Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    листопада 2019    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Автор: mitropolit от 15-05-2011, 15:28
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Дорогі мої друзі, співвітчизники, брати і сестри у Христі,

жертводавці парафій Січеславського краю та всієї України !


І-й розділ моєї сповіді.
Біля 12 – ти років тому я вперше зустрівся з українцями в Канаді під час роботи VII- го Світового Конгресу Українців в 1998-му році, де я мав можливість говорити з багатьма своїми однодумцями і національними патріотами, серед яких особливе місце займало почесне ім’я пані Ірини Ващук та інших діячів, які були обрані в керівництво СКУ, як пан Аскольд Лозинський, пан Юрій Даревич, пан Євген Чолій, пан Віктор Педенко (нині спочилий), пані Марія Шкамбара та багато інших чесних і чудових членів української діаспори в Канаді і США.
Будучи Архієпископом, я мав честь зустрітися й з Першоієрархом УПЦ Канади Митрополитом Василем (нині спочилий), а також з майбутніми Першоієрархами УПЦ Канади – Архієпископом Іваном (Стінкою) та з сучасним Першоієрархом УПЦ Канади – Архієпископом Юрієм (Каліщуком), нині Блаженнійший Митрополит та з багатьма іншими церковними, громадськими і політичними діячами.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Виступ Архієпископа Адріана (Старина) в Торонто, 5.12.1998-го року


Хоча 16-ть років тому, в сані єпископа, отримавши в лютому 1994-го року Дніпропетровсько – Запорізьку єпархію УПЦ КП, а потім після її роз’єднання в 1996-му році, на Дніпропетровську і Запорізьку, мені довелося дуже багато працювати, щоб заснувати парафії й підготувати для обох областей священнослужителів.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Але, завдяки Московсько – Богородській моїй паралельній єпархії УПЦ КП, в Богоявленському соборі м. Ногінська Московської області, як із Запорізької області, так і з Дніпропетровської, я рукопокладав біля ста кандидатів в диякони і в ієреї.
У Запоріжжі, було сформоване Духовне училище, згідно Статуту та Свідоцтва за № 22 зареєстрованого 21-го лютого 1995-го року Міністерством України у справах національностей, міграції та культів. В цьому Училищі працювали не тільки священнослужителі з богословською освітою, але й викладачі з ВУЗів, зарплату яким я виплачував зі свого власного бюджету.
Мною була відкрита й бібліотека при Училищі, куди я завіз біля 4-х тисяч церковно -
богословської літератури, а в дні рукопокладення в диякони та в ієреї, безкоштовно забезпечував їх підрясниками, ієрейськими хрестами та служебниками.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА


Перед нами відновлений напівзруйнований Богоявленський собор у м. Ногінську Московської області з новими будовами, які ми побудували для Православної гімназії (10-ти річка), Ліцей мистецтв, велика бібліотека, дві благодійницькі їдальні, здоров -пункт, велике підсобне господарство, Свято – Тихвінський жіночий монастир тощо.


На мою думку, мене ніхто не може докорити в так званій симонії, бо рукопокладав і звершував Таїнства священства зовсім безкорисно і безкоштовно заради розширення Помісної УПЦ Київського Патріархату в Дніпропетровській і Запорізькій областях.
Тому, мною в Запорізькій області було відкрито окрім 10-ти діючих, ще 50-ят парафій, а в Дніпропетровській єпархії з весни 1994-го по осінь 2009-го року виросло з 2-х до 217-ти парафій, які обслуговувалися священнослужителями Дніпропетровсько – Криворізької єпархії в кількості 170-ти.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Особливу працю довелось здійснити у м. Дніпропетровську, де з напівзруйнованого клубу «Вулкан» (на місці колишнього жіночого монастиря) ми не тільки розбудували Петро – Павлівський кафедральний храм, але й побудували на його території Недільну школу (2-ва поверхи), Духовне церковно - хорове училище, актову залу і трапезну, бібліотеку, гуртожиток тощо, а також храм Свято – Георгіївсько – Варваринського жіночого монастиря з будівлями по вулиці Моторній, 139-141.

У всьому цьому будівництві, велику фінансову роль зіграли члени української діаспори США і Канади, серед яких особливе місце належить пані Ірині Ващук, пані Тамарі Дудка, пані Дарії Бродгед, Блаженнійшому Митрополиту Юрію (УПЦ Канади), прот. о. Богдану Сенцьо (Канада), прот. о. Анатолію Сєгену (США), прот. Віктору Полярному з родиною (США), пану Демиду Салючок, пану Петру Ковальчик, пану Володимиру Сукнацькому, пану Якову Голубицькому, пану Павлу і пані Тамарі Макогонам, пані Валентині Близнюк, пані Валентині Подаш, пані Олі Доморадзькій, пану Віктору Роєнко, пані Тамарі Яровенко (донька Патріарха Мстислава), пану Петру і пані Валентині Родаки, пану Івану Шлапаку, пану Петру Юрчак, пані Христині Ісаїв, пану Василю і пані Марії Дубики, пану Івану Білобронь (США), пану Івану Заковоротньому (США), пану Михайлові Герець (США), пану
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Івану і пані Марії Кононенкам (США), пану Віктору і пані Валентині Бабанським (США), пані Тамарі Кошарна, пані Ірині і пану Віктору Люті (США), архієпископу Олександру (Биковцю), (США), пану Василю і пані Валентині Косогори (США), пану Василю і пані Урзулі (Англія), пану Віталію Шумакову (США), пану Івану Білобронь з родиною (США), пану Володимиру Шевчук, пану Петру Палюху (США), протодиякону Володимиру і пані Олесі Поліщуки (США), пані Олі Данилюк (СКУ), пану Володимиру Могучому (США), пану Іларіону і пані Раїсі Хейликам (США), пану Василю Атаманчуку, пану Івану і пані Галині Довгоп`ят (Англія), диякону Ярославу Шудраку, пану Володимиру Лизогубу з родиною (США), пану Степану Гавриш (США), пану Михайлові Ковальчину (США), пану Євстафію Кметь, пані Вірі Вусатій, пану Богдану Кульчицькому, пану Василю Лис, пану Богдану Пасічнику, пану Сергію Храпливому (Англія), пану Василю Коломацькому, пану Богдану Стеців, пану Петру і пані Олесі Гой (США), пану Івану і пані Євдокії Карпенки (США), пану Віктору Рудь (США), пану Івану Ткачуку, пану Петру і пані Надії Гуменюк, пану Сергію Радчуку (Вінніпег), пану Миколі Суховерському, пану Івану Буртику (США), пану Богдану Федораку, пану Семену Нагнибіді (США), пану Федору Ткаченку, пані Наталії і пану Івану Ємець та багатьом іншим жертводавцям, деяких серед цих названих імен вже немає серед нас, але віримо, що Господь їх нагородить Своєю милістю і Благодаттю за їх безкорисливе жертовне життя.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Лондон, (Англія). 2000-й рік. Архієпископ Адріан в гостях в родини пані Галини та пана Івана Довгоп`ят. В центрі стоїть пан Василь Мельник, який мені весь час говорив свої настанови: чому ви в храмах співаєте «… Єрусалиме, Єрусалиме…», а треба вже прославляти «…Києве, Києве мій…».


Треба відмітити, що на кошти українця – інженера пана Володимира Лизогуба (нині спочилого) з родиною (Детройт, США) був повністю побудований типовий храм з великою камінною огорожею на його малій Батьківщині в с. Карабинівка Павлоградського району Дніпропетровської області.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Свято-Володимирський храм с. Карабинівка Павлоградського району Дніпропетровської області, який побудований на власні кошти пана Володимира Лизогуба


Особливо, завдяки завзятості і бажанню пані Ірини Ващук та згоди Першоієрарха УПЦ Канади Митрополита Івана та Архієпископа Юрія Торонто і всієї Східної частини Канади, що було узгоджено зі Святійшим Патріархом Філаретом, протягом вересня місяця 2007-го року я відвідував храми і парафії в Канаді де мав можливість проповідувати і зустрічатися як з священнослужителями, так і з членами української діаспори в Торонто, Вінніпезі, Ванкувері, Монреалі, Лондоні (Канада), Гамільтоні, тобто майже по всій країні, де є парафії УПЦ Канади.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА
27-ме вересня, м. Торонто. Під час зустрічі в КУМФі. Архиєпископ Юрій (зліва), нині Блаженнійший Митрополит і Першоієрарх УПЦ Канади з Митрополитом Адріаном.


СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА
25-е вересня, м. Вінніпег. Колегія. Зліва направо: Блаженнійший Митрополит і Першоієрарх УПЦ Канади Іван (Стінка), Митрополит Адріан, Голова Консисторії УПЦ Канади протоієрей отець Богдан Гладь


СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА
23-е вересня, м. Гамільтон. Члени парафії Свято-Володимирського собору. Справа наліво: 1-й ряд – пані Тамара Дудка, Митрополит Адріан, протоієрей отець Василь Макаренко, пані Ірина Ващук; 2-й ряд – пані Дарія Бродгед, Генерал-майор запасу пан Віктор Роєнко, 4-та справа – пані Ольга Доморадзька.


ІІ-й розділ моєї сповіді.
Чому я про все це пишу, хоча й багато є інших приємних пригадувань від зустрічей та листувань з українською діаспорою за кордоном?
Справа в тому, що з початку 2010-го року на мої телефонні дзвінки і на електронну пошту чомусь перестали відповідати члени української діаспори в Канаді. Як я зрозумів, що вони на мене чомусь образились, але не мали бажання, щоб відкрити мені причину цієї мовчанки.
Якось, на прохання Президента Києво – Могилянської Академії пана В. С. Брюховецького я відпустив прот. Юрія Мицика, доктора історичних наук, свого секретаря Дніпропетровської єпархії УПЦ КП до Києва, де він став професором і завідуючим кафедрою історії. Тому я вирішив поставити секретарем Дніпропетровської єпархії о. Миколу Срібняка, на посаді якої він пробув 9-ть років, з 1996-го по 2005-й роки. Але, маючи дві вищі освіти, в тому числі й богословську, я три роки клопотався перед Святійшим Патріархом Філаретом про його возведення до єпископського сану, після чого отець Микола став Сумським і Охтирським Єпископом з ім’ям Мефодій. Подібне моє ставлення до своїх священнослужителів є постійним явищем, оскільки бережу кожного, щоб не зобидити, а підняти їх дух і морально підтримати на своїх парафіях, бо їм нелегко служити й працювати в своїх бідних храмах, на сході і півдні України у порівнянні з московськими парафіями в тому числі й з нашими багатими, УПЦ КП, на заході, північному заході і в Києві.
Якось в кінці жовтня місяця я отримав подячного й братерського листа від Владики Сумського і Охтирського Мефодія, який надається в цьому матеріалі:


Кому: Митрополиту Адріану mitropolet@mail.ru
От кого Єпископа Мефодія kliket@mail.ru
2010/10/5
Слава Ісусу Христу мій дорогий Вчителю і наставнику Владика Адріане!
Я щиро дякую, що Ви мене так сильно підтримали на перших хвилинах єпископства, бо в цій області важко розжитись на архиєрейське облачення чи начиння.Завдяки цій підтримці я і вижив тут.
Зараз справи потрохи рухаються.Кожну копійку вкладаємо в будівництво храмів в надії ,що з часом це принесе плоди Україні і нашій Церкві.Але Ваша думка про тісну співпрацю єпархій є дуже актуальною .
Зараз у нас завершується будівництво 3-х престольного собору св.прав.Петра багатостраждального Калнишевського у м.Недригайлів, у м.Дружба, м. Ромни ...але вкрай потрібні достойні священики.Та я не жаліюсь.Та й час який наступив особливий і відчувається його вплив на нашу ситуацію ,хоч і не прямо . Але це створює, якраз, необхідність торопитися з працею.
Приклоняючись перед Вашим іменем мій Владико з архіповагою до Вас – єпископ Мефодій



Зовсім недавно я подзвонив до пані Тамари Дудка (м. Гамільтон, Канада), з висловленням їй і пані Дарії Бродгед щирої подяки за їх постійну допомогу для благодійницьких їдалень при Петро – Павлівському храмі м. Дніпропетровська. Під час розмови я дізнався, що пані Дарія Бродгед тепер вже проживає на Сході Канади.
Дзвонив я також на початку листопада 2010-го року пану Івану і пані Наталії Ємець, від яких я й дізнався про негативні причини ставлення деяких членів української діаспори по відношенню до мене. Хоча все це йшло не від їх сердець, а від інших канадців українського походження, оскільки пані Наталія мені завжди була вдячна, як за молитви її родини, так і за родину, наприклад пані Ірини Ващук, яка має доньку Тетяну і зятя Григорія та онуків Андрія і Наталочку, а також сина Богдана з невісткою Валентиною з дітками та інших братів і сестер у Христі.
Цей мій лист можна назвати Сповіддю, оскільки я не хотів би носити в своїй душі незаслужені образи.
Але, якщо я в чомусь провинився перед українською діаспорою в Канаді, то давно можна було б про це сказати чи написати, щоб зняти з мене якийсь тягар та погрішності, які я «скоїв» перед ними. А якщо треба буде про це сповістити не тільки канадцям, але й американцям українського походження, я готовий й на це.
По телефону мені також задавали питання: що я роблю в Москві і Московській області? Хоча вони ж знають, що я є член української діаспори в Росії, як і всі українці в Канаді та США, і є громадянином РФ, інакше не був би керуючим Московсько – Богородською єпархією, а також мої архієрейські титули, як в Україні, так і в Росії. В ній мешкає біля 14-ти мільйонів українців. Але, окрім парафіян українського походження, є й парафіяни російського, які ставляться до УПЦ Київського Патріархату не тільки з повагою, але й дивляться на неї, як на саму древню Руську (а не Російську) Православну Церкву з центром у Києві, а не в Москві.
Саме ці люди постійно допомагали і до цього часу допомагають в утворенні і в існуванні моїх парафій у Дніпропетровську та в Криворізько – Нікопольській частині області.
Тому, завдяки цим об’єктивним, чесним і порядним росіянам, які мешкають в Росії, а не в Україні, я маю можливість існувати і керувати Єпархією в Україні, бо ці люди не належать до московсько – кремлівських «діячів», а до висококультурних і свідомих росіян, подібно яким є й канадці в Канаді, які з любов’ю і відданістю відносяться до українців в своїй країні, що особливо продемонстрував в Україні сучасний Прем’єр - міністр Канади Стівен Харпер.
Тому, переді мною стоїть постійна задача, щоб укріплювати й надалі свою Єпархію, яку я розбудовував з лютого 1994-го по 2010-й роки.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА
Внутрішній вигляд Свято – Троїцького храму м. Ногінська Московської області Московсько – Богородської єпархії УПЦ Київського Патріархату


Бо за мене ніхто в Єпархії робити нічого не буде, та й мої священнослужителі кажуть мені, що ми, дивлячись на Вашу працю, теж змушені трудитися на своїх парафіях!
Тому плітки ні до чого доброго не ведуть, бо довели вони до розколу Народний Рух України на декілька партій, а також і УАПЦ розділена на частини православних об’єднань в Україні, які не мають ніякого впливу і сили на душі українців. Чи не по причині пошуків «ворогів» це трапилося з цими організаціями? Але всі знають, що це робота російських силових структур


Задавали мені питання й про те, чому я без дозволу Святійшого Патріарха Філарета написав подячного листа Президентові США Бараку Обамі? Та хіба ж я, будучи свідомим українцем і віруючою людиною, не мав права на подяку, залишившись без батька (загинув на війні), але з матір’ю та з трьома братами і сестрою, переживши голодомор і на собі відчувши геноцид?
Президент США Барак Обама привітав Україну та її народ із співчуттям до нас за ці страждання. То хіба ж я повинен в когось просити дозволу на це висловлення? Коли ж ми припинимо жити по КДБіським вказівкам? Ось моя письмова подяка Президенту США.


Президенту Сполучених Штатів Америки пану Бараку Обамі ІІ
02.12.2009-го року

Ми, українці міста Дніпропетровська та духовенство і віруючі Криворізько – Нікопольської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату дякуємо Вам за Вашу щиру державницьку дружелюбну позицію по відношенню до нашої Української Держави та її українського народу
Ваш сміливий виступ про насильницький штучний голодомор в Україні в 1932-1933-му роках, який був геноцидом з боку російського більшовизму для всього національного українського народу, надав нам снаги й віри в життя і підтримку від такої великої світової держави, якою є Сполучені Штати Америки.
Наш український народ, неньки – України, є дуже талановитим і трудолюбивим, а українська земля, як Ви чітко підмітили в своєму виступі, є житницею Європи і, навіть всього світу.
Бо московська політика ще з часів Петра І і Анни Іоанівни зі своїми коханцями Біроном і Остерманом і, особливо, за часи цариці Катерини ІІ, німкені за походженням, розпочали розправлятися в своєму запланованому геноциді із Запорозькою Січчю, яка була Збройними Силами України. Вони захищали не тільки українські кордони від нападів турецьких та кримських татар, але й російські, в районі Азовського та Чорного морів.
Українському ж, вільному народу, було насильно насаджене кріпосне право.
З самого початку володарювання в Росії царя Петра І Україну узурпували як державу, а Українську Православну Церкву, тобто Руську, Київської Митрополії Константинопольського Патріархату у 1686-му році, проти волі українського народу, було приєднано до Російської Православної Церкви Московського Патріархату.
Українці не мали права в своїй країні говорити своєю рідною українською мовою, а викладання в Києво – Могилянській академії було замінене російською. Всі книги українською мовою нищилися й палилися, а над нашими людьми знущалися, як над скотиною.
Й невипадково, що у 1659-му році, Гетьман України Іван Виговський, після Богдана Хмельницького, проголосив війну Москві, після чого воював з московськими військами на території України, під містом Конотопом, звільняючи Україну від російських загарбників. Ця боротьба з російським царизмом в Україні продовжувалась до самого жовтневого перевороту, до 1917-го року.
Петро І у місті Батурині, у 1708-му році, в столиці Гетьмана України Івана Мазепи, повністю знищив біля 30-ти тисяч чоловік: дітей, дорослих і старших людей. Тіла мучеників рубали сокирами, а шматки їх тіл складали в річкові човни і відправляли по річці Сеймі, в Росію на схід і на всі напрямки по Україні, щоб інші українці боялися Росії.
В перші роки, так званої Жовтневої революції в Україні з 1917-го по 1921-ші роки, відбулась наша Держава, як самостійна, соборна і незалежна від Російської імперії, в тому числі відновила своє буття і Українська Православна Церква, тобто Руська, Київської Митрополії Константинопольського Патріархату.
Її очолили архиєреї Російської Православної Церкви Московського Патріархату в Україні, українського походження. Цей церковний рух за від’єднання Української Православної Церкви від Російської був очолений нашим земляком, архиєпископом Катеринославським (пізніше Дніпропетровський) Агапітом (Вишневським) разом з Митрополитом Одеським Платоном (Рождественським) та іншими українськими архиєреями.
Саме вони хіротонісали протоієрея Василя Липківського в сан єпископа, а вже потім Собор духовенства УАПЦ обрав його Предстоятелем цієї відродженої Української Православної Церкви, тобто Руської, а не Російської.
Але, на жаль, московсько – російський більшовизм направив в Україну свою червону армію для подавлення церковного й народного руху, а також для захоплення всієї України заради приєднання її до радянської імперії.
Таким чином, з 1917-го по 1990-й роки, наша Україна, знову знаходилась в полоні атеїстично-комуністичного мракобісся, політика якого була направлена на продовження геноциду проти українського народу. Було знищено біля 20-ти мільйонів невинного українського народу. Тобто 10-ть мільйонів були репресовані, а решта 10-ть мільйонів були знищені в спеціально запланованому штучному голодоморі.
Ось чому ми, українці, дуже вдячні Вам, пане Президенте США, Барак Обама ІІ найсильнішої держави світу за те, що Ви нагадали всьому людству, про ті страхітливі звірства, з боку комуністично – більшовицької тоталітарної системи СРСР, яка продовжила агресивні шовіністичні дії Російської імперії, проти нашої волелюбної нації Української держави! Ви говорили, що 70-т років тому, мільйони невинних українських людей, чоловіків, жінок і дітей – померли від голоду в результаті запланованого режиму Й. Сталіна.
Завтра, - говорили Ви, - ми з’єднаємось, щоб українці і всі американці згадали ці трагічні події і вшанувати пам'ять багатьох загиблих людей. З 1932-1933-го років, українські люди у страху страждали.
Це стало відомо, як Український голодомор, Ukrainian Holodomor, - «смерть голодом» - і це відбувалось в ті роки, коли в Україні на всіх фермах були високі врожаї. Україна завжди була житницею для всієї Європи. Український народ міг годувати себе й мільйони інших народів. Оскільки ми не забуваємо цю трагедію, ми молимось за мільйони жертв, які показали велику силу і хоробрість. Українці перемогли цей страх великого голоду й пішли далі, щоб будувати безцінну демократичну країну… Ми надіємось, що пам'ять про голодомор в Україні допоможе застерегти всі народи від подібної трагедії в майбутньому», - сказав Президент США.
http://cerkva-usa.info/main/141-statement-by-the-president-on-the-ukrainian.html

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА Тому ми, український народ, щиро дякуємо Вам, як Президенту США і всім громадянам Вашої держави за моральну підтримку нашому Президентові України В.А. Ющенкові, завдяки якому на державному рівні тема про геноцид, насаджений українському народу через штучний голодомор, була розповсюджена на весь світ.
Я хотів би подякувати всім американцям США й від свого імені, оскільки під час мого офіційного перебування в США, восени 1999-го року, я мав честь не тільки приймати участь на 25-му З’їзді ООЧУСУ в штаті Нью-Джерзі, але й бути прийнятим в Сенаті у Вашингтоні конгресменами та сенаторами, які уважно вислухали й занотували про порушення громадських прав і релігійних свобод 10-ти мільйонів членів української діаспори в Росії, будучи громадянами Російської Федерації. Це був пан Джон Фінетрі, член комісії по Хельсинським питанням та інші державні діячі США у Вашингтоні .
Нехай же Господь Всемилостивий й надалі умудряє Вас і нагороджує великим розумом, який Ви отримали від Бога ще з дня свого народження.
Зі щирою повагою до Вас - Адріан,
Митрополит Московсько – Богородський (Росія) та Криворізько – Нікопольський (Україна)


Але ж я не є раб, а архієрей Православної Церкви, де всі єпископи є рівними між собою, незалежно від багатої, чи бідної кафедри, а це значить, що правлячий архієрей повинен проявляти не тільки слухняність, але й самостійність, як це бувало в українському середньовіччі та й в російському, коли в кінці XV- го на початку XVI- го століть єресь жидовствуючих заполонила розум і серця російських князів, бояр і особливо московсько – кремлівських чиновників того часу. Тому, в боротьбу з ними виступили лише два церковні діячі: Архієпископ Геннадій Новгородський і преподобний Іосіф Волоцький, які своїми проповідями і посланнями дійшовши до самої Москви, перемогли цю єресь.
Щось подібне було й в Україні за часів Президента Віктора Ющенка та Прем’єр – Міністра Ю. Тимошенко, коли архієреї УПЦ Київського Патріархату мовчали, як мов води в рот набрали і не діяли протягом п’яти років, з 2005-го по 2010-ий роки, бо така була установка, а московські архієреї в Україні в цей час хаміли і захоплювали все національне і святе українського народу біля 10-ти тисяч храмів, соборів, монастирів та дві Лаври – Києво – Печерську і Почаївську.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Тепла розмова Архієпископа Адріана з екс-Президентом України Л.М. Кравчуком

Адже екс-Президент України Л.М. Кравчук весь час повторював і не перестає це й зараз говорити, що в незалежній Україні, повинна бути й незалежна Помісна Українська Православна Церква, яка вже є в особі УПЦ Київського Патріархату!
Саме в цей 2005-й рік мною був написаний лист Президенту України В.А. Ющенку, що, на випадок, якщо Ви і Уряд не будете допомагати на Дніпропетровщині будувати і створювати Помісну УПЦ Київського Патріархату, то я змушений буду демонстративно направити свій помаранчевий прапор до Вас у Київ.
Пригадайте самого першого «помічника» В.А. Ющенка, голову Секретаріату Президента України В. Балогу, за якого Віктор Андрійович готовий був душу свою віддати, тоді як сам пан
В. Балога йшов проти УПЦ Київського Патріархату, захищаючи УПЦ Московського.
Ніхто й не думав про те, що прийде нова влада В.Ф. Януковича і цей самий «помаранчевий» В. Балога, будучи «тіню» В.А. Ющенка, стане одним з міністрів нової президентської команди. Так на кого він працював при В.А. Ющенкові? Чи можливо він готував платформу для В.Ф. Януковича в самому серці помаранчевої команди? Так само В.Ф. Янукович за «великі» заслуги призначив екс-голову Дніпропетровської облдержадміністрації В.В. Бондаря заступником Голови Державної митної служби України від 26.05.2010-го року, №1091-Р. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1091-2010-%F0. Саме при В.В. Бондарі Дніпропетровщина готувалась до президентських виборів. Та тільки ніхто й не думав, що він лукавить перед В.А. Ющенком та Ю.В. Тимошенко, бо всього себе віддавав тим силам, які зараз прийшли до влади. Тому, як пише журналіст В. Червоненко в статті: «Де в політика совість», що Кабмін придумав десяту посаду заступника глави Митної служби спеціально створивши попередньою постановою для Віктора Васильовича. http://glavcom.ua/blog/67.html
Президент В.А. Ющенко поставив був секретарем Національної безпеки України і Раїсу Богатирьову, яка й зараз «працює» на «користь» України й при новому Президентові. І таких «патріотів» в Україні є дуже багато, коли чесні люди страждають, а подібні торжествують!

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Звичайно, що я не мовчав, а писав нашим помаранчевим державним діячам, що діється на Дніпропетровщині, коли голови облдержадміністрації Ю.І. Єхануров (бурят за національністю) та В.В. Бондар (невідомо якої національності) надіслані В.А. Ющенком, й знати не хотіли, щоб на Січеславщині процвітала Українська Православна Церква саме Київського Патріархату, а не Московського. Диву даєшся, коли не встигли ці довірені особи В.А. Ющенка прибути до Дніпропетровська, як вони тут же «бігли» за благословенням до Московської Патріархії, де керуючим є Митрополит Іриней (Середній), родом із Рівненщини. Так про яке московське засилля і окупацію можна говорити в Україні, коли цим процесом керують наші рідненькі «хохлята» українського походження, чого немає в Прибалтиці чи в інших цивілізованих країнах.
Останній досяг своєї мети. В.В. Бондар через свої служби, «домовився» в центрі УПЦ КП, щоб мене лишили, мною ж створеної Дніпропетровської єпархії і на моїй же малій Батьківщині.
Так і трапилось. «Київ» залишив за мною малу частину храмів у м. Дніпропетровську (й то, з великого мого прохання) та на півдні її області, Криворізько – Нікопольську, бо центральна і північна частина моєї Єпархії, на «клопотання» київського протоієрея Миколи Салабая, була «віддана» іншому архієрею, а я, хоч і залишився поки що членом Священного Синоду УПЦ КП, але не маю жодного свого голосу, бо на кожне моє слово верхи реагують негативно й навіть з неповагою. За те, такі люди, які названі в цьому листі, стоять на першому місці в центрі Київської Патріархії, бо все купується і продається, як і в РПЦ Московського Патріархату.
Хоча я просив розділити мою єпархію на: Дніпропетровсько – Криворізьку та Дніпропетровсько – Павлоградську єпархію, як є три єпархії в Тернопільській області, щоб я не відчув приниження.
Або взяти інший приклад. Як я радів подібно дитині, коли на похороні сина покійного Патріарха Володимира (Романюка) прот. Тарасія, заупокійна служба Божа була очолена Предстоятелем УАПЦ Митрополитом Мефодієм та головою інформаційного відділу УПЦ КП Єпископом Євстратієм.
Це було показово, коли два архієрея двох Українських Православних Церков – Сестер разом молилися й служили таке важливе богослужіння над сином Патріарха – страждальця Володимира, який 18-ть років промучився в сибірському ГУЛАзі за вільну Україну та її Церкву.

СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Хресний хід навколо храму з тілом прот. о. Тарасія Романюка, сина Святійшого Патріарха Володимира. Похорон очолили Предстоятель УАПЦ Митрополит Мефодій та голова інформаційного відділу УПЦ КП Єпископ Євстратій.

На жаль тільки, що його рідко згадують не тільки в буденні дні, але й в урочисті, на його роковини біля могили на Софіївській площі з боку брами, особливо, на 85-ти річчя з Дня народження, 9-го грудня 2010-го року.

Не менших радощів я відчув, коли у Києво – Печерській Лаврі відбувся діалог між представниками теж двох Українських Православних Церков - Сестер: УПЦ КП та УПЦ МП, а також прийняття Предстоятелем УПЦ МП Митрополитом Володимиром (Сабоданом) нашої делегації, про що раніше не можна було і думати.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Після цих подій ми відчули, що Митрополит Володимир, очевидно, під впливом Президента України В.А. Ющенка, зовсім по - іншому розпочав ставитися й до УПЦ КП.
У зв’язку з цими змінами, я й висловив свою людську подяку Митрополиту Володимиру за потеплення його душі до української нації, мови і братерства.
Так хіба для цього висловлення своїх подячних почуттів треба було брати в когось дозволу? Чи я маю на це громадське і пастирське право, оскільки отримав дві вищі освіти: богословську і педагогічну, не говорячи про середні учбові заклади, Духовну семінарію і Педагогічне училище?
Навіщо ж мені треба було завершувати чотири учбових заклади? Невже для галочки, щоб тільки кар’єристам дати шлях до їх замислених вершин?

Адже декілька років тому я теж дозволяв собі критикувати Митрополита Володимира (Сабодана) за його нецерковне ставлення до нашого Святійшого Патріарха Філарета, який, будучи Екзархом України РПЦ МП керував всією Українською Церквою та всіма архієреями, до яких належав і сам єпископ Володимир (нині Предстоятель УПЦ МП).
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

На фото пані Ірина Ващук (Канада) з Наталкою із Петриківки Дніпропетровської області, яка отримала допомогу на виготовлення протез після втрати ніг.

Між іншим, коли я був останній раз в Канаді, то на всіх своїх виступах, як в храмах, так і в будівлях при храмах, завжди прославляв Святійшого Патріарха Філарета, а також пані Ірину Ващук, яка є патріоткою УПЦ Київського Патріархату і щиро вболіває за кожного страждальця, особливо за бідних, хворих і нещасних людей. Але хочу доповнити, що у всіх моїх проповідях, зверненнях, листуваннях, виступах ім’я Святійшого Патріарха Філарета не з лукавством, а зі щирістю прославляється й нині, бо він є великою людиною в наш час в Україні.
Але повинна бути і взаємність: хліб за хліб, а не отруту за хліб, про що говорив Христос Спаситель.
Тому, мабуть досить нам навішувати один одному ярлики приниження і страждання, щоб не продовжувати той геноцид, який був нав’язаний нашому національному українському народові чужинцями сталінсько – ленінским режимом. Й не випадково, що для відзначення в Україні геноциду в цьому році (27-го листопада 2010-го року) на веб - сайті «Українська Правда» надрукувала текст нової пісні за назвою «Геноцид», присвяченої нашим батькам, матерям, дідам і прадідам, які відчули на собі ці страждання репресій та штучного голодомору. Ось я й додаю до своєї «Сповіді» текст названої пісні. Але то був геноцид запланований чужинцями з московського кремля, але прикро є, коли й зараз геноцид продовжується, тільки вже своїми зрадниками та отщепенцями в Україні.

20.11.2010 http://www.pravda.com.ua/

Українська правда


Боже вийди з-поміж сірих хмар,
Ми змушені нести наших предків тягар.
Благослови усі душі мертвих,
Із пам’яті стри рік 33-й.
Я нагадаю про смерть і роль малої людини,
Авторитарний геноцид – клеймо для України.
Мільйони смертей, голодних українців,
Голі поля і закриті границі.
Наш рідний народ мучили ні за що,
А люди їли скажене м’ясо.
Нас мучили давно, а все сьогодні сплило,
Бо наш народний дух на кіл посадили.
Затихла пісня, затихло слово,
А туди було заселено народу нового.
Не знаючи нічого твердять не можливе:
Що голод придуманий, а страждання фальшиві.
Я проклинаю комуністів гадських,
І сущий союз республік радянських.
Змусила страждати 70-ят років,
Придумана Влада, в якій багато мороки.
Не реальна теорія соціалізму,
Результат – геноцид, як вид канібалізму.
Хтось послухав ці слова і в серці защеміло,
А кому було вигідно те, не зрозуміло.
Хоча знайте правду розказав вам Я.
А усім загиблим – ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ!
Це твоя земля, яку наволоч мучила,
33-й рік – влада за смертю скучила.
_______________________________________________

Голодна смерть людей, нашого народу.
Голодна смерть мільйонів через радянську морду.
Жахлива картина: коли мати їсть сина,
Бо мріє жити, бо боїться що загине.
Вони хотіли вбити Україну при корені.
Гнилий з середини, гарно обшитий з зовні,
Тоталітарний чобіт. Наш геноцид.
Для них українці як вимираючий вид.
За планом Кагановича нас чекала провалина.
І хай буде проклята душа Сталіна,
Нехай горять у пеклі комуністичні душі,
Які більше ніколи нас вмерти не примусять.
Я скажу вам люди чого кат хотів:
Щоб МИ були закопані в один рів.
Щоб МИ здихали з голоду. Це винищення нації,
Свідома смерть людей без реінкарнації.
Безжальні тварини, фарисеї, аферисти,
Як можна допустити до влади комуніста?
Не вірили пророцтвам, і викинули пророків,
Але згадуєм все через десятки років.
Вони кажуть: «Це брехня, це пусті плітки».
А ми тримаємо в руках похоронні вітки.
І тепер затямте наш народ повстає.
Ви хотіли вкрасти дух, але він у нас Є!
Народе український повстань із ярма,
Сильний дух від Бога нам даний не дарма!

http://jooov.net/text/2176433/RIZUPS-genotsid.htmls
www.pravda.com.ua/

З поверненням в Україну із Канади 30.09.2007-го року і на прохання Його Святості, я написав великий і послідовний звіт про своє перебування в Канаді. Тільки на жаль, жодного слова так і не було надруковано ні в газетах, ні в журналах, ні на сайтах УПЦ Київського Патріархату. Тоді як, закордонні звіти інших синодалів друкуються своєчасно.
Адже, згідно вислову пані Наталії Ємець, моє перебування в Канаді сколихнуло й зворушило душі української діаспори, які ще більше полюбили свою неньку – Україну і Помісну Українську Православну Церкву!
Так якщо це так і є, то чому ж мої праці треба приховувати в сейфи, а шлях давати лише деяким приближеним особам, до яких належав і спочилий Митрополит Львівський і Сокальський Андрій (Горак), який все своє архієрейське життя планував про повернення до «своєї» УПЦ Московського Патріархату. Навіть документи були складені й підготовлені до переходу його собору у Львові до РПЦ МП, та тільки смерть йому в цьому завадила.
І такі лукаві підлабузники в нашій УПЦ КП є й зараз, які розпочали цікавитися у керівництва УПЦ МП про можливий перехід до них і в якому сані він буде прийнятий.
Адже зараз, вже при новій владі на чолі з В.Ф. Януковичем, один з архієреїв УПЦ КП заявив, що вони у Києві даремно розтратили час на стосунки з В.А. Ющенком. Я ж йому у відповідь заявив: а нам же на периферії навпаки не вистачало його присутності і втручання у ворожі дії міської влади, направлених проти УПЦ Київського Патріархату. Ось при якій демократії і церковних «демократах» ми живемо в наш час в Україні.
Якось кілька років тому мене запросили до США, але перед цим я написав прохання Святійшому Патріарху Філарету отримати благословення на цю поїздку. Яке ж було диво, коли мій задум не мав «згоди» з боку єпископа Паїсія (Дмоховського), вікарія УПЦ КП в США, який боявся, щоб я не «обікрав» українців в цій державі. Тому я й не поїхав до цієї країни, бо не отримав на це благословення від Святійшого Патріарха Філарета.


Але поцікавтесь, будь ласка, де зараз цей єпископ Паїсій? І вам стане ясно, ким він був раніше! Звичайно, що всі люди помиляються, незалежно від сану, чину чи посади, в тому числі й наш Святійший помилився в ньому.
Так було й за життя Митрополита Львівського Андрія, який був першим членом Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.
Не було жодного засідання Священного Синоду, щоб він в присутності Святійшого Патріарха Філарета когось би не принизив або не дав якусь негативну оцінку, чи не повісив якогось недостойного ярлика, особливо в мою адресу. І всі його «комедії» проходили й не замічалися, або не хотіли «псувати» йому настрій, бо його як мов «боялися». Саме він з Митрополитом Рівненським і Острозьким Євсевієм (Політилом, якому 82-ва роки від народження) приймали рішення в центрі УПЦ КП в жовтні 2009-го року, як зі мною поступити: чи мене вигнати з Дніпропетровщини, чи щось дати в Україні, чи забрати єпархію в Росії, а надати її вихованцю єпископа Паїсія (Дмоховського)?
А можливо я «добровільно» здав і Богоявленський собор з комплексом будівель у м. Ногінську (Мос. обл.) у вересні 1997-го року Московській Патріархії, щоб ходити в «ГЕРОЯХ»?
Що на це скажуть тепер деякі свідки, коли саме при них в Канаді колишній єпископ УПЦ КП в США Паїсій (Дмоховський) дуже рвався до цієї країни, щоб навести і в ній порядок, як це було в США, де вночі, в одному з готелів, у нетверезому стані бігав з сокирою, з метою, щоб зарубати Святійшого Патріарха Філарета.
Повертаючись з питанням до моїх друзів - однодумців в Канаді, хочу запитати їх, яке ж зло я скоїв для них і для їх оточення? Невже за те, що я розпочав писати добрі слова в адресу Митрополита Володимира (Сабодана), який був моїм ректором у Московській Духовній Академії, проявивши до студентів і до всього учбового процесу свої найкращі вміння і талант?

Що стосувалося пожертвувань для Дніпропетровської єпархії УПЦ КП, отриманих в Канаді у вересні 2007-го року, то на це був складений звіт, який через 3-4-ри місяці, за підписами бухгалтера і скарбника Єпархії і Петро – Павлівського храму та мого, був висланий до всіх куточків Канади, бо ці кошти до копійки були витрачені парафіяльною Радою на будівництва комплексу, храмів, Свято – Георгіївського жіночого монастиря, на оформлення їдалень та на харчі.
Наше будівництво бачили рік тому пані Тамара Кошарна і пан Іван Москалик, які дивувалися моїй працездатності не тільки на службі, але й в будівництві, коли сам вожу вантажний автомобіль, загружаю його різними будівельними матеріалами, щоб тільки менше йшло фінансових затрат на сторонніх робітників.
СПОВІДЬ МИТРОПОЛИТА АДРІАНА

Петро – Павлівський кафедральний храм м. Дінпропетровська

Ми завжди були вдячними віруючим українцям Гамільтону, на чолі з пані Тамарою Дудка та пані Дарією Бродгед, які до 2009-го року час від часу надсилали посильні кошти на благодійницькі їдальні при Петро – Павлівському храмі м. Дніпропетровська.
Так в чому ж я йду проти волі Патріарха Філарета? Хіба тільки в тому, що я не можу мовчати, коли мене ображають, а себе ставлять вище всіх?
Мені дуже було прикро за часи помаранчевої влади, коли Президент України В.А. Ющенко тільки у Києві дружив з українською церковною владою УПЦ КП, а на нас, периферійних архієреїв, він зовсім не звертав своєї президентської уваги. Тепер же, при появі нової влади на чолі з Президентом В.Ф. Януковичем, вже й центр Київської Патріархії не замічається ніким з нової верхівки, бо вся їх увага направлена на УПЦ Московського Патріархату, а на наших церковних керівників говорять всякі плітки: то про бужанину, то про коньяки, то ще про якусь видуману річ.


Тільки тепер «Київ» став співчувати єпархіальним «околицям», закликаючи, щоб ми не мовчали, а писали. Тоді як ми вже всі запізнилися, утративши цінний час з початку 2005-го до початку 2010-го року, бо наша рідна державна влада не будувала Помісної Православної Церкви в Україні, а лише говорила про неї та влаштовувала сварки між собою на світовому рівні. Верхи ж церковні їх не мирили, а підлаштовувались до кожного з них, слідкуючи за перемогами того чи іншої діячки.
Уявіть собі, що у дні прибуття до Києва Вселенського Патріарха Варфоломія, архієреї і духовенство УПЦ Київського Патріархату не мали права появлятися в центральних місцях Києва, бо в цих урочистостях приймали участь лише архієреї і духовенство УПЦ Московського Патріархату.
А ми, хоч і були у Києві, але три дні «просиділи» і прочекали на Пушкінській вулиці, 36, тобто в будинку Патріархії, сподіваючись на милості від свого Президента В.А. Ющенка, що він все ж таки покличе нас на зустріч зі Вселенським Патріархом, чого так і не трапилось.
Мене запитували по телефону з Канади, що я роблю в Росії? Я їм відповів: а саме те, що й робили святі апостоли на всіх континентах світу, коли за національністю були одними, а проповідували сотням народностей іншим, бо у Бога немає еліна (грека), скіфа (слов’янина) і юдея (єврея), оскільки перед Богом всі народи рівні, тоді як я служу в першу чергу українській діаспорі в Російській Федерації. Адже й святий апостол Андрій Первозваний був юдеєм, але своєю проповіддю і любов’ю до нашого слов’янського народу змінив віру язичеську в наших предків, надавши їм Благодать Божу і впевненість у вічне Царство Небесне.
Моя родина до цього часу дуже вдячна пані Ірині Ващук та її друзям - медикам, які постійно через неї передавали моєму племінникові ліки від діабету. Щиро дякуємо за цю допомогу.
Але, повертаючись до тієї ж самої думки, хочеться побажати всім вам, щоб судову справу віддали Господу, а ми, прості раби Господні повинні прощати один одному і не судити інших, а виясняти свої непорозуміння, щоб їх своєчасно ліквідовувати. Бо в нашому житті є набагато більше й важливіших питань, як наприклад: чи дійсні таїнства і треби звершені священнослужителями УПЦ Київської Патріархії, про що своєю «тріскотнею» тріщать по всій Україні, архієреї і духовенство Московського Патріархату, що вони не є дійсними?
Це ж треба було почути й такий вислів, що я занедбав Дніпропетровську єпархію? А чи ви були в моїй шкурі, щоб відчути, як в прокомуністичній і в проросійській області будувати щось святе і національне? Але я будував і творив в тяжких фінансових і адміністративних умовах. Не говорячи про Росію, де мені щомісяця доводиться бути для звершування богослужінь не знаючи, що з нами, з духовенством і парафіянами УПЦ КП зробить російська влада, як це було у вересні 1997-го року, коли був захоплений наш Богоявленський собор з комплексом будівель у м. Ногінську Московської області духовенством РПЦ МП за допомогою екс-мера м. Москви Юрія Лужкова (Каца).
Слава Богу, що «кремлівська» трійка тріснула між Президентом РФ, Прем’єр – міністром та мером Москви, який не тільки мріяв, але й діяв у захопленні Криму та розділенні на частини всієї України.
Адже на двох великих бенкетах в Торонто (500 і 200 чоловік), на початку вересня 2007-го року, присвяченому моєму перебуванню в Канаді, в мою адресу лунали десятки солодких виступів. Тому не може текти гірка і солодка вода із одного джерела?!
Хоча Дніпропетровську єпархію УПЦ КП я ще три роки тому планував розділити на дві єпархії, оскільки область є великою за розмірами території, а відвідувати свої парафії не завжди було можливо, оскільки мав і маю ще й паралельну Московсько – Богородську єпархію, яка забирає не мало днів, часу і навіть здоров’я. Але все рівно хтось повинен це робити, бо цієї зустрічі й загальної молитви чекають сотні і навіть тисячі парафіян в Москві і в Підмосков’ї.
Але ж я ніколи не думав, що мене позбавлять у місті Дніпропетровську і навколо нього майже всіх парафій, окрім трьох основних. Це було заплановане приниження моєї особистості, йдучи на зустріч «проханню» голови Дніпропетровської облдержадміністрації В.В. Бондаря. І так, це було і є до цього часу постійним явищем.
Мені також сказали по телефону з Канади, щоб я не був вище Патріарха. Так. Я ніколи не був вище Святійшого Патріарха Філарета, бо Київ має 1000 - літню історію, в якому собори і храми найбагатші в Україні, а я хоч і маю храми в Січеславському краї на Дніпропетровщині, але вони перероблені з кінотеатрів та магазинів, куди людей не затягнеш, а якщо й будуємо ми типові храми, то агітація УПЦ Московського Патріархату, за допомогою міської влади, робить все можливе, щоб до нас не допустити віруючих.



Тому багатий і насичений ніколи не може повірити голодному, бо тим що мають, ще й зверху засипають, а в тих, що не мають, й те відбирають, як це було за земного життя царя Давида.
Правда, я є багатою людиною, бо маю три автомобілі: два російського виробництва, один вантажний (3,5 тони), а другий мікроавтобус («Соболь») яким вже по шість років, придбані у 2004-му
році, а третій, легковий, зібраний в Україні за назвою «KIA», який придбаний фактично за безцінь у 2006-му році, а це значить, що він куплений не за канадські гроші (осінь 2007-го року).
Тобто це не автомобілі в порівнянні з великими «МЕРСЕДЕСАМИ».
Але чим же я зобидив Святійшого Патріарха Філарета, який з 2003-го року змінив своє добре ставлення до мене?
Хоча скільки разів я просив наш церковний Центр, щоб створити фонд при УПЦ Київського Патріархату для допомоги бідним східним єпархіям, Криму і частині центральної за рахунок західних єпархій і Києва. Але ця пропозиція «багатим» архієреям і чиновникам не сподобалась.
Хоча вказівки розповсюджуються однакові, що для «східняків», що для «західняків».
Але ж прийде час не на словах, а на ділі, коли доведеться всім нам давати відповідь перед Богом, бо там у Господа немає ні любимчиків, ні хитромудрих, ні хитророзумних, бо є всі рівними.
А скільки років я просив учбовий комітет при Священному Синоді УПЦ КП, щоб один із духовних учбових закладів нашої Церкви був перенесений або заново сформований у Дніпропетровську, на базі Духовного церковно – хорового училища, яке було відкрите ще 25-го червня 1996-го року і зареєстроване Державним комітетом України у справах релігій, згідно постанови за номером 5/3, за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Свободи, 89. Але до цього часу про схід, центр та Крим ніхто не хвилюється, бо йде одна критика, зате випускники всіх Духовних семінарій та двох академій УПЦ КП не поспішають до наших країв, бо в нас треба працювати. Тому, одні чекають вільних місць на заході, сподіваючись, що хтось із старших священиків відійде у вічність і звільнить місце, а інші поспішають за кордон на «заробітки», у якості «бізнесменів», особливо в православні храми США і Канади, де влаштовуються без благословення церковного вищого начальства України.
А я й думаю, чому це мені від СКУ та інших іноземних організацій немає ніяких повідомлень і запрошень на Конгреси, З’їзди, Конференції, не тільки як члену української діаспори в Російській Федерації, але як і члену Комісії по правам людини при СКУ? А тут виясняється, що спрацювала нечиста сила.
З такою брехнею і кар’єристами ми ніколи не побудуємо самостійної української держави і незалежної єдиної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві, оскільки продовжується одна говорильня та рукоприкладства між архієреями під час богослужіння.
Та й кому потрібна така Помісна Українська Православна Церква в Україні, в якій торжествує не історична українська соборноправність, а негативні традиції РПЦ Московського Патріархату, як: продажність, плітки, недовіра, симонія, диктат, розподіл на багатих і бідних, на «розумних» і «дурних». Адже плітники є дітьми диявола, а не Бога.
Будемо ж поспішати до Бога, щоб Він своєчасно зупинив нас в гріхах і продовжував направляти на шлях істини і правди Божої.
Тому, моя позиція є вірною, бо без благословення Господа я стараюся не робити жодного кроку. Тому, як мені здається, що саме завдяки цій позиції інших ділових людей відбуваються мирні зустрічі заради єдиної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві !
І всерівно, не зважаючи на ті прикрості, про які я написав в цьому листі, я глибоко прошу вибачення і прощення в тих братів і сестер у Христі, яких я зобидив або не добре віднісся до них.

Зі щирою повагою до Вас - Адріан,
Митрополит Криворізько – Нікопольський та Московсько – Богородський,
керуючий парафіями Дніпропетровського благочиння УПЦ КП

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії