Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    липня 2019    »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

У вигляді списку

Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
Лютий 2019 (3)
Січень 2019 (1)
Квітня 2018 (2)
Березень 2018 (3)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана

Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана

Автор: mitropolit от 7-01-2015, 22:09
Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана

Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана направлене до духовенства та віруючих Українських Православних Церков, до Президента України та Народних депутатів Верховної Ради і українського Уряду, до української діаспори та до всіх миролюбних і добрих людей світу!


Ми урочисто відмічаємо велике свято на честь Різдва Христового, Спасителя людського роду та Месії всього світу.
Народження Богомладенця, а потім Його отроцтво і старші роки земного життя свідчили, що це була Боголюдина на землі, бо Він був Главою Святого Письма, оскільки напам’ять цитував Писання. Як Глава цього Слова - Логоса всього Вітхого Завіту, Він продемонстрував перед юдейськими священнослужителями, не маючи ще 30-ти років від народження, божественні істини Свого Отця Небесного.
Христос Спаситель з’явився людям в той рабовласницький час, коли страждання рабів і підневільних були перевершені всяким терпінням і витримки. Але нажаль, ізраїльський народ, до якого Він прийшов, не впізнав Спасителя, оскільки був сліпим, глухим і німим. Бо, щоб побачити в особі Месії того свого Визволителя, треба знати Писання, в якому написані предвічні часи буття Божого, що буде Він призначений Отцем Небесним прийти на землю для спасіння всього людства.
Цим прибулим на землю був саме Син Божий, друга іпостась Святої Тройці, про що протягом всього Вітхого Завіту людям не дано було знати про цю велику тайну.
І тільки лише виконання Завіту в Своєму прибутті на землю у якості Месії, більша частина юдеїв, яка постійно навчалася і вивчала Писання святих пророків, побачила у Спасителі свого давноочікуваного вчителя, наставника і святого мужа, який своє земне життя покладав за світове людське стадо.
А ким же був цей святий Муж, прибулий з Неба на Землю? Про це писав ще у VIII-му столітті до Р.Х. великий пророк Ісая у главі 53, стих 3 «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його».
Тому, мало писати і говорити про народження Богомладенця на землі, який приніс нам мир і вічне спасіння, а треба ґрунтовно визнати в Ньому Сина Божого.
Ми, сучасники ХХІ-го століття радіємо пришестю на землю Сина Божого, який приніс всьому людству мир, а не війну, свободу, а не рабство, любов, а не зневагу, науку про Небесного Бога, а не язицтво, життя, а не смерть, мудрість і правду Божу, а не плітництво на братів і сестер по духу, яке йде від сили диявольського зла.
Тому, якщо ми будемо дітьми Божими, то й матимемо право на законне отримання Томосу Помісної незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві. Тільки тоді й українська держава буде повністю незалежна від будь – якої країни та загарбницько - матеріальної Церкви.
З чим же ми зустрічаємо цю велику подію, від якої залежить наше вічне життя, чи вічні муки?
Юдеї, як до Різдва Христового, так і до цього часу ще не впізнали у Христі Спасителі того Месію, якого направив на землю Отець Небесний ще 2015-ть років тому.
Вони продовжують чекати свого Месію, який надасть лише юдеям першість над всіма людьми світу, а вся решта, тим більше українці, будуть в їх очах другим ґатунком.
Так і ми. Хоч і називаємось християнами, та ще й православними, але далеко стоїмо від євангельських істин, бо життя наше понурене в земні проблеми, а горда душа і серце обрали брехню, плітки і зраду.
Чим же ми відрізняємось від тих юдейських пастирів, про яких писав святий пророк Єзекіїль у главі 34, стихи 1 - 4: «І було до мене слово Господнє: сину людський! виречи пророцтво на пастирів Ізраїлевих, виречи пророцтво і скажи їм, пастирям: так говорить Господь Бог: горе пастирям Ізраїлевим, які пасли себе самих! чи не стадо повинні пасти пастирі? Ви їли жир і вовною одягалися, відгодованих овець за¬-колювали, а стада не пасли. Слаб¬ких не зміцнювали, і хворої вівці не лікували, і пораненої не перев’язували, і вкраденої не повертали, і загубленої не шукали, а правили ними з насильством і жорстокістю».
Так і ми, архіпастирі і пастирі Української Православної Церкви Київського Патріархату, будуємо незалежну Помісну Церкву з центром у Києві, повністю відійшовши від Російської Православної Церкви Московського Патріархату.
А в чому ми відійшли від РПЦ Московського Патріархату? Зовсім ні в чому. Тільки лише у назві та в підступних звичках, доносах, інтригах і продаж душ людських тощо.
А жадність архієреїв і священнослужителів перевершує всі порушення Закону Божого, який нам надали предки богослови. Оскільки плітки, омана один одного, обдирання своїх підлеглих та парафіян є на самому першому місці.
Про це пророк Єзекіїль писав: «ситу вівцю ріжете, але отари не пасете». Які ж парафії чи єпархії наших Церков зможуть похвалитися, що вони мають благодійницькі їдальні та хоч невелике підсобне господарство, щоб в цій їдальні можна напитися бідній людині чаю чи поїсти інших варених страв, яка хоче їсти, бо вона голодна? Зате, всі віруючі люди несуть своє останнє в храм, щоб нагодувати бідних людей. Але так звані «пастирі» зі своїми «пастирятами» не дають ходу цим харчам, бо залишаються у своїх оселях де часто пропадають, гниють, з’їдаються черв`яками або гризунами.
Так, всі ми знаємо, що кожна Помісна Православна Церква добровільно не була відпущена Константинопольським Патріархатом, а лише методом боротьби за свою незалежність протягом століть, особливо з VIII-го по XX-те.
Такими Церквами, які стали вільними завдяки своїй боротьбі, були: Сербська, Румунська, Болгарська, Албанська, Російська тощо. Так і Українські Православні Церкви окріпнуть і обов’язково об’єднаються в середовищі свого народу і в своїй Українській Державі, і скажуть одним диханням, що ми є Помісна Православна Церква з центром у Києві. Їй вже ніхто не завадять ні на півночі, ні на Середземномор’ї, бо все буде залежати від українського сильного і вольового народу та від порядної, чесної і справедливої влади, якої в Україні ще не було до цього часу.
Правда, був в Україні Президент В.А. Ющенко з 2005-го по 2010-й роки, який мріяв про дійсну Автокефалію УПЦ, але його Прем’єр – міністр Ю.В. Тимошенко була повною противницею в утворенні єдиної Помісної Української Православної Церкви, бо для неї завжди була канонічною і благодатною тільки УПЦ Московського Патріархату. До УПЦ Київського Патріархату вона звернулась лише під час виборів у Президенти України у кінці 2009-го на початку 2010-го років. Треба сказати, що Юля ніколи не була українкою по своїй суті, хоч і розмовляла українською мовою та й предки її не були українцями, а представниками інших націй.
Ми шукаємо своїх ворогів на півночі і не бачимо їх біля себе в Україні або й в собі. В наш час по всіх містах і селах поширився бандитизм, вбивства, крадіжки й захоплення чужих квартир і будівель. І всьому цьому допомагають деякі правоохоронні органи, які ще не пройшли люстрацію (чистку). А влада, як міська, обласна і державна мовчить, бо це є вигідно їй, що люди вбачають своїх ворогів в цих бандитах, і не бачать в тих, які захопили крісла в столиці нашої держави.
Сучасна влада не боїться розвитку бандитизму в Україні. Навпаки, вона більше боїться добровольчих батальйонів на Донбасі, які зараз боронять Україну з волонтерами разом із Збройними Силами нашої держави, звичайно ж, без корумпованих генералів та міністрів. Але потім, після перемоги на сході України вони планують прийти до Києва, щоб до кінця в цьому питанні навести державницький лад.
Ось чому сучасна влада не лікує поранених воїнів – добровольців, які захищали цілісність української Батьківщини, а тим родинам, у яких загинули воїни-добровольці, влада не виплачує й не надає достойної допомоги.
Складається враження, що українська Вітчизна потрібна лише одиницям, дійсним патріотам нашої країни, а не сучасній владі, де українських патріотів є дуже мало.
Адже сучасні керівники України вже були при владі 5-10-ть років тому, з 2005-го по 2010-й роки, але вони ж нічого не зробили для України ні тоді, ні зараз не роблять, бо тільки воюють між собою за портфелі та за особливі крісла.
Україна жалкує втрати Криму. А чому це питання не ставилося ще за часів Президента України Леоніда Кучми, при якому мер Москви Юрій Лужков (Кац) направляв туди мільярди грошей для будівництва житлових будинків та підприємств членам російської діаспори в Криму, та ще й російські паспорти їм видавав? Тому, Крим не офіційно вже був російським ще при Л.Д. Кучмі, з 90-х років ХХ-го століття до 2004-го року. А що він та його влада зробили в ті часи для українців в Криму? Вони не побудували жодної середньої української школи, не говорячи про житлові та національно – культурні умови українців та кримських татар. А при міністрі освіти України Дмитру Табачнику питання про українську освіту в цьому краї й зовсім набуло ворожого змісту. А тепер Л.Д. Кучма представляє Україну у Мінську на зустрічах з представниками від Росії та ЄС з питанням про завершення війни на Донбасі.
Так що ж сучасна влада зараз зможе зробити для простого українського народу? Вони Україну направили до Європи, до ЄС. Але ж і в 2013-му році Україна була б там, якби тільки В.Ф. Янукович звільнив Юлю Тимошенко із харківської в’язниці, і більше ніяких умов не вимагала делегація з ЄС від нього, яка складалась всього лише з двох людей: екс-Президента Польщі Олександра Квасневського та екс-Президента Європарламенту Патріка Кокса.
І що ми бачимо зараз? Юля Володимирівна на свободі і про неї всі забули, як в Україні, так і на Заході. Які ж це наші друзі в ЄС, які вимагали і вимагають від урядів України подорожчання газу та на інших необхідних комунальних послуг для українського народу, не говорячи про харчі та інші продукти, що перевершує всяку людську логіку витримки і подолання цієї нерівності з багатими олігархами та корупціонерами.
Тож нехай українська діаспора в Росії разом з російським народом відчуває величезну дорожнечу на все, бо тут діють санкції ЄС та США. Але ж в Україні то немає ніяких санкцій? А влада годує завтрашніми кращими днями в Україні, хоч пенсії не зростають, а більшість українців отримують біля 1000 гривень. А що можна зробити за них, коли платня за комунальні послуги сягнула втроє і вчетверо більше?
Пенсії і зарплати для бідноти та нещасних людей стоять на «0», а грошей де хочеш там і бери, але плати за газ, інакше від’єднають його від хати. Адже Україна видобуває газу в своїй країні повністю для користування українським народом для своїх побутових потреб.
Так чи є необхідність дерти зі свого народу такі кошти, якими влада не забезпечує достойною платнею та пенсіями? А корупціонерів і олігархів сучасна влада не зобов’язує платити повні кошти за цей самий вкрай дорогий газ, щоб покривати потреби населення. Так якою ж є політика ЄС? Захисницею простих українців, чи корупціонерів і олігархів.
Можливо з цього приводу й поширився бандитизм по всій Україні?
Бо ця реформа в цінах на газ, на пальне та на харчі не стосується чомусь сучасних скороспілих олігархів, корупціонерів тощо, які економічно зґвалтували і обманули бідних робітників і селян, ставши мільйонерами і мільярдерами за рахунок українського нещасного народу, за малий відрізок часу.
Тому, якщо Євросоюз є братерським в Європі до України, то хіба ж він не бачить страждання нашого народу? А якщо не бачить, то навіщо нам така Європа, хоч Францією на початку ХІ-го століття правила донька великого князя Київського Ярослава Мудрого – Анна Ярославівна!
Одні державні олігархи в Україні відійшли, а інші, нічим не кращі від попередників, прийшли до влади, щоб збагачувати свої кишені. Вони ще сміють себе називати українцями?!
Це ми є українці, а не «хохли». Ми є чесний і правдивий древній народ, який вихований на євангельських істинах і заповідях пророка Мойсея: не вбивати, не красти, шанувати батька і матір, а також знати одного Бога, який є на Небесах.
Батьки нас виховували в любові до людей, до тварин, до птахів, до всякої природи, якою нагородив нас Творець Неба і Землі.
А що ж Європа нам пропонує? Зовсім недавно ми бачили відеофільм, в якому показане моральне життя датчан (Данія), які щороку проводять на березі Фарерських островів, про що написано у статті з відеофільмом за назвою:
«Массовые убийства дельфинов в Дании - ежегодное зверство!»

http://www.youtube.com/watch?v=C5g5e3TiJc8

Это невероятно, но это, правда. Оно происходит ежегодно в стране, которую мы считаем цивилизованной, в Дании, на Фарерских островах. Это местный обычай. Таким образом, массовым убийством дельфинов, юноши доказывают свое совершеннолетие. И никто ничего не делает, чтобы остановить это дикое варварство. Убитые дельфины породы Calderon, это умные и общительные дельфины, которые охотно идут на контакты с людьми.
І це ж цими звірствами займаються християни Західної Європи. І навпаки. Як сповіщає сайт http://uduba.com/344421/Indiya-priznala-delfinov-lichnostyami-i-ZAPRETILA-DELFINARII що «Индия признала дельфинов личностями и ЗАПРЕТИЛА ДЕЛЬФИНАРИИ».
Ось як відрізняються сучасні християни від древніх і сучасних індійських буддистів.

http://www.youtube.com/watch?v=C5g5e3TiJc8


Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана


Щось подібне відбувалось на Хрещатику і на вулиці Грушевській, де на мирних Майданах валялись вбиті «Беркутом» тіла учнів, студентів, вчителів, професорів, вчених і простих людей, які чекали звіту від Президента України В.Ф. Януковича та його уряду.
Але вони так і не дочекались прибуття державної влади до свого народу, який обрав цих чиновників (державних, обласних, міських і сільських) керувати Україною. Цей же самий український народ є і зараз вимогливим, але вже до сучасної влади, яка теж стала на шлях своїх попередників, бо не бажає знати проблеми наших людей.
Але ці людські помилкові якості стосуються не тільки державних людей, але й церковних, які перед народом хочуть показати себе святими угодниками Божими, а в дійсності вони є лукаві, хитрі і продажні істоти.
І це стосується не тільки архієреїв і духовенства УПЦ Московського Патріархату, але й всіх Українських Церков, які є в Україні.
І що є дивним, так це архієреї УПЦ МП, які в більшості є родом із західної частини України і служать в центрі та у східній частині нашої держави. Але як вони ведуть себе з народом? Як Іуда повів себе по відношенню до Христа Спасителя? Спочатку був Його учнем, їх хліб поряд з ним, а потім і продав його за 30-ть срібників.
Це й Донецький Митрополит Іларіон (Шукало), Луганський Митрополит Митрофан (Юрчук), намісник Києво – Печерської Лаври Митрополит Чорнобильський Павло (Лебідь), Дніпропетровський Митрополит Іриней (Середній), Криворізький Архієпископ Єфрем (Кицай) та багато інших, які будучи українцями за походженням, але в душі вони є яничарами, перевертнями і є дійсними «хохлами», а не українцями.
Але й в УПЦ Київського Патріархату це лицемірство і архієрейський кар’єризм має своє місце. Якось в кінці жовтня місяця 2014-го року я прибув із Москви до Києва, перетнувши тисячу кілометрів, щоб прийняти участь у святі на честь інтронізації Святійшого Патріарха Київського Філарета. Але не встиг я зайти до приміщення Патріархії, як один із її керівників заявив мені: «А хіба тебе ще не посадили»? Я, від несподіваності, не зміг знайти жодного слова для достойної відсічі. І ось. На другий день, після урочистого богослужіння та обіду моє «авто» зустріли вночі бандити на 126-му кілометрі від Києва до Дніпропетровська, біля Яготина. Вони розбили заднє скло в кабіні, схопили валізку з грішми та документами і втекли на своєму автомобілі. Ми в свою чергу звернулись до Яготинської міліції, яка не забарилась й приїхала на місце нашої пригоди. Додаємо копію Довідки:


Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана


Через деякий час, по цій же трасі були розстріляні з гранатомету інкасатори на автомобілі, які рухались до Дніпропетровська, направляючи туди великі кошти для пенсіонерів.
Хочеться нагадати, що й на моїй домашній дзвіниці, у Дніпропетровську, на якій висіли дзвони й прикрашали своїм звучанням і передзвонами березанівців АНД району, бандити вкрали вісім дзвонів великих і малих й продані одній з православних парафій по «благословенню» вищого церковного начальства.

Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана


Дзвіниця при домовому храмі Митрополита Адріана у Дніпропетровську.

___________________________________________________________________________________________

Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана


Домовий храм Митрополита Адріана на території його оселі.

___________________________________________________________________________________________

Після звернення до Дніпропетровської міліції, була надана ось така відповідь:


Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана


Загальна вага дзвонів сягала біля 700 кг.. Нажаль, ні Яготинська, ні Дніпропетровська міліції так нічого й не зробили, щоб знайти «героїв» сучасної України.
У Березанівці, на Дніпропетровщині, щоночі бандити крадуть автомобілі, скутери, велосипеди, навіть знімають фіртки та ворота з огорожі тощо, щоб здавати до металобрухту, не говорячи про каналізаційні люки по всьому місту Дніпропетровську, які по ночам витягуються й продаються, а люди ламають ноги і руки падаючи в них або в автомобілях зламуються колеса та інші його частини. Була крадіжка цінних речей й у Володимирському патріаршому соборі м. Києва, але злочинців дуже швидко знайшли, бо в цьому приймало участь все Управління Міністерства внутрішніх справ міста Києва.
Та хіба не порядком в Україні повинна займатися сучасна влада?
Але, очевидно це її не стосується. Хоч Петро Порошенко та Арсеній Яценюк офіційно заявили про «розробку нової світової безпеки». Значить про світову безпеку вони піклуються, а ось, про безпеку українців в Україні вони «забувають».
Якось вийшовши на волю із в’язниці, екс-міністр Внутрішніх Справ України Ю.В. Луценко на всю Україну заявив про своє покаяння перед українським народом і що він тепер буде прислухатись до кожного слова українців.
Різдвяне привітання Митрополита Богородського Адріана
А що вийшло ? Не встиг В.Ф. Янукович повернутись із Вільно (Литва) до Києва в кінці 2013-го року, як тут же, Ю.В. Луценко закликав всю Україну до боротьби з цією владою й сказав: якщо до Києва прибуде 100 000 українського народу, то це вже буде дійсна революція. Яку ж ми побачили революцію? До столиці України прибували сотні тисяч мирних людей, вимагаючи своїх прав і свобод, але завершилось це великим кровопролиттям «небесної сотні». Хто про них зараз згадує із сучасної влади? Зовсім ніхто. А ті правоохоронці, які вчора вбивали невинних протестувальників, чесних і розумних кращих дітей України, зараз вони на волі й продовжують гальмувати розвиток цивілізованої України. А такі, як Ю.В. Луценко, ними не займаються, бо сам екс-міністр внутрішніх справ заявив, що в Україні ніякої люстрації, тобто чистки службовців міліції і «Беркуту» не буде.
За його словами, люстрація не потрібна. Мало цього. До Венеціанської комісії (Італія), для вирішення питання люстрації в Україні, Петро Порошенко направив найзлішого ворога нашої Вітчизни, нардепа України і Ректора Одеської національної юридичної академії – Сергія Ківалова. Очевидно з «благословення» його духівника Одеського Митрополита УПЦ МП Агафангела (Савіна).
Хто може представляти державу в іншій країні без повноважень Президента України, та ще й з питанням про люстрацію, про чистку кадрів в Україні, до яких належить і сам Сергій Ківалов? Звичайно ж, з волі Президента України П.О. Порошенка.
Ми знаємо, що для сучасного Президента України П.О. Порошенка Київський Патріархат не існує. І це свідчить його відношення до всієї Української національної Церкви. Бо він і його родина причащаються святих Христових Таїн лише в храмах УПЦ Московського Патріархату та в греко – католицьких, а не в храмах УПЦ Київського.
Наприклад, на свято великого князя Київського Володимира, 28.07.2014-го року, до Києва прибули 30 000 віруючих УПЦ Київського Патріархату з усієї України, щоб прийняти участь у Хресному ході від Володимирського собору до Володимирської гірки (4-ри кілометри ходи). Але П.О. Порошенко не знайшов потрібним прибути ні до собору, ні до пам’ятника князю Володимиру, щоб зустрітися з духовенством і віруючими на цьому святі й привітати їх. Тільки зараз він інколи заходить до Михайлівського монастиря в робочому порядку.
Дивне було рішення П.О. Порошенка й по відношенню до колишнього Голови Рівненської обласної державної адміністрації Рибачка Сергія Леонідовича, якого скинув з цієї посади не за те, що він був членом партії «Свобода», яка на виборах не пройшла до Верховної Ради, хоч Парламент і Уряд України дозволили навіть іноземцям бути членами Уряду в нашій країні, щоб очолювати високі посади.

Але П.О. Порошенко зняв з посади С.Л. Рибачко, зате, що він зібрав в своїй резиденції керуючих єпархіями УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви для спілкування між собою, для примирення і братерства Церков і віруючих на Рівненській землі. http://www.president.gov.ua/ru/documents/18472.html
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 888/2014
Звільнити РИБАЧКА Сергія Леонідовича з посади голови Рівненської обласної державної адміністрації. Президент України - Петро ПОРОШЕНКО 18 листопада 2014 року

Та хіба ж це було погане рішення Голови обласної адміністрації, яке направлене на мир і злагоду в цьому регіоні? Якби всі Голови обласних адміністрації по всій Україні були такими ревними українцями, то давно вже б в нашій державі була б єдина Помісна Українська Православна Церква!
Таким чином, зустрічаючи велике світове свято на честь першого пришестя на землю Христа Спасителя – Різдва Богомладенця, ми всі повинні свідомо сприйняти цю історичну подію, від якої залежить наше майбутнє: де ми будемо у пеклі, чи в Раю?
Я щиро вітаю всіх співбратів - архієреїв і духовенство Українських Православних Церков в Україні й у всьому світі, братів і сестер у Христі, чесних і правдивих депутатів Верховної Ради, урядовців України й тих, які направляють своє зусилля на дійсне покращення матеріального життя українців, Збройних Сил України і добровольчих батальйонів, які, люблячи і захищаючи свою Українську Батьківщину, віддають своє життя за неї. Завдяки волонтерів, існує Українська Армія та інші добровольчі збройні сили, сучасне Міністерство освіти, яке виховує молоде покоління в національному і церковному дусі, віруючих і всіх православних людей доброї волі!
В наш час значення Міністерства освіти на чолі з міністром, Сергієм Квітом, колишнім Ректором Київської Могилянської Академії є дуже велике.
Навіть він взяв на себе величезну відповідальність за спасіння Української Ужгородської Богословської Академії, Ректором якої був і є знаменитий українець і чесний православний пастир - архімандрит Віктор (Бедь).
Бо керівництво УПЦ Московського Патріархату за патріотизм і українську національну свідомість архімандрита Віктора (Бедя) вирішило скасувати цю Академію, а отця Віктора (Бедя) заборонити у служінні.
Але Міністерство освіти України врятувало Богословську Академію та її отця Ректора від несправедливого скривдження. А чому ж Президент України П.О. Порошенко до цього часу не надав оцінки агресивним діям церковників, які порушують церковні канони і громадсько – конституційні права громадян і воїнів України? Хоча згідно статті від 28-го листопада 2014-го року, яка була надрукована на цьому сайті http://catholicnews.org.ua/prezident-ukrayini-natyaknuv-verhovniy-radi-pro-rol-rpc-u-rosiyskiy-agresiyi-proti-ukrayini П.О. Порошенко в решті решт замислився над діями зрадників України.
Ще раз щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим та Новим роком!


Адріан - Митрополит Богородський

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії