Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    січня 2022    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

У вигляді списку

Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам

Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам

Автор: mitropolit от 6-11-2011, 23:07
Прес-служба Богородської єпархії УПЦ Київського Патріархату (Московський регіон) сповіщає, що Митрополитом Адріаном у Свято – Троїцькому храмі та Свято – Тихвінському жіночому монастирі м. Ногінська Московської області з 13-го на 14-те жовтня були відслужені архієрейські богослужіння на честь Покрови Божої Матері та святого праведного, багатостраждального мученика Петра Калнишевського (останній кошовий Запорозької Січі). В своєму Слові Митрополит Адріан сказав, що свято Покрови Божої Матері завжди було урочистим для всього українського та російського народів з ХІ-го століття по цей день, особливо, для Запорозького козацтва, яке завжди шанувало Пречисту Богоматір за її святий Покров над ними і постійну допомогу в їх боротьбі проти кримських татар, турок та польської шляхти.
Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Св. муч. Петро Калнишевський у підземельній в’язниці



Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Українська Покрова Божої Матері

Цей святий мученик проживав протягом трьох століть: в кінці XVII-го століття він народився, а мученицьки помер на початку XIX-го. Таким чином, Петро Калнишевський на 85-му році свого життя, волею придуркуватої Катерини ІІ був заарештований і відправлений на Соловецький острів (Біле море в Росії), де був кинутий в глибоку яму з щурами. Тут він промучився рівно 25-ть років. Тільки три рази на рік його під конвоєм виводили з неї на поверхню землі на богослужіння: на Різдво, Пасху та на Преображення. Після його звільнення, мученик Петро Калнишевський прожив ще два роки, але Божого світла він так і не побачив, бо був повністю осліплений. Помер святий мученик на 112-му році життя. Сучасники його назвали «запорозьким дубом». Тому й не випадково на Священному Синоді та на Архієрейському Соборі УПЦ Київського Патріархату у 2008-му році було прийняте рішення, щоб великий і багатостраждальний мученик Петро Калнишевський (останній кошовий Запорозької Січі) був канонізований. Церковна пам’ять установлена для прославлення саме в День Покрови Божої Матері.
З 16-го на 17-те жовтня, з суботи на неділю, Митрополитом Адріаном були звершені Всенічне бдіння та Божественна літургія з Молебнем в цих же храмах, після чого ним було сказане Слово про священномученика Діонісія Ареопагіта та про інших святих священномучеників його доби (1-ге століття після Р.Х.).
Потім, 22-го жовтня 2011-го року, в суботу у Києві, Митрополит Адріан був на Конференції, присвяченій 2-м ювілеям: 90 річчя з дня проведення Помісного Собору УАПЦ у 1921-му році, на якому Єпископ Василь (Липківський) був обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УАПЦ, а також 20 - річчя з дня проведення Помісного Собору УПЦ (1-3-тє листопада 1991-го року) на чолі з Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Філаретом. Треба сказати, що про єпископський сан Василя (Липківського) є дві версії: по-перше, його як мов хіротонізувало духовенство без участі єпископів в Софійському соборі м. Києва на Помісному Соборі, по чину Александрійського Патріархату (Єгипет), який був поширений в цій Церкві протягом перших століть християнства.

Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Перший Предстоятель УАПЦ, Митрополит Василь (Липківський)


По-друге, багато є прихильників, які сповіщають з передання, що протоієрея Василя Липківського хіротонісали в сан єпископа два архієреї Російської Православної Церкви Московського Патріархату в Україні, які не тільки співчували, але й у всьому допомагали українському народу в боротьбі за утворення в Україні Помісної Української Православної Церкви незалежної від Москви (1917-1923 рр). Це були архієпископ Катеринославський (нині Дніпропетровськ) Агапіт (Вишневський) та Митрополит Кременецький Діонісій (Валединський), який пізніше очолив Польську Православну Церкву після отримання від Константинопольського Патріархату Томосу про статус Помісної Церкви. Тобто цей Томос повинен був належати Київській Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату, оскільки польські єпархії належали до Києва, а не до Константинополя. Але з-за того, що Україна була окупована СРСР, тому й Томос був переданий Польщі.
Доля ж архієпископа Агапіта (Вишневського) склалась трагічною. Після переходу в 1923-му році до УАПЦ, він був замучений в Катеринославській в’язниці. Митрополит же Василь (Липківський) став Предстоятелем УАПЦ по волі духовенства, уряду та передових українців, які поважали його за високу духовну освіту, культуру, національний патріотизм, любов до української мови та історії України, за постійну молитву до Господа за бідний і нещасний народ, чого й близько немає в традиції сучасних архієреїв, як в Україні, так і в Росії.















Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Митрополит Діонісій (Валединський) та Архієпископ Агапіт (Вишневський), учасники єпископської хіротонії прот. Василя (Липківського).


На цій Конференції, яка відбулась на території Києво – Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря в актовій залі Київської Православної Богословської Академії УПЦ КП (22.10.2011-го року) були прочитані і висловлені цікаві промови, де нагадувалися історичні події про дію і роботу Помісних 2-х Соборів та значення Помісної Української Православної Церкви для України.
Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Конференція в КПБА 22.10.2011-го року присвячена двом історичним подіям

Ввечері, після Конференції 22.10.2011-го року, Митрополит Адріан взяв участь на Всенічному бдінні у Свято – Володимирському патріаршому соборі, за участю майже всіх архієреїв УПЦ Київського Патріархату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом. На 2-й день, у неділю 23.10.2011-го року, відбулась урочиста Божественна літургія, в цьому ж складі, після якої був звершений Молебень та змістовне привітання Митрополита Львівського та Сокальського Димитрія в адресу Святійшого Патріарха Філарета від імені всього єпископату, духовенства та віруючих УПЦ Київського Патріархату.


Він сказав: «Ваша Святосте! Милостивий наш Архипастирю і Патріарше!
Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Благодать Святого Духа, яка «завжди все немічне лікує і виснажене поповнює», збирає нас кожного року у ці дні для того, щоб ми вкотре відзначили день Вашої інтронізації. Свічник нашої патріаршої Київської кафедри знайшов для себе у Вашій особі достойного провідника. Ви очолили Церкву у незвичайний та незвичний період. Промисел Божий підніс Вас на цю висоту у дуже вирішальний та епохальний час, коли Церква наша повстала з колін. В нашій історії це траплялося не раз і не два. Я згадаю ці дати, для того, щоб всі ми ще раз переконалися в нашій історичній правоті: 1051, 1147, 1415, 1467, 1621, 1791, 1917-1921, 1942, 1989, 1991-1992 роках. Ці історичні віхи стали важливим доказом того, що ми знаходимось на істинному шляху і попереду цього руху з посохом в руках, як провідник ідете Ви, Ваша Святосте, долаючи терня та перешкоди…
Без сумніву, символом цього третього відродження у ХХ ст. є Ви, Ваша Святосте. Українська церковна історія ще оцінить Ваші труди і подвиги, але вже сьогодні ми можемо сказати, що своєю повсякденною працею, любов’ю до богослужіння, Ви надихаєте нас до архіпастирської праці. Ви є взірцем справжнього пастиря, який постійно чує голос Христа Спасителя: «Симоне Іонин! Чи любиш ти мене?..Паси ягнят Моїх!» (Ін. 21, 15) Вже майже 45 років (у травні наступного року ми цю дату відзначатимемо). Ви стоїте на орлеці Київської кафедри. Це значуща дата, особливо, якщо пригадати, що ніхто із списку Київських митрополитів стільки років не очолював нашого першосвятительського престолу.
Хай у цей святковий день, день Собору Волинських святих, Господь обдарує Вас своєю милістю і щедротами. Нехай Його щедродайна рука підтримує Вас і допомагає Вам нести хрест патріаршого служіння на благо нашої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату. На многії і благії літа! Димитрій, Митрополит Львівський і Сокальский


_______________________________________________________________________________________________________________________________________


На це привітання Святійший Патріарх Філарет висловив свою подяку.
Ваші Преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет

Дякую за привітання з 16-ою річницею моєї інтронізації. Але це свято не стільки моє, скільки нашої Церкви. Бо це Церква наша відзначає обрання Патріарха, утвердження себе вже не просто як автокефальної Церкви, а як Церкви з патріаршим достоїнством. І ми радіємо, що вже такий довгий час існує Київський Патріархат. Цього року ми відзначаємо 90-ліття Собору, який проголосив автокефалію Української Церкви. Святкуємо 20-ліття нашого Собору, який відбувався у Лаврі 1991 року, який теж однодумно проголосив автокефалію Української Церкви і звернувся до Московського Патріархату і російського єпископату із закликом погодитись з нашою автокефалією. Вони не погодились. Але ми все одно є автокефальною Церквою, ми існуємо та розвиваємося. І як вони не борються проти нашої Помісної Церкви, в них нічого не виходить. Що б вони не застосовували, які б сили не докладали, а знищити Київський Патріархат уже не можуть. Покладали надію на нового Президента України, але й це їм не допомогло, бо й новий Президент підтримує те, за що виступає Київський Патріархат. Підтримує чому? Тому що ми підтримуємо незалежність Української держави. І якщо Президент хоче бути українським Президентом, то йому потрібна духовна підтримка Української Церкви. Тому і ця надія нічого не принесла… Коли Церква діє свобідно, тоді вона краще служить спасінню своєї пастви. Я хочу підтвердити це таким прикладом. Давня Київська Митрополія хоч і була в складі Константинопольського Патріархату, але діяла свобідно, бо її залежність була лише в тому, що Митрополит Київський отримував благословення від Вселенського Патріарха. І що дала ця свобода Київській Митрополії? Дала те, що освіта в Київській Митрополії свого часу стояла найвище серед усіх Православних Церков. На початку XVII століття, в часи святителя митрополита Київського Петра Могили ніде – ні на Сході, ні в Москві, ні в іншій Православній Церкві, автокефальній чи Помісній, не було вищих духовних навчальних закладів. А в Києві була Києво-Могилянська Академія – і це був світильник, який світив і на Схід, і на Північ. І те, що писали наші ієрархи, наші богослови, приймала вся Православна Церква. Хто написав перший сучасний Православний Катехізис, «Сповідання Православної Віри»? Київський митрополит святитель Петро Могила. І це Сповідання прийняли всі Східні Патріархи, як загальне для цілого Православ’я. І Московський собор XVII ст. прийняв це сповідання. В умовах свободи українське богослів’я розвивалось так, що сяяло на весь Православний Схід. В Київській Митрополії було надруковано першу повну слов’янську Біблію, було складено Требник, виправлено Служебник. Тут писалася знаменита полемічна література, тут діяли видатні проповідники. Тут святитель Димитрій Ростовський склав Четьї Мінеї – зібрання житій святих на кожен день року, яким і досі користуються. І коли цар Петро побачив, наскільки українське богослів’я вище від московського, то возами вивозив випускників та викладачів з Києво - Могилянської Академії для створення у своєму царстві шкіл та для призначення на різні церковні посади. За рахунок цього московське богослів’я стало зростати – а українське занепадати. І що ми отримали, опинившись у складі Московського Патріархату? Українського богослів’я немає, воно не розвинене, а є російське богослів’я, яке розвинулося за рахунок українського. Все краще з України, з Київської Митрополії забирали на північ. Це ж наші, українські святителі просвітлювали Сибір! Ми дякуємо Богові, що Господь і це використав на благо Церкви Христової, що наші святителі просвітили Сибір світлом Христової віри. Але все найкраще, що могло працювати тут, в Україні – працювало там, в той час, як наша Церква занепадала. У нас відібрали все – нашу історію, нашу мову, бо заборонили у Лаврській друкарні друкувати книжки українською мовою, нашу церковну архітектуру, бо заборонили будувати храми в українському стилі, а наказували будувати в так званому «синодальному», затвердженому в С. - Петербурзі. Все забрали, до найменшого! На Різдво Христове забороняли співати колядки, в храмах прикрашати ікони рушниками – бо у Московській землі таких звичаїв не було, а хотіли, щоб Україна перестала бути Україною, а стала «Южно-Русским краєм», околицею Россійської імперії, Малоросією і все, щоб у нас було однакове… Цього року ми відзначали 450-ліття Пересопницького Євангелія, на якому наші Президенти приносять присягу. Що це за Євангеліє? Це Євангеліє написане слов’янською і українською мовами. Тобто наші предки вже пів-тисячоліття тому міркували про те, що слов’янська мова стає незрозумілою і вони дбали про те, щоб наблизити Священне Писання до розуміння кожної людини. А що дав нам Московський Патріархат? Він і досі наполягає твердо, щоб ми молилися і служили слов’янською мовою – мовою, якої ви в більшості не розумієте. Північним народам у Російській Церкві переклали Євангеліє та богослужіння – і перм’якам, і якутам, й іншим, китайцям переклали, японцям переклали – а українцям перекласти не тільки самі не схотіли, але й в Україні не дають. На словах не заперечують – а на ділі не дають! А коли тепер ми стали свобідними, то відправляємо богослужіння українською мовою. Відчуваєте ви, дорогі браття і сестри, різницю, – коли ви приходите в храм і слухаєте псалми, богослужіння, стихири своєю, зрозумілою мовою, а коли – незрозумілою? Відчуваєте, і я чув від багатьох, що їм краще молитися, коли богослужіння зрозуміле. А коли мова вам не розуміла, то ви й молитися не зможете. То чи є різниця – мати свою Помісну Церкву, чи не мати, а підлягати іншій? Є різниця. Так ось заради того, щоб Церква краще служила спасінню свого народу, ми й хочемо, щоб наша Церква була автокефальною, Помісною. Ми зовсім не хочемо ворогувати з Російською Церквою, а хочемо жити, як брати. Ми разом були в одній державі, разом служили. Але Бог судив нам мати свою незалежну державу – і в Росії це повинні сприйняти. І вести народ до спасіння, а не проповідувати Патріарху Кирилу про російську імперію. Бо імперія в Царство Боже не приведе! А турбота про спасіння кожної людини приведе у вічне життя… Ми збираємося тут для того, щоб утверджувати нашу Помісну Українську Православну Церкву. А ті сили, які борються проти нас, рано чи пізно будуть переможені. І ми в це віримо, бо Бог благословив нашому народу мати свою державу і свою Церкву. А хто бореться проти Української Церкви – той іде проти правди і перемогти не зможе. Тому ми впевнені в перемозі, покладаючись не на свої сили, а на Бога. І Бог допомагає, коли ми просимо. Ми будемо ще не один раз збиратися і говорити про одне і те ж – про правду і Божі заповіді. Тому що істину треба постійно нагадувати, кожного дня, кожної години. Тоді благодать Божа буде діяти в душах. А якщо ми не будемо згадувати про Бога, про Страшний Суд, то диявол буде панувати нами. Нехай Господь Бог допомагає нам і надихає на нас. Я вам дякую, Владики, що ви завжди приїжджаєте на це наше спільне свято, і вам, дорогі браття і сестри, що ви приходите, молитесь і надихаєте нас на працю. А найбільше всі ми маємо дякувати Богу, Якому слава на віки віків! Амінь!


Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Архієреї УПЦ КП на Горному місці у Свято – Володимирському Патріаршому соборі під час Літургії



Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Привітання Святійшого Патріарха Філарета направлене єпископам, духовенству та парафіянам після Молебню


В своєму слові Святійший Патріарх Філарет наголосив про велике значення Президента України В.Ф. Януковича, який, ставши Президентом дбає про неї, як батько про свою державну сім’ю і єдину Церкву в нашій країні.
Тому й не випадково, що В.Ф. Янукович мав зустріч зі Вселенським Патріархом Варфоломієм на Афоні (Греція), куди він спеціально прибув із Константинополя (Стамбул, Турція) на зустріч з нашим Президентом.
Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Зустріч Президента України В.Ф. Януковича зі Вселенським Патріархом Варфоломієм

Про це було написано на веб-сайті «Українська правда» від 8.10.2011-го року в суботу http://www.pravda.com.ua/ «В.Ф. Янукович підкреслив на зустрічі з Патріархом Варфоломієм про добрі відносини між Україною і Вселенським Патріархатом і, що Україна покладає великі надії на підготовку Всеправославного Собору, сподіваючись, що його рішення будуть мати позитивні наслідки для Української Церкви. В свою чергу, Патріарх Константинопольський заявив, що розглядає відносини своєї кафедри з Українською Церквою, як «Матері – Церкви» і «люб’язної дщері». Патріарх Варфоломій також висловив скорботу у зв’язку з церковними розколами в Україні, де існують… поки що невизнані Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква… за його словами він має намір відвідати Україну».
Також про цей візит В.Ф. Януковича до Греції було написано і на веб-сайті «КІРІОС» http://kyrios.org.ua/ від 10.10.2011-го року в якому сповіщалося, що «… якщо врахувати, що лише тиждень тому президент через «поважні причини» не зміг зустрітися з Московським патріархом Кирилом, незважаючи на всі старання, яка прикладала для організації цієї зустрічі російська сторона. Вагомими були й результати зустрічі: український президент запросив Константинопольського патріарха відвідати нашу державу. Коли подивитись на це запрошення не з точки зору світської, а з точки зору міжцерковних відносин, то це є явним нехтуванням амбіцій Московського Патріархату. Адже, саме Російська Православна Церква з усих сил намагається довести, що Україна є її канонічною територією, а значить, щоб відвідати її, Варфоломій мав би отримати запрошення від Кирила. Проте ця «канонічність» існує тільки в заявах відповідальних осіб РПЦ, а спільне комюніке п’яти найдавніших патріархів говорить дещо про інше. Тому, для того щоб відвідати Україну, Вселенському Патріарху може вистачити й запрошення Президента».


Конференція у Києві присвячена двом Українським Помісним Соборам: 1921 та у 1991 рокам
Голова ВР України В.М. Литвин

Також, зовсім недавно на веб-сайті «Релігія в Україні» http://www.religion.in.ua/ від 01.11.2011-го року писалося в статті «Глава Верховной Рады Украины: Патриарх Кирилл мешает консолидации православия в Украине», що «…Председатель Верховной Рады Украины Владимир Литвин возложил ответственность за продолжающееся разделение украинского православия на церковных иерархов, в том числе на Патриарха РПЦ Кирилла, сообщает корреспондент портала "Религия в Украине". Об этом спикер парламента заявил в интервью радиостанции "Эхо Москвы", говоря об отсутствии диалога между разными частями православия в Украине. Есть консультации между конфессиями, но диалога нет. Нужно сказать, что он не происходит, в том числе, из-за того, что активную наступательную позицию в этом отношении производит патриарх Русской Православной Церкви. И эта проблема, как мне кажется, лежит полностью на иерархах церковных. И на верующих. Ибо если они не найдут между собой языка [общения - ред.], то ничего мы не получим», - заявил в эфире Владимир Литвин о проблеме решения церковного раскола в стране. Спикер парламента высказался также и в отношении русского языка. По его мнению, нет необходимости придавать ему статус второго государственного в Украине. Напомним, концепция "Русского мира" Патриарха Кирилла отводит русскому языку доминирующую роль на постсоветском пространстве».
Тому й ставиться питання: чи не по цій причині Святійшого Патріарха Московського Кирила (РПЦ МП) в останній час не сприймають уряди Молдови та Середньої Азії, коли не зустрічають його в своїх країнах.


Про це писалося на веб – сайті «Тиждень» http://tyzhden.ua/ від 02.11.2011-го року, що: «влада Узбекистану зірвала «пастирський» візит з нагоди 140-ка річчя заснування середньоазійської єпархії РПЦ», а на веб-сайті «Обозреватьель» http://obozrevatel.com/ від 09.10.2011-го року також було написано в статті: «В Молдове Патриарха Кирилла не пустили к памятнику», що «Молдова не является составной частью России, а Молдавская Церковь должна состоять в Патриархии Румынии, а не России».
Все це говорить про ту нестабільність між державами пострадянського простору і перебільшення бажань керівництва РПЦ Московського Патріархату мати вплив на всі ті народи республік, які раніше входили до складу СРСР.
Ось чому православна Україна відіграє велику роль у церковному відродженні своїх древніх традицій, коли Руська Православна Церква Київської Митрополії Константинопольського Патріархату майже 600-от років офіційно належала до Вселенської Церкви з 988-го до 1686-го року до її насильницького приєднання до Російської Православної Церкви Московського Патріархату, не говорячи про решту попередніх століть, коли Київ мав церковні, дружні і торгівельні стосунки з західними країнами, в тому числі й з Візантійською імперією.

Тому ми, український православний народ з великою шаною і проханням звертаємось до Святійшого Патріарха Московського Кирила відпустити православну Україну зі свого підпорядкування, а надати їй разом з Константинопольською Патріархією Томосу про повну незалежність і автокефальність Української Православної Церкви з центром у Києві.
Таким чином, він у Києві і по всій Україні отримав би велику популярність, як Патріарха миротворця і дружелюбного Предстоятеля Російської Православної Церкви Московського Патріархату, який самокритично проаналізує історичні події існування древньої Київської Митрополії Руської Православної Церкви та своєї, Московської Митрополії, яка пізніше отримала статус Патріархії Російської Православної Церкви.


Адріан - Митрополит Московський і Богородський

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії