літо 2009-го року
Тільки що я прочитав на Вашому офіційному веб – сайті http://www.cerkva.info/ листа: «Богоборцям не треба ні благословення, ні Церкви, ні Бога!», який справив на мене болюче враження.
Я є архієрей УПЦ Київського Патріархату, але ж в моїй голові ніколи не виникала думка, щоб когось зі своїх кліриків покарати, розстригти, відправити в церковну заборону тощо, тому що всі мої клірики біля 180-ти, яких на Дніпропетровщині за 16-ть років існування новоствореної мною Єпархії збиралися по крихтам з усієї України, щоб не тільки заповнити ними 220-ть парафій і будувати храми, але й навчити їх працювати й духовно опікувати своїх віруючих пасомих.
Але на жаль, на Рівненщині, все йде під «різак»: «косять» й «молотять» без жалю і без пам’яті, бо сучасні архиєреї не кували ці кадри в названій Єпархії, а дозволяють собі їх критикувати і виганяти, як не угодних для них людей.
А чому б нам, архієреям, не бути меншими серед менших своїх братів у Христі й бути «офіціантами», а не чиновниками за банкетними столами?
А чому б нам не подати їм руку для миру і християнської любові? Чому ж ми не слідкуємо за собою і за своїми діями, а тільки в анекдотах проводимо своє церковне життя, яке аж ніяк не можна назвати благословенним, благодатним, церковним, чи людським?
Адже все це сприймається новими кадрами нашої помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату, як кощунство над Православною Вірою.
Але ж якій Православній Церкві потрібні ті кадри, які підбираються по матеріальним цінностям, а не по духовним скарбам?
Так і на Рівненщині. Ми розуміємо, що Владика Євсевій пройшов чудову практику, як церковну, так і політичну, особливо в часи СРСР за кордоном. А кого туди посилала «партія»? – Ми всі чудово знаємо. Тому, давайте друзі їх мирити і, як можна найшвидше, але не по-радянському зразку, а по зразку вільної і незалежної православної України.
Я не захищаю тих людей, які розпочали боротися й воювати зі своїм старшим у віці, Митрополитом Євсевієм. Але ж і Владиці треба побороти себе і примиритись зі своїми кліриками на Рівненщині і, не робити з них «козлів» відпущення, серед яких є багато священнослужителів, будучи ставлениками Митрополита Даниїла (Чокалюка), після смерті якого, Митрополит Полтавський і Кременчуцький Євсевій у дні похорону став керуючим цією Єпархією.
Хіба ж це гуманно було, коли ще тіло Митрополита Даниїла було теплим і неоплаканим всіма віруючими, а Митрополит Євсевій вже прибув на його місце очолювати Рівненську єпархію. Чому ж це не враховується нами?
Де ж тут християнська мораль? А ми чомусь звикли вимагати від інших цих чеснот праведності, окрім самих себе. Чому ж ми знову розпочинаємо жити по московському сценарію: «…захоплюй, діли і володій?» На мою думку, ми повинні постійно молитися і боятися Бога в своєму житті.
У Вашій статті йде мова про забороненого диякона Віталія Поровчука, тоді як на сайті Рівненської єпархії УПЦ КП, до цього часу, зберігається його стаття за назвою «Симонія».
Невже ж наші молодші брати – священнослужителі не мають права своєчасно нас теж вчити і нагадувати про допустимі нами помилки?
Чому ж над Дніпропетровським та іншими, не угодними архієреями, глузувати можна, а над «обраними» - ні?
Можливо мої думки не сподобаються Вам, але, якщо ми вирішили будувати благодатну Церкву, то вона повинна бути чистою й святою, щоб Вона відділялася від тих земних Церков, які далеко відійшли від Бога, як це було з Російською Православною Церквою Московського Патріархату в роки атеїстичного войовничого більшовизму з 1917-го по 1990-тий роки.
З повагою до Вас - Митрополит Богородський Адріан
Лист Митрополита Адріана до прес-центру УПЦ КП про події в Рівненській єпархії
Шановні друзі прес-центру УПЦ Київської Патріархії !
Тільки що я прочитав на Вашому офіційному веб – сайті http://www.cerkva.info/ листа: «Богоборцям не треба ні благословення, ні Церкви, ні Бога!», який справив на мене болюче враження.
Я є архієрей УПЦ Київського Патріархату, але ж в моїй голові ніколи не виникала думка, щоб когось зі своїх кліриків покарати, розстригти, відправити в церковну заборону тощо, тому що всі мої клірики біля 180-ти, яких на Дніпропетровщині за 16-ть років існування новоствореної мною Єпархії збиралися по крихтам з усієї України, щоб не тільки заповнити ними 220-ть парафій і будувати храми, але й навчити їх працювати й духовно опікувати своїх віруючих пасомих.
Але на жаль, на Рівненщині, все йде під «різак»: «косять» й «молотять» без жалю і без пам’яті, бо сучасні архиєреї не кували ці кадри в названій Єпархії, а дозволяють собі їх критикувати і виганяти, як не угодних для них людей.
А чому б нам, архієреям, не бути меншими серед менших своїх братів у Христі й бути «офіціантами», а не чиновниками за банкетними столами?
А чому б нам не подати їм руку для миру і християнської любові? Чому ж ми не слідкуємо за собою і за своїми діями, а тільки в анекдотах проводимо своє церковне життя, яке аж ніяк не можна назвати благословенним, благодатним, церковним, чи людським?
Адже все це сприймається новими кадрами нашої помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату, як кощунство над Православною Вірою.
Але ж якій Православній Церкві потрібні ті кадри, які підбираються по матеріальним цінностям, а не по духовним скарбам?
Так і на Рівненщині. Ми розуміємо, що Владика Євсевій пройшов чудову практику, як церковну, так і політичну, особливо в часи СРСР за кордоном. А кого туди посилала «партія»? – Ми всі чудово знаємо. Тому, давайте друзі їх мирити і, як можна найшвидше, але не по-радянському зразку, а по зразку вільної і незалежної православної України.
Я не захищаю тих людей, які розпочали боротися й воювати зі своїм старшим у віці, Митрополитом Євсевієм. Але ж і Владиці треба побороти себе і примиритись зі своїми кліриками на Рівненщині і, не робити з них «козлів» відпущення, серед яких є багато священнослужителів, будучи ставлениками Митрополита Даниїла (Чокалюка), після смерті якого, Митрополит Полтавський і Кременчуцький Євсевій у дні похорону став керуючим цією Єпархією.
Хіба ж це гуманно було, коли ще тіло Митрополита Даниїла було теплим і неоплаканим всіма віруючими, а Митрополит Євсевій вже прибув на його місце очолювати Рівненську єпархію. Чому ж це не враховується нами?
Де ж тут християнська мораль? А ми чомусь звикли вимагати від інших цих чеснот праведності, окрім самих себе. Чому ж ми знову розпочинаємо жити по московському сценарію: «…захоплюй, діли і володій?» На мою думку, ми повинні постійно молитися і боятися Бога в своєму житті.
У Вашій статті йде мова про забороненого диякона Віталія Поровчука, тоді як на сайті Рівненської єпархії УПЦ КП, до цього часу, зберігається його стаття за назвою «Симонія».
Невже ж наші молодші брати – священнослужителі не мають права своєчасно нас теж вчити і нагадувати про допустимі нами помилки?
Чому ж над Дніпропетровським та іншими, не угодними архієреями, глузувати можна, а над «обраними» - ні?
Можливо мої думки не сподобаються Вам, але, якщо ми вирішили будувати благодатну Церкву, то вона повинна бути чистою й святою, щоб Вона відділялася від тих земних Церков, які далеко відійшли від Бога, як це було з Російською Православною Церквою Московського Патріархату в роки атеїстичного войовничого більшовизму з 1917-го по 1990-тий роки.
З повагою до Вас - Митрополит Богородський Адріан
http://eparhija.com.ua/