Головна: - e-mail: mitropolet@mail.ru - http: //eparhija.com.ua - Skype: mitropolet


Категорії Новин


Новини

Керуючий Єпархією


Богородська єпархія УПЦ


Медіа

Документи

Газета


Проповіді і проповідники


Календар богослужінь


Контакти


Молитва



Голодомор та геноцид в радянські часи з відеофільмами



Українські історичні та народні трагедійні пісні і думи



Українські історичні думи козацької доби з відеофільмами



П'єси та спектаклі художнього та комедійного змісту з відеофільмами


 

У вигляді календаря

«    березня 2024    »
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Жовтень 2023 (2)
Квітня 2020 (2)
Березень 2020 (3)
Грудень 2019 (2)
Червень 2019 (3)
Березень 2019 (5)
 

 

Hosting Ukraine

 

Богородська єпархія УПЦ КП » Новини » Богородської єпархії » Митрополит Адріан відповів єпископу Іларіону з УАПЦ

Митрополит Адріан відповів єпископу Іларіону з УАПЦ

Автор: mitropolit от 15-05-2011, 15:31
Українська Автокефалія
"Пізнайте Правду, і вона вас вільними зробить…" (Ін.8:32)
http://uaoc.net/2010/05/22/adrain-ilarionu/

22.05.2010 р.
Інтернет-проект “Українська Автокефалія” уже давно став унікальним у своєму роді місцем обговорення багатьох важливих проблем нашого церковного життя. Ми залюбки даємо можливість висловитись на сторінках Uoac.Net усім бажаючим, звісно, при умові адекватності таких поглядів, і відповідності до вимог церковної користі.
Сьогодні ж ми пропонуємо вашій увазі ознайомитись з позицією представника УПЦ Київського Патріархату, високопреосвященного владики-митрополита Адріана, черговий лист якого продовжує розпочату полеміку в наших коментарях. Звісно, редакція нашого сайту зовсім не поділяє вдаваного у листі оптимізму владики Адріана. Одначе, в нашій редакції твердо переконані у тому, що лише навчаючись дослухатись до позицій опонентів, ми з вами вчимося не тільки культури спілкування, але й працюємо для церковної єдності.
Саме тому, ми нині і знайшли доцільним опублікувати відкритий лист митрополита Адріана до єпископа Черкаського і Кіровоградського УАПЦ Іларіона. У своїх публікаціях, ми з вами, ще не один раз повернемось до обговорення згаданих тез. Ну, а поки – пропонуємо ознайомитись з листом, поданим у авторській редакції, без жодних змін та наших редакторських правок.
Незабаром ми опублікуємо редакційний коментар на цей лист. Слідкуйте за нашими оновленнями.
Прот. Євген Заплетнюк,
Редактор


Преосвященному Іларіону, єпископу Черкаському і Кіровоградському УАПЦ

Ваше Преосвященство !

Я отримав від Вас відповідь на мою письмову подяку від 12-го травня 2010-го року Блаженнійшому Митрополитові Мефодію (УАПЦ) і Преосвященнійшому Єпископу Євстратію (УПЦ КП) за їх сумісне відспівування сина покійного Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси – України Володимира – протоієрея Тараса Романюка, яке також було надруковане на сайті УАПЦ.
Я щиро дякую Вам за цей лист, але разом з тим прошу Вас не гніватись на мене, за мій власний коментар на нього.
По-перше, у Вас кожне слово Патріарх, мається на увазі Патріарх Філарет, чомусь взяте у лапки? Адже хочемо ми чи не хочемо це визнавати, але ж він був одностайно обраний на Помісному Соборі УПЦ Київського Патріархату, 22-го жовтня 1995-го року, на посаду Патріарха Київського і всієї Руси – України.
По-друге, Святійший Патріарх Філарет є моїм Предстоятелем, який приймав участь в моїй хіротонії в Єпископа і ним я затверджений у якості члена Священного Синоду УПЦ КП. Також він раніше часу за мою скромну працю підвищував до санів Архиєпископа і Митрополита.
По-третє, не треба ігнорувати всіх Предстоятелів Українських Православних Церков сьогодення, а навпаки, до кожного шукати «ключі» взаємного порозуміння і поваги до нього.
Тому, дорогий Владико, давайте суд віддамо Господу, а собі залишимо тільки присутність на ньому, щоб вчитися, змінюватися, молитися і спасати рід людський від гріхів і падінь.
Наша задача з Вами дружити, вислуховувати один одного, по-братерськи підказувати і обережно шліфувати свої серця і душі, а Господь Всемилостивий зробить Свою благодатну справу! Навіщо нам ця непотрібна ідейна війна між двома рідними по духу, православними конфесіями, коли йде висміювання один одного на користь нашим церковним недругам.
Ми ж знаємо, що як кожна людина має свій конкретний відрізок життєвого часу, так і всі керівники Церков, Урядів країн і родин.
Тому, не потрібно боятися, що якийсь там, неприємний чоловік стане на чолі керма церковного корабля.
Треба віддати велику подяку Святійшому Патріарху Філаретові хоч би тільки за те, що він зумів утримати нашу Церкву від розділень, як це є, наприклад, тільки не гнівайтесь, в УАПЦ.
В одному Львові і області є декілька самостійних юрисдикцій УАПЦ, в тому числі й юрисдикція Архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря (Ісиченка).
Значить, раніше, аніж говорити про УПЦ Київського Патріархату, треба поставити задачу перед всіма гілками УАПЦ про їх об’єднання, щоб не вийшло так, як це було в 1993-му році. Бо ще влітку 1992-го року відбулось об’єднання УПЦ з УАПЦ, хоч і не всі підтримували цю нову Церкву – УПЦ КП, але здавалось, що сталось велике свято в Україні, в якому приймав участь в тому числі й відомий протоієрей Володимир Ярема.
А після того, як Московський Кремль почав його лякати життям родини, він, віддав свою стареньку дружину в черниці, а самого поставили Патріархом УАПЦ, з ім’ям Димитрій (Ярема), щоб завадити розвиткові єдиної на той час (1993-й рік) УПЦ Київського Патріархату і загальмувати роботу Помісного Собору в жовтні 1993-го року, на якому повинен бути обраний новий Патріарх Київський і всіє Руси - України, після смерті Святійшого Патріарха Мстислава (Скрипника).
Таким чином, з появою нової УАПЦ в 1993-му-1994-му роках, в її середовищі також виділилися ще новіші об’єднання, які вийшли в самостійне церковне життя, організувавши свої незалежні Єпархії, подібно «Народному Руху України», який розділився на три – чотири політичні сили.
Ми повинні бути вдячними Патріархові Філаретові й за те, що він переклав і видав майже всі церковно – богослужбові книги українською мовою.
Звичайно, на мою думку, треба було в кінці 2004-го на початку 2005-го року брати керівну ініціативу за перемогу Української Православної Церкви двох юрисдикцій в свої руки, але багато хто з нас надіявся на перших державних осіб, що саме вони візьмуть на себе піклування про утворення в Україні єдиної помісної УПЦ. Тоді як замість цього, ми побачили розбрат між ними і боротьбу за тимчасові крісла, що продовжується й зараз, серед сучасних опозиціонерів.
А візьміть сучасного Президента України В.Ф. Януковича у якого Прем’єр – міністр М.Я. Азаров є теж його людиною, як це було й і в попередніх керівників української держави.
Адже ж М.Я. Азаров є у всьому слухняний своєму Президентові В.Ф. Януковичу, чого не хотіла робити Ю.В. Тимошенко. Але сучасний Президент України має ті ж самі повноваження, які мав і попередній Президент В.А. Ющенко.
Як було приємно дивитися, слухати і читати про сумісну панахиду Митрополита Димитрія (УПЦ КП) і Єпископа Михаїла (УАПЦ) по загиблих українцях від рук НКВДистів у Києві, які були страчені у селищі Биківні, біля столиці.
Я думаю, що нам треба молитися разом не тільки за померлих, але й за Божественними літургіями, за живих!
Ці дії тільки підвисять нашу свідомість і роль у справі об’єднання Українських Православних Церков, щоб не було більше розділень, як у Львові, так і в цілому по всій Україні.
Святий апостол Павло у своєму Першому Посланні до Коринф`ян, глава 1, стих 12 писав: «…кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я – Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за Вас? Чи в Павлове ім’я ви христились»?
Таким чином, Христос у нас один, а люди, які тимчасово стають самі чи їх обирають на Патріарший Престол, не повинні бути для нас перепоною, в тому числі й сучасний Патріарх Московський Кирило (Гундяєв), бо він теж є тимчасовою людиною на Землі і всі наші успіхи залежать тільки від нас самих, звичайно ж, за допомогою Божою.
Ви пишете, що: «…Патріарх Філарет вчинив канонічний злочин у Болгарській Православній Церкві, підтримавши, так званий, «піменський» розкол. Знову ж таки наколотив в Православній Церкві Еллади, утворивши так званий, «екзархат», натворив біди Грузинській Православній Церкві приступаючи до богослужінь з покараним за канонічні злочини архиєреєм в цій Церкві».
Дорогий Владико! Не треба так критично ставитись до Патріарха Філарета, а свої питання треба переоглянути, оскільки вони йдуть в протиріччя з появою в Україні УАПЦ на чолі з Першосвятителем, Митрополитом Василем (Липківським), який був обраний у 1921-му році на Помісному Соборі у Києві Предстоятелем УАПЦ. Його діяльність розпочалась з переводу парафій в Україні РПЦ Московського Патріархату в УАПЦ. Так і Митрополит Пимен в Болгарській Церкві зі своїми архиєреями – однодумцями, духовенством та парафіянами, в державних Судах виступили проти Патріарха Болгарського Максима, який був поставлений на цю посаду в радянський час КДБ СРСР.
Тому це був не «пименський» розкол, як Ви пишете, і не «філаретівський», про що постійно пише РПЦ МП, але була достойна боротьба національних православних сил Болгарії, подібно православного руху в Україні в 1989-му-1990-х роках за відродження УАПЦ в нашій державі, в чому зіграли велику роль Високопреосвященнійший Митрополит Іван (Боднарчук) і, особливо, Святійший Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ в США - Митрополит Мстислав (Скрипник).
Що стосується втручання Патріарха Філарета у справи Елладської Церкви, то не Патріарх Філарет запрошував Митрополита Тимофія до Києва, а навпаки, він зі своїми парафіями звернувся до нашої Церкви і Священного Синоду з проханням прийняти його до складу УПЦ КП.
І в цьому нічого поганого не має, оскільки керівництво Грецької Церкви не справедливо, порушуючи історичність існування Константинопольського Патріархату та Київської Митрополії Руської Православної Церкви в наш час, повністю підтримує ту Церкву, яка насильно відірвала нашу Церкву від їхньої, Грецької, утворивши і укріпивши свою, Російську Православну Церкву Московського Патріархату.
Це по-перше, а по-друге, Грецька Православна Церква сама в собі розділилася на «старостильників» і «новостильників» і, саме на новий стиль перейшла діюча Православна Церква в Греції.
Тому, серед багатьох архиєреїв і духовенства в Греції виникли суперечки з цього приводу, після чого вирішили вийти зі складу своєї Церкви і ввійти в ті Православні Церкви, які були і є близькими до їхнього серця.
Також Ви пишете й про Грузинську Православну Церкву. Той єпископ, який співслужив разом з нами Патріарху Філаретові на одному з богослужінь у Володимирському соборі м. Києва декілька років тому, то керівники уряду Грузії нам його представили, як прогресивного й сучасного архиєрея, який був незгідний з діями правлячого Предстоятеля Грузинської Православної Церкви Патріархом Іллею, захищаючи колишнього Президента Грузії Звіада Гамсахурдіа.
У зв’язку з цим, він добровільно вийшов на заслужений спокій. Тому цей Єпископ мав і має повне право служити в тій Церкві, яка його приймає в архиєрейському сані, як достойного сина грузинського народу.
Що стосується парафій в США, то я був свідком того, коли американці українського походження з великим задоволенням бажали вийти зі складу сучасної УАПЦ. Бо після смерті свого Предстоятеля США Митрополита Мстислава (Скрипника), а нашого Патріарха УПЦ КП, його архиєреї, Митрополит Константин і Архиєпископ Антоній без попередження свого народу, підпорядкували УАПЦ США Константинопольському Патріархатові, тобто зрадили членам православної української діаспори в США.
Тому, саме ці незгідні парафії УАПЦ в США й вирішили ввійти до складу своєї рідної Православної Церкви, в особі УПЦ КП, щоб бути з нею назавжди.
Й останнє. Ви критично ставитесь до Патріарха Філарета за те, що він не акцентує необхідність у визнанні УПЦ КП помісними Православними Церквами світу, висловлюючись, що ми повинні спочатку визнати себе, а потім вже й мріяти про світове прийняття нас до Вселенської Церкви на чолі з Константинополем.
А що ж тут поганого сказано? Всі православні Церкви, які входили до складу Константинополя з IV-го по XIХ-те століття не думали про те, щоб їх автокефалію визнав Константинополь або інші помісні Православні Церкви. Про це й мріяти не можна було в той час, бо вони добивалися в першу чергу утворення в своїй Державі незалежної Автокефальної Православної Церкви. Тому, своє негативне ставлення до Святійшого Патріарха Філарета замініть на позитивне, як і ми це робимо по відношенню до Блаженнійшого Митрополита Мефодія, заради майбутньої єдиної помісної Української Православної Церкви з центром у Києві, який є – Матір’ю – Церквою для Москви, а не навпаки. Ми особливо пишаємось тим, що саме у нас, в Україні, а не в Росії, проповідував святий апостол Андрій Первозваний.
Хіба ж Ви забули про те, що Київська Митрополія Руської Православної Церкви, а не Російської, була підлегла саме Константинопольській Церкві з 988-го до 1686-го років, яка була підкорена Російською Православною Церквою Московського Патріархату, насильно відірвавши її від Матері – Церкви Константинополя і без згоди українського народу, приєднавши до себе під тиском Московського Кремля.
Тобто, приєднувати Москвою нашу древню Церкву з апостольським преємством було канонічно і благодатно, а від’єднуватись нам від них, на їх думку, це є «не благодатно» і «не канонічно».
Таким чином, згідно Вашого резюме, ми повинні чекати згоди РПЦ Московського Патріархату про визнання УПЦ Київського Патріархату.
Де ж логіка нашої спільної боротьби з УАПЦ за утворення і завершення єдиної в Україні помісної Української Православної Церкви з центром у Києві?
Вибачте за мою гостру відповідь, але я висловив Вам своє ставлення до цих питань!

Зі щирою повагою до Вас – Митрополит Адріан
http://uaoc.net/2010/05/22/adrain-ilarionu/

 

Hosting Ukraine

 

@ 2011 Прес-центр Богородської єпархії