з метою причащатися на Євхаристії з однієї Чаші Христової. Треба нагадати, що Блаженнійший митрополит Іван подарував мені 4-х томник "Історії Української Греко-Православної Церкви Канади" та інші цінні книги.
Потім ми направились за допомогою протоієрея отця Євгена Максим'юка, до аеропорту, для повернення до Торонто (25 вересня).
Це я відмітив основні події пов'язані з моїм перебуванням у Канаді, хоча не менше можна сказати й про мої зустрічі з парафіянами, які завжди супроводжувалися духовенством УПЦ Канади та Греко-Католицької Церкви, як в Монреалі, у Ванкувері, в Гамільтоні і в Лондоні (Канада) і особливо, було величаво і змістовно перебувати у місті Торонто, де я мав більше двадцяти зустрічей з православними громадами і громадськими організаціями, як в Інституті ім. св. вел. князя Володимира, на чолі з головою відділу, панною Лідією Смілкою, так і в приміщенні Канадської Української мистецької фундації в Торонто, на чолі з головою Комісії Людських та Громадянських Прав Світового Конгресу Українців, паном Юрієм Даревичем та головою комітету КЛГП паном Василем Коломацьким, вірними синами України.

Декілька разів я виступав по радіо і телебаченню, давав інтерв'ю засобам масової інформації. Були надруковані великі статті про мій візит до Канади в газетах "Новий шлях", від 20-го вересня, 2007-го року стаття "Владика Адріан в Торонто" і в газеті "Гомін України", від 15-го жовтня в статті "Митрополит Адріан у Канаді". У всіх соборах, храмах, монастирях і в Інституті друкувалися окремі листівки про зустріч з Владикою Адріаном.
Були організовані урочисті банкети 9-го вересня в Українському Національному Будинку, де були присутні біля 350 чоловік, серед яких знаходились Консул України в Торонто Яків Пиріг, народний депутат Федерального Парламенту Канади Борис Вржесневський (українець за походженням), голова Світової Федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) пані Марія Шкамбара, донька покійного Патріарха Мстислава пані Тамара Яровенко, настоятель Свято-Володимирського Кафедрального собору м. Торонто, митрофорний протоієрей Богдан Сенцьо, голова Руху за Помісну УПЦ Київського Патріархату в США пан Олександр Полець та багато інших церковних і державних діячів.
Також 16-го вересня був влаштований урочистий бенкет в залі Кафедрального Свято-Володимирського собору в Торонто, на якому був присутній Генеральний Консул України в Торонто Олександр Данилейко та видатні діячі українських організацій в Канаді на чолі з настоятелем собору митр. прот. Богданом Сенцьо та головою парафії паном Володимиром Шевчуком, який висловився в своєму слові, що на наступний рік ми вже чекаємо зустрічати на службах і на бенкеті самого Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Я хотів би особливо подякувати Президенту Світового Конгресу Українців пану Аскольду Лозинському за його мудрість, працелюбство і відданість українській Вітчизні, що є для всіх нас життєвим прикладом, особливо в допомозі повернути Московсько-Богородській єпархії Богоявленський собор з комплексом будівель у м. Ногінську Московської області, які були захоплені Російською Православною Церквою Московського Патріархату, за допомогою 100 ОМОНівців (поліція нового типу), присланих мером м. Москви Юрієм Лужковим з 29-го на 30 вересня 1997-го року, на заходи яких Московською Патріархією було виділено 5 мільйонів карбованців.
Відповідаючи на запитання тих людей, які цікавилися статусом мого перебування в Канаді, я хотів би навести декілька запрошень і привітань на честь мого прибуття.
21-го серпня 2007-го року Блаженнійший Митрополит Іван, Предстоятель УПЦ Канади писав: "Високопреосвященнійшому Адріану, митрополиту Дніпропетровському та Криворізькому. Щиросердечно дякуємо за Вашого листа від 28-го червня 2007-го року. Ми втішені, що Ви маєте нагоду знову відвідати Канаду, щоб поспілкуватися з українцями в діаспорі. Багато Боголюбивих вірних УПЦ Канади, учасники громадських зустрічей з Вами, матимуть нагоду поспілкуватися з Вами й почути від перших джерел про суспільно-релігійний стан в Україні. Становище УПЦ Канади відносно Православної Церкви в Україні залишається без змін - ми продовжуємо "молитовно підтримувати і працювати за створення об'єднаної Автокефальної Православної Церкви в Україні, визнаної і в Євхаристійному єднанні з іншими Автокефальними Православними Церквами світу". Ми молимося і надіємося, що з Божим благословенням і провидінням Ваші і наші зусилля завершаться успіхом на благо нашого народу в Україні й діаспорі. Бажаємо Вам приємного й корисного побуту в Канаді і просимо Вас вітати наших братів і сестер в Україні. З любов'ю у Христі - Іван, Митрополит, Першоієрарх УПЦ Канади (підпис)".
Великої поваги і взаємної християнської любові заслуговує патріот України, Владика, архиєпископ Юрій, керуючий єпархією УПЦК в Торонто і в східній частині Канади. В своєму листі до Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ в Торонто писав 30-го серпня 2007-го року: "Дякуємо Вам за запрошення на бенкет-зустріч з Його Високопреосвященством, Високопреосвященнійшим Митрополитом Адріаном. Ми вітаємо Його Високопреосвященство в Торонто і взагалі в Канаді, бо це дасть Митрополитові Адріану нагоду поділитися з діаспорною громадою найповнішими інформаціями про успіхи й труднощі на шляху до оформлення Помісної Церкви в Україні. Ми надіємося, що цілий ряд зустрічей та розмов протягом місячного побуту Владики Адріана в Канаді принесе користь нашому народові на рідних землях, який змагається за свою рідну Автокефальну Православну Церкву. З любов'ю у Христі, архиєпископ Юрій (підпис)".
Було надіслане привітання 3-го серпня 2007-го року й від архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви в Торонто і східній Канаді Стефана, який писав: "Голові Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ пані Ірині Ващук. Щиро вітаю Вас з нагоди унікальної зустрічі на бенкеті з митрополитом Адріаном Української Православної Церкви Київського Патріархату, який відбудеться під патронатом Конгресу українців Канади. Надіюсь, що відвідуючи наші українські громади, які поселилися на нашій українській землі 100 років тому, Митрополит Адріан корисно проведе час, та буде свідком, як наш народ тяжко з жертвенністю працював через довгі десятиліття тут на поселеннях. Плодом цього є наші храми, музеї, культурні і мистецькі надбання. Відвідуючи ці місця споруджені вірою, потом і любов'ю наших піонерів, нехай вони стануть моментом подяки Богові за Його благодіяння, а рівно ж і радості, яка оновлює душевні сили (підпис)".
Глибокою приємністю мені було отримати листа й від протоієрея Віктора Полярного (США), рідного брата пані Тамари Дудка (Гамільтон, Канада), який писав 15-го серпня 2007-го року: "Високопреосвященнійший Владико Адріане, Вельмишановна пані Ірино Ващук, дорогі пані і панове, дорогі учасники сьогоднішнього торжества! Від імені громади св. Миколая в Купер Ситі, Флорида, і від Всеукраїнського Комітету "Об'єднання парафій діаспори за Київський Патріархат", сердечно вітаю Вас і всю українську патріотичну громаду м. Торонто і околиць з сьогоднішнім торжеством, коли вірні діти багатостраждальної Матері-України з'єдналися під знаком хреста і тризуба. Вороги українського народу хочуть розбити цю єдність і застосовують різні хитрі методи, якими систематично очорнюють нашу Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Недруги українського народу хочуть посіяти сумнів щодо майбутнього Помісної УПЦ Київського Патріархату і української Держави. Але на сумнів потрібно відповісти непохитною і незрадливою вірою: віру в Бога, віру в незалежну українську державу і віру в Предстоятеля Помісної УПЦ Київського Патріархату, Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Сьогодні ми є свідками, коли з кожним днем збільшується число парафій і вірних Київського Патріархату по всьому світі, а Святійший Патріарх Філарет - це патріот своєї країни і всього українського народу.
Ми закликаємо всіх, кому не байдужа доля української Церкви і української Держави приєднатися до процесу об'єднання всіх українців в Єдину Помісну УПЦ Київського Патріархату (підпис)".
Як бачимо, що отець Віталій в США шанує не тільки український прапор, але й його герб, який є п'єдесталом висоти національної історії українського народу, але є й такі священики, які, на жаль, сміються над цими святими для нашого народу, знаками.
На моє ім'я прибуло привітання від депутата Федерального Парламенту Канади, українця за походженням, пана Бориса Вржесневського, який писав 9-го вересня 2007-го року: "Як член Парламенту від Центрального Етобіко, вважаю глибокою честю привітати Його Високопреосвященство Адріана, митрополита Дніпропетровського-Криворізького до Канади. Маю велику приємність щиро привітати всіх присутніх цього вечора і подякувати Комітетові "Приятелі Київського Патріархату УПЦ" за влаштування цього бенкету в честь Його Високопреосвященства. Він є людина, до котрої наша українська громада в Канаді має глибоку пошану і захоплення, особливо за його досягнення і вклади в Українську Православну Церкву. Його наполегливість і тверда постанова, як пастиря своєї отари, є прикладом для всіх тих, що обнімають посади відповідальності. Ми повинні всі черпати натхнення з прикладу Митрополита Адріана, а Божественна Премудрість нехай продовжує керувати його рішеннями, коли він виповняє свою навчальну та сакраментальну місію в Українській Православній Церкві та серед української громади по цілому світі. Нехай любляча Божа рука продовжує керувати Вашими стараннями у наповненні Вашої християнської місії, як сили добра і правди (підпис)".
Приємно було отримати листа від мера міста Торонто пана Давида Міллера, який писав, що: "Маю приємність висловити привіти і щирі вітання Його Високопреосвященству Адріанові, Митрополитові Дніпропетровсько-Криворізькому і всім тим, хто прийде на цей бенкет в Його честь. Я схвалюю посвяту митрополита Адріана, котрий впродовж багатьох років подавав присвячений провід і керівництво, котрі внесли зміну в життя багатьох. Від імені міської Ради Торонта поздоровляю Комітет "Приятелі Київського Патріархату УПЦ" за влаштування цієї спеціальної події і посилаю всім мої найкращі побажання, щоб це святкування відбулося пам'яті гідно з родиною і друзями (підпис)".
Незабутній був лист від Президента Світового Конгресу Українців, доктора юридичних наук пана Аскольда Лозинського, який писав 15-го липня 2007-го року до Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ на чолі з його Головою панною Іриною Ващук: "Сердечно дякую Вам за запрошення на бенкет для зустрічі з Митрополитом Адріаном, Дніпропетровсько-Криворізьким та Московсько-Богородським, запланований на 9-те вересня. Ми сердечно вітаємо Митрополита Адріана на канадській землі вже не вперше, та бажаємо успішно провести всі його зустрічі з українською громадою. Світовий Конгрес Українців висловлює свою підтримку УПЦ Київського Патріархату і особисто Високопреосвященному Митрополиту Адріану, та щиро дякує Йому за відданість у служінні своєму народу та Україні. Щасти Вам Боже! (підпис)".
Привітання надіслала і Світова Федерація Українських Жіночих Організацій на чолі з головою СФУЖО, панною Марією Шкамбара від 16 липня 2007-го року: "Ми щиро вітаємо Високопреосвященного Митрополита Адріана УПЦ Київського Патріархату Дніпропетровсько-Криворізького та Московсько-Богородського (Ногинськ) в Російській Федерації з нагоди зустрічі на канадській землі. Любов Митрополита Адріана до рідної Церкви і українського народу заслуговує на нашу підтримку, пошану та велике признання. Слава Ісусу Христу! (підпис)".
Були привітання від Конгресу Українців Канади, голови КУК п. Маркіяна Швеця, від дирекції Українського Національного Об'єднання Канади, на чолі з президентом паном Михайлом Калиміним та було багато інших привітань.
Під час моїх візитів до громад в Торонто, мене дуже вразило знайомство з двома будинками для сеньйорів похилого віку, в яких всі мешканці мають окремі квартири з кухнями і ванними кімнатами, з домовим храмом і садом. При цих домах є музеї Українського Національного мистецтва, а також безкоштовні здоровпункти. Це православний пансіон ім. Івана Франка у Місісара (Торонто), де керівниками є засновниця цього великого комплексу пані Євгенія Пастернак, адміністратор - Тороня Тонкович, донька прот. о. Петра Тонковича, заступник адміністратора - Ганя Терек, Голова дирекції - пан Ярослав Семотюк, член дирекції - пані Валентина Родак, Олександр Харченко, Ігор Стецура та Марія Кебало.
Ще більше мене вразив благодійницький греко-католицький комплекс будівель на чолі з видатним будівничим і аматором, пастирем і вчителем Архимандритом отцем Іваном Татарином, який має вірний і чесний колектив священнослужителів. Вони щодня звершують Божественні літургії і причащають всіх стареньких людей прибулих до храму на спеціальних візочках. Це священики, пастор архимандрит Іван Татарин (настоятель), дуже талановитий і глибоко віруючий молодий священик Андрій Фігол, отець Петро Шумелда, отець Іван Паліса та інші.
В ніяке порівняння не можна поставити будинки людей похилого віку в Україні, де вони проживають по п'ять, десять і навіть по п'ятнадцять чоловік в одній кімнаті без будь-яких побутових умов, навіть без туалету і умивальника. Ось яке "наслідство" залишила для нас, українців, Російська та Радянська імперії.
Таким чином, відвідавши три будинки сеньйорів - людей похилого віку - у Ванкувері, і особливо в Торонто, без сліз не можна було утриматись від баченого і від почутого. Я дуже вдячний керівництву будинку сеньойорів на чолі з настоятелем, архимандритом Іваном (Татарином), який випустив спеціальний буклет з образом святого мученика Никити, в якому згадується про мій сан, ім'я і титул на честь мого прибуття до їх храму на велике свято Всесвітнього Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
Таким чином, щоб точніше висвітлити дні мого перебування в Канаді, я переліковую всі числа, про які коротко і стисло сповіщу в цьому звіті з фотознімками.
Прибувши літаком до Торонто увечірі 2-го вересня, мене зустріли члени Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ на чолі з панною Іриною Ващук та секретарем Петром Ковальчиком з дружиною. Серед членів Комітету були подружжя п. Іван та п. Наталія Ємець, Марійка Ворославська, Рая Мачула, Дана Бербенець, Леонід Бабенко, Яків Голубицький (ця висококультурна людина викупила квиток на літак: Київ-Торонто-Київ) з дружиною, Володимир Сукнацький та інші. Зустріч відбулась у помешканні пані Ірини Ващук.
3-го вересня в понеділок, після відпочинку була влаштована вечеря паном Іваном Москаликом, на якій були присутні його батьки, друзі та митрофорний протоієрей Володимир Макаренко і пані Ірина Ващук.
4-го вересня у вівторок були відвідини української друкарні святих отців Василіанів на чолі з Головним директором паном Орестом. Відвідали Українську Кредитову Спілку "Будучність", Українську Кредитову Спілку "Союз", Українську Кредитову Спілку на чолі з адміністратором панею Вірою Хомонко, а потім українську книгарню "Арка".
5-го вересня в середу відбулась зустріч з парафіянами пенсіонерами "Золотий вік" у Кафедральному Свято-Володимирському соборі на чолі з його настоятелем, протоієреєм отцем Богданом Сенцьо та протоієреєм отцем Федором Легенюком. Відбувся молебень, а потім урочистий обід, приготовлений цими ж парафіянами. На цьому обіді я виступив зі словом. Після зустрічі отець Богдан Сенцьо зі своєю дружиною-добродійкою Катериною запросив мене відвідати український Інститут з музеєм, а потім поїхали до Києва (Онтаріо). Тут є українське кладовище, на якому поховані видатні діячі УНА, УПА, духовенство Української Православної Церкви Канади та віруючі.
6-го вересня в четвер я надав інтерв'ю по радіо "Міст", яке продовжувалось 40-к хвилин по регіону Онтаріо. Відбулась зустріч з Генеральним секретарем Світового Конгресу Українців Віктором Педенком в будинку Українського Національного Об'єднання та відвідали редакцію газети "Новий шлях".
7-го вересня у п'ятницю відвідали з панною Іриною Ващук сім'ю п. Галини та Михайла Вавришиних. Тут зустрілися з греко-католицьким священиком Романом Ґаладзою та його добродійкою Іриною, а також з дияконом Ярославом Шудраком, який є висококваліфікованим і освіченим стоматологом. Він є глибокопорядною, віруючою людиною, який всім допомагає.
8-го вересня в суботу відбулось ознайомлення з водоспадом в Ніагара на кордоні з США на чолі з псаломщиком Свято-Володимирського Кафедрального собору Борисом Мельником, а увечері я відвідав греко-католицький храм на честь святого пророка Іллі, де настоятелем є отець Роман Ґаладза.

9-го вересня у неділю я прибув до православного Свято-Андріївського храму міста Торонто, в якому зустрів в повному облаченні з напрестольним хрестом його настоятель прот. о. Юрій Гнатів. Потім через Царські Ворота я поклонився святому Престолу і молився за Божественною літургією, після якої на виголошення многоліття під спів верхнім хором "Многії літа" я осіняв хрестом людей, які заповнили весь храм. Після цього я проповідував на Євангельські та Апостольські теми. Головним регентом хору є пані Марта Цехош.
О 15-ій годині дня був розпочатий банкет в будинку Українського Національного Об'єднання (УНО), на якому були присутні біля 350-ти чоловік різних громадських організацій, українського консульства, депутати Федерального Парламенту, духовенство православних та греко-католицьких храмів, а також віруючі двох юрисдикцій. Під звуки дзвонів почесні гості входили до залу і традиційним хлібом з сіллю молодь, в національних українських одягах, вітали мене.
9-те вересня, м. Торонто. Банкет на мою честь в будинку Українського Національного Об'єднання (УНО). Спереду почесні гості на чолі з митрополитом Адріаном.
На цьому бенкеті був влаштований концерт, на якому виступав чоловічий хор з оркестром під керівництвом пана Андрія Дмитровича. Були виступи представників названих організацій, а також відбулись нагороди орденами, по благословенню Святійшого Патріарха Філарета, Голову Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ панну Ірину Ващук та Голову Руху за Помісну УПЦ в США пана Олександра Полець. На цьому бенкеті я мав виступ, на якому подякував організаторів цього бенкету, а також членів Комітету приятелів та всіх присутніх за їх глибоку повагу до моєї особистості і до всієї повноти Української Православної Церкви Київського Патріархату та української Вітчизни.
На цьому банкеті місцеве телебачення "Контакт" взяло у мене інтерв'ю про мету і значення мого перебування в Канаді.
10-го і 11-го вересня в понеділок та у вівторок я перебував у місті Детройті (США) у дітей покійного пана Володимира Лизогуба, молодшого його сина Олександра з дружиною Вітою. Пан Володимир був будівником і меценатом Свято-Володимирського храму в рідному селі Карабинівка Павлоградського району Дніпропетровської області, тобто на його Батьківщині, а коли він відійшов у вічність 17.04.07-го року, то завершували будівництво храму саме Саша з Вітою. Моєю метою було - поклонитися й помолитися коло могилки цього великого й глибоко національного земляка-українця з Дніпропетровщини, якого, будучи юнаком, німці вивезли в 1943-му році до своїх концтаборів, після чого він на Батьківщину так і не потрапив.
Окрім родини Лизогубів і могилки покійного Володимира Андрійовича Лизогуба я більше нікого в Детройті не відвідував, а тут же повернувся до Торонто.
12-го вересня, середа, я з панною Іриною Ващук вилетів до далекого міста Ванкувера (Канада, на березі Тихого океану та поблизу Аляски). В аеропорту нас зустрічали пан Олег Литвинов (рідний брат пані Валентини Родак) та пан Анатолій з дружиною Олександрою Цяцька. По дорозі до готелю ми відвідали тяжко хвору глибоко національну людину, пані Юлію Чорну, якій я вручив церковні подарунки.
13-го вересня в четвер нас ознайомлювали з чудовим містом Ванкувер з його берегами Тихого океану та природними красотами, а також з православними святинями, а саме, з храмом Пресвятої Богородиці, де настоятелем є священик о. Петро Ангел, який отримав сан священика від митрополита Івана (Боднарчука) на Тернопільщині. Молились коло храму святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в якому богослужіння не звершуються, оскільки більше року йде судова справа відносно його нерухомості та, як мов з-за малолюдності в ньому. Кажуть, що якийсь священик є ініціатором в продажі цього храму, який будувався на сльозах українського народу, прибулого до цього краю з бідних земель України. Але на цій парафії є порядні патріоти цієї святині, які не дадуть, щоб вона в майбутньому послужила для ресторанів чи барів.
14-го вересня, о 18:45 год. ми прибули до Свято-Троїцького храму м. Ванкувера, настоятелем якого є протоієрей о. Роман Цаглан для зустрічі з українцями православного та греко-католицького віросповідання. Перед цією зустріччю в храмовому залі, нас спочатку о. Роман зустрів в храмі, де ми проспівали тропар та величання. Після цього в залі я мав виступ, а потім відповідав на запитання парафіян. На цій зустрічі були присутні окрім віруючих й духовенство: о. Роман Цаглан, о. Іван Блажук та о. Петро Ангел. Очолив цю зустріч зі мною голова Конгресу Українців Канади (КУК) пан Анатолій Цяцька. Після мого виступу були надані солодощі. Цей візит до Ванкувера мав дуже важливе значення у житті Української діаспори в Канаді. По висловам місцевих жителів українського походження, що наше перебування надало великий національно-духовний підйом, що було подібне, як вони висловились: "... цунамі в Індонезії".
15-го вересня в суботу у Ванкувері відвідали будинок людей похилого віку сучасного будівництва з усіма умовами, в якому перебуває протоієрей старечого віку, отець Петро Стацевич. Ця людина високої культури й глибоких богословських знань, добре знає церковно-хорову музику, а тому ми з ним співали деякі тропарі і молитви, прославляючи Господа. Після цього я з панною Іриною Ващук, в супроводі керівництва КУКа, разом відправились до аеропорту для відльоту до Торонто.
16-го вересня у неділю о 10-й годині ранку я прибув до Кафедрального Свято-Володимирського собору м. Торонто, де мене зустрічав його настоятель прот. о. Богдан Сенцьо та парафіяни з квітами, після чого в супроводі о. Богдана я направився до головного вівтаря через Царські ворота, де я поклонився святому Престолу, а потім молився за Божественною літургією, після якої було хорове "Многії літа".
В цей же час, на прохання настоятеля храму прот. о. Богдана Сенцьо я благословляв віруючих святим хрестом в храмі, який був повністю заповнений. Моя проповідь була на Євангельські та Апостольські теми про таланти та їх використання в житті людини. Після богослужіння всі присутні в храмі направились до зали, де відбувся багатолюдний бенкет присвячений митрополиту Адріанові. Вище про це вже писалося.
17-19-го вересня, ми перебували в Монреалі. На залізничному вокзалі нас зустрічав священик о. Євген Рудич, панство Марія і Адольф Венгер та Віктор Цвєтков.
Отець Євгеній висловив свою щиру подяку митрополиту Адріану за труди і бажання зустрітися з вірними УПЦ та греко-католиками Канади, які з радістю почули про цей візит. Тому 18-го вересня увечері відбулась зустріч митрополита Адріана з Українською діаспорою Монреалю в храмовому Кафедральному залі святої Софії, настоятелем є прот. о. Володимир Кушнір.
Зал був повністю заповнений. Зустрічав митрополита Адріана протоієрей о. Ігор Куташ та голова церковної громади пан Петро Гуменюк з дружиною Ганною. За головним столом були присутні заступник Президента СКУ пан Євген Чолій (житель м. Монреалю), доктор Роман Сербін, пані Ірина Ващук, отець Ігор Куташ, отець Євгеній Рудич, Оля Нерипеха - голова Союзу Українок Канади. Особливе привітне слово висловив пан Євгеній Чолій.
Після промови та відповідей на запитання була запропонована смачна вечеря. В ці ж дні я надавав інтерв'ю для місцевого телебачення. Перед від'їздом до Торонто нам було показане місто Монреаль з його красотами. В цей же день, увечері 19-го вересня, я мав виступ в інституті святого князя Володимира у м. Торонто.
20-го вересня у четвер відбулась зустріч з архиєпископом Юрієм м. Торонто в його оселі. Вона продовжувалась цілий день, під час якої були прослухані церковно-хорові твори українських композиторів та церковно-документальні фільми. Зустріч проходила в самій дружній обстановці. Владика Юрій з чистим серцем і душею прийняв мене, висловлюючи свою повагу, як архиєрею УПЦ Київського Патріархату, надіючись, що ці зустрічі з іншими Архиєреями будуть продовжені, заради скорого отримання Томосу про Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату для спільного богослужіння за Божественною літургією з причастям Святих Христових Таїн від однієї Чаші.
21-го вересня у п'ятницю відбулась зустріч в православному храмі міста Лондона (Онтаріо) в день Різдва Божої Матері. Мене урочисто зустрічав настоятель Свято-Троїцького храму о. Славомир Ломашкевич, також вітали голова громади п. Віктор Педенко (Генеральний секретар СКУ), голова Союзу українок на честь княгині київської Ольги пані Валентина Близнюк. До речі, її рідні сестри, які мешкають в Торонто, є сильними українськими національними особами, як і вона сама, це - пані Раїса і пані Тамара Кошарна.
Після Божественної літургії я проповідував, а потім в храмовому залі, на бенкеті виступав зі своїм словом, а також виступала пані Ірина Ващук, голова приятелів Київського Патріархату УПЦ. На бенкеті були присутні священик о. Зиновій Дідух, настоятель парафії Христа Царя (Українська Греко-Католицька Церква), а також пан Михайло Редів, голова Оселі України п. Співак та голова Культурного центру м. Лондона пан Микола Кошман.
22-го вересня в суботу були відвідини в Торонто тяжко хворих людей українського походження, які зробили великий внесок в церковне, суспільне та культурне життя українців в Канаді і в Україні. Це пан Василь і пані Марія Дубики, пан Павло і пані Тамара Макогони, пані Надія Стасів, яка знаходилась в тяжкому стані в лікарні, пані Валентина Подаш, а також члени Комітету приятелів Київського Патріархату УПЦ, які теж зламані хворобою, знаходяться в хатніх умовах пан Димид Селючка, пані Анна Славич в будинку сеньйорів та інші. В цей же день відбулась зустріч з головою Світової Ради суспільної служби при СКУ панною Олею Даниляк.
23-го вересня в неділю о 10-й годині ранку зустрічав мене настоятель Свято-Володимирського храму м. Гамільтона митрофорний протоієрей отець Василь Макаренко, який з особливим сердечним словом привітав, а потім пройшовши через Царські Ворота і поклонившись святому Престолу, він молився за Божественною літургією.
Після богослужіння я проповідував в храмі, а в залі, на банкеті, доповідав про долю УПЦ Київського Патріархату в Україні і в Росії, а потім відповідав на запитання присутніх.
Ця парафія є особливою не тільки тому, що нею керує славнозвісний щирий українець, прот. о. Василій Макаренко, але й вона має сильних керівників православних і громадських установ, як пані Тамара Дудка, так і пані Дарія Бродгед зі своїми чоловіками, які їм у всьому допомагають. Сильною патріоткою на цій парафії є пані Ольга Доморадзька, а також генерал-майор у відставці пан Віктор Роєнко, який є щирим захисником УПЦ Київського Патріархату в Канаді та пан Богдан Кульчицький і багато інших. На бенкеті присутніх було біля 150 чоловік, за що я їм щиро дякую. Водієм була 80-літня канадійка українського походження - пані Ґаня з Торонто. Під час бенкету виступав соборний хор на чолі з регентом-маестро паном Богданом Радишем.
24-го і 25-го вересня у понеділок і у вівторок відбулось прибуття до Вінніпегу, як православного центру УПЦ Канади, Предстоятелем якого є Блаженнійший митрополит Іван. Про моє перебування у Вінніпезі було написано на початку цього листа.
26-го вересня в середу відбулись відвідини православного пансіону сеньйорів ім. Івана Франка у м. Місісара (околиця Торонто), де мешканці цього будинку є люди похилого віку і живуть окремо, в кімнатах з усіма умовами: кухня, прихожа, спальня і ванна кімната, а також в цьому будинку розміщений музей українського мистецтва, багата і красива загальна їдальня, храм і великий чудовий сад. Все це говорить про керівників і будівників цього центру.
27-го вересня у четвер, на свято Воздвиження Животворчого Хреста Господнього я, відвідав греко-католицький храм, який побудований в домі сеньйорів (людей похилого віку). Тут розміщений цілий комплекс будівель при центрі, який побудував і зараз керує скромний священнослужитель, архимандрит о. Іван Татарин, ім'я якого прославлене на всю Канаду, бо тут мешкають, як греко-католики, так і православні, які живуть в мирі і в злагоді.
Увечері я мав зустріч в КУМФі на чолі з головою Комісії по правам людини при Світовому Конгресі Українців паном Юрієм Даревичем та Василем Коломацьким. На цій багатолюдній зустрічі був присутній і архиєпископ Торонто Юрій, який сказав цікаву промову про значення Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату для укріплення незалежної України та про загальну молитву перед Господом, щоб ми, обидві Українські Православні Церкви, як в Канаді, так і в Україні УПЦ Київського Патріархату, чим швидше стали до святого Престолу і розпочали причащатися від однієї Чаші.
Ми не повинні чекати, хто перший поклониться один одному, тобто Київ Вінніпегу, чи навпаки. Ми є один народ і повинні завжди разом шукати між собою братерське порозуміння. Не треба нам чекати, хто кого перший запросить до Святого Престолу для загального виконання Євхаристійного богослужіння, бо з нами є Бог.
28-го вересня у п'ятницю я відвідав в лікарні хвору панну Надію Стахів, а увечері з дияконом о. Ярославом Шудраком направились до монастиря Пресвятої Богородиці, який розміщений за межами м. Торонто.
29-го вересня в суботу відбувся прощальний вечір членів Комітету приятелів УПЦ КП зі мною, який пройшов в дружелюбній атмосфері. На ньому були присутні біля 50 осіб і, особливо прикрасив цей вечір архиєпископ Торонто Юрій, який сказав слово братерства і єдності українського православного народу для загальної молитви і Євхаристії.
На цій зустрічі, за ініціативою пана Віктора Роєнко, був складений лист до Його Святості, Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, висловивши йому щиру подяку за благословення прибути митрополиту Адріану до Канади, а також виразили свою надію, що Святійший Патріарх Філарет в скорому майбутньому повинен навістити Українську Православну паству в Канаді.
1-го жовтня у понеділок я коротко звітував перед Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом про своє перебування в Канаді, обіцявши, що приготую змістовний звіт з фотокартками.

Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.


Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.


Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.


Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.


Розповідь Митрополита Богородського УПЦ Київського Патріархату Адріана про своє перебування в Канаді з 2-го по 30 вересня 2007-го року.


АДРІАН - Митрополит Дніпропетровсько-Криворізький та Богородський
(Єпархіальний регіон Москва, Московська область та РФ)


 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії