Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    листопада 2019    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Інші новини УПЦ КП » Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.

Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.

Автор: mitropolit от 15-05-2011, 15:31
10-го березня 2011-го року
Ознайомившись з Вашими відповідями, читачам по Інтернету з різними питаннями, я хотів би відмітити, що це є дуже відповідальна річ, коли треба інколи дотримуватися й прислів’я, щоб були «вівці цілі і вовки насичені».
По-перше, ці «заблудші» вівці в очах промосковських прихильників і про яких йде мова в цих відповідях, в більшості були свідомі українці, які зверталися до цього питання постійно з XVII –го століття, коли Руська (тобто Українська) Православна Церква Київської Митрополії Константинопольського Патріархату насильно була приєднана до Російської Православної Церкви Московського Патріархату.
Вона навмисно не враховувала в той час, а саме в 1686-му році волю Вселенської Православної Церкви і всього українського народу. Хоча РПЦ Московської Митрополії з середини XV–го століття до кінця XVІ–го за часів Бориса Годунова й сама висіла в повітрі, бо не була визнана жодною помісною Православною Церквою. Тільки Борис Годунов проявив свою кмітливість і «мудрість», вимагаючи від східних патріархів згоди, під час їх перебування в Росії з питанням про милостиню й матеріальної допомоги, з вимогою до них, щоб вони надали Томосу про незалежність РПЦ МП і підвищили статус Церкви з Митрополії до Патріархії.
Діонісій (Валединський)
Митрополит Варшавський
Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.
Але ж бажання наших людей у виході з цього незаконного приєднання нашої Української Православної Церкви до Російської було постійним,
протягом XVII– го ХХІ - го століть, особливо на початку ХХ - го століття в 17-тий – 21-ий роки та в кінці 90-х, коли на початку цього століття завдяки жовтневих заворушень, більшість архієреїв українського походження, які належали до Російської Православної Церкви, а не Руської, Московського Патріархату, архієрейські послушання виконували в Україні.
Ці архієреї, на чолі з архієпископом Катеринославським (Дніпропетровським) Агапітом (Вишневським), єпископом Кременецьким Діонісієм (Валединським) та іншими об’явили й утворили Помісний Собор з архієреїв в Україні з питанням про вихід зі складу РПЦ МП, куди наша древня Церква потрапила не по своїй волі, а під тиском російського царизму.
Нажаль, ці українські архієреї були заарештовані і знищені. Між іншим, Митрополит Київський Антоній (Храповицький) був проти від’єднання УПЦ від РПЦ МП, хоча сам, потрапивши в немилість більшовиків втік за кордон, утворивши там зарубіжну Російську Православну Церкву, спочатку в Європі, а потім переніс свою резиденцію до Нью – Йорку (США).
Доречі, згідно деяких думок з передання українського народу, ці архієреї – мученики, які керували єпархіями в Україні, тайно рукопоклали протоієрея Василя Липківського в єпископа, а вже Собор духовенства УАПЦ потім висунув його в Предстоятелі своєї Церкви. Про цю співдружність дуже гарно написано в біографії Митрополита Діонісія (Валединського) на веб-сайті http://uk.wikipedia.org/wiki/Діонісій_(Валединський)
«1 січня 1919 року Директорією був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». Відповідно до цього Закону Українська Церква зі своїм Святим Синодом та ієрархією позбавилася будь-якої залежності від Всеросійського, а не Руського на той час, Патріарха.
Митрополит Антоній (Храповицький)
Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.
До участі в Першому Святому Синоді уряд серед інших запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа Кременецького Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського». Між іншим, про протоієрея Василя Липківського відомі українські історики писали, як про людину, яка була самою освіченою на той час.
В кінці ж 90-х років ХХ - го століття, завдяки так званій перебудові Михайла Горбачова вся Україна, як і інші республіки, знаходячись в кабалі СРСР, вийшли з його складу, а православний народ поставив питання про відродження й своєї національної Української Православної Церкви з центром у Києві, а не в Москві.
Таким чином, Україна отримувала двічі можливість відродити і утворити свою Помісну Українську Православну Церкву: у 1918-му році завдяки відреченню від царського престолу царя Миколи ІІ і у 1989-1990-му роках, завдяки перебудові Михайла Горбачова. Але в двох моментах так і не з’явилися ті лідери, які змогли б до кінця повести за собою український народ для отримання Томосу про автокефалію від Вселенського Константинопольського Патріарха. Хоча українська діаспора в Польщі отримала Томос у 1924-му році замість православних віруючих Великої України.
Адже в тих більшовицьких умовах ніхто не міг витримати той тиск і страти, бо вся діяльність церковних діячів закінчувалась засланнями або розстрілами.
Навіть і в Польщі українські архієреї не змогли захистити Українську Автокефальну Православну Церкву, бо просталінський режим примусив поляків приєднати УАПЦ в Польщі до РПЦ МП, а Митрополита Діонісія (Валединського) було відправлено на спокій.
Як Ви пам’ятаєте з історії нашої держави, що декілька десятиліть в Україні постійним керівником УПЦ Московського Патріархату був Блаженнійший Митрополит Філарет (нині Патріарх УПЦ КП), який, будучи Екзархом, виконував всі вказівки тієї Церкви, до якої він належав, тобто до РПЦ Московського Патріархату.

Агапіт (Вишневський),
Архієпископ Катеринославський (Дніпропетровський)
Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.
В цьому ж, 2011-му році у травні місяці, виповнюється 45-ть років з дня його архієрейської хіротонії.
Але ж вимоги українського православного народу, Президента України Л.М. Кравчука, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та сильної організації на той час «Народний Рух України» запропонували Митрополиту Філарету скликати Помісний Собор у Києві, який відбувся з 1-го по 3-тє листопада 1991-го року з питанням про від’єднання УПЦ від РПЦ, тобто від Російської Православної Церкви. На ньому, окрім двох архієреїв, вся решта єпископату УПЦ прийняла рішення про вихід зі складу РПЦ.
Це рішення треба було затвердити на Помісному Соборі РПЦ МП у Москві. Що ж трапилось в столиці Російської Федерації весною 1992-го року?
Політичні, церковні і міліцейські сили налякали наших архієреїв настільки, що вони змушені були відректись від свого власного рішення у Києві, а «згодитись» на рішення московське, бо життя і страх мають місце в житті кожної людини.
Як колись писав російський письменник Ф.М. Достоєвський, що краще втопитися, чи повіситися, а ніж торгувати своїми переконаннями.
Тому, й не торгував своїми думками і поглядами Митрополит Філарет у Москві, а вирішив йти далі до наміченої, українським народом і владою мети, як це робилося і в інших православних країнах, де підлеглі Церкви застосувавши силу і волю, виходили зі складу Вселенського Константинопольського Патріархату.
Але ми пишаємось й діями Блаженнійшого Митрополита Володимира у Москві, в кінці січня на початку лютого 2011-го року, де він теж відстоював самостійність УПЦ, хоч і є в складі Російської Православної Церкви, яка з 1943-го року, завдяки волі Й.В. Сталіна була перейменована в Руську. Тобто древня назва нашої Церкви була вкрадена радянською Москвою на користь Московської Патріархії.
Між іншим, на мою думку, якби Блаженнійший Митрополит Володимир поставив у Москві різкіші питання перед РПЦ МП про повне від’єднання УПЦ від РПЦ, то з ним там зробили б те ж саме, що й скоїли з Блаженнійшим Митрополитом Філаретом весною 1992-го року.
Митрополит Київський і всієї України
Василь (Липківський)
Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності.
Тому, щоб говорити про право і правонаступництво наших сучасних трьох православних гілок в Україні: УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ треба звернутися до статті ректора Ужгородської Богословської Академії архімандрита Віктора (Бедь), який довів, що всі Таїнства, звершені в УПЦ КП і УАПЦ є дійсними. І таких поглядів дотримуються десятки архієреїв і тисячі священнослужителів УПЦ, які бажають миру і християнської любові між всім українським народом.
Ці думки, архімандрита Віктора (Бедь), були зафіксовані на веб – сайті «Релігія в Україні» від 17.02.2011-го року, на які кореспондент газети «Комерсант – Україна» Артем Скоропадський теж дав свою оцінку цим висловлюванням ректора Ужгородської Богословської Академії (УПЦ).
Але, скорочений витяг з інтерв’ю ректора УБА архімандрита Віктора (Бедь) я приведу в кінці цього листа.
Зараз же, хотілося б привести запитання священика о. Сергія з м. Києва, яке було задане Вашому Високопреосвященству про звершування Вами богослужінь українською мовою.
Це Ви є свідомий патріот України і великий архієрей УПЦ і, знаєте Закони Церкви та її рішення про виконання богослужінь українською мовою ще з часів Помісного Собору Російської Православної Церкви при Патріархові Тихоні (Белавені, в 1918 – 1925-ий роки).
Я дуже радий і вдячний Вам за ту мудру відповідь, яку Ви висловили священику о. Сергію: «Шановний отець Сергій! Благословіння звершувати богослужіння українською мовою існує ще з часів Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917-18 років. Таку практику не треба поширювати, оскільки вона існує незалежно від нашого бажання. Має бути бажання парафії. А практика Спасо-Преображенського храму свідчить про те, що є віруючі, які спеціально приходять на україномовні богослужіння або просять звершити Таїнство саме українською». Ось який наш національний український народ!
Ваше Високопреосвященство! З цього приводу я хотів би навести приклад з життя парафій РПЦ Московського Патріархату на Нікопольщині Дніпропетровської області, де ще за часів СРСР, у місті Нікополь декілька десятків років звершував богослужіння українською мовою дуже поважний священнослужитель по імені Авакум Заєць, який помер і був похований на території свого Різдво – Богородичного храму ще при житті Митрополита Сімферопольського і Дніпропетровського Леонтія у 1986-му році.
Але нажаль, після смерті отця Авакума в цей храм був направлений священик, на ім’я Олександр, який знищив не тільки славу про цього багатостраждальця прот. Авакума, але й спалив всі церковно – богослужбові книги українською мовою. Про цього патріота - священика було написано нікопольськими істориками – вченими: «о. Авакум Заєць: священик-патріот» Едуардом Фатєєвим (журналіст) та істориками Ігорем Анцишкіним та Мирославом Жуковським.
http://nikopol.do.am/publ/50_vydajushhikhsja_nikopolchan/ 27_avvakum_zaec_svjashhennik_patriot/2-1-0-62
Тому, дорогий Владико, краще дружити з тими православними людьми, до яких належить пан Михайло, задавши Вам питання: «…чи в найближчому майбутньому можливе об’єднання всіх гілок православ’я в єдину Помісну Українську Церкву?» На що Ви мудро дали відповідь: «Неможливе людям, а можливе Богові».
Важливе питання було задане Вам священиком Миколаєм з УПЦ КП, який запитав у Вас про інформацію, що «…до наступного літа Київський Патріархат має зникнути». Але Ваша відповідь, на мою думку його заспокоїла. Ви відповіли, що «…ми всі бажаємо, щоб в Україні дійсно була б єдина Церква Христова. Її канонічний статус визначить майбутнє. В Церкві незмінним є лише Христос і Його Євангеліє… навіть ті, хто перебуває в розколі, є членами Української Православної Церкви».
Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності. Хотілося б ще доповнити думки Єпископа Євстратія (УПЦ КП), який в своїй статті від 11.02.2011-го року: «Ні Москва, ні Константинополь не вирішать проблем єдності Українського Православ’я. Їх мають розв’язати у Києві». Він відмітив, що «…навіть якби зараз розпочалися прямі і відкриті гоніння на УПЦ КП в стилі тоталітарного минулого, то і в таких умовах, глибоко переконаний, наша Церква не зникне. Нема підстав говорити про розпад чи знищення УПЦ КП. Навпаки, Київський Патріархат посилюється – через гуртування навколо нього українських патріотичних сил, через активізацію мирян».
Треба сказати правду, що Святійший Патріарх Філарет, згідно відповіді Єпископа Євстратія «… з повагою відгукується про керманича УПЦ МП – Митрополита Володимира. У наших критичних заявах і виступах йдеться саме про Московський Патріархат, а не про УПЦ МП. До недавнього часу Митрополит Володимир і керівництво УПЦ МП були налаштовані на діалог, на досягнення певного рівня порозуміння, і через це – уникнення конфліктів між віруючими подолання поділу в Українській Церкві».

Відповідь Митрополита Адріана одному із архієреїв сучасності. Дуже цікаве інтерв’ю надав Святійший Патріарх Філарет 17.02.2011-го року, назвавши його «Церкву не здолати». На запитання оглядача Наталії Лебідь він сказав, що: «…влада не може знищити і не знищить Київський Патріархат з кількох причин… владі доведеться відкрито порушувати закони. Бо Закони України оберігають свободу совісті, надають право вільно сповідувати свою віру… бо це викличе не тільки масові протести, сильне обурення в суспільстві, але і гостру критику з-за кордону. Україна підписала багато міжнародних документів, які серед іншого закріпляють і право на свободу віросповідання… Київський Патріархат є внутрішньо міцним. Я вірю в те, що рано чи пізно представники влади дослухаються до думки суспільства, до наших закликів, зрештою – до здорового глузду, і розпочнуть діалог та співпрацю з усіма конфесіями, а не тільки з Московським Патріархатом… Що стосується Патріарха Варфоломія, то слід відзначити, що Константинопольський Патріархат у Туреччині знаходиться в обставинах значно складніших, ніж Церква в Україні. Він сильно обмежений місцевими законами. А тому він сам потребує підтримки міжнародної спільноти. Наприклад, вже 40 років триває його боротьба за відкриття богословської школи, яку влада закрила. І лише нещодавно пообіцяли, що це питання буде вирішене… За час свого служіння Церкві я пережив 6-ох генсеків СРСР і зараз живу за четвертого Президента України. У травні виповнюється 45-ть років мого перебування на Київській кафедрі. Досвід цих років навчив мене бути терпеливим…».
Тому, всім нам треба чекати не знищення однієї з Українських Православних конфесій, а порозуміння і християнської любові один до одного трьох гілок Українських Православних Церков.
Оскільки від Московського Патріархату можна чекати різних несподіванок, в тому числі й до УПЦ, яка є невід’ємною частиною РПЦ МП, зможе її розформувати за одну мить.
В любий час Московська Патріархія зможе відібрати всі привілеї УПЦ і призначити свою людину у якості її Предстоятеля, як це було здійснено з Грузинською Православною Церквою в кінці ХVIII- го на початку XIX- го століть.
«…У 1811 році, російський імператорський двір беззаконно скасував автокефалію Грузинської Церкви. Він скасував патріарше правління і Грузинську Церкву на правах екзархату, підпорядкувавши Синоду Російської Церкви. У 1917 році, в березні, автокефалія Церкви проти волі РПЦ МП була відновлена, і введено патріарше правління. Після відновлення автокефалії першим католікосом-патріархом був обраний відомий діяч Церкви Кіріон II». http://georgia.orthodoxy.ru/
Звертаючись до Ваших відповідей на запитання користувачів православного Інтернету, я хотів би навести приклад з запитання протоієрея о. Валентина Мороза, який нагадав дуже сумну статистику з Вашої статті: «Релігія і релігійність в Україні», в якій Ви відмітили, що згідно статистики, в храми ходять тільки 6 % православних… і що сьогодні кожен священик повинен вести індивідуальну роботу з кожною сучасною людиною.
У зв’язку з цим, нам священнослужителям трьох українських православних гілок не треба розділятися й вихвалятися своєю «канонічністю», бо у Бога її немає, як немає її і в Символі Віри, окрім «…Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви», а є лише виконання Заповідей Христових та Святого Письма Нового Завіту, де всі люди, які виконують і живуть по цим Заповідям, є дітьми Божими і навіть, друзями Господніми.
Бо ми в Україні чомусь більше хвилюємось за стан членів російської діаспори, а ніж за українців, оскільки в нашій державі все відбувається по російським сценаріям, не говорячи про ставлення ними питання про другу державну російську мову в нашій державі.
А тепер давайте проаналізуємо, що мають члени української діаспори в Росії, де їх мешкає біля 10-ти мільйонів? Зовсім нічого. Жодного українського храму, жодної української школи, жодного театру і концертного залу, жодного письмового видання, жодної програми по радіо і телебаченню і т.д і т.п.
Правда, Богородська єпархія УПЦ Київського Патріархату в Москві і Московській області має парафії, але богослужіння звершуються не українською мовою, а церковнослов`янською.
Тому і є в чому замислитись нашій братській Українській Православній Церкві, щоб як в Україні росіяни мають тисячі храмів, соборів, монастирів, середні школи, видання газет і журналів на 90% російською мовою більше, ніж українською, так і в Росії і в Москві повинні формуватися українські храми, школи, видання, культурні центри для здійснення національних і релігійних потреб українцями.
Бо ми в Україні піклуємось лише про росіян та про все російське, а про українців та про все українське ми не дбаємо, незалежно від конфесії: УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ.
Чому ж українська діаспора в Канаді, яка нараховується біля двох мільйонів чоловік, має всі умови для духовного і фізичного життя, в тому числі й українці в США.
Завершуючи свого подячного листа, хочу побажати Вам й надалі мудрості Божої і у всьому Його допомоги.

Зі щирою повагою до Вас – Митрополит Адріан

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії