Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    березня 2024    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Жовтень 2023 (2)
Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Проповіді » 19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая

19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая

Автор: mitropolit от 18-12-2013, 17:24
19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
На нашому веб-сайті ми пропонуємо священнослужителям, парафіянам і всім читачам житіє святителя Миколая українською та російською мовами; проповідь про нього Митрополита Нью-Йоркського Філарета (Вознесенського), а також два відеофільми.

__________________________________________________________________________________________________________

Житіє Святителя Миколая №1


Святитель Миколай народився в другій половині Ш століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.
До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Микола, що означає по-грецьки - «перемагаючий народ».
Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав сурове подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.
Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжкову премудрість.
Встигаючи у вченні, отрок Микола встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.
Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Микола відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитві. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.
Благочестиве життя юного Миколи скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім'я теж Микола. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ посвятив його в пресвітера.
При вчиненні над святителем Миколою Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, братіє, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженно то стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблукавших, кормлячи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходяться в бідах, з'явиться теплим помічником! »



_______________________________________________________________________________________________________

Житіє Святителя Миколая №2

19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
Святителя Христового Миколая, великого Чудотворця, скорого помічника і доброго заступника перед Богом, виростила країна Лікійська. Він народився в місті Патарі. Його батьки, Феофан і Нонна, були благочестивими, знатними і заможними людьми. Це благословенне подружжя за своє богоугодне життя, велику милість та чесноти удостоїлося виростити святу гілку і “дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій” (Пс.1,3). Коли народився цей благословенний отрок, йому дали ім’я Миколай, що означає “переможець народів”. І він, з Божого благословення, воістину явився переможцем зла на благо всьому світу. Після його народження його мати Нонна одразу ж звільнилась від слабкості і з того часу до самої своєї смерті залишалася неплідною. Цим сама природа ніби засвідчила, що у цієї жінки не могло бути іншого сина, подібного до святого Миколая: він один мав бути першим і останнім. Освячений ще в утробі матері богонатхненною благодаттю, він явив себе благоговійним шанувальником Бога ще до того, як побачив світ, почав творити дива, перше ніж почав годуватися материнським молоком, і постився, перше ніж став споживати їжу. Після свого народження, ще в купелі хрещення він три години простояв на ногах без нічиєї допомоги, цим вшановуючи Пресвяту Тройцю, великим служителем і заступником Якої він мав стати згодом. У ньому можна було впізнати майбутнього чудотворця навіть за тим, як він припадав до грудей матері: бо він споживав молоко лише з правої груді, знаменуючи тим своє майбутнє стояння праворуч від Господа разом із праведниками.
Своє неабияке постування він проявив у тому, що в середу та п’ятницю споживав материнське молоко тільки раз на день, і то ввечері, після батьківських звичайних молитов. Його батько та мати дуже цьому дивувалися і передбачали, яким суворим посником їхній син буде у своєму житті. Із пелен немовляти звикнувши до такої стриманості, святий Миколай усе своє життя до самої кончини проводив середу та п’ятницю у суворому пості. Підростаючи роками, юнак зростав і розумом, вдосконалюючись у чеснотах, яких його навчали його благочестиві батьки. І був він, як нива родюча, що приймає в себе і повертає добре насіння навчання і приносить щодня нові плоди виховання. Коли настав час навчатися Божественному Писанню, святий Миколай силою і гостротою свого розуму та з допомогою Святого Духа невдовзі пізнав велику премудрість та мав такий успіх у книжній науці, який належить керманичу Христового корабля і майстерному пастирю словесних овець. Набувши досконалості в слові і вченні, він показав себе досконалим і в самому житті. Він усіляко уникав суєтних друзів і марних бесід, уникав і розмов із жінками та навіть не дивився на них. Святий Миколай беріг справжню цнотливість, завжди чистим розумом споглядаючи Господа і старанно відвідуючи Божий храм, слідуючи Псалмоспівцю, що говорив: “Бажаю краще стояти біля порогу в домі Бога мого” (Пс.83,11).
У Божому храмі він проводив цілі дні і ночі у богомисленній молитві та читанні божественних книг, повчаючись духовному розуму, збагачуючись божественною благодаттю Святого Духа і творячи в собі, за словами Писання, достойну для Нього оселю: “ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас” (1Кор.3,16).
Дух Божий справді жив у цьому добродійному і чистому юнакові, і він палав духом, служачи Господу. У нього не було ніяких звичок, властивих юності: за вдачею він був подібний до старця, через що всі його поважали і дивувалися йому. Стара людина, яка має юнацькі захоплення, стає для всіх посміховиськом. І навпаки, якщо юнак має вдачу старця, то від усіх разом із подивом отримує шану. Недоречною є юність у старості, але гідною пошани і прекрасною є старість в юності.
Був у святого Миколая дядько, єпископ міста Патари, який мав таке ж ім’я, що й племінник, який на його честь і був названий Миколаєм. Цей єпископ, бачачи, що його племінник досяг великих чеснот і всіляко усамітнюється від світу, став радити його батькам, щоб вони віддали свого сина на службу Богу. Ті послухали його поради і присвятили Господу своє дитя, яке самі прийняли від Нього як дар. Бо в древніх книгах про них розповідається, що вони були неплідними і вже не спо­дівалися мати дітей, але багатьма молитвами, сльозами і милостинями випрохали собі у Бога сина, і тепер не пошкодували принести його в дар Тому, Хто його дарував. Єпископ, прийнявши цього юного старця, який мав “сивину мудрості і непорочне життя — вік старості” (Прем.4,9), рукоположив його у сан пресвітера. Коли він рукопокладав святого Миколая у священика, то, за натхненням Духа Святого, звернувся до народу у церкві і пророчо сказав:
— Я бачу, браття, нове сонце, що сходить над землею і є милостивою втіхою для скорботних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати його у себе пастирем, бо цей добре випасе душі заблудлих, подвигне їх на благочестя і стане милосердним помічником у бідах і в скорботі.
Згодом це пророцтво справді виконалося, як буде видно із подальшої розповіді.
Прийнявши сан пресвітера, святий Миколай складав труди до трудів; без сну, перебуваючи у постійній молитві і пості, він, бувши смертним, прагнув наслідувати безтілесних. Маючи таке рівноангельське життя і кожної днини все більше процвітаючи красою душі, він був гідний управляти Церквою. В цей час єпископ Миколай, бажаючи йти до Палестини на поклоніння святим місцям, доручив управлін­ня Церквою своєму племінникові. Цей Божий ієрей, святий Миколай, заступивши місце свого дядька, піклувався про церковні справи так само, як і сам єпископ. У цей час його батьки перейшли у вічне життя. Отримавши у спадок їхнє майно, святий Миколай роздав його убогим. Бо він не звертав уваги на скороминуще багатство і не турбувався за його примноження, але, відрікшись від усяких мирських бажань, зі всією щирістю прагнув віддати себе Єдиному Богу, взиваючи: “До Тебе, Господи, підношу душу мою” (Пс.24,1). “Навчи мене творити волю Твою, бо Ти єси Бог мій” (Пс.142,10). “На Тебе покинутий я від утроби. Від грудей матері моєї Ти — Бог мій” (Пс.21,11).
І простягалась його рука до нужденних, і виливала на них багату милість, як багатоводна річка, що має безліч струмків. Ось одне із багатьох діл його милосердя.
Жив у місті Патарі один знатний і багатий чоловік. Сильно зубожівши, він втратив свою колишню знатність, бо життя віку цього непостійне. Цей чоловік мав трьох врод­ливих дочок. Коли він залишився вже без найнеобхіднішого, так що нічого було їсти і у що одягнутися, він, через свою велику убогість, замислив віддати своїх дочок на блудодійство і обернути свою оселю у дім розпусти, щоб таким чином забезпечити собі життя і придбати собі і донькам одяг та їжу. О горе, до яких негідних думок призводить крайня убогість! Маючи цю нечисту думку, цей чоловік уже хотів здійснити свій злий намір. Але Всеблагий Господь, який не хоче бачити людину в погибелі і чоловіколюбно допомагає в наших бідах, вклав добру думку в душу Своєму угоднику, святому ієрею Миколаю, і, таємно надихнувши, послав його до чоловіка, який гинув душею, щоб утішити його в убогості і вберегти від гріха. Святий Миколай, почувши про крайню убогість того чоловіка і Божим одкровенням дізнавшись про його злий намір, відчув жалість до нього та вирішив своєю благодійною рукою витягнути його разом із доньками, як із полум’я, з убогості і гріха. Проте він не хотів благодіяти тому чоловікові відкрито, але задумав дати йому щедру милостиню таємно. Святий Миколай так вчинив через дві причини. З одного боку, він сам хотів уникнути суєтної людської слави, дотримуючись слів Євангелія: “Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми” (Мф.6,1). З іншого боку, він не хотів образити чоловіка, який був колись заможним, а зараз зубожів. Бо він знав, якою важкою і образливою є милостиня для того, хто від багатства і слави прийшов в убогість, тому що вона нагадує йому про колишнє благоденство. Тому святий Миколай вирішив ліпше вчинити за вченням Христовим: “У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя” (Мф.6,3). Він так уникав людської слави, що прагнув втаїти себе навіть і від того, кому благо діяв. Він узяв великий мішок золота, опівночі прийшов до дому того чоловіка і, кинув­ши цей мішок у вікно, сам поспішив повернутися додому. Вранці той чоловік устав і, знайшовши мішок, розв’язав його. Побачивши золото, він жахнувся і не повірив своїм очам, тому що нізвідки не міг чекати такого благодіяння. Однак, перебираючи монети пальцями, він переконався, що перед ним справді золото. Зрадівши духом із подивом, він плакав від радості, довго роздумував про того, хто б міг вчинити йому таке благодіяння, і нікого не міг придумати. Приписавши це дії Божественного промислу, він безперестанно дякував у душі своєму благодійнику, віддаючи хвалу Господу, що піклується про всіх. Після цього він видав заміж свою старшу дочку, давши їй у придане чудом дароване йому золото. Святий Миколай, узнавши про те, що цей чоловік вчинив за його бажанням, полюбив його і вирішив зробити таку ж милість і другій дочці, щоб законним шлюбом уберегти і її від гріха. Приготувавши інший мішок золота, такий самий, як і перший, він вночі, таємно від усіх, через те ж вікно вкинув його у дім чоловіка. Вставши вранці, бідняк знову знайшов у себе золото. І цього разу, дивуючись, він впав на землю і, обливаючись слізьми, промовляв:
“Боже милостивий, Будівничий нашого спасіння, що викупив мене самою кров’ю Твоєю і нині викупляєш золотом мій дім і моїх дітей від ворожих сітей, Ти Сам покажи мені слугу Твого милосердя і чоловіколюбної Твоєї благості. Покажи мені того земного Ангела, який зберігає нас від гріховної загибелі, щоб я дізнався, хто визволяє нас від убогості, що нас пригнічує, і позбавляє злих думок і намірів. Господи, за Твоєю милістю, що таємно твориться мені щедрою рукою Твого, невідомого мені, угодника, я можу віддати заміж за законом і другу свою дочку і тим уникнути сітей диявола, який хотів мерзенним прибутком примножити і без того велику мою загибель”.
Він став роздумувати, куди йому піти: чи у свою вітчизну, у місто Патари, чи в інше місце. Не бажаючи марної слави серед своїх співгромадян і побоюючись її, він задумав піти в інше місто, в якому його б ніхто не знав. У тій же самій Лікійській країні було славне місто Мири, яке було митрополією всієї Лікії. У це місто і прийшов святий Миколай за Божим промислом. Тут його ніхто не знав. І він перебував у цьому місті як убогий, не маючи, де прихилити голову. Тільки у домі Господньому він знаходив собі притулок, маючи в Бозі єдине пристановище. У той час помер архієрей того міста Іоанн, архієпископ і першопрестольник усієї Лікійської країни. Тому у Мирах зібралися всі єпископи Лікії з метою обрати на вільний престол достойного. Багато мужів, шанованих і благорозумних, було запропоновано в наступники Іоанну. Серед виборців не було згоди, і тому деякі з них, ревні у Бозі, сказали:
— Обрання єпископа на цей престол не є ділом людським, але є ділом Божого промислу. Нам належить звершити молитву, щоб Сам Господь відкрив, хто достойний прийняти такий сан і бути пастирем усієї Лікійської країни.
Ця добра порада була всіма схвалена, і всі віддались щирій молитві і посту. Господь, Який виконує бажання тих, хто боїться Його, почув молитви єпископів і відкрив найстаршому з них Свою благу волю. Коли цей єпископ стояв на молитві, перед ним явився світлосяйний муж і повелів йому вночі піти до церковних дверей і стежити, хто першим увійде до церкви.
— Цей, — сказав Він, — і є Мій обранець. Прийміть його з честю і поставте архієпископом. Ім’я цьому чоловіку — Миколай.
Архієрей розповів іншим єпископам про таке божественне видіння, і вони, почувши це, посилили свої молитви. Єпископ, який удостоївся одкровення, став на місці, вказаному йому у видінні, і очікував приходу жаданого мужа. Коли настав час ранішньої служби, святий Миколай, натхненний духом, прийшов до церкви перший від усіх, бо він мав звичай вставати опівночі на молитву і раніше за інших приходити на ранішню службу. Щойно він увійшов до притвору, як єпископ, удостоєний одкровення, зупинив його і просив сказати своє ім’я. Святий Миколай мовчав. Єпископ знову запитав його те саме. Святий лагідно і тихо відповів йому:
— Ім’я моє — Миколай, я раб твоєї святості, владико.
Благочестивий єпископ, почувши такі лагідні і смиренні слова, зрозумів як за ім’ям — Миколай, сказаним йому у видінні, так і за смиренною і лагідною відповіддю, що перед ним той самий муж, якому Бог благоволив бути першопрестольником Мирської церкви. Бо він знав зі Священного Писання, що Господь споглядає на лагідного, мовчазного і тремтячого перед Словом Божим. Великою радістю він зрадів, ніби отримавши якийсь таємний скарб. Негайно взявши святого Миколая за руку, він сказав йому:
— Іди за мною, сину.
Коли він з честю привів святого до єпископів, ті сповнилися Божественної насолоди і, утішаючись духом, що знайшли вказаного Самим Богом мужа, повели його до церк­ви. Чутка про те розійшлася всюди, і швидше за птахів до церкви зібралася сила-силенна народу. Єпископ, який удостоївся видіння, звернувся до народу і вигукнув:
— Прийміть, браття, свого пастиря, якого помазав Сам Дух Святий і якому Він доручив піклування про ваші душі. Не людським зібранням він поставлений, а Самим Богом. Нині ми маємо того, кого бажали, і знайшли, і прийняли, кого шукали. Під його правлінням і наставництвом ми не залишимося без надії, що постанемо перед Богом у день Його явлення і одкровення.
Увесь народ дякував Богові і радів невимовною радістю. Святий Миколай не міг винести людської похвали і довго відрікався прийняти священний сан. Але, поступившись щирим благанням собору єпископів і всього народу, вступив на архієрейський престол проти власної волі. До цього його спонукало Божественне видіння, яке було йому ще перед смертю архієпископа Іоанна. Про це видіння розповідає святий Мефодій, патріарх Константинопольський. Одного разу, — говорить він, — вночі святий Миколай побачив, що перед ним стоїть Спаситель у всій Своїй славі і подає йому Євангеліє, прикрашене золотом і перлами. По інший бік від себе святий Миколай побачив Пресвяту Богородицю, яка покладає на його рамена святительський омофор. Після цього видіння минуло кілька днів, і Мирський архієпископ Іоанн помер.
Згадуючи це видіння і вбачаючи в ньому явне Боже благовоління, святий Миколай не хотів відхилити щирі благання собору і прийняв паству. Собор єпископів з усім цер­ковним кліром звершив над ним посвячення та світло святкував, радіючи за пастиря, дарованого Богом, святителя Христового Миколая. Таким чином Церква Божа прийняла світлого світильника, який не залишився під спудом, але був поставлений на належному йому архієрейському і пастирському місці. Удостоєний цього великого сану, святий Миколай вірно правив слово істини і мудро наставляв свою паству у вченні віри.
На самому початку свого пастирського служіння Божий угодник так говорив до себе:
— Миколаю! Прийнятий тобою сан вимагає від тебе інших звичаїв — щоб ти жив не для себе, а для інших.
Бажаючи навчати своїх словесних овець чеснотам, він вже не приховував, як раніше, свого добродійного життя. Бо раніше він проводив своє життя у таємному служінні Богові, Який Єдиний відав про його подвиги. Тепер же, після прийняття ним архієрейського сану, його життя стало відкритим для всіх, не для марної слави перед людьми, а заради їхньої користі і примноження слави Божої, щоб сповнилося Євангельське слово: “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф.5,16).
Святий Миколай через свої добрі діла був ніби дзеркалом для свого стада і, за словом апостола, “але будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті” (1Тим.4,12).
Він мав лагідну і незлобливу вдачу, був смиренний духом і уникав усякого марнославства. Його одежа була простою, їжа — пісною, яку він завжди споживав лише раз на день, і ту ввечері. Увесь день він проводив у належних його сану трудах, вислуховуючи прохання і потреби тих, хто до нього приходив. Двері його дому були відкритими для всіх. Він був добрим і доступним для всіх: сиротам він був бать­ком, убогим — милостивим подателем, тим, що плачуть — утішителем, скривдженим — помічником, і всім — великим благодійником. На допомогу собі в церковному управлінні він обрав двох добродійних і благорозумних радників, наділених пресвітерським саном. Це були відомі у всій Греції мужі — Павло Родоський і Феодор Аскалонський.
Так святитель Миколай пас довірене йому стадо словесних овець Христових. Але заздрісний лукавий змій, який ніколи не перестає боротися проти рабів Божих і який не виносить процвітання благочестивих людей, вчинив гоніння на Церкву Христову через нечестивих царів Діоклетіана і Максиміана. У той самий час від цих царів по всій імперії вийшло повеління, щоб християни зреклися Христа і поклонилися ідолам. Тих, хто не корився повелінню, було наказано змушувати до того ув’язненням і тяжкими муками і, нарешті, віддавати на страту. Ця злісна буря зусиллями ревнителів темряви і нечестя незабаром досягла і Мирського града. Блаженний Миколай, який був у тому місті керівником усіх християн, свобідно і відважно проповідував Христове благочестя і був готовий постраждати за Христа. Через це його схопили нечестиві мучителі і помістили разом із багатьма християнами у в’язницю. Тут він пробув тривалий час, зазнавши тяжких страждань, голоду, і спраги, і утисків в’язничних. Своїх братів у в’язниці він годував Божим Словом і напоював солодкими водами благочестя; утверджуючи в них віру в Христа Бога, укріплюючи їх на непорушній основі, він переконував бути твердими у сповіданні Христа і щиро страждати за істину. Тим часом християн відпустили на волю, і благочестя засяяло, як сонце після темних хмар, і настала ніби якась тиха прохолода після бурі. Бо Чоловіколюбний Христос, піклуючись про Своє надбання, винищив нечестивих, скинувши із царського престолу Діоклетіана і Максиміана і знищивши владу ревнителів еллінського нечестя. Явленням Хреста цареві Константану Великому, якому Він благозволив вручити Римську державу, і воздвигнув Господь Бог людям Своїм “ріг спасіння” (Лк. 1, 69). Цар Константин, пізнавши Єдиного Бога і поклавши на Нього все уповання, силою Чесного Хреста переміг усіх своїх ворогів і повелів зруйнувати ідольські капища та відновити християнські храми, розсіявши марні надії своїх попередників. Він звільнив усіх ув’язнених за Христа і, вшанувавши їх як мужніх воїнів великими похвалами, повернув цих сповідників Христових кожного на свою батьківщину. У той час і місто Мири знову прийняло свого пастиря, великого архієрея Миколая, який удостоївся мученицького вінця. Маючи в собі Божественну благодать, він, як і раніше, зціляв пристрасті і недуги людей, і не тільки вірних, але і невірних. Заради великої Божої благодаті, що в ньому перебувала, багато хто прославляв його і дивувався йому, і всі його любили. Бо він сяяв чистотою серця і був наділений всіма Божими дарами, служачи своєму Господу у преподобності і правді. У той час ще багато залишалося еллінських капищ, до яких нечестиві люди тягнулися дия­вольським навіюванням, і багато хто з Мирських жителів перебував у погибелі. Архієрей Вишнього Бога, одухотворений ревністю Божою, пройшов всіма цими місцями, руйнуючи і перетворюючи у порох ідольські капища, і очистив своє стадо від диявольської скверни. У такій боротьбі зі злими духами святий Миколай прийшов у храм Артеміди5, дуже великий і багато прикрашений, який був приємною оселею для бісів. Святий Миколай зруйнував цей храм скверни, зрівняв його високу будівлю із землею і саму основу храму, що була в землі, розкидав по повітрю, озброївшись більше проти бісів, ніж проти самого храму. Лукаві духи, не терплячи пришестя Божого угодника, скорботно кричали, але, переможені молитовною зброєю непереможного воїна Христового, святителя Миколая, змушені були тікати зі своєї оселі.
Благовірний цар Константин, бажаючи утвердити Христову віру, повелів скликати в місті Нікеї Вселенський собор. Святі отці собору виклали православне вчення, про­кляли Аріанську єресь і разом із нею самого Арія і, сповідуючи Сина Божого рівночесним і єдиносущним від віку Богові Отцеві, відновили мир у святій Божественній Апостольській Церкві. Серед 318-ти отців собору був і святитель Миколай. Він мужньо стояв проти нечестивого вчення Арія і разом зі святими отцями собору затвердив і передав усім догмати православної віри. Чернець Студитського монастиря Іоанн розповідає про святителя Миколая, що натхненний, подібно до пророка Іллі, ревністю до Бога, він посоромив цього єретика Арія на соборі не тільки словом, але і ділом, ударивши його по щоці. Отці собору обурилися на святителя і за його зухвале діяння ухвалили позбавити його архієрейського сану. Але Сам Господь наш Ісус Христос і Преблагословенна Його Мати, дивлячись згори на подвиг святителя Миколая, схвалили його сміливий вчинок і похвалили його за божественну ревність. Бо деяким зі святих отців собору було таке ж видіння, якого удостоївся і сам святитель ще раніше свого ставлення на архієрейство. Вони бачили, що з одного боку святителя стоїть сам Христос Господь з Євангелієм, а з іншого — Пречиста Діва Богородиця з омофором і подають святителеві знаки його сану, яких він був позбавлений. Зрозумівши з цього, що відвага святителя була угодна Богу, отці собору припинили дорікати святителеві і віддали йому честь, як великому Божому угоднику. Повернувшись із собору до свого стада, святитель Миколай приніс йому мир і благословення. Своїми медоточивими вустами він виклав усьому народу православне вчення, знищив у самому корінні неправильні думки і мудрування і, викривши запеклих, бездушних і закоренілих у злості єретиків, прогнав їх від Христового стада. Як мудрий землероб очищує все, що знаходиться на току і в жорнах, відбирає найкраще зерно і відсіює плевели, так і розсудливий діяч на току Христовому, святитель Миколай, наповнював духовну житницю добрими плодами, плевели ж єретичної краси розвіював і далеко відкидав від пшениці Господньої. Тому свята Церква і називає його лопатою, що розвіює Арієві плевельні вчення. І був він справді світлом світу і сіллю землі, бо життя його було світлим і слово його було розчиненим у солі премудрості. Цей добрий пастир мав велике піклування про своє стадо у всіх його потребах, насичуючи його не тільки на духовному пасовищі, але піклуючись і про його тілесну їжу.
Одного разу в Лікійській країні був великий голод, і в місті Мирах дуже бракувало їжі. Жаліючи нещасних людей, що гинуть з голоду, архієрей Божий явився вночі уві сні одному купцеві, що знаходився в Італії і вже навантажив житом увесь свій корабель, щоб плисти в іншу країну. Давши йому в заставу три золоті монети, святитель повелів йому плисти в Мири і продавати там жито. Прокинувшись і знайшовши в руці золото, купець жахнувся, дивуючись із такого сну, який супроводжувався дивною появою монет. Купець не зважився не послухатися веління святителя, відправився в місто Мири і розпродав свій хліб його жителям. При цьому він не приховав від них про явлення йому у сні святого Миколая. Отримавши таку втіху в голоді і слухаючи розповіді купця, громадяни віддавали Богу славу і дяку і прославляли свого дивного годувальника, великого архієрея Миколая.
У той час у великій Фригії піднявся заколот. Дізнавшись про це, цар Константин послав трьох воєвод з їхніми військами, щоб втихомирити бунтівну країну. Це були воєводи Непотіан, Урс і Єрпіліон. З великою поспішністю вони відпливли з Константинополя і зупинилися в одній пристані Лікійської єпархії, яка називалася Адріатським берегом. Тут було місто. Оскільки сильне хвилювання на морі перешко­джало подальшому плаванню, то вони стали на цій пристані чекати тихої погоди. Під час стоянки деякі воїни сходили на берег, щоб придбати необхідні речі, і багато що брали силою. Оскільки це траплялося часто, мешканці міста озлоблювалися, внаслідок чого на місці, званому Плакомата, відбувалися між ними і воїнами суперечки, розбрат і бійки. Дізнавшись про це, святитель Миколай вирішив сам піти до того міста, щоб припинити міжусобну боротьбу. Почувши про його прихід, усі громадяни разом із воєводами вийшли йому назустріч і поклонилися. Святитель запитав воєвод, звідки і куди вони тримають путь. Вони відповіли йому, що послані царем у Фригію придушити вчинений там заколот. Святитель умовляв їх тримати своїх воїнів у покорі і не дозволяти їм утискати людей. Після цього він запросив воєвод у місто і привітно їх почастував. Воєводи, покаравши воїнів, що провинилися, втихомирили неспокій і удостоїлися благословення від святого Миколая. Коли це відбувалося, прийшли з Мир декілька громадян із наріканнями та плачем. Припавши до ніг святителя, вони просили захистити скривджених, розповідаючи йому зі слізьми, що за час його відсутності правитель Євстафій, підкуплений заздрісними і злими людьми, засудив на смерть трьох мужів з їхнього міста, ні в чому не повинних.
Його слова уривалися риданнями. Дізнавшись про свою страшну долю, воєводи шматувати свій одяг і рвали на собі волосся, кажучи:
— Який ворог позаздрив нашому життю? Через що ми, як злодії, засуджені до страти? Що ми вчинили такого, через що нас належало б віддати на смерть?
І закликали вони по іменах своїх родичів і друзів, ставлячи Самого Бога у свідки, що вони не вчинили ніякого зла, і гірко плакали. Один із них, на ім’я Непотіан, згадав про святителя Миколая, як той явився в Мирах преславним помічником і благим заступником і визволив трьох мужів від смерті. І воєводи почали молитися:
— Боже Миколая, який визволив трьох мужів від неправедної смерті, зглянься нині і на нас, бо від людей не може бути нам помочі. Прийшла на нас велика біда, і немає нікого, хто б визволив нас від напасті. Голос наш увірвався раніше виходу із тіла душ наших, і язик наш пересихає, спалений полум’ям скорботи серця, так що і молитву ми не можемо принести Тобі. “Скоро пошли нам милість Твою. Визволи нас із рук, що шукають душі наші” (Пс.78,8). Завтра хочуть нас убити, поспіши нам на допомогу і визволи нас, неповинних, від смерті.
Господь Бог почув молитву тих, що бояться його, і як батько, що виливає щедроти на своїх дітей, послав засудженим на допомогу Свого святого угодника, великого архієрея Миколая. У ту ніч під час сну явився перед царем святитель Христів і сказав:
— Устань швидше і звільни воєвод, що знемагають у в’язниці. їх обмовили, і вони страждають невинно.
Святитель докладно пояснив цареві всю справу і додав:
— Якщо ти мене не послухаєш і їх не відпустиш, то я підніму на тебе бунт, подібний до того, що був у Фригії, і ти загинеш злою смертю.
Здивувавшись такій сміливості, цар почав роздумувати, як цей чоловік наважився увійти до внутрішніх покоїв уночі, і сказав йому:
— Хто ти такий, що смієш погрожувати нам і владі нашій?
Той відповів:
— Моє ім’я — Миколай, я — архієрей Мирської митрополії.
Цар збентежився і, вставши, почав роздумувати, що має означати це видіння. Тим часом у ту ж ніч святитель явився і правителю Євлавію і сповістив йому про засуджених те ж саме, що і цареві. Прокинувшись, Євлавій злякався. Доки він роздумував про це видіння, до нього прийшов посланець від царя і розповів йому про те, що цар бачив уві сні. Поспішивши до царя, правитель розповів йому про своє видіння, і обидва вони дивувалися з того, що бачили одне й те саме. Негайно цар повелів привести воєвод із в’язниці і сказав їм:
— Якими чарами ви навели на нас такі сни? Муж, який явився нам, дуже гнівався і погрожував нам, вихваляючись незабаром навести на нас війну.
Воєводи дивувалися один до одного і, нічого не знаючи, дивилися один на одного розчуленим поглядом. Помітивши це, цар пом’якшав і сказав:
— Не бійтеся ніякого зла, розкажіть правду.
Вони зі сльозами і риданням відповіли:
— Царю, ми не знаємо ніяких чарів і не замишляли ніякого зла проти твоєї влади, нехай буде у тому свідком Сам Господь Всевидець. Якщо ж ми тебе обманюємо і ти дізнаєшся про нас щось погане, то нехай не буде ніякої милості і пощади ні нам, ні нашому роду. Від батьків наших ми навчилися шанувати царя і перш за все бути вірними йому. Так і тепер ми вірно охороняємо твоє життя і, як властиво нашому сану, неухильно виконували твої доручення. Старанно служачи тобі, ми придушили заколот у Фригії, припинили міжусобну ворожнечу і свою мужність достатньо довели самою справою, як про це свідчать ті, кому це добре відомо. Твоя величність колись нагородила нас почестями, нині ж ти із гнівом озброївся проти нас і безжалісно засудив на люту смерть. Отже, царю, ми думаємо, що страждаємо тільки за нашу щирість до тебе, за неї ми засуджені і, замість слави і почестей, які ми сподівалися отримати, нас спіткав страх смерті.
19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
Від такої промови цар розчулився і розкаявся у своєму необдуманому вчинку. Бо затремтів він перед судом Божим і присоромився своєї царської багряниці, бачачи, що він, будучи законодавцем, був готовий вчинити беззаконний суд. Він милостиво дивився на засуджених і лагідно з ними розмовляв. З розчуленням слухаючи його слова, воєводи раптом побачили, що поряд із царем сидить святитель Миколай і зна­ками обіцяє їм прощення. Цар урвав їхні слова і запитав:
— Хто цей Миколай, і яких мужів він врятував? Розкажіть мені про це.
Непотіан розповів йому все докладно. Тоді цар, дізнавшись, що святий Миколай — великий угодник Божий, здивувався його сміливості і великій ревності у захисті скривджених, звільнив тих воєвод і сказав їм:
— Не я дарую вам життя, а великий служитель Господній Миколай, якого ви покликали на допомогу. Ідіть до нього і принесіть йому подяку. Скажіть йому і від мене, що я виконав його повеління, нехай не гнівається на мене Христів угодник.
Із цими словами він дав їм золоте Євангеліє, золоте кадило, оздоблене камінням, і два світильники і повелів усе це віддати в Мирську церкву. Отримавши дивне спасіння, воєводи негайно вирушили у путь. Прибувши у Мири, вони раділи і веселилися, бо знову сподобилися побачити святителя. Вони принесли святому Миколаю велику подяку за його чудесну допомогу і співали:
— “Господи, хто подібний до Тебе? Ти визволяєш слабкого від сильного, бідного і вбогого — від гнобителів його” (Пс.34,10).
Вони роздали щедру милостиню злиденним та убогим і благополучно повернулися додому.
Такі діла Божі, якими Господь звеличив Свого угодника. Слава про них, як на крилах, пролетіла скрізь, проникла за море і поширилася по всьому всесвіту, так що не було такого місця, де б не знали про великі і дивні чудеса великого архієрея Миколая, які він звершив благодаттю, дарованою йому від Всемогутнього Господа.
Одного разу подорожні, пливучи на кораблі з Єгипту в Лікійську країну, потрапили у сильне морське хвилювання і бурю. Вітрила були вже розірвані вихором, корабель здригався від ударів хвиль, і всі зневірилися у своєму спасінні. У цей час вони згадали про великого архієрея Миколая, якого вони ніколи не бачили і лише чули про нього, що він — скорий помічник усім, хто закликає його у бідах. Вони звернулися до нього з молитвою і стали кликати його на допомогу. Святитель негайно явився перед ними, увійшов на корабель і сказав:
— Ви покликали мене, і я прийшов вам на допомогу; не бійтеся!
Усі бачили, що він узяв кормило і став керувати кораблем. Подібно до того, як колись Господь наш Ісус Христос заборонив вітру і морю (Мф.8,26), святитель негайно повелів бурі припинитися, пам’ятаючи слова Господні: “Хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить” (Ін.14,12).
Так, вірний слуга Господній керував і морем, і вітром, і вони його слухались. Після цього подорожні зі сприятливим вітром пристали до міста Мири. Зійшовши на берег, вони пішли у місто, бажаючи побачити того, хто визволив їх із біди. Вони зустріли святителя дорогою до церкви і, впізнавши у ньому свого благодійника, припали до його ніг, дякуючи йому. Дивний Миколай не тільки визволив їх від біди і смерті, але і виявив турботу про їхнє душевне спасіння. Своїми прозорливими очима він побачив у них гріх блудодійства, який віддаляє людину від Бога і відхиляє від дотримання заповідей Божих, і сказав їм:
Діти, благаю вас, подумайте в собі і виправтесь вашими серцями і думками, щоб догодити Господу. Бо, хоч би ми і втаїлися від багатьох людей і самі вважали себе праведними, але від Бога втаїтися ніщо не може. Тому намагайтесь зі всією старанністю зберігати святість душі і чистоту тіла. Бо, як говорить Божественний апостол Павло: “Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог” (1Кор.3,16-17).
Наставивши тих мужів корисними для душі словами, святитель відпустив їх з миром. Бо святитель був вдачею, як чадолюбний батько, і його погляд сяяв Божественною благодаттю, як у ангела Божого. Від його обличчя виходив, як від обличчя Мойсея, світлосяйний промінь, і тим, хто тільки дивився на нього, була велика користь. Обтяженим якоюсь пристрастю або душевною скорботою було достатньо глянути на святителя, щоб втішитись у своїй печалі; і той, хто розмовляв з ним, вже вдосконалювався у добрі. І не тільки християни, але й невірні, якщо комусь із них траплялося чути солодкі і медоточиві слова святителя, розчулювались і, відкидаючи укорінену в них з дитинства злість невірства і сприймаючи в своє серце праве слово істини, ставали на шлях спасіння.
Великий угодник Божий прожив багато років в місті Мирах, сяючи Божественною добротою, за словом Писання: “Як ранкова зірка серед хмар, як місяць, повний днями, як сонце, що сяє над храмом Всевишнього, і як веселка, що сяє у величних хмарах, як цвітіння троянд у весняні дні, як лілеї біля джерел вод, як гілка Лівану в літні дні” (Сир.50,6-8).
Доживши до глибокої старості, святитель віддав своє людській природі і, після нетривалої тілесної хвороби, добре завершив тимчасове життя. З радістю і псалмоспівом він перейшов у вічне блаженне життя у супроводі святих ангелів і був зустрінутий собором святих. На його похорон зібралися єпископи Лікійської країни зі всім кліром і ченцями та сила-силенна народу з усіх міст. Чесне тіло святителя з честю було покладене в соборній церкві Мирської митрополії на шостий день місяця грудня. Від святих мощей Божого угодника звершувалося безліч чудес. Бо його мощі виділяли благовонне і цілюще миро, яким помазувалися хворі і від якого одержували зцілення. Через це до його гробу стікались люди з усіх кінців землі, шукаючи зцілення своїм хворобам і отримуючи його. Бо тим святим миром зцілювались не тільки тілесні недуги, але і душевні, та проганялись духи лукаві. Бо святитель не тільки за свого життя, але і після своєї кончини озброювався проти бісів і перемагав їх, як перемагає і нині. Деякі богобоязні мужі, які жили при гирлі річки Танаїса, почувши про мироточиві і цілющі мощі святителя Христового Миколая, які спочивали в Мирах Лікійських, задумали поплисти туди морем, щоб поклонитися мощам. Але лукавий біс, колись вигнаний святителем Миколаєм із капища Артеміди, бачачи, що корабель готується до відплиття до цього великого отця, і гніваючись на святителя за зруйнування капища і за своє вигнання, замислив перешкодити цим мужам здійснити намічений шлях і тим позбавити їх святині. Він обернувся в жінку, яка несе посудину, наповнену єлеєм, і сказав їм:
— Я хотіла б принести цю посудину до гробу святителя, але дуже боюся морської подорожі, бо небезпечно для слабкої і хворої на шлунок жінки плисти по морю. Тому благаю вас, візьміть цю посудину, принесіть її до гробу святого і вилийте єлей у лампаду.
З цими словами біс дав боголюбцям посудину. Невідомо, з якими бісівськими чарами був змішаний той єлей, але він був призначений для шкоди і загибелі подорожніх. Не знаючи про згубну дію цього єлею, вони виконали прохання і, взявши посудину, відплили від берега і цілий день пливли благополучно. Але зранку піднявся північний вітер і їхнє плавання стало скрутним. Страждаючи багато днів у небезпечному плаванні, вони втратили терпіння через тривале морське хвилювання і вирішили повернутися назад. Вони вже скерували корабель у свій бік, як перед ними явився святитель Миколай у невеликому човні і сказав:
— Куди пливете, мужі, і чому залишили попередній шлях та повертаєтеся назад? Ви можете втихомирити бурю і зробити путь зручною для подорожі. Вашому плаванню перешкоджають диявольські підступи, через те, що посудину з єлеєм вам дала не жінка, а біс. Викиньте посудину в море, і одразу ж ваше плавання стане благополучним.
Почувши це, мужі викинули бісівську посудину в морську безодню. І в цю ж мить з неї вийшов чорний дим і полум’я, повітря наповнилося сильним смородом, море розступилось, вода закипіла і заклекотала до самого дна, і водяні бризки були подібні до вогненних іскор. Люди, що перебували на кораблі, вжахнулися і від страху кричали, але помічник, який їм явився, повелів їм бути мужніми і не боятися, приборкав розбурхану бурю і, позбавивши подорожніх їхнього страху, зробив їхній шлях у Лікію безпечним. Бо негайно на них подув прохолодний і запашний вітер, і вони з радістю благополучно доплили до бажаного міста. Поклонившись мироточивим мощам свого швидкого помічника і заступника, вони подякували всесильному Богу і звершили молебний спів великому отцеві Миколаєві. Після цього вони повернулися у свою країну, всюди і всім розповідаючи про те, що трапилося з ними на шляху. Багато великих і преславних чудес здійснив на землі і на морі цей великий угодник. Він допомагав тим, хто був у біді, рятував від потоплення і виносив на сушу з глибини морської, визволяв з полону і провадив звільнених додому, звільняв від кайданів і в’язниці, захищав від усікновення мечем, визволяв від смерті і подавав багатьом зцілення, сліпим — прозріння, кульгавим — ходіння, глухим — слух, німим — дар слова. Він збагатив багатьох убогих та злиденних, подавав голодним поживу і всім нужденним був готовим помічником, теплим заступником і швидким оборонцем і захисником. І нині він також допомагає тим, що закликають його, і визволяє їх від бід. Його чудеса перелічити неможливо, так само, як і неможливо всіх їх докладно описати. Цього великого чудотворця знає Схід і Захід, і у всіх кінцях землі відомі його чудеса. Нехай прославиться в ньому Триєдиний Бог, Отець, і Син, і Святий Дух, і його святе ім’я нехай хвалять уста всіх навіки. Амінь.



_________________________________________________________________________________________________________

Житие святителя Николая №3

19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
Святитель Николай родился во второй половине Ш века в городе Патары, области Ликии в Малой Азии. Родители его Феофан и Нонна были из благородного рода и весьма зажиточны, что не мешало им быть благочестивыми христианами, милосердными к бедным и усердными к Богу.
До глубокой старости они не имели детей; в непрестанной горячей молитве они просили Всевышнего дать им сына, обещая посвятить его служению Богу. Молитва их была услышана: Господь даровал им сына, который при святом крещении получил имя Николай, что значит по-гречески — «побеждающий народ».
Уже в первые дни своего младенчества святитель Николай показал, что он предназначен на особое служение Господу. Сохранилось предание, что во время крещения, когда обряд был очень длительным, он, никем не поддерживаемый, простоял в купели в продолжение трех часов. С первых же дней святитель Николай начал строгую подвижническую жизнь, которой остался верен до гроба.
Все необычное поведение ребенка показало родителям, что он станет великим Угодником Божиим, поэтому они обратили особое внимание на его воспитание и постарались, прежде всего внушить сыну истины христианства и направить его на праведную жизнь. Отрок вскоре постиг, благодаря богатым дарованиям, руководимый Святым Духом,
Успевая в учении, отрок Николай успевал также и в благочестивой жизни. Его не занимали пустые беседы сверстников: заразительный пример товарищества, ведущий к чему-либо худому, ему был чужд.
Избегая суетных греховных развлечений, отрок Николай отличался примерным целомудрием и избегал всяких нечистых помыслов. Почти все время он проводил в чтении Священного Писания, в подвигах поста и молитвы. К храму Божию питал такую любовь, что проводил там иногда целые дни и ночи в богомысленной молитве и чтении божественных книг.
Благочестивая жизнь юного Николая скоро стала известной всем жителям города Патары. Епископом в этом городе был его дядя, по имени тоже Николай. Заметив, что племянник выделяется среди других молодых людей добродетелями и строгой подвижнической жизнью, он стал уговаривать родителей отдать его на служение Господу. Они охотно согласились, потому что еще перед рождением сына дали такой обет. Дядя епископ посвятил его в пресвитера.
При совершении над святителем Николаем Таинства священства, епископ, исполненный Духа Святого, пророчески предсказал народу великое будущее Угодника Божиего: «Вот, братие, я вижу новое солнце, восходящее над концами земли, которое явится утешением для всех печальных. Блаженно то стадо, которое удостоится иметь такого пастыря! Хорошо он будет пасти души заблудших, питая их на пажитях благочестия; и всем, находящимся в бедах, явится теплым помощником!»
Приняв сан священника, святитель Николай стал проводить еще более строгую подвижническую жизнь. По глубокому смирению он совершал свои духовные подвиги наедине. Но Промыслу Божию угодно было, чтобы добродетельная жизнь святителя направляла и других на путь истины.
Дядя епископ отправился в Палестину, а управление своей епархией поручил своему племяннику пресвитеру. Он всей душой отдался выполнению многотрудных обязанностей епископского управления. Много добра сделал он своей пастве, проявляя широкую благотворительность. К тому времени родители его умерли, оставив ему богатое наследство, которое все он употребил на оказание помощи неимущим. Следующий случай свидетельствует, к тому же, о его крайнем смирении. В Патарах жил один бедный человек, у которого были три дочери красавицы. Он был настолько беден, что ему не на что было выдать замуж своих дочерей. До чего может довести нужда человека, недостаточно проникнутого христианским сознанием!
Несчастного отца нужда привела к ужасной мысли — пожертвовать честью своих дочерей и из их красоты извлечь средства, необходимые для их приданого.
Но, к счастью, в их городе был добрый пастырь, святитель Николай, бдительно следивший за нуждами своей паствы. Получив от Господа откровение о преступном намерении отца, он решил избавить его от телесной нищеты, чтобы тем самым спасти его семейство от духовной гибели. Он задумал оказать благодеяние так, чтобы никто не знал о нем, как о благодетеле, не знал даже тот, кому он сделал добро.
Взяв большой узел с золотом, в полночь, когда все спали и не могли его видеть, он подошел к хижине несчастного отца и через окно бросил внутрь золото, а сам поспешно возвратился домой. На утро отец нашел золото, но не мог ведать, кто был его тайным благодетелем. Решив, что Сам Промысел Божий послал ему эту помощь, он возблагодарил Господа и вскоре смог выдать замуж старшую дочь.
Святитель Николай, когда увидел, что его благодеяние принесло надлежащий плод, решил довести его до конца. В одну из следующих ночей он также тайно бросил через окно в хижину бедняка другой мешок с золотом.
Отец вскоре выдал замуж и вторую дочь, твердо надеясь, что Господь таким же образом окажет милость и третьей дочери. Но он решил во что бы то ни стало узнать своего тайного благодетеля и достойно поблагодарить его. Для этого он не спал ночей, выжидая его прихода.
Не долго ему пришлось ждать: скоро пришел и в третий раз добрый пастырь Христов. Услышав звон упавшего золота, отец поспешно вышел из дома и догнал своего тайного благодетеля. Узнав в нем святителя Николая, он пал к его ногам, целовал их и благодарил его как освободителя от духовной гибели.
По возвращении дяди из Палестины, святитель Николай сам собрался туда же. В пути на корабле он проявил дар глубокого прозрения и чудотворения: предвозвестил наступающую жестокую бурю и силой своей молитвы усмирил ее. Вскоре здесь же на корабле он совершил великое чудо, воскресив юношу матроса, который упал с мачты на палубу и разбился насмерть. В пути корабль часто приставал к берегу. Святитель Николай везде приложил заботы к врачеванию недугов мест-ных жителей: одних исцелил от неизлечимых болезней, из других изгнал мучивших их злых духов, иным, наконец, подал утешение в скорбях.
По прибытии в Палестину, святитель Николай поселился неподалеку от Иерусалима в селении Бейт-Жала (библейская Ефраффа), которое находится на пути в Вифлеем. Все жители этого благословенного села — православные; там находятся две православные церкви, из которых одна, во имя святителя Николая, построена на том месте, где некогда проживал святитель в пещере, служащей теперь местом поклонения.
Есть предание, что во время посещения святых мест Палестины, святитель Николаи пожелал однажды ночью помолиться в храме; подошел к дверям, закрытым на замок, и двери Чудесной Силой сами открылись, чтобы Избранник Божий мог войти в храм и исполнить благочестивое желание своей души.
Воспламенев любовью к Божественному Человеколюбцу, святитель Николай возымел желание навсегда остаться в Палестине, удалиться от людей и втайне подвизаться перед Небесным Отцом.
Но Господу угодно было, чтобы такой светильник веры не оставался под спудом в пустыне, но ярко освещал Ликийскую страну. И вот, по изволению свыше, благочестивый пресвитер возвратился на родину.
Желая удалиться от суеты мирской, святитель Николай отправился не в Патары, а в Сионскую обитель, основанную его дядей епископом, где он был принят братиею с большой радостью. В тихом уединении монашеской кели он думал остаться на всю жизнь. Но наступило время, когда великий Угодник Божий должен был выступить верховным руководителем Ликийской Церкви, чтобы просвещать людей светом евангельского учения и своей добродетельной жизнью.
Однажды, стоя на молитве, он услышал глас: «Николай! Ты должен вступить на служение народу, если хочешь получить венец от Меня!»
Священный ужас объял пресвитера Николая: что именно повелевает совершить ему чудный глас? «Николай! Эта обитель не та нива, на которой можешь ты принести ожидаемый Мной от тебя плод. Уйди отсюда и пойди в мир, к людям, чтобы прославилось в тебе имя Мое!»
Повинуясь этому велению, святитель Николай удалился из обители и местом жительства избрал не свой город Патары, где все его знали и оказывали ему почести, а большой город Миры, столицу и митрополию Ликийской земли, где, никем не знаемый, он мог скорее избегнуть мирской славы. Жил он как нищий, не имел где приклонить голову, но неизбежно посещал все церковные службы. Насколько Угодник Божий смирял себя, настолько Господь, унижающий гордых и возвышающий смиренных, возвысил его. Скончался архиепископ всей Ликийской страны Иоанн. Для избрания нового архиепископа собрались в Миры все местные архиереи. Много было предложено к избранию умных и честных людей, но общего согласия не было. Господь сулил для занятия этой должности более достойного мужа, чем те, которые находились в их среде. Епископы усердно молились Богу, прося указать лицо наиболее достойное.

_______________________________________________________________________________________________

Проповедь о святителе и чудотворце Николае Филарета (Вознесенского), митрополита Бостонского и Нью – Йоркского

19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
Вряд ли нужно много говорить о том, каким особым почитанием во всей Вселенской Православной Церкви, у всех, кажется, народов, даже нехристианских, пользуется именно имя святителя и чудотворца Николая. Мы с вами знаем, как Церковь торжественно прославляет великих иерархов – Вселенских учителей и святителей: Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоуста, знаем, какое громадное духовное богатство своих творений эти святители оставили Церкви, которая до сих пор не перестает поучаться богословской истине, богословским знаниям и назиданиям нравственным из их вдохновенных творений.
Святитель чудотворец Николай ничего подобного не оставил, не осталось после него, как будто бы, ни особых наставлений, ни богословских трудов. И, однако же, Церковь так торжественно прославляет его, что ему служба, богослужение, как-то даже торжественнее получается, чем этим трем великим святителям, и приближается по своей торжественности к службе двунадесятых праздников. Почему? Да потому, что он в жизни своей воплотил всю добродетель, к которой Спаситель учеников своих призывал, о которой Он сказал, что потому-то люди и узнают, что вы мои ученики, если будете иметь любовь между собою – ту любовь, которую проповедовал так много великий апостол любви – Иоанн Богослов. Вот эту добродетель любви святитель Николай так воплотил в своей жизни, как мало кто из других угодников Божиих.
Святой апостол Иоанн Богослов проповедовал любовь так, что его и назвали апостолом любви, а святитель Николай так воплотил любовь в своей жизни, что его именуют Никола Милостивый. Но помните, возлюбленные, что если Господь сказал, что Его учеников можно узнать по тому признаку, что они имеют любовь между собою, то в тоже самое время нужно помнить, что христианская любовь совсем не есть любовь безразлично ко всему и ко всем.
Смотрите, например, Сам Господь Иисус Христос, по любви Своей, дает заповедь нам любви и прощения, говоря: "Если тебя ударили в одну щеку, то подставь другую" – любовью ты сразу смягчишь своего противника. Но однако, когда Его ударили Самого на суде у Каиафы, то Он не только не подставил другую щеку, но любовно, и в то же самое время твердо и властно обличил ударившего. Апостол Павел знал заповедь о любви, но когда первосвященник Анна, злой и нечестивый, приказал на сонмище бить его по устам, то апостол ответил гневными словами: "Бог будет бить тебя, стена подкрашенная!" Потому что здесь (со стороны первосвященника) не была вспышка гнева, понятная для нашей немощи, а была злоба распаленная, сатанинская и несправедливая. К апостолу Петру приходит человек по имени Ананий и его жена Сапфира, которые хотели апостола обмануть – продали имение, принесли часть денег, а сказали, что принесли все. И после грозных обличающих слов апостола Петра и муж и жена падают мертвыми. Апостол Петр не был ли полон любви?! Апостол Павел проповедует на острове, где мудрый, рассудительный проконсул, начальник острова, захотел услышать слово апостольское, а волхв Елима (кудесник, волхв, волшебник) всеми силами старался противиться апостольской проповеди. Грозно посмотрел на него апостол и говорит: "Исполненный всякой злобы долго ли ты будешь совращать людей с прямых путей Господних ? Вот рука Господня на тебя: ты ослепнешь !" И тот моментально ослеп.
И другие случаи были, как угодники Божии совсем не покрывали своей любовью человеческую злобу и нечестие, а наоборот, реагировали на нее очень остро. На Вселенских Соборах, когда речь шла о еретиках, отцы Собора гладили их по головке??? Говорили, что мы с вами в любви едины??? Нет! Они их обличали и от Церкви отлучали, анафеме предавали!
19-го грудня 2013-го року, в четвер, велике свято на честь святителя і чудотворця Миколая
Почему так часто нам, Русской Православной Церкви Заграницей, теперь говорят: вы любви не имеете – с теми не хотите иметь общения, с теми не хотите, с теми, – говорите – нельзя, – у вас любви нет! Когда-то, еще философ Аристотель, со своей философией выступил против своего духовного отца, учителя философии Платона. И вот Аристотель, его ученик, но такой же колосс ума, как и Платон, стал ему возражать. Ему даже стали на это говорить: "Что ж ты идешь против своего учителя, против Платона – ты же его ученик ?" – "Платон мне дорог, но истина дороже".
Вот для христиан эта истина и дороже. Во имя истины против лжи поднял свой голос апостол Петр и другие; во имя истины против ересей, против еретической лжи поднимали свой голос святые отцы Вселенских Соборов, ради любви к истине, они тех, которые этой истине противятся, анафематствовали, отсекали от Церкви. А теперь нам говорят, что всех надо по головке гладить и говорить: "Вы все хороши !" А как раз любовь и указывает на то, что заблудившегося не нужно по голове гладить и говорить, что ты хороший, а нужно ему указать на его ошибку.
Теперь как раз любовь видят там, где можно сказать по-существу, словами поэта, что люди стали к добру и злу "постыдно равнодушны". Тот, кто действительно любит истину, тот врагов истины будет обличать, а соглашаться с ними не будет. Если он видит человека заблудившегося, он по любви христианской постарается вразумить, но никак не будет брать под руку, и говорить: мы с тобою едины ! А теперь эти соблазны постоянно перед нами. В экуменизме, который разливается волной по всему земному шару! И во всяких других еретических неправомыслиях.
Будем же это помнить, возлюбленные, и апостол любви Иоанн Богослов, и святитель Николай чудотворец – все они зовут нас к любви. Они сами сияли любовью, и нас к ней призывают. Но помните, что любовь к истине должна стоять на первом месте. Если человек заблудился – укажи, а если он злостно противится, то его обличи без всякой боязни, как это делали апостолы и святые отцы. И тогда только, действительно, защищается истина как должно, как поборнику истины это надо делать. Тогда только ты будешь, действительно, сыном истины, сыном христианской любви и могут тогда по этой любви узнать о тебе, что ты – действительно ученик Христов.



______________________________________________________________________________________________________

Відеофільми:
Про Святителя Миколая Чудотворця № 1




________________________________________________________________________________________________________

Видеофильм № 2
О святителе и чудотворце Николае


 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії