Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    листопада 2019    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Звернення Митрополита Адріана до кандидатів на посаду Президента України

Звернення Митрополита Адріана до кандидатів на посаду Президента України

Автор: mitropolit от 22-05-2014, 13:46
Митрополит Адріан, представник української діаспори в Російській Федерації звернувся до кандидатів на посаду Президента України. Вибори призначені на 25-те травня 2014-го року.

Звернення Митрополита Адріана до кандидатів на посаду Президента України

Митрополит Адріан і політв’язень Юрій Луценко з дружиною



Вельмишановні кандидати, балотуючи на пост Президента України!

Звернення Митрополита Адріана до кандидатів на посаду Президента України
Не в простий час Ви заявили своє бажання стати Президентом нашої Української держави!
Перед Вами стоять тисячі питань від українців, які накопичили в своїх душах і серцях за період з 1991-го по 2014-й роки за Президентів: Л.М. Кравчука, Л.Д. Кучми, В.А. Ющенка та останнього керманича української держави В.Ф. Януковича.
Обраному Президенту України на виборах в цьому році прийдеться рахуватися з усіма проблемами та виконувати вимоги «Майдану» на Хрещатику, у Києві, з жовтня 2013-го по травень 2014-го роки. Час від часу новий Президент повинен звітувати перед «Майданом», оскільки на ньому приймали участь всі верстви українського населення, від студентів до вчених людей, від інженерів до майстрів, від лікарів до хворих людей, від школярів до вчителів, від архієреїв і священнослужителів до простих парафіян, які дбають про єднання душ і сердець, вимагаючи від державної та міської влади в Україні зберігати суверенітет і незалежність нашої країни.
Ми не повинні забувати, що основними натхненниками на Майдані і по всій Україні було духовенство Українських Православних Церков та Церков інших віросповідань, звичайно, окрім УПЦ Московського Патріархату, оскільки в багатьох храмах, соборах, монастирях та в Києво-Печерській, Почаївській і в Свято-Горській (Донецька область) лаврах переховувались «беркутівці», «тітушки» та терористи.
Тому дивуєшся, що в програмах сьогоднішніх кандидатів в Президенти України немає жодного слова про значення в житті українського народу тієї чи іншої Української Православної Церкви, а також немає аналізу поведінки керівництва УПЦ МП, яке майже з літа 1992-го року не жило для України та її народу, бо служили іншим ідеям, які постійно були направлені проти української нації, культури, свободи і незалежності від інших країн.
Також немає в них жодного слова про завершення утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві, оскільки деякі архієреї та духовенство УПЦ Московського Патріархату до цього часу ведуть підривну церковну діяльність по всій Україні.
Особливо до них належать псевдо-українці, так звані «бандерівці», митрополит Чорнобильський Павло (Лебідь), намісник Києво-Печерської Лаври (родом зі Львова), який був і є соціалістом, комуністом і регіоналом, не соромлячись українського народу, сповідуючи себе таким перед ним. Тепер він ховається від українського народу, який збагатив його матеріально настільки, що він забув про все: про Бога, про свої обов’язки та про своїх батьків.
Це й Іларіон (Шукало), митрополит Донецький і Маріупольський (родом зі Львова), це й Митрофан, архієпископ Луганський і Старобільський (родом з Хмельниччини), це й Іриней (Середній), митрополит Дніпропетровський і Павлоградський (родом з Рівненщини).
Від своїх рідненьких «бандерівських» церковних духівників не відстали Агафангел (Савін), митрополит Одеський, який зараз в бігах, родом із Росії, це й Іонафан (Єлецьких), архієпископ Тульчинський і Брацлавський (Вінницька область, росіянин за походженням) та й інші архієреї УПЦ Московського Патріархату, які віддані войовничій позиції РПЦ Московського Патріархату в Україні. Звичайно, що є в УПЦ МП й патріоти і національні архієреї та священнослужителі, які вболівають за долю Української Вітчизни. До них особливо належить Митрополит Черкаський і Чигиринський Софроній та інші священнослужителі різних єпархій в Україні УПЦ МП.
Дуже гарні й змістовні були звернення до Президента Російської Федерації В.В. Путіна та до Патріарха Московського Кирила (Гундяєва), Місцеблюстителя УПЦ МП митрополита Чернівецького Онуфрія (Березовського).
В цих листах він нагадав церковній і державній владі РФ про дружню братерську Україну, яка чекає від своїх братів і сестер з РФ взаємності і поваги, не порушуючи кордони, мир і християнську любов.
Але, на жаль, до цього часу відповіді так і не було. Очевидно були телефонні перемовини між ними. Тому у кожного українця є дуже важливі питання до кандидатів в Президенти України що до церковної теми.
Наприклад, Петро Порошенко заявив «про нову Україну», але він не говорить про нову Українську Православну Церкву, яка повинна бути очищена й помита від всяких деструктивних сил та віянь від архієреїв та духовенства УПЦ МП, які продовжують «мутити» воду в Україні.
Це особливо стосується Києво-Печерської Лаври, Почаївської та Свято-Горської, а також Корецького жіночого монастиря на Рівненщині, в яких постійно перебували і переховувались «беркутівці» і «тітушки» та їм подібні, які направляли і до цього часу направляють свої злі дії проти мирного українського населення та національних героїв України, особливо Харківської, Луганської та Донецької областей.
Ми зараз бачимо, що найбільше шансів на обрання у Президенти України має Петро Порошенко. Але він окрім Києво-Печерської Лаври та храмів і монастирів УПЦ Московського Патріархату у Києві не знає шляхів до інших Українських Православних Церков, особливо до Київського Патріархату, з яким він не спілкується й не бажає отримати порад.
Таким чином, те гасло, яке має назву «будуємо нову Україну» немає нічого спільного з темою й завершенням будівництва єдиної Помісної УПЦ з центром у Києві.
Зовсім недавно на «5-му каналі» у новинах була стрічка з такими словами, автором яких є Петро Порошенко: «В Росії планується зачистка українців від Хабаровська до Калінінграда». І разом з тим, нардеп Петро Порошенко і кандидат у Президенти України не пише, яким чином можна захистити українців в Росії? А чи потрібні йому ці українці в Росії та в Україні національної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві?
Тому з цього можна зробити висновок: якби Петро Порошенко був українським національним політиком, то він не розрізняв би і не ділив би українців на «канонічних» і «розкольників», а якщо це має місце, то він просто кар’єрист, який восени 2005-го року розв’язав політично-державну війну з Прем’єр – міністром України Ю.В. Тимошенко, будучи секретарем РНБО України.
Ось чому весь український народ не повинен забути про «тітушок» та про «беркутівців», які проявили себе ворогами України та її народу з листопада 2013-го по березень 2014-го роки, вбиваючи, катуючи й проливаючи невинну кров українського народу. Звичайно, що серед цих нелюдів були й іноземці, для яких мир, свобода і незалежність українців були і є небажаним явищем.
Тому, новий Президент України, який буде обраний 25-го травня 2014-го року, не повинен ігнорувати багатомільйонний «Майдан» у Києві та багатотисячні майдани в обласних і міських центрах України, щоб не дозволив собі того власного свавілля, яке було допущене попередниками з 1991-го по 2014-й роки, які дбали про свої матеріальні блага в Україні і особливо, за її межами в світових банках, а звітував постійно перед всім українським народом, без винятку.
Зараз, перші місця серед кандидатів у Президенти України займають два імені: Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Чи нічого ці імена не нагадують від часів помаранчевої революції?
Адже восени 2005-го року Президент України Ю.А. Ющенко розпустив Кабінет міністрів саме з-за цих двох державних людей, які не могли поділити між собою першість, гординю та плітки.
Пройшло вже 9-ть років від того ганебного осіннього року, коли весь світ повірив українському народу, а ці двоє, троє, десять, двадцять «мислителів» все зробили можливе й не можливе, щоб отруїти душі й серця українцям, європейцям і американцям, які відвернулися від нас на дев’ять – десять років.
Тому, новий Президент повинен бути обмежений в своїх правах і можливостях, а Верховна Рада повинна надати йому повноваження не більше як на три роки, щоб потім не відбувались майдани по всій Україні і не текла людська кров по всіх містах і селах нашої Держави під час його зняття з посади!
Про церковну програму не пише й не говорить в своїх виступах і екс-Прем’єр – міністр Юля Тимошенко щодо завершення утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Адже ще у 2008-му році, коли вся Україна відмічала 1025-ліття Хрещення Київської Русі і на святкування якого прибув самий перший у православному світі Патріарх Константинопольський Варфоломій, то з ним був лише Президент України В.А. Ющенко.
А де ж була в ці дні Прем’єр – міністр України Юля Володимирівна Тимошенко? Вона ігнорувала в той час ці ювілейні події. І тільки лише в передвиборчі місяці у Президенти України кінця 2009-го - початку 2010-го років, після всіх патріархів світу та папи Римського з’явилась й до Патріарха Київського Філарета за благословенням, хоча у Москві стверджувала Патріарху Кирилу, що вона у Києві ходить до храмів лише «канонічних», а не до «розкольницьких». Але українці їй пробачать, бо відчувають, що вона в корінні змінила себе.
На мою думку, цим двом кандидатам у Президенти України спочатку треба принести покаяння перед українським народом, за те, що вони нічого доброго не зробили в свою п’ятилітню каденцію з 2005-го по 2010-й роки, а тільки воювали між собою та обкрадали Україну і весь український народ.
Зараз від цих двох осіб тільки й чуєш одні вигуки: «Я», «Я», «Я». А чому ж цього «Я» не показали вони в названі роки свого керівництва Україною?
Звичайно, що Петро Порошенко зіграв велику роль під час «Майдану» у Києві, надавши можливостей телеканалу «5-й» транслювати всі події зі столиці України, які відбувались за час боротьби українського народу проти окупаційної влади. Адже в той страшний час дуже мало було інформацій про ці події. Телеканал «Інтер» брехав і обманював свій же народ, не виділився від нього й «Перший національний» канал, канал «Україна», а також не писалися правдиві матеріали в газетах, журналах і не говорилася правда по радіо.
Велику роль відіграли «Громадське телебачення», «Expresso TV», «Радіо Свобода слова», «Українська правда» тощо.
Тому, оскільки український народ, є джерелом влади, повинен врешті решт контролювати всі дії нової сучасної української влади: Президента, Прем’єр – міністра, Голови Верховної Ради та депутатів України, службовців Кабінету міністрів та міністерств, обласних, міських та районних адміністрацій, які повинні відчувати і постійно давати звіт перед всією українською спільнотою.
І на останок, треба щиро подякувати Голові Верховної Ради України та тимчасово виконуючому обов’язки Президента України О.В. Турчинову зі своєю командою, Прем’єр – міністру України А.П. Яценюку і тим депутатам Верховної Ради, які вистояли і захистили честь і достоїнство українського народу, а також тим депутатам, які проявили мужність і відвагу й зуміли сказати правду своїм колишнім керівникам про їх помилки і навіть зраду Україні і всьому українському народу!
Немаловажну роль зіграли депутати Верховної Ради, як Інна Германівна Богословська та інші, а також журналісти Мустафа Наєм (афганець за походженням), Ігор Луценко, Роман Скрипін, Тетяна Даниленко, Святослав Цеголко, Данило Яневський, Дмитро Гнап та інші. Дуже надихали на учасників Майдану співачка Руслана Лижичко, В’ячеслав Вакарчук, гурт «Тартак», Наталка Самсонова та інші.
І таких Героїв України можна нарахувати сотні, тисячі і навіть мільйони, якими пишається український народ. Особливим зразком християнської моралі проявив себе екс-міністр внутрішніх справ, політв’язень Юрій Луценко, який з перших днів звільнення з в’язниці, свою діяльність розпочав з покаяння перед всім українським народом.
Тож нехай Господь Всемилостивий, Мудрий і Премудрий умудрить і наш народ для досягнення миру, поваги і християнської любові один до одного!



Адріан - Митрополит Богородський

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії