Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    березня 2024    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Жовтень 2023 (2)
Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)

Автор: mitropolit от 17-09-2012, 15:53
Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)

В Президії Форуму обраний склад із делегатів СКУ: зліва направо - Генеральний секретар СКУ, пан Стефан Романів (Австралія), заступник Президента СКУ, пані Ярослава Хортяні(Угорщина), Президент СКУ, пан Евген Чолій, Митрополит Адріан (Росія),
З. Потічний та І. Ляшок делегати із США і Канади.


Прес-служба Московсько – Богородської єпархії УПЦ КП сповіщає, що Митрополит Адріан приймав активну участь на V-му Форумі Світового Конгресу Українців, який відбувся в Греції, у м. Анавісос (біля міста Афін) з 6-го по 12-те вересня.
Митрополит Адріан, будучи членом Комітету людських прав і громадських свобод при СКУ (Канада), 8-го вересня від імені української громадськості Російської Федерації виступив зі своєю промовою, в якій висловив свої болючі теми про долю Церкви Христової в Україні і в Росії та у всьому православному світі.
Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)

Форум був відкритий біля пам`ятника Кобзарю, Т.Г. Шевченку заупокійною літією за раба Божого Тараса та Молебнем, в якому взяли участь два священика з України прот. о. Василь (УПЦ КП) та прот. Михайло (Грецька Православна Церква), а також Посол України в Греції, пан Володимир Шкуров, мер району Зографу (Аттіка), Константінос Калліріс міста Афін та віце-мер, його попередник Іоанніс Казакос, при якому у 2010-му році був побудований пам`ятник Т.Г. Шевченку.
Після Молебню був відкритий урочистий мітинг на честь високих гостей, які прибули на V-й Форум Президентом СКУ, паном Евгеном Чолієм.
Всі засідання Форуму проходили на території готелю м. Анавісос у залі Геркулес.
Цей матеріал буде збагачений фотознімками та зображеннями святих ікон, які були написані у Греції.
Особливо буде висвітлено житіє українця за походженням, святого мученика Іоана Руського, мощі якого зберігаються в храмі, який спеціально для нього побудований на острові Евбея, у містечку Прокопіон (Халкіда), поряд з Афінами. Будучи воїном у війні російського війська на чолі з Петром І з турками він потрапив в полон і був відправлений до Малої Азії, де він в складних мученицьких умовах й завершив своє земне страждальне життя. Тепер наш земляк, українець, святий мученик Іоан є улюбленим святим угодником Божим, до якого линуть всі греки, щоб отримати від нього зцілення за допомогою Божою.
Цікаві були ознайомлення з древніми місцями Афін, як з Ареопагом, Акрополем та з іншими історичними і культурними цінностями грецького народу, де особливо проповідував святий апостол Павло.
Перед поїздкою до Афін, Митрополит Адріан звернувся був до Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси - України Філарета за благословенням на прийняття участі в цьому Форумі.


________________________________________________________________________________________________

Пропонуємо доповідь Митрополита Московського і Богородського Адріана (Українська Православна Церква Київського Патріархату) висловлена на V-му Форумі Річних Загальних Зборів на честь 45-річчя з Дня утворення Світового Конгресу Українців у м. Афінах (Анавісос, Греція, 8-го вересня 2012-го року).

Вельмишановні Президенте СКУ пане Евгене Чолію, Генеральний Секретарю СКУ пане Стефане Романів, пане Голово УВКР Михайле Ратушний, члени Президії, делегати і гості цього високого зібрання, брати і сестри у Христі !

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)
В ці щасливі для нас дні, ми отримали можливість перебувати в одній із самих древніх античних цивілізованих держав, куди нас запросили до Греції на цей Форум наші брати і сестри у Христі - українці, які обрали для себе другу Вітчизну після України, особливо пані Голова «Українсько-грецької думки» Галина Маслюк та секретар УГД - пані Оксана Наконечна.
За цей короткий час ми з Вами, під керівництвом Президента та Секретаря СКУ повинні розглянути цілу низку питань, які стосуються сучасної української держави, української спільноти, як в Україні, так і за її межами, про життя української діаспори в Росії та в інших країнах, в яких одні живуть в демократичних умовах, а інші в традиціях пострадянського простору.
Але ми є з Вами закордонними українцями, членами великої Християнської спільноти, серед яких є багато православних, католиків, греко-католиків (українських католиків) та брати і сестри у Христі протестантських Церков. Адже всіх нас об’єднує Глава Церкви - Христос Спаситель, Його Заповіді та християнська любов серед людей всього світу.
У зв’язку з цим, хотілося б нагадати, що ми є щасливими людьми й тому, що зараз стоїмо на цій святій землі, на якій проповідував і створював Християнські Церкви в багатьох містах Греції святий апостол Павло, як в Коринфі, Солуні (Салоніках), в Македонії та в інших осередках Греції, а також сама Мати Божа Своєю присутністю благословила святу гору Афон.
Він став центром всього світового православ’я, на якому Помісні і братерські Церкви створили і побудували свої чоловічі (а не жіночі) обителі. І ось, в цьому 2012 році майже вперше за всю історію прославлення святої гори Афон, була велика пожежа в Греції, яка дійшла до початку святої обителі.
Але, завдяки промислу Божому і любові Матері Божої до всіх молитовників на цій горі, пожежа припинилась завдяки великому дощу, якого довгий час не було по всій Греції.
Ми знаємо історичну постать святого апостола Павла, який не тільки завершив Єрусалимську академію під керівництвом вченого Гамаліїла, але й був глибоко освіченою людиною, та сильним християнським богословом, який встиг написати в тих тяжких умовах і донести до нашого часу свої знамениті 14-ть Послань. В них звучать заклики до зміни наших душ і сердець, до покаяння, до християнської освіти і любові між всіма народами. Але святий апостол Павло особливо вболівав за свій єврейський народ, який не поспішав приймати християнство, мало цього, він прийняв участь у розп’ятті Христа Спасителя.
Святий апостол Павло теж був членом діаспори у Греції, але не української, а юдейської, хоча по суті своїй він був всенародним святим апостолом, який жив і проповідував в той нелегкий час І-го століття після Вознесіння Господнього, коли всіх християн переслідували юдеї і язичники, караючи їх різними видами знущань.
Тому й ми прибули до Афін, в столицю древньої Еллади, щоб розказати один одному про позитивні і негативні події, які діються в наших країнах, в яких ми зараз живемо.
Адже в цій грецькій країні жили й творили ще й видатні історичні діячі – мислителі, як Сократ, Платон, Аристотель та багато інших представників цього древнього народу, які вже в ті античні часи, далеко до пришестя на землю Христа Спасителя, свої філософські твори будували на вірі в живого Бога. Але в них була тільки віра, а у апостола Павла та в інших святих апостолів, учнів Христа Спасителя, була і віра в Бога, і знання про Творця Неба і Землі, а також діла милосердя і благодійництва.
Ось чому святий апостол Павло, коли був у Афінах і знаходячись в Ареопазі (місто так званого Парламенту (Ареопа́г грец. Αρειος παγος — пагорб Ареса, тобто м. Афіни), який був вищим судовим і урядовим контролюючим органом стародавніх Афін, відповів на запитання до нього про його релігію, яку він представляє, сказав, що я проповідую Вам того самого Бога, про якого ви написали на своєму жертовнику, що він присвячений «…невидимому Богу». Бо святий апостол якраз і ніс всім людям знання про Небесного Бога. Таким чином, ставши на високе місце в Ареопазі, він сказав: «Афіняни! По всьому я бачу, що Ви, особливо набожні. Оскільки, проходячи і дивлячись на ваші святині, я знайшов серед них жертовник, на якому написано: «Невідомому Богу». Тому, Того, якого ви не знаєте, але шануєте, я й проповідую. Бо Бог створив світ і все що в ньому. Але він, будучи Господарем Неба і Землі живе не в рукотворних храмах. Від однієї крові Він створив рід людський для існування по всій землі». Діяння святих апостолів, гл. 17, стт. 22-24.
Треба сказати, що апостол Павло не існував за рахунок чужих грошей, а сам працював, як міг.
По переданню, він плів корзини й реалізуючи їх через людей, мав можливість на чесне проживання на цьому білому світі, навчаючи й інших жити по-християнськи, а не за рахунок своїх слухачів та послідовників. Але проповіді апостола Павла не всіма слухачами сприймалися позитивно. Бо вони торкалися, як юдеїв, так і язичників, які знаходилися у своєму стані, так званої ортодоксії, відданості своїй вірі. Тому й часто відбувалися нападки на апостола Павла, які повторялися його побиттям.
Апостол Павло мав більше трьох світових мандрувань по країнах Європи (Франція, Іспанія, Італія), Малої Азії та північної частини Африки, де він проповідував і скрізь сіяв зерна живої віри в Воскреслого Христа Спасителя.
Адже й наші предки: скіфи, сармати, русичі – і вся Київська Русь частково прийняли святе Християнство від апостола Андрія Первозваного у І-му столітті, а в кінці Х-го, у 988-му році при великому Київському князеві Володимиру була прийнята всім руським (українським) народом православна віра через грецьких архієреїв і духовенства на чолі з Митрополитом Михаїлом, будучи греком за національністю, який був призначений Вселенським Патріархом Предстоятелем Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату. В цьому статусі РПЦ КМ КП буде урочисто існувати до 1686-го року, до насильницького приєднання нашої національної Церкви Московським Патріархатом Російської Православної Церкви.
А тепер стоїть питання й перед нами, перед нашими співвітчизниками: а які ми є християни зараз? Чи достойні ми є, чи ні імені Христа Спасителя та Його апостолів, які віддано виконували волю Отця Небесного?
Але нажаль, як серед мирян-парафіян, так і особливо серед духовенства та архієреїв Християнських Церков існує жадність, брехня, наклепи, владолюбство, засудження один одного, окрім себе. В наш час на думці і у виконанні духовенства та сучасного архієрейства є потяг до дорогих сучасних автомобілів, американських доларів та до європейської валюти.
І що є самим неприємним явищем, так це те, що всі сучасні християни, духовенство і архієреї навчилися дуже багато брехати один одному без ніякого сорому, що особливо цей гріх розмножився в Україні.
Ми також любимо гніватись на своїх державних керівників і завжди засуджуємо їх негативні дії. І це є природнім явищем, бо деякі з них заслуговують наших розмов і вимог до них.
Але й ми самі повинні бути вимогливими до себе. Я наведу один приклад із життя Президента України В.А. Ющенка, коли він був при владі.
До нього по різному ставилися українці, як в Україні, так і за її межами.
Але ж, прикро стає, коли ті, які «паслися» у нього і завдяки йому, накопичили свій великий капітал, отримали волю і свободу до влади, як у державі, так і у Церкві. Вони йдуть паралельно один з одним, нога в ногу. Тепер В.А. Ющенко уже є непотрібним для них, подібно видавленому винограду, бо, як вони зараз висловлюються на всю Україну, що він і не був ніяким лідером чи діловою державною людиною.
Вони забули, в яких умовах він керував нашою державою, коли позбавили його всіх важелів, як Президента України. Але він відстоював волю, свободу українців і незалежність України. І якби не В.А. Ющенко, то зараз би в Україні ми жили б по традиції часів Президента України Л.Д. Кучми, були б «кучмістами», а так, ми стали «ющенківцями», оскільки і в цей тяжкий час для України, живемо в свободі і маємо волю сказати правду один одному, оскільки навіть в цих умовах український народ відстоює свої права.
Відібравши у В.А. Ющенка всі державні президентські можливості, він став простим «королем», подібно англійським.
Пригадайте, як його приближені при владі відбирали у нього й останні «ричаги» в управлінні нашою державою, а також хотіли скасувати президентський устрій, щоб самим взяти владу в свої руки будучи прем’єр – міністрами України. Це були Ю.В. Тимошенко і В.Ф. Янукович.
Тому аж ніяк не можна порівнювати можливості керування Україною сучасним Президентом В.Ф.Януковичем, який, маючи свій настирний характер, скасував ті доповнення до Конституції України 1996-го року, які були прийняті Верховною Радою у 2004-му році, щоб В.А. Ющенку не дати повноцінне кермо в керуванні Україною. Та й сучасний Прем'єр - міністр Микола Азаров є у всьому послушною людиною у В.Ф.Януковича, чого не було у Прем'єр-міністра при В.А.Ющенку.
Я, будучи родом із Дніпропетровська, де народилась і Ю.В.Тимошенко, бачу, як за ці 2-а роки, М.Я. Азаровим були направлені кошти на завершення будівництва метро в цьому місті, а також перераховані великі кошти на будівництво об`їзних шляхів навколо Дніпропетровська. Адже це могла б зробити для свого рідного міста і Юля Володимирівна, коли була Прем'єр-міністром України?
Бо це є така патріотична традиція. Навіть Л.І. Брежнєв в радянський час робив багато корисного для двох міст в Україні: Дніпропетровська і Дніпродзержинська.
Пригадайте, як В.А.Ющенку рубали «руки» і не давали можливостей у всьому обсязі очолювати нашу державу. І це були генеральні прокурори України, міністри Внутрішніх Справ України, міністри Юстиції України, деякі Посольства в Україні та українські Посли в інших державах, а також церковні керівники, які приховували свої хитромудрі плани й лукаві програми по відношенню до В.А.Ющенка, щоб встигнути збагатити своє рухоме і нерухоме майно, маючи вплив на свідомість свого ж нещасного українського народу, з якого й вони колись вийшли бідними і малоосвіченими людьми.
Чому я загострюю свою увагу на особистості В.А. Ющенка? Тому, що в традиції нашого українського народу ще існує рабське ставлення до свого національного стану й до своїх громадських обов’язків.
Адже саме Президент України В.А. Ющенко в ювілейний рік Хрещення Київської Русі у 2008-му році утворив велике свято і на честь 1020-ліття запросив до Києва Патріарха Вселенського Варфоломія, надіючись, що саме в ці дні він прийме координальне рішення про долю Помісної Української Православної Церкви, яка повинна стати Автокефальною. Але нажаль, Прем`єр – міністр України Ю.В. Тимошенко проігнорувала цей момент і не підтримала свого Президента в утворенні Помісної Церкви. Вона взагалі в ті дні ніде не появлялась, щоб не бути учасницею цього процесу. Хоча тепер, чомусь, як українці, так і деякі церковні високопосадові люди більше поважають Ю.В. Тимошенко, а ніж В.А. Ющенка. Тільки лише в кінці 2009-го року, коли був передвиборчий процес по обранню нового Президента України, Ю.В. Тимошенко зустрічалась з багатьма Предстоятелями Православних Церков світу, але не у Києві, а спеціально їздила до них в резиденції, щоб отримати їх благословення. Це було в Єрусалимі, Константинополі і навіть у Римі, від Папи Римського Бенедикта ХVI. Завершення було у Москві при зустрічі з Патріархом Кирилом, де вона заявила йому, що вона у Києві ходить молитися тільки в канонічні храми, якими керує Блаженнійший Митрополит Володимир (Сабодан). Але прибувши до Києва, вона змінила свої вислови у Москві про канонічні храми і дуже часто розпочала зустрічатися з Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом та з впливовими архієреями УПЦ КП, які при зустрічі з нею, навіть руки їй цілували, як «джентльмени».
Ми часто засуджуємо ту чи іншу країну з їх столицями і на них перекладаємо всі свої невдачі.
А чому б нам не розпочати з себе? Зі своїх гріхів, порушень, хитрощів прихованих національною боротьбою за вільну Україну чи незалежну Церкву? Самі в цьому «купаємося», збагачуючи свої матеріальні ресурси, які з собою не заберемо в той, інший вічний світ після розставання нашої душі з тілом.
Адже наш народ настільки довірливий, що довіряє у всьому всім язикатим керівникам. Особливо тим, які багато говорять на патріотичні, національні і церковні теми й тим, так званим діячам держави і Церкви. Наші люди звикли віддавати й останнє своє, щоб тільки допомагати сильнішим від себе і укріплювати їх земне положення, надіючись, що багаті з ними поділяться. Але, як і завжди, постійно помилялися.
Тому я, як і мої однодумці, живучи в Росії, в тій країні де гнобили наших співвітчизників і героїв українського народу, просимо Вашого відповідального слова. Будучи жителями західних країн, відповідати за свої дії у ставленні до нас, українців в РФ.
Але деякі члени української діаспори на заході, замість того, щоб нам морально допомагати, вони на нас дивляться, як на своїх ворогів, «москалів», бо живемо в Російській Федерації, забуваючи, що нам не легко боротися і захищати свої національні і церковні інтереси в цій країні.
Нам прикро, що й з України не йдуть навіть привітання і підтримка ні від державних діячів, а ні від церковних високопоставлених осіб, які й не хочуть вникати в життя тих дітей і онуків, батьки та дідусі яких були замордовані в сибірському ГУЛАзі. Бо вони є матеріально бідними, а західники, українці з Європи, США і Канади є багатими, тому й тяжіння є до них, а не до українських «голодранців» в РФ.
У деяких членів західної української діаспори є якась внутрішня неповага до українців з Росії, що вони, як мов, живуть по вказівці Москви.
Цих людей особливо коробить, коли чують від нас російську мову, забуваючи, що й вони говорять тією мовою, в державі якої вони живуть.
Значить, їм можна говорити іноземною мовою скрізь і всюди, а ми ні, бо не маємо на це морального і національного права.
Приїдьте до нас в Росію і покажіть свій національний героїзм і патріотизм, і ми побачимо Вас в цій ролі в Російській Федерації. Скільки днів ви зможете витримати в РФ і через який час Ви втечете в свої будівлі, де умови були створені корінним населенням там, де ви проживаєте зараз. Бо ви, чи ваші батьки прибули у свій час на готові умови в ту чи іншу західну країну, особливо за океаном в США та в Канаду. Навіть український поет Дмитро Павличко назвав українців в Росії, хахлами, яких виховала Російська імперія (газета «Українська правда», від 26-го липня 2012-го року).
Адже нам, українцям в Росії, не легко живеться, бо не маємо жодного українського храму і жодної української середньої загальноосвітньої школи і навіть, початкової. Ми не маємо жодного концертного залу і театру, жодної газети і журналу, жодного каналу по телебаченню і програми по радіо. І це не значить, що ми мовчимо і не боремось за свої права і свободи в РФ. Хоча українців в Росії проживає від 10-ти до 13-ти мільйонів чоловік. В одній Москві українців мешкає біля одного мільйона.
Саме у Москві, український Гетьман Іван Мазепа побудував більше 10-ти храмів, які зараз знаходяться у підпорядкуванні РПЦ Московського Патріархату. Нажаль Укаїнська Православна Церква, яка є частиною РПЦ МП немає у Москві жодного собору, храму чи навіть каплиці, що навпаки мають помісні Православні Церкви. Очевидно, керівники Української Православної Церкви, але Московського Патріархату бояться свого центру у Москві, щоб не потрапити у немилість до них, як це було здійснено у свій час, у 1992-му році з Предстоятелем УПЦ МП Блаженнійшим Митрополитом Київським Філаретом.
Нажаль, жодна Православна Церква в Україні, як УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ не цікавляться долею українців в Російській Федерації.
Адже росіяни в Україні мають все. Навіть досягли свого, в протилежність вимогам українців, нав’язавши нам свою російську мову, як другу, державну в Україні, хоча автори для цього закону в знак виправдання придумали, якесь, європейське формулювання. І що неприємно згадувати, так це те, що тільки завершились футбольні змагання в Україні під час Євро-2012, на другий же день депутати російської діаспори в Україні на засіданні Верховної Ради на всю країну заявили про свою російську мову, яка вже стала другою державною.
Ми не маємо жодних громадських прав і релігійних свобод в РФ, що мають українці на інших континентах світу з достатками і з демократичними устроями, з юридичними правами і релігійними свободами. І всерівно, в США, наприклад, кожна українська православна парафія, яка хоче вийти із юрисдикції Константинопольського Патріархату і ввійти до Київського, має величезні проблеми – судові, державні і міжцерковні.
Неговорячи про Канаду, в якій до цього часу немає жодної православної парафії УПЦ Київського Патріархату. Хоч «геройських» і «патріотичних» розмов йде багато з боку деяких членів української діаспори в цій країні на цю тему.
Так чи значить це, що українці в Канаді сплять або не борються за перехід своїх парафій з храмами до УПЦ КП?
Звичайно, що ні. Бо це не прості питання. Тому й ви повинні співчувати нам, українцям в РФ. Адже рік тому без нашого відома Міністерство юстиції РФ скасувало ОУР (Об’єднання Українців Росії), як єдину громадську українську організацію. І таких прикладів ми можемо навести безліч.
І що неприємно й боляче буває для нас, так це те, що всі Президенти України без винятку, ніколи не ставили питання перед Президентами Росії про порушення прав і свобод українців в Росії, особливо при Л.Д. Кучмі, коли у Ногінську Московської області, духовенством РПЦ Московського Патріархату з ОМОНівцями, був захоплений Богоявленський собор з комплексом великих будівель двох і трьох поверхових, за підтримки екс-мера Москви Ю. Лужкова (Каца).
Це було 30-го вересня 1997-го року. Україна мовчала. Лише кореспонденти США та Канади піднялись з протестом перед російською владою у якості підтримки нашому духовенству та віруючим про повернення нашого майна, як нерухомого, так і особливо, рухомого, якого нам так і не віддали, бо все це коштувало біля одного мільйона американських доларів (1.000 000 $). В цьому, 2012-му році виповнюється 15-ть років від тих загарбницьких часів.
Та що там говорити про захоплення нашого собору з центром, духовенством РПЦ МП у Ногінську Московської області, коли у мене був насильницьки захоплений Петро – Павлівський собор з комплексом будівель у м. Дніпропетровську «своїми ж» архієреями і духовенством УПЦ КП, на який керівництво УПЦ Київського Патріархату не дало жодної копійки на його будівлю, а будувався за рахунок моїх зарплат в Росії, а не в Україні, та за рахунок віруючих жертводавців з Росії, США і Канади. Мало того, щоб позбавитись мене із членів Священного Синоду УПЦ КП, молоді приближені архієреї до церковного центру зуміли внести свідому свою брехню, що я хотів, як мов, перейти до УАПЦ та на своєму веб-сайті розміщував привітання високопоставлених церковних і державних діячів, які були придумані мною. І все це пішло за основу рішення на Синоді, щоб зі мною так розправитися.
Відібрана була у мене Дніпропетровсько – Криворізька єпархія, яку я створював, як кажуть, з нуля: з 2-х парафій мною було утворено – 217-ть, з 1994-го по 2009-ий роки. Цей успіх я мав тому, що ні в РПЦ МП, ні в УПЦ КП ніколи і нікому я не давав, так званих, хабарів Предстоятелям і главам Церкви і єпархій, бо старався кожну копійку направляти на відбудовування храмів і будівництва комплексів при них на користь всієї Церкви і єпархії.
Також мною було рукопокладено 189-ть священнослужителів, підготовлених в моїй єпархії, оскільки випускники Духовних академій і семінарій залишалися в тих єпархіях, на території яких були розміщені ці учбові заклади.
Нажаль, до цього часу переді мною ніхто не вибачився за шантаж і вигадані версії, не говорячи про те, щоб повернути мені Петро – Павлівський кафедральний храм у м. Дніпропетровську, про що я писав в своєму проханні до керівництва УПЦ КП 27-го травня 2012-го року про повернення своєму будівникові, тобто мені, Митрополиту Адріану. Цей лист є на веб-сайті Богородської єпархії УПЦ КП. http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=261 Але до цього часу на мій лист – прохання так і не дали відповіді. Бо в них немає сорому і простої людської гідності, оскільки так поступили. Вони промивають «кості» іншим порядним людям, а свої залишають в спокійній брудноті і душевній нечистоті. Але ж, яка була дивина, коли через декілька днів після отримання мого листа єпископ Симеон був "прощений" і повернений до Дніпропетровсько - Криворізької єпархії без рішення і участі членів Синоду УПЦ КП, які його відправляли для покаяння. Бо 2-ге червня 2012-го року, коли цей "Указ" був виданий у Києві, співпадав з Троїцькою поминальною суботою та святою Трійцею. Я не пам`ятаю жодного члена Синоду, щоб він кинув свою єпархію і в ці великі свята прибув до Києва для підпису цього Указу. Так само був "створений" Указ без членів Синоду про "перехід" Петро - Павлівського храму у м. Дніпропетровську єпископу Симеону від 13-го травня 2010-го року, тоді як засідання Синоду відбулось на 2-й день, 14-го травня, тобто в той день, коли мій собор вже був захоплений, а не переданий єпископу Симеону за допомогою київського протоієрея Миколая Салабая. Ось як одна людина може творити або "ламати" скелет всьому організму.
Ганьба таким типам українського походження, які називають себе українцями. Бо все купується і продається, але нажаль, не своє, а чуже, до якого вони й пальцем не доторкнулися, а тільки «реалізовують» готове за сотні або й мільйони тисяч євро. І це відбувається в стінах Православних Церков України.
Я хотів в той час написати заяву до Суду на цих наклепників, які воду мутять і подають свої «цінні» поради вищій інстанції. Але вирішив зачекати інший час, бо вони ще не раз проявлять себе у цій ролі, оскільки продовжують займатися не духовними і не церковними справами, а матеріальними та фінансовими закордонних валют.
Тепер всі ми тут зібралися у Греції, щоб обговорити українські справи. А чи всі приїжджі українці знають, що на цій землі, на острові Евбея, у містечку Прокопіон (Халкіда), поряд з Афінами, зберігаються в храмі нетлінні мощі святого мученика Івана Руського, українця за походженням, який у війні Росії з Туреччиною на початку 18-го століття, потрапив до полону у Малу Азію. Це була земля колишньої Кесарії Кападокійської, де був святителем у ІV-му столітті святитель Василій Великий. Тому, святий мученик Іоан Руський був там, як безправний раб, над яким знущались, як над твариною. Але він з Божою допомогою все витримав, бо був великий християнин і мученик (1690-1730 рр.). Весь грецький православний народ поспішає до святих мощів святого мученика, щоб поклонитися їм і отримати його благословення на своє земне життя. Та що там говорити про його благословення, коли він до цього часу зцілює всіх хворих і тяжко скорботних людей, які звертаються через нього до Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого.
Ось чому є необхідність знати всім українцям про мучеників і мучениць, які століттями гинули в часи російської та радянської імперії в сибірських ГУЛАГах.
Я пишу про губернатора Дніпропетровської області В.В. Бондаря, який не міг терпіти мої вимоги і читати мої листи про порушення релігійних прав і свобод УПЦ Київського Патріархату в цьому регіоні. Але ж, яка була дивина, коли він сам подзвонив і гінців своїх послав до центру УПЦ КП з проханням «прибрати» мене з Дніпропетровщини, щоб я не заважав міській владі «спокійно» жити. То цей же центр миттєво відреагував на «прохання» головного керівника Дніпропетровської області.
Так і про Президентів України у Москві. Вони хоч і зустрічались з українською спільнотою в Українському Культурному Центрі, так це з такими, як зі співаком Й.Кобзоном та з іншими, так званими українцями, які про Україну в Росії й чути нічого не хочуть, бо їх всі умови в РФ задовольняють, оскільки є запроданцями українських інтересів.
Але я хочу звернутися й до української діаспори в Росії, яка втратила батьківську віру в Бога. Ви не поспішаєте формувати парафії у себе, особливо там, де багато мешкає українців.
Ще у 2002-му році після мого письмового звернення до Президента РФ В.В. Путіна я отримав позитивну відповідь у відновленні в нашому комплексі будівель Богородської єпархії УПЦ КП, Свято – Троїцького храму і Православного Центру «Братство» всіх комунальних послуг, як тепломережу, електрифікацію, газ, воду, центральну каналізацію та питання про документацію на будинок.
І з цією радістю я звернувся був до всіх своїх співвітчизників-українців в Росії, щоб формували в своїх регіонах по Росії парафії і просили свою міську владу про отримання пристосованих будинків під храми, а також до єпархії у Ногінську Московської області, надсилали людей для навчання і рукопокладення в диякони і священики своїх кандидатів. Але цей відзив залишився лише на папері, бо матеріальні блага, хоч і бідні, але грають основну роль в житті нашого українського народу в РФ.
Взагалі, тяжко говорити й про культуру українців в Росії, оскільки вона була продемонстрована на з'їзді ОУР (Об'єднання Українців Росії), який проходив 26-го травня 2012-го року у Москві, в будинку Українського Культурного Центру. Тут делегати з'їзду через декілька хвилин своєї роботи розділилися на 5-ть груп з різними думками, метою, ціллю і бажанням.
Ось чому я ще раз повертаюсь до імені попереднього Президента України В.А. Ющенка, про якого у свій час деякі приближені до нього лицеміри його часу президентства, як державні, так і церковні зараз готові відправити його до в’язниці замість Ю.В. Тимошенко. Цей заклик був надрукований на веб-сайті «Цензор нет» http://censor.net.ua/news/216254/gritsenko_za_gaz_v_tyurme_doljen_sidet_yuschenko_a_ne_timoshenko від 01.09.2012-го року екс-міністром оборони України А.С. Гриценком за назвою "За газ в тюрьме должен сидеть Ющенко, а не Тимошенко". Та хіба ж забув автор цієї статті, коли Президент В.А. Ющенко затримував літак з Ю.В. Тимошенко, щоб вона не летіла до Москви підписувати угоди про газ. Але вона знайшла інший вихід і все рівно полетіла до столиці Росії, де й відбулась майбутня біда для неї і для всієї України, коли зашморгнула її до фінансової «петлі». А тепер і вона страждає, і Україна знаходиться в кабалі. Адже Ю.В. Тимошенко так і не відзвітувала перед своїм Президентом про газову «домовленість». Він від людей дізнався про це.
А екс-міністр Внутрішніх Справ України Ю.В. Луценко, прямо з лави підсудних звертався до В.А. Ющенка з пропозицією, сісти поряд /uз ним, оскільки біля нього є вільне місце. Також і український поет Дмитро Павличко писав в газеті «Українська Правда» від 26-го липня 2012-го року у статті «Пане Ющенко, не устрявайте у виборчу кампанію». «Я був захоплений Вашою діяльністю на посту Прем`ер – міністра України. Як Послу України у Польщі, ви допомогли мені збудувати у Варшаві пам’ятник Тарасові Шевченку… Але у вас не було можливостей виграти президентські вибори хоч і була можливість залишитися в історії людиною сміливою і чесною, одержимою ідеалами української державності і свободи… Я вам тоді запропоновував написати Президенту Росії Д. Медведєву відповідь на його хамське послання до вас. Навіть в присутності пані М.І. Ставнійчук я диктував вам проект відповіді Д. Медведєву: «Я ненавиджу рабство, ненавиджу хахлів, що їх тюрмами та сибірами виховала Російська імперія… Але Україна твоєю ніколи не буде…»
Таким чином, читаючи ці стрічки, бачиш, що пан поет Д. Павличко не відчув в своєму житті сибірського ГУЛАГу, тому й «сміливо» так висловлюється в адресу українців Росії. А Ви, пане «мислителю» поїдьте в Росію й поживіть там декілька років разом з тими «хахлами», про яких Ви так критично висловлюєтесь. Оскільки Українці навіть в Україні принижені, а не тільки в Росії. Відчувається, що Вам дуже добре жилося і в СРСР, і в сучасній нещасній Україні, яка має таких дітей, подібно Вам. Та й пані М.І. Ставнійчук зараз є заступником Глави Адміністрації Президента України В.Ф. Януковича. Значить ці двоє людей, Д. Павличко та М. Ставнійчук хотіли скомпрометувати тодішнього Президента В.А. Ющенка перед керівництвом РФ.
Ви, пане поете вихваляли В.А. Ющенка, коли він був ще Прем`єр – міністром України і разом з тим, не пригадали Ю.В. Тимошенко, яка була при ньому віце - Прем`єром і яку він тоді ще захищав всіма своїми зусиллями, щоб вона не потрапила до суду при Президенті Л.Д. Кучмі. Але вона й в ті роки висловлювалася, що захищена за широкою спиною, якою є В.А. Ющенко. А тепер Ви і багато з Ваших однодумців змінили свої думки і забули про того сильного Прем’єра і непереможного високоосвіченого державного банкіра, яким був В.А. Ющенко.
Очевидно, Ви, Д. Павличко не читали статтю письменника Ігоря Померанцева "Об украинском языке и идентичности", яка була надрукована на сайті "Буквоїд", http://bukvoid.com.ua/digest/2012/07/13/091356.html від 13.07.2012-го року .
Він писав, що:
"... территория Украины была самой смертоносной в Европе, что на этой территории погибло, начиная с 30-х по 40-е годы более 14 млн. людей....В 70-е годы я жил в Киеве. В лагерях тогда были политзаключенные – крупнейшие украинские поэты, крупнейшие украинские литературные критики. Представьте себе, что в 70-е годы арестовывают Кушнера, Чухонцева, Ахмадулину. Вот такого калибра украинские поэты были в лагерях. Представьте себе, что арестовывают Рассадина, Анненского. Вот такого калибра были в заключении украинские литературные критики. Украину держали за горло в прямом смысле. Она не могла себя артикулировать. Поэтому все, что связано с культурой и с украинским языком – это вопрос выживания нации в Украине".

Також і на веб-сайті «Країна» http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/452883#photos від 31.08.2012-го року було надруковане одне інтерв’ю, в якому Президент В.А. Ющенко подається, як слабкий чоловік і не лідерського характеру. Адже в свій час цей «не лідер» стільки зробив власного і корисного для цих подібних людей, майбутніх кандидатів на патріарший престол: з Києва, Львова, Луцька і Чернігова та з інших міст України, які тепер іншої теми й не мають під час своїх, так званих фуршетів, окрім облити брудом свого колишнього Президента і готові його «з’їсти» і втопити у ложці. А при зустрічах без сміху і анекдотів, вони не згадують ім’я В.А. Ющенка.
Скільки у них на душі зла і ,,жовчі", а не вдячності за отримане благодіяння у свій час... І всерівно він до них йде, бо стоїть вище від цих лицемірів, як інтелектуально, так і культурно, і по-християнськи. Він все і всім прощає як заблудлим вівцям.
В інтерв’ю, яке зафіксоване на веб-сайті «Країна» кореспондент питає у свого співбесідника: «Чи спроможна наша інтелектуальна еліта згуртувати народ і спрямувати його до духовності?»
Відповідь:«Інтелектуальна еліта в нас є. І вона може направляти розвиток суспільства вірним шляхом. Але нема лідера, який би згуртував цю еліту. Під час Майдану люди дали високу довіру Вікторові Ющенку, бо побачили в ньому лідера нації. Але лідерство залежить не від довіри, а від людини. Або вона має цей талант, даний від Бога, або – ні».
Очевидно автори цих та інших висловів мали на увазі себе, як єдиних «лідерів» в Україні. Хоч нічим вони не відрізняються від звичайних пліткарів та брехунів, бо самі нічого корисного не зробили ні для держави, ні для Церкви, ні для свого українського народу, особливо на сході, півночі, в центрі України, а також і в Криму. І за все своє життя нічого не побудували за свої власні кошти, бо до кар`єрського крісла висовувались прямо зі студентської лави. Тому й зараз ці керівники тримають своїх підлеглих в твердих своїх кулаках без любові і братерського відношення до них. Одна диктатура.
Але де вживається фізична сила і диктаторське ставлення до народу, там немає любові. Бо колективи гуртуються в християнській любові, а не у насиллі. Тому й розвалювалися раніше всі древні царства, імперії, союзи та всі силові структури, бо вони були не до вподоби Творцю Неба і Землі.
Що ж ми за сучасні люди, коли правду ще не навчилися говорити у вічі та ще й своєчасно, без запізнень на цілі роки. Ми вміємо говорити свою «правду» лише поза вічами або після смерті своїх недругів, чи опонентів. Бо боїмося втратити своє обличчя, чи свій престиж і громадське або церковне положення. Хоча історія з часом все розкаже майбутнім нащадкам: хто був ким і що він зробив для себе, а не для суспільства.
Зараз влада в Україні проросійська і живе якщо не для Росії, то обов’язково для себе, росіян, хоч і живуть в чужій для себе країні. Тоді як українці в РФ є принижені громадяни, маючи при цьому однакові паспорти і одну Конституцію РФ.
Але ж з 2005-го до 2010-го років влада в Україні була, як мов наша, проукраїнська, але нажаль, вона мало що зробила для України і для українського народу, бо постійно вела ілюзорну політику та принизливі «війни» між собою.
Я не хочу себе хвалити, але є необхідність нагадати багатьом, як державним так і церковним мужам, які в кінці 2005-го року і протягом інших років помаранчевої влади мене хотіли ще тоді покарати своїми адміністративними ресурсами за те, що я написав відвертого листа Президенту України В.А. Ющенку на 4-х друкованих аркушах. В ньому я відмітив, що у зв’язку з тим, що Ваша команда нічим не відрізняється від влади Вашого попередника Президента України Л.Д. Кучми і дружить лише з архієреями і духовенством на Дніпропетровщині РПЦ Московського Патріархату, а не з УПЦ Київського, яка боролась за Вас протягом попередніх років. Тому я й готував бандероль, в який вклав Ваш помаранчевий прапор і висилав на Ваше ім’я, оскільки Ви не виправдали довір’я всього нашого українського народу. Який же був переполох з боку мого церковного керівництва, коли взнали про цей бандероль.
Це було осінню 2005-го року. Адже протягом 3-х років з 2002-го по 2004-й роки я, будучи керуючим Дніпропетровсько – Криворізькою єпархією УПЦ КП зі своїм духовенством та віруючими, особливо у Дніпропетровську, Кривому Розі, Нікополі та в інших містах області виходили на підтримку опозиціонерів, в особі В.А. Ющенка та Ю.В. Тимошенко, які виступали перед народом про заміну старої влади на нову, надіючись, що все наше негативне положення в державі зміниться.
А що ж ми, духовенство і віруючі УПЦ КП з цього отримали? Зовсім нічого. Як була РПЦ МП самою близькою до влади промосковської, так вона залишилася й при «помаранчевій» владі губернаторів у Дніпропетровській області. Всі храми і монастирі міською владою віддавалися лише РПЦ МП, а не УПЦ КП. Так поступали «найближчі» помічники В.А. Ющенка на Дніпропетровщині: Ю.І. Єхануров (бурят за національністю) та В.В. Бондар (ленінградець по народженню), окрім Н.І. Дєєвої, яка була самою справедливою від них усіх.
Так чому ж вони, керівники держави і Церкви сміливих людей на той час морально вбивали, а себе перед В.А. Ющенком «вип`ячували», як вірних його слугів. А тепер, я, Митрополит Московський і Богородський Адріан його захищаю, а вони і багато з цих лицемірів готові його посадити до в’язниці.
Хіба ж це християни? Хіба ж цьому навчав і зараз продовжує вчити нас і всіх «київських», «львівських», «волинських», «чернігівських» та представників інших регіонів України - Христос Спаситель, ведучи нас до вічного життя. Та тільки не через бісівські життєві потяги, а через дійсне благодатне своє життя на цій чудовій землі.
І останнє, про об’єднання Українських Православних Церков в Україні.
По-перше, це залежить від нас усіх, українців, від нашої національної свідомості і патріотизму за свою країну, державу, Церкву, мову і суверенітет і не звинувачувати у своїх невдачах Москву чи Рим, а треба шукати причину в собі, в своїй державі, в кожному із нас. Як це робили народи Прибалтики. Раз і назавжди заявили Москві про своє власне і незалежне життя. Зовсім недавно навіть екс-Президент України Л.Д. Кучма у Ялті на Всесвітньому Саміті, не витримав промови М.Я Азарова, коли він жалівся на Москву. Ось тут й почувся грізний голос Л.Д. Кучми до М.Я. Азарова з такими словами: «Так Вы прекращайте с протянутой рукой стоять перед Москвой о газе!»
По-друге, вийти із рабського стану, що ми комусь винні і від когось залежні, наприклад, як від «старшого» брата. Ми залежні від себе. Бо часто буваємо в ролі яничар і христопродавців.
По-третє, від лідерів, яких, нажаль, як у державі, так і в Церкві майже не має. Бо одні сплять, а інші бояться говорити правдиве слово всім в обличчя, незалежно від соціального, політичного і державного стану тієї чи іншої впливової або матеріально багатої особи. Адже треба боятися Бога, а не тимчасових осіб, які мешкають на землі.
У 20-ті роки ХХ-го століття був Митрополит Київський і всієї України Василь Липківський, який підняв до церковної боротьби весь український народ за автокефальний устрій, та ще й такі архієреї, як Архієпископ Дніпропетровський Агапіт (Вишневський) та інші, які, будучи у складі РПЦ МП боролися у 20-ті роки за від’єднання від неї і у творення своєї незалежної Помісної УПЦ.
В 1970-ті - 1990-ті роки українські матері народили своїх синів для України, як Митрополита Івана (Огієнка, Канада), Митрополита – Патріарха УАПЦ в США і УПЦ КП в Україні Мстислава (Скрипника), рідного племінника Симона Петлюри. Він одночасно був главою Православних Церков в США і в Україні.
І ось, на початку 1990-х років повністю порвав свої стосунки з РПЦ МП Митрополит Київський і всієї України Філарет, який у листопаді 1991-го року у Києві зібрав Помісний Собор УПЦ МП, на якому були присутні всі архієреї України, настоятелі соборів, намісники і намісниці монастирів та голови парафіяльних рад з питанням про повне від’єднання УПЦ МП від РПЦ МП. Але, нажаль, ті ж самі архієреї УПЦ, які ратували за від’єднання УПЦ, у Москві, весною 1992-го року повели себе зовсім по-іншому, оскільки російські силові структури перед кожним з них показали їх «досьє», яке розкривало архієрейський внутрішній стан кожного з них. Тому боягузтво привело до зради своїх же власних рішень.
Таким чином, і з’явилась в Україні Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату, яка влітку 1992-го року була утворена завдяки об’єднанню УАПЦ з УПЦ МП.
Але життя продовжувалось і продовжується до цього часу: 28-го жовтня 2012-го року в Україні призначені нові вибори до Верховної Ради. Але ж, що ми бачимо зараз? Демократичні партії України знову роз’єднані і розпорошені, як колись був розбитий «Народний Рух» на частинки, які зараз вже не зібрати і не з’єднати. Також і сучасні національно-демократичні партії в кінці 2009-го року, в умовах свого розсипання на малі партії, які стали безсильними і роздробленими. І разом з тим, кожна з неї «опиралась» тільки на свої окремі сили, чого не було у партії «Регіони України».
На кого ж ці сучасні демократи надіються зараз і кому вони служать? Очевидно, своїм власним інтересам, а не потребам українського народу. Треба переступити свою гординю і своє власне «я» і, негайно об’єднатися в єдину опозиційну силу, якщо хочете, щоб український європейський народ був рівним з усіма народами, які є вільними і незалежними, маючи дійсний захист і громадські права з боку державної влади і Конституції своєї держави.
Я пам’ятаю молодого політика і державного діяча, який зараз став лідером об’єднаної опозиції, Арсена Яценюка. Він, в роки В.А. Ющенка, займав різні високі пости, в тому числі й спікером Верховної Ради. А що він залишив після себе? Один гонор, характер і надію на отримання Президентських повноважень. Адже ці люди залишилися тими ж самими, що й були тоді. Невільно на думку приходять ті страшні часи для України, коли в 20-ті, 30-ті, 40-ві роки ХХ-го століття були знищені десятки мільйонів наших найкращих українців в штучному голодоморі – геноциді та репресована наша найкраща українська еліта, сини і доньки нашого народу. Тому мабуть ще багато пройде років, щоб з середини наших людей з’явилися дійсні лідери і вожд українського народу.
Який парадокс. У 2011-2012-му роках парафії УПЦ Київського Патріархату, особливо на Нікопольщині, зверталися за матеріальною допомогою до представників демократичних партій і ніхто їм не допомагав. А ось, «Регіони України» з повною відповідальністю віднеслись до своїх обов’язків в цьому районі. Зробили ремонт у Петро – Павлівському храмі м. Марганець. На території Свято – Покровського храму у м. Нікополі проклали асфальт та повний ремонт внутрішньої частини храму і даху. Тому, за кого ж тепер будуть голосувати на наступних виборах до ВР духовенство і парафіяни УПЦ Київського Патріархату на Нікопольщині? Таким чином, всім до однієї демократичної партії, особливо, яка не набирає 5% голосів, негайно треба було долучитися до сильніших національних сил, на яких грунтується база довіри українського населення.
У зв’язку з цим, я й прошу у Вас, дорогі члени V-го Форуму СКУ, вибачення за мої вислови. Але вони були сказані мною від чистої душі і щирого хворого серця, яке захворіло від яничар і українських запроданців існуючих, нажаль, серед нашого древнього українського народу, чого майже немає серед німців, французів, англійців, поляків, греків, римлян та багато інших сильних спаяних народів світу, оскільки там існує цивілізація, а не римське колишнє рабство.


З повагою до Вас - Адріан,
Митрополит Московський і Богородський (УПЦ КП)


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Грецька ікона Матері Божої.



_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Ікона святого мученика Іоана Руського


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Животворчі мощі святого мученика Іоана Руського


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан біля раки з мощами святого мученика Іоана Руського


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан біля центральної ікони св. муч. Іоана Руського в його храмі


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан на фоні іконостасу храму Іоана Руського


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)





_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан вітає учасників Форуму


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан вітає учасників Форуму


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Митрополит Адріан звершує Молебень біля пам`ятника Т.Г. Шевченку.


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Загальне фото на пам`ять.


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Загальне фото на пам`ять.


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Виступ Голови "Українсько - Грецької Думки", пані Галини Маслюк


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Президія біля пам`ятника Кобзарю


_____________________________________________________________________________________________________

Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Великий святий, первоверховний апостол Павло на проповіді в Греції.



_____________________________________________________________________________________________________
Про прийняття участі Митрополита Адріана на V-му Форумі СКУ в Греції (з 6-го по 12-те вересня 2012-го року)


Спеціальний транспорт для обслуговування туристів та паломників у Афінах по високогір`ю навколо Ареопагу, Акрополя та навколо інших історичних місць.


_____________________________________________________________________________________________________













 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії